Темпы старіння і біологічний вік

Тип роботи:
Реферат
Предмет:
Медичні науки


Дізнатися вартість нової

Детальна інформація про роботу

Витяг з роботи

Темпы старіння і біологічний возраст

Возрастная норма і норма старения

Норма в фізіології та медицині - загальне позначення рівноваги організму людини, його органів прокуратури та функцій, забезпечує його оптимальну життєдіяльність за умов довкілля. Структурна функціональний норма організму — основа його загальної стійкості - резистентності які забезпечують здоров’я, працездатність, спроможність до адаптації й збереженню активного довголіття. На великому матеріалі засвідчили, що, залежно від територіальної, професійної та соціальній приналежності популяцій частка стійких типів дорослого населення коштує від 25 до 90%, причому зменшення її пов’язані з несприятливої середовищем (М. М. Смирнова, Ю. З. Куршакова).

В біології та медицині поширене розуміння норми як середньостатистичного варіанта («математична норма»). Це дуже істотна, проте недостатня категорія, оскільки нормальна (оптимальна) життєдіяльність і душевному здоров'ї можуть зберігатися у досить широкому діапазоні мінливості фізіологічних показників. Отже, норма повинна мати як математичну норму, а й серію відхилень від неї відомих пределах.

Хотя кордону вікових норм інколи досить розмиті, вони всі ж визначають періодизацію онтогенезу, передусім, основних його етапів — становлення, зрілості «і згасання, тобто, існує запрограмована необхідна послідовність зміни норм. Це вимагає наявність своєї вікової норми кожному за вікового періоду й кожної популяции.

Но на відміну періоду розвитку кордону «норм» на етапі прив’ядання визначити значно складніше, оскільки але немає різких переходів між літнім, старечим і долгожительским віками. Такі кордону дуже умовні й у значною мірою визначаються середньої тривалістю життя, коливання якої різко змінюють і її уявлення про межі старості. Цей кордон може зрушуватися і. під впливом змін структури та здоров’я населення. У періоді старіння є і труднощі розмежування норми і патології, між якими які завжди можна навести чітку грань. Тому саме поняття «норми старіння» певною мірою дискуссионно.

Еще І. І. Мечников вважав «нормальним» (природним) внутрішньо обумовлене згасання життя без будь-яких патологічних явищ. Проте він трапляється вкрай рідко. З неможливості чіткого розмежування фізіологічного і, патологічного старіння, деякі науковці вважають, що відлік вікові зміни потрібно вести від ідеалізованою «єдиної норми» в 20−25 років. Тобто, надалі визначається не норма, а величина відхилення що від цього стандарту. І тут, отже, заперечується існування межі між старінням й віковий патологією, а численні пристосувальні зміни на етапах старіння розглядаються як «хвороби компенсації» (У. М. Дильман, 1968).

Противоположная позиція (У. У. Фролькіс, 1975, 1978) полягає у цьому, що немає не може бути єдиної «ідеальної норми» всім віку етапів розвитку: спочатку організм хіба що «ще» перестав бути нормальним, а після 20- 25 років він «вже» не нормальний. Безсумнівно, що обидві ці погляду цмеют раціональне утримання і висвітлюють різні боки складної проблеми «норми старения».

Однако повне заперечення норми позбавляє геронтологию і практичну медицину конкретних «точок опори». Якщо головна фізіологічна особливість старіння — уповільнення адаптивних процесів і звуження кордонів оптимального функціонування, — спадково визначена, вона міг би скласти основу «норми старіння». А насправді її у впливають багато випадкові зовнішні внутрішні чинники. Справді, при надзвичайної рідкісності фізіологічної старості в суспільстві в багатьох літніх і розширенням старих людей спостерігаються ті чи якихось інших форм передчасної старості, зумовленої різними захворюваннями, стресом і багатьма іншими причинами.

В той час є важливим, у процесі індивідуального розвитку норма (здоров'я) постійно взаємодіє зі патологічними елементами. Це різні порушення як функціонального і біохімічного порядку, генетичні і імунні дефекти чи Морфологічні відхилення. Ці варіанти біологічних процесів, зокрема і з явною патологією, здебільшого цілком сумісні з життєздатністю в індивідуальному розвитку. Американський біохімік Р. Вільяма (1960) вважав навіть, що не можна казати про нормальному як не глянь «стандартному» людині, бо кожна людина у цьому чи іншому відношенні відхиляється від норми. Отже, стала компенсація здоров’я відбувається на старості, але вони, починаючи вже від народження. Вона здійснюється безупинно як основний особливе властивість здоров’я, і це внутрішнє суперечливе єдність здоров’я та перемоги патології, яке не можна розірвати, існує протягом усього життя (Корольков, Петленко, 1977). Насправді в геронтології і клінічної медицині зазвичай однак використовуються вікові норми, чи, точніше, нормативи, тобто, типові для даного вікового етапу межі коливань морфо-функциональных ознак. Коли щодо періоду старіння характерно як повільне «спадне» розвиток, стареча інволюція, а й дуже високий рівень пристосувальних можливостей, при виділенні вікових «норм», крім звичайних тестів, необхідні зміни і функціональні проби і особливо проведення повторних обстежень. На розробку вікових нормативів потрібен також ретельний добір контингенту обстежуваних осіб, найнаближеніші до фізіологічного старіння. Це мали бути зацікавленими люди, провідні активний спосіб життя, тобто, зберігають остаточно свого життя фізичні і розумові здібності, достатні для життя і самообслуговування, то й для професійної роботи. З цією метою необхідні довгострокові «подовжні» спостереження одним і тих осіб, звичайно протягом 10−15 років. Саме вказують визначити індивідуальні особливості темпу й правничого характеру старіння, його фізіологічний чи патологічний тип.

Приведенная вище вікова періодизація є також нормативом. Проте реально старіння людини які завжди збігаються з хронологічним (паспортним) віком, у якому будується періодизація. Вона умовна, як і кожна класифікація. Існують істотні розбіжності у індивідуальних термінах вікові зміни протягом низхідній фази розвитку. Спад фізіологічних показників може вже до 30−35 років, або до початку третього десятиліття, і навіть ще раньще, а відносна «молодість» описана навіть у 80−90 років. У похилому віці індивідуальні відмінності темпів дуже високі, вони значно більше, ніж у молодості чи зрілості, але саме темпи та інтенсивність старіння є найважливішим показником життєвості, визначальним саму тривалість жизни.

Для оцінки індивідуальних темпів розвитку (старіння) використовується категорія біологічного возраста.

Биологический вік в періоді старіння і його оценки

Биологический (функціональний) вік — фундаментальна характеристика темпів розвитку (старіння). У періоді розвитку він визначається досягнутим рівнем морфо-функционального дозрівання і натомість популяционного стандарта.

В періоді прив’ядання біологічний вік — це ступінь істинного старіння, рівень життєздатності і спільного здоров’я організму. Він окреслюється «сукупність показників стану індивіда, проти відповідними показниками здорових людей цього самого віку даної епохи, народності, географічних та знайти економічних умов» (Чеботарьов, Мінц, 1978).

Биологический вік, крім спадковості, у великих мірою залежить про «т умов середовища проживання і життя. Тож у другої половини життя люди одного хронологічного віку надто різнитися по морфо-функциональному статусу, тобто, біологічному віку. Молодший свій вік зазвичай є ті їх, які мають сприятливий повсякденний спосіб життя узгоджується з позитивної спадковістю (великий запас життєвих зусиль і відсутність чинників риска).

Основные прояви біологічного віку при старінні - порушення найважливіших життєвих функцій і звуження діапазону адаптації, виникнення хвороб Паркінсона й збільшення можливості смерті чи зниження тривалості майбутнього життя. І з них відбиває протягом біологічного часу й що з ним збільшення біологічного віку (У. П. Войтенко, 1987).

Методы оцінки біологічного віку і її його основні критерії. Запровадження поняття «біологічний вік.» пояснюється лише тим, що календарний (хронологічний) вік перестав бути достатнім критерієм стану здоров’я дитини і працездатності старіючого людини. Серед однолітків по хронологічного віку зазвичай існують значні відмінності за темпами вікові зміни. Розбіжності між хронологічним і біологічним віком, дозволяють оцінити інтенсивність старіння і функціональні можливості індивіда, неоднозначні у різні фази процесу старіння. Найбільш високі швидкості вікових зрушень відзначаються у довгожителів, на більш молодих групах вони незначні. Тому визначати біологічний вік можна буде тільки в осіб старше 30 років навіть 35 років. Його оцінка при старінні необхідна геронтологам, клініцистам, соціальних працівників на вирішення социально-гигиенических завдань, діагностики захворювань, судження про духовне здоров’я і ефективності заходів із уповільнення темпів старіння і продовження активної старости.

Считается, що з фізіологічному старінні організму його хронологічний і біологічний вік мають співпадати. Що стосується відставання біологічного віку від хронологічного можна припустити велику тривалість майбутнього життя, у протилежному варіанті - передчасне старіння. Тобто, йдеться щодо фізіологічної чи передчасної (і патологічної) старости.

Выше вже були описані частина з зовнішніх, і навіть функціональних і психологічних проявів старіння організму. Проте зовсім не кожен змінюваний із віком ознака можна використовуватиме визначення біологічного віку цьому періоді. Через різночасності вікових зрушень на різних системах і функціональних показниках можливі значні розбіжності: так наприклад, за значного зів'яненні шкіри, появу зморщок і сивини, серце й мозок можуть працювати цілком справно, тобто, біологічний вік виявляється нижчим, що ж якби судження про неї грунтувалося лише з зовнішній вигляд. І, навпаки, при «здоровому» вигляді в людини може бути хвороби важливих не для життя органів. Отже, оцінка біологічного віку можливе тільки з урахуванням ретельного й усебічного медико-антропологического обследования.

Поиск таких критеріїв старіння — найважливіше завдання геронтології. Навряд чи можна визначити такі тести лише з даним з так званого «поперечного» спостереження, тобто, одночасного обстеження осіб літнього й як, згрупованих з інтервалом 5−10 років. Адже за цьому досліджуються представники різних поколінь, котрі піддавалися впливу неоднакових чинників життя та виховання уже (харчування, характер праці, низку інших біологічних і соціальних, чинників). Тому додатково необхідні значно більше трудомісткі довгострокові «подовжні» спостереження, потребують, звісно, багато часу витрат. Однак з їх допомогою можна визначити індивідуальні особливості темпів й правничого характеру старіння, супутніх хвороб Паркінсона й чинників ризику і біологічного возраста.

Оценка різних запропонованих тестів за величиною коефіцієнта кореляції (зв'язок максимальна за його значенні, рівному ± 1,0) показала, що частина з описаних раніше проявів старіння дають досить високі зв’язки й з хронологічним віком. Так, коефіцієнт кореляції показника остеопорозу пястных кісток дорівнює 0,78, а життєвої ёмкости легких (ЖЕЛ) — до -0,77, систолічного артеріального тиску — до 0,64−0,71 тощо. буд. Проте зовсім не завжди висока зв’язок ознаки з хронологічним віком може допомогти адекватно оцінити біологічний вік передбачити тривалість життя. «Хороші» в зв’язку зі паспортним віком простежуються й у посивіння волосся чи еластичності шкіри, які, як згадувалося, дають мало інформації про термінах майбутнього життя і біологічний вік. Слід, певне, виходити із те, що біологічне старіння характеризується, насамперед, зміною життєвості протягом життєвого циклу. Ця якість доки може вимірюватися прямим шляхом. Складність полягає і у цьому, що вікові зміни розвиваються з різну швидкість, й гендерні відмінності так великі, що що розвиваються зміни гублять людини колись, ніж велика частина та розвитку повільніше, стають помітними. Тому перші вважаються хворобами, а другі просто віковими змінами, але якби медицина могла справлятися з першими досить ефективно, другі теж міг би розвинутися в хвороба. Отже, в усіх поступово що розвиваються хронічні ушкодження можна зарахувати до суто віковим зрушень і слід вважати їх корисними показниками біологічного віку. Мабуть, лише майбутньому можна вирішити питання, визначати чи біологічний вік з допомогою значної частини які пов’язані між собою змін, чи тільки кількох, найбільш информативных.

К сьогоденню існують вже дуже багато запропонованих різними дослідниками батарей тестів різного обсягу — в залежність від цілей дослідження. Переважає думка, що біологічний вік має визначатися на інтегративної основі клинико-функциональных параметрів, бути придатним амбулаторних умов, забезпечувати об'єктивність, надійність і ефективність діагностики. Як критеріїв біологічного віку бути використані й різні морфологічні, в меншою мірою психологічні показники, відбивають загальну та професійну працездатність, здоров’я та можливості адаптації. Останнім часом велике значення надається вивченню вікові зміни на молекулярному уровне.

Для ілюстрації сказаного вище наведемо кілька прикладів. Комплекс тестів для амбулаторного дослідження з програмі довгострокового спостереження старіння (Інститут геронтології АМН СССР);

I. Антропометричні дані і спільні показники старіння: зростання стоячи, зростання сидячи, окружність грудної клітини, плечовий діаметр, вагу, товщина шкірної складки, рентгенографія кистей.

II. Функціональні показники стану органів прокуратури та систем: пульс, артеріальний тиск, частота дихання, життєва ёмкость легких, максимальна затримка дихання на вдиху і видиху, м’язова сила пензлів (динамометрия), рентгеноскопія органів грудної клітини, гострота зору, простий тест напам’ять, ЕКГ, швидкість поширення пульсової хвилі, реоэнцефалография, визначення вібраційної чутливості, тест на психомоторний темп.

III. Лабораторні дослідження: загальний аналіз крові, сечі, біохімічні дослідження крові (холестерин, лецитин, цукор крови).

Сокращенный метод визначення біологічного віку для дорослих, осіб: кардио-пульмональная система (систолічний артеріальний тиск, ЖЕЛ, артеріальний парціальний тиск кисню); органи почуттів, психіка (зір, слух, спроможність до переключенню уваги); руховий апарат (еластична здатність сухожиль); стан зубів (кількість здорових зубів). Нормою вважалося відхилення біологічного віку від хронологічного не більше + 5 років; коли вона становила від 5 до 10 років вниз, результат оцінювався як «хороший»; понад 10 років — як «дуже хороша». При відхиленні вгору, відповідно, результат оцінювався як «невеличке передчасне старіння» і «передчасне старение».

Один із найбільш розроблених антропологічних критеріїв біологічного віку для періоду зрілості і старіння полягає в докладному дослідженні й оцінки вікового остеоморфного статусу (по рентгенографії пензля). Метод був апробований в антропологічних дослідженнях тисяч осіб, у 20 этнотерриториальных общностях колишнього СРСР і показав свою придатність з метою оцінки традиційного індивідуального біологічного віку старіючих популяціях, а груповому масштабі - як інтегральний показник рівня санітарного добробуту популяції, її приспосабливаемости в відношенні впливу довкілля. Такий підхід надало гарні результати і за обстеженні долгожительских груп Абхазії (Павловський, 1987).

При визначенні «вікових норм» і біологічного віку людини треба враховувати підлогу, індивідуальні і конституціональні особливості, і навіть належність до певної эколого-популяционной групі, вплив соціальних, чинників та інші обстоятельства.

Биологический вік чоловіків, і женщин. У громадській думці існує укорінене уявлення про більш ранньому і швидкому старінні жінок. Це знайшло відображення у перевагах, які зазвичай віддаються тим шлюбам, коли наречений старше нареченої, але з навпаки. Але тут змішуються два недостатньо збіжні між собою явища. По біологічним процесам, вважають геронтологи, жінки старіють повільніше й живуть довше на 6−8 років. Наприклад, аналогічні зміни у тканинах старих жінок і чоловіків наступають в тих раніше на 8 років, тобто, біологічне старіння жінок відбувається пізніше. Велика життєздатність жінок зберігається протягом усього життя. Спочатку закладається більше чоловічих зародків, і протягом перших років життя і навіть другого-третього десятиліть може зберігатися деяке переважання чоловіків, але вже кінцю третього десятиліття чисельність обох статей майже порівнюється, і далі зростаючими темпами посилюється чисельну перевагу жінок. Серед довгожителів у віці 100 років співвідношення становить приблизно три-чотири жінки однієї чоловіка. Мабуть, певну роль можуть грати захисна функція жіночих статевих гормонів — естрогенів, надають антисклеротическое дію, і загальна бблыцая стійкість жіночого організму як адаптація до підвищеним біологічним навантажень при дітородінні. Після клімаксу в жінок швидше розвивається атеросклероз.

С з іншого боку, як згадувалося, в жінок більш рано і різко припиняється детородная функція. Це теж свого роду адаптація, захист старіючого організму від цього вже непосильним йому навантаження, що з вагітністю і пологами. Жіноче в’янення нерідко супроводжується «маскулинизацией»: бруталізація голоси, рис обличчя, зміни постаті, ходи, жестів, поява волосся в очах (на підборідді, верхньої губі), тенденція до полысению.

Однако ці процеси є не обов’язковими і може індивідуально сильно варіювати. Зазвичай в здорових жінок клімакс протікає безболісно, хоча могут:

быть і порушення кровообігу («припливи») і пояснюються деякі захворювання. На цих явищах і грунтується уявлення про більш ранньому старінні жінок, хоча вона, як ми бачили, і цілком адекватно загальному старіння, відбиваючи просто більш ранніх «отцветание» жінок, нерідко що з втратою сексуальної привлекательности.

У чоловіків в’янення менш чітко і вбирається у більший термін, але це рівномірно підводить до старіння всього організму. Тому чоловіки довше зберігають свій репродуктивний потенціал і мають молодший вид. Але це збереження сексуальної здібності не поширюється на справжню життєздатність організму: вони сильніше вы-•ражены склеротичні процеси, вищий біологічний вік, а загальні життєві шанси нижче, ніж в жінок аналогічного хронологічного віку. Тривалість життя менше, ніж в женщин.

Биологический вік і конституція. Темпы старіння, як та розвитку, певною мірою залежать і зажадав від конституції людини. Приміром, У. П. Войтенко (1979) виділяє два типу старіння репродуктивної системи жінок, пов’язані особливостям гормональної конституції. Нами встановлено відмінності тиреоидного статусу (за співвідношенням тироксину і тиреотропина), відповідні двох різних типам старіння жінок (рис. 20). Слід зазначити, що під час похилого віку (60−69 років) деякі найважливіші параметри життєвості, наприклад, гормони щитовидної залози, ОРЕ, холестерин й те, виявляють у своїй розподілі всередині груп «двувершинность» (бимодальность), що свідчить про виділення похилому віці двох різних субпопуляций — варіантів старіння. Цікаво, що у порозі довгожительства, в жінок 80−89 років, розподіл знову стає одновершинным. У цьому, потенційних довгожителів спостерігається хіба що «омолодження» деяких функцій, як, наприклад, вищого рівня основного гормону щитовидної залози — тироксину, ніж у попередніх вікових групах; є дані і деякому підвищенні метаболізму лімфоцитів що в осіб 90 років, по порівнянню з 70−79-летними, і навіть про нижчому холестерине у долгожителей.

Неодноразово відзначалася зв’язок біологічного віку, із морфологічній конституцією — ознаками статури, наприклад, відносною масою тіла, і розвитком жирового компонента. Встановлено підвищена частота астеноидного варіанта при уповільнених темпах старіння скелета у деяких середньоазіатських групах (Павловський, 1985).

Экономические рйоны Росії: 1. Північно-Західний, 2. Центральний, 3. Центрально-Черноземный, 4. Волго-Вятский, 5. Північно-Кавказький, 6. Поволзький, 7. Уральський, 8. Західно-Сибірський, 9. Восточно-Сибирский, 10. Дальноевосточный, 11. Прибалтійський, 12. Південно-Західний, 13. Донецко-Приднепровский, 14. Південний, 15. Закавказький

Условные обозначения. Кількість осіб 80 осіб і більше на 1000 осіб 60 років і більше: 1. 85−89 чол. 2. 90−99 чол. 3. 100−104 чол. 4. 105−109 чол. 5. 109−114 чол. 6. 140 і более.

Уровень довголіття у крупних регіонах России

Биологический вік у різних эколого-популяционных і етнічних группах.

Имеются численні даних про різних темпах старіння в різних групах населення з різко відмінними екологічними і соціальними умовами. Вони виявлено, наприклад, швидкістю зменшення зростання, маси, м’язової сили, основного обміну, для динаміки артеріального тиску, швидкості психомоторных реакцій і інших показателей.

Наиболее важливого аспекту — зв’язок біологічного віку, із зовнішніми (екзогенними) чинниками, особливо у екстремальних умовах оточуючої середовища. Довкілля — це комплекс як природних, а й соціальних умов. Особливу роль серед зовнішніх чинників грають антропогенні, тобто, створювані діяльністю самої людини. При сприятливих кліматичних і, особливо, соціальних умовах біологічний вік кілька відстає від хронологічного. Протилежна картина відзначається, наприклад, за умов сильного стресу (фашистські концтабору), підвищення фону іонізуючої радіації (чернобыльцы).

По суті саме розподіл показників біологічного віку дозволяє оцінити санітарний состеяние і добробут в популяції (Павловський, 1987). У чоловічих груп сучасного сільського населення виявляється певне зниження темпів старіння скелета у бік із півночі на південь. Щодо високих темпів спостерігалися у корінних народів Півночі - ненцев, чукчів, ескімосів, бурятів. Щодо найнижчі швидкості старіння були в абхазів, деяких груп грузинів, каракалпаков та інших. З яким віком роль средовых впливів поступово усиливается.

Весьма значно легше та вплив соціальних, чинників: в групах з підвищеним довголіттям поширені традиції шанування старим, їх особливий соціальний статус. Надзвичайно важлива роль соціальних перетворень, вкладених у підвищення здоров’я, під час освоєння нових екстремальних екологічних ніш, як-от космос, вахтові поселення північ від, у пустелі і т. д.

Роль етнічну приналежність у визначенні біологічного віку менше, ніж екології. Нагадаємо, що постійно про остеоморфном статусі, тобто, старінні скелета. За цим показником в екстремальних районах існує обмеження індивідуального розмаїття біологічного віку, тобто, вікової динаміки кістякових ознак. У комфортних ж регіонах зазначено підвищення розмаїття. Отже, кожної зонально-климатической області властиві свої особливості перебігу «низхідного етапу» онтогенезу, і вони у більшою мірою асоціюються з зовнішніми чинниками, ніж із етнічної приналежністю. Також було відзначено підвищення рівня статевого диморфизма за темпами старіння скелета серед населення південних районів, особливо з високим відсотком довгожителів (див. карту).

Преждевременное старение

Преждевременное старіння на відміну фізіологічного (природного) — дуже поширене явище у різних групах сучасного человечества.

Понятие фізіологічного старіння і «природною смерті» було введено І. І. Мечниковим, але він розумів під цим, скоріш, якийсь людський ідеал, який нечасто. Мірою наближення до нього вважатимуться характер старіння у деяких долго-жительских групах. Для більшості ж літніх та відновлення старих людей характерні різні рівні передчасної старості. І тут біологічний вік зазвичай є або менш випереджає хронологічний, тобто, нормативи, що йому відповідають. Для реального розмежування цих двох типів старіння запропоновані такі определения:

«Физиологическое старіння» передбачає природне початок і поступове розвиток притаманних цього виду старечих змін, обмежують здатність організму пристосовуватися до оточуючої среде.

«Преждевременное старіння» — будь-яке часткове або як загальне прискорення темпу старіння, що веде до з того що особу випереджає середній рівень старіння своєї вікової группы.

Преждевременное старіння може залежати багатьох причин — як внутрішніх (зокрема, і спадковості), і тяжіння зовнішніх (средовых) чинників. Старіння може призвести до клінічного прояву хвороби, бути її безпосередньої причиною чи наслідком. У медичному і соціально-економічному плані найбільше значення має тут передчасне старіння в асоціації з віковими хворобами, що розвиваються швидко, призводять до одряхлению та інвалідності. Чимало фахівців вважають, що атеросклероз, наприклад, одна із основних чинників, визначальних характер старіння та її темп. Є навіть думка, що атеросклероз не захворювання, а поширені вікові зміни серцево-судинної системи, що займають особливу увагу за частотою й тяжкості проявів у похилому віці. При передчасне старіння функціональне стан серцево-судинної системи погіршується більшою мірою, аніж за фізіологічному («нормальному») старінні. Прогресуючий склероз судин мозку за своїми симптомами багато чим нагадує старече постаріння в ознаках, як постави, шкіри, волосся тощо. буд. Прояви церебрального склерозу і старіння переплітаються настільки тісно, перший іноді навіть розглядають як можливої «моделі» передчасного старения.

Обычно біологічний вік таких людей більш продай-. нут, порівняно зі своїми вікової «нормою». За окремими показниками особи з передчасним старінням випереджали норму для фізіологічного старіння на 10−15 років, хоча інші характеристики можуть майже бути присутня віковими зрушеннями. Більшість обстежених центр тяжкості тіла було усунуто кпереди, може бути викликано змінами у хребті. Значно змінюється ендокринна формула: так, наприклад, чоловіки 45−55 років із явищами передчасного старіння знижений виділення чоловічих статевих гормонів і підвищити — жіночих. Ослаблена загальна імунологічна реактивність, у крові збільшено зміст холестерина.

При передчасне старіння у ще бблыпей мері, ніж зазвичай, проявляється разновременность (гетерохронность) вікові зміни різних систем организма.

Признаки передчасного старіння помічені і за деяких інших хронічних захворюваннях, як, наприклад, туберкульозі, виразковій хворобі, цукровому діабеті дорослих, психічних травмах й т. е. Виявлені вони сьогодні і за імунної недостатності. Особливу роль грають психічний і «емоційний стрес, недоїдання, іонізуюча радиация.

Моделью прискореного старіння деякі геронтологи і так званий синдром хронічної втоми. Особливо він практикується в ліквідаторів аварії на Чорнобильською АЕС, що в осіб з екологічно неблагополучних районів, у післяопераційних хворих на наступної хіміо- і променевої терапією, в хворих хронічними запальними захворюваннями, бізнесменів з надмірними психо-эмоци-ональными навантаженнями. На початкових стадіях не виявляється соматичних змін. Лікування цього синдрому зазвичай комплексне: нормалізація режиму праці та відпочинку, дієта, вітамінотерапія, водні процедури, лікувальну фізкультуру, імунокорекція й т. е. З імунологічних, клінічних, психологічних показників відзначений відомий паралелізм у покупців, безліч ВІЛ інфікованих, особливо з змін у центральної нервової системе.

К синдрому передчасної старості, в такий спосіб, можуть привести багато зовнішні внутрішні чинники. Особливе місце по раннього прояву займають синдроми передчасного старіння спадкової природи, які мають вже явну патологію. Це правда звані прогерии

Различают прогерию дітей і дорослих. Прогерія в дітей віком зустрічається дуже рідко. У окремих випадках вона проявляється вже у 5−8 місяців, за іншими — в 3−4 року. У ранньому дитинстві розвиток дитини протікає нормально, але потім настає різке уповільнення розвитку і фізичного розвитку, розвивається карликовість. Дитина набуває старечий образ. Відзначено такі типові ознаки старіння, як поседение, облисіння, зморшкуватість шкіри, атеросклероз, підвищені холестерин і артеріальний тиск, кіфоз грудного відділу хребта. Околощитовидные залози рудиментарны чи відсутні. Але все-таки у своїй синдромі зазвичай виражені в усіх ознаки природного старіння, а лише ті. Середня тривалість життя таких хворих 13 років, смерть зазвичай настає до 30 років від коронарної болезни.

Прогерия і дорослі настає пізніше, зазвичай на третьому-четвертому десятиліттях, частіше чоловіки. Зростання тим часом вже цілком чи частково закінчено, але є низка чорт, спільних із дитячої прогерію. Характерні низькорослість, облисіння, поседение, тонка суха шкіра, різкі риси обличчя, а також остео-пороз, кальциноз судин, порушення статевого розвитку, слабко виражений діабет дорослих; змінені функції щитовидної і околощитовидных залоз. Та загалом стан організму менше відхиляється від норми, аніж за дитячої прогерии. Тривалість життя рідко перевищує 40 лет.

Напоминающие прогерию ознаки можуть спостерігатися і в животных.

К числу хвороб людини спадкової природи, з ознаками прискореного старіння належить і синдроми Тернера (МО) і Дауна, у яких може навіть більше набирає ознак старіння, аніж за інших захворюваннях, у цьому однині і про-герии. При синдромі Тернера такі ознаки з’являються вже у 15−17 років, тривалість житті також уменьшена.

В літературі описані також випадки «раптового старіння» у дорослих людей. Вони трапляються нечасто і, вважають, є нейро-эндокринную реакцію на важкий емоційний шок (переляк, страх) чи нещасний випадок. Ці прояви мають лише зовнішня схожість із прогерію, вони не обумовлені спадково і може бути оборотними. Так, волосся можуть випасти на добу, але в місці виростають сиві. До відомих випадків ставляться, наприклад, раптове старіння одного залізничника, який упав з паровоза і переніс травму голови, чи поліцейського, испытавшего шок при раптовому вибуху газа.

При підготовці даної праці були використані матеріали з сайту internet

Показати Згорнути
Заповнити форму поточною роботою