Духовне життя та ставлення до людини в Єгипті прадавніх часів

Тип работы:
Реферат
Предмет:
Культурология


Узнать стоимость

Детальная информация о работе

Выдержка из работы

Міністерство освіти й науки України

ВІДКРИТИЙ МІЖНАРОДНИЙ УНІВЕРСИТЕТ РОЗВИТКУ

Економічний факультет

Кафедра облік й аудит

Контрольна робота із дисципліни «Культурологія».

Тема: Духовне життя та ставлення до людини в Єгипті прадавніх часів

Виконала студентка

Курс I

Група № зал. книж.

Дата 27. 01. 2003

Оцінка ______________________

Перевірила: ст. викл.

Київ, 2003 р.

Духовне життя та ставлення до людини в Єгипті прадавніх часів.

План.

1. Вступ.

2. Духовне життя та міфологія єгиптян.

2.1. Амулети.

2.2. Боги.

2.3. Священні тварини.

2.4. Заупокійний культ.

3. Ставлення до людини.

4. Розеттський камінь- Повернення зникнувшого світу.

5. Список використаної літератури.

1. Вступ.

Єгипет — країна із древньою, дивною культурою, повної таємниць й загадок багато із які ще не розгадані. Її історія нараховує кілька тисяч років. Історики затверджують, що Єгипетська цивілізація не мала ані «дитинства», ані «юності». Одна із гіпотез про походження Єгипетської цивілізації затверджує, що в джерел Єгипетської цивілізації стояли якісь таємничі переселенці, інша гіпотеза говорити, що засновниками були нащадки атлантів.

Хто смердоті були на самом деле ми можемо лише догадуватися, читаючи деякі збережені древні тексти. Однак уявити собі їхній побут, відносини, духовне життя можна. Для цого досить зануритися у світло Єгипетських міфів та стародавніх знахідок.

2. Духовне життя та міфологія єгиптян.

Kemet — так називали свою країну древні єгиптяни. Історія Єгипту невіддільна від його міфології й релігії, віра в богів займала основне місце в житті єгиптянина. Залишки релігійних представлень, символіки, магії лягли основою таких світових релігій як християнство, іслам, іудаїзм, а так саме різних сект.

Релігія Єгипту — явище дуже різноманітне, у ній сполучиться фетишизм й тотемізм, політеїзм й монотеїзм, теологія й космогонія, культ, надзвичайно різноманітні й суперечливі міфи, не менш різноманітні й суперечливі представлення про загробне життя.

За более ніж три тисячолітні історії Єгипту, його релігія перетерплювала різні зміни, боги окремих номов ставали головними богами держави, змінювали імена чи зливалися із іншими богами, але й основна концепція залишалася незмінної. Віра в загробне життя, суд над діяннями зробленими при житті, необхідність піклується про схоронність тіла померлої людини, обожнювання фараона й т.п. зберігалася до появи християнства.

2.1. Амулети.

Єгипетська магія виникнувши в додинастичні часи стала основою релігії. Вона існувала в двох різновидах: із одного боці, нею користувалися в благо живим й мертвих, із іншого боці - вона був знаряддям таємних змов й покликана був наносити шкоду тім проти кого вон застосовувалася. Важливе значення додавали древні єгиптяни амулетам, смердоті були покликані захищати тіло живої чи померлої людини від згубних впливів й нападів видимих чи невидимих ворогів. Існувало два типи амулетів: тих, на які написані магічні формули, й без написів.

У найдавніші часи при надяганні амулети на людину чи при приміщенні його на тіло померлих вимовлялися особливі заклинання. Бо користуватися силою молитов чи магічних слів міг лише спеціально навчений жрець, ті незабаром слова стали вирізувати на амулеті, додаючи тім самим подвійну силу. «Слова влади» так саме могли бути написаними й на папірусі який клався разом із амулетом на померлого, й мав своєю метою підпорядкування богів влади померлого, щоб він міг змусити них виконати його волю.

Існувала безліч різноманітних амулетів, частина із них був суворо регламентована як й по зображенню й формі, то й по матеріалі із якого зроблена. Доти ж, будь-яке кільце, кулон, прикраса чи інший подібний предмет, на якому було б написане ім «я бога, його емблема чи зображення, ставав захисним амулетом, й сила його зберігалася поки не руйнувався матеріал чи не стиралося зображення чи напис.

Амулет у виді ока Хору мав особу силою. Він не лише оберігав від злих парфумів, але й й виліковував рані на тілі. Крім ока Хору найчастіше з собою носили такі амулети, що охороняють, як фігурку бога Беса-покровителя родини, платівку зі слонової кісти чи металу із магічними символами, амулет на щастя у виді риби чи скарабея, сховище для письмових заклинань у виді трубочки із вкладеними туди папірусами.

Поряд із амулетами, єгиптяни так саме вірили, що можливо передати фігурці будь-якої живої істоти душу того кого вона зображує. До них відносяться так називані «ушебти», що клалися разом із померлої, у тому, щоб у загробному світі він виконував усі обов «язки котрі накажуть померлі боги. Фігурки тур чи тварин із відповідними магічними словами так саме використовувалися для таких людей від злих сил. Алі ці фігурки зроблені із воску можна було б використовувати й для нанесення шкоди зображеному ними людині. Згодом воскові фігурки стали основним інструментом чорної магії, але й й не лише магії, такі малі широке поширення приношення воскових зображень хворих частин тіла в християнські храми, й приношення їхнього до зображень святих.

Велике значення надавалася то й магічним малюнкам, заклинанням. Єгиптяни вірили, що без їжі душі померлого КА може почати заподіювати школа живим. Спочатку поруч із мумією залишали їжу й через визначені проміжки години приносили нову їжу. Алі поступово це стало замінятися зображенням їжі, разом із необхідними «словами влади», при цьому вужі будь-яка людина який прочитає написане на гробниці поруч із малюнком заклинання, надасть КА померлого усе задля його загробного життя. У зв «язку із ці великого значення набуває віра у ті, що зображення ворожого міста із відповідним написом, розбитий із відповідними магічними обрядами призводило до його знищення.

Єгиптяни так саме добро знали рух небесних тіл, на основі цого смердоті поклали вухо астрології. Вони так саме запровадили поняття щасливих й нещасливих днів.

Нещасливим вважався тринадцятий день другої половини посівного сезону, бо це був день Сахмет-богині, що насилає нещастя й хвороби. День народження Сету наприкінці збирання врожаю, теж був небезпечним днем. У нещасливі дні не радили виходити із будинку после настання темряви, а дуже погані дні краще зовсім не показуватися на вулиці.

Дуже велике значення малі так називані «слова влади». Проголошення їхнього повинне було б, відповідно до вірувань єгиптян, приводити до необхідного при їхньому проголошенні діям. Особлива увага приділялася при цьому імені тієї істоти на який хотіли зробити вплив. Віра у ті, що знання щирого імені, дає можливість керувати істотою носящою його, був настільки глибока, що пережитки його збереглися до нашого години. У 125 главі «Книги Мертвих» померлий прямо заявляє 42 богам «Не статися із мною нічого поганого в цій стране, на Великому Дворі Двох Істин, бо мені відомо імена сорока двох богів, що перебувають у ньому, супутників великого бога», тім самим підкоряючи них своїй волі, й не даючи їм можливості свідчити проти себе.

2.2. Боги.

Родоначальником усій живій й божественного в єгипетській релігії вважається бог Атум. Відповідно до легенди він із «явився із хаосу. Потім він створив першу божественну пару бога Шу й богиню Тефнут. Шу — бог, що уособлює простір між небом й землею, що розділяє небо й землю. Тефнут — жіноче доповнення Шу. Ця пара народила бога Геба й богиню Нут. Геб — це бог землі, чи по суті сама Земля. Нут — богиня Неба, чи також саме Небо. По представленню стародавніх єгиптян угорі знаходиться Нут, унизу Геб, а між ними Шу й Тефнут. Від Геба й Нут відбулися дві парі - Осіріс й Ісіда, Сетх й Нефтида.

Осіріс й його дружина Ісіда є самими важливими фігурами єгипетського пантеону. Осіріс був богом рослинності. По легенді він народився першим із п «яті божеств, його народилися Хор Старший, Сетх, Ісіда й Нефтида. Ще в утробі своєї матері Нут Осіріс й Ісіда полюбили один одного. Колі Осіріс підріс, ті він ставши справедливо правити своїм народом, піклувався про його культуру. Він багато мандрував, а под годину його відсутності країною правила його дружина Ісіда.

У його відсутність брат його підступний Тифон чи Сетх, що уособлює безплідність пустелі, хоче царювати на його місці, але й усі плани лиходія розбиваються про силу волі й стійкість Ісіди. Осіріс повертається. Тифон робить вид, що обрадувано поверненням брата, але й в співтоваристві із Азв, царицею ефіопів, цих споконвічних ворогів Єгипту, запрошує він Осіріса на бенкет, де його чекає погибель.

Під годину бенкету приносять чудова труна, що викликає захоплені похвали бенкетуючих. Єгиптяни дуже піклувалися про свої труни й часто ще при житті замовляли собі розкішні труни, чим й можна пояснити це сказання про хитрості, ужитої Тифоном. Тифон повідомляє, що подарує труну тому, хто в ньому вільно поміститься, труна був замовлений їм по мірці брата. Усі присутні пробують поміститися в ньому, але й дарма. Настає черга Осіріса: він, нічого не підозрюючи, лягає в нього, а Тифон й його спільники захлопують кришку, заливають її свинцем й кидають труну в Ніл, відкіля він через одне із усть ріки попадає в море.

Таким чином, загинув Осіріс после двадцативосьмирічного царювання. Лише лише вмирає Осіріс, уся країна оголошується жалібними лементами: до Ісіди доходити сумна звістка про зазагибель чоловіка; вона облачається в жалобні одяги й відправляється шукати його тіло. Вона знаходить труну в очеретах біля Библа, але й, поки вон відправляється за сином Гором, Тифон опановує тілом Осіріса, розрізає його на чотирнадцять частин й кидає шматки в усі рукави Нілу.

Відповідно до переказів, Осіріс, перш ніж статі богом, царював у Єгипті, й пам «ять про його благодіяння змирилася його ототожнити із принципом добра, тоді як його убивця ототожнює зло. Ця ж легенда мала й, інше релігійне, моральне, пояснення: Осіріс є призахідне сонце, що убивається чи поглина темрявою-мороком. Ісіда — Місяць вбирає у собі й зберігає, стільки може, промені сонця, а Гір — висхідне сонце — мстити за батька, розсіюючи темряву.

Алі якщо сонце є видимий прояв Осіріса, ті добро є його моральний прояв; коли заходити сонце вмирає, він знову із «являється на обрії в образі Гора — сина й месника Осіріса. Настільки саме добро, що гине под ударами зла, із «являється знову в образі торжествуючого добра, в образі зла, що перемогло зло. Осіріс уособлює що заходити, нічне сонце, тому він головує в підземних країнах, судити померлих, й присуджує нагороди праведним й кари грішним душам.

На землі долина Нілу належала добрим богам — Ісіді і Осірісу, тоді як марна й пекуча пустеля, а також злобливі болота Нижнього Єгипту — володіння лютого Тифона.

Землеробські племена, що населяли долину Нілу поклонялися Апісу, цьому втіленню Осіріса в образі бика — символу землеробства, й бик був присвячений Осірісу.

А племена пустелі, що кочують, завжди зневажувані осілими жителями міст, уживали для верхівкової їзди осла, й осів — тварина, присвячена Тифону. Алі бо згубні випари боліт є так саме добутком лютого духу, ті їхній втілювали в крокодилі, тварині, а також присвяченому Тифону.

Гір не вбивши Тифона, бо зло продовжує існувати на землі, але й він послабив його й тім усталив перемогу божественного закону над безладними силами природи.

Осіріс часто зображувався у виді мумії; його звичайні атрибути — гак чи батіг, символ влади, й емблема Нілу у виді хреста із вушком нагорі; це втім, відмітна ознака всіх єгипетських богів й називається багатьма вченими — дослідниками міфології ключем Нілу. Іноді ж Осіріс зображується із головою бика.

Ісіду часто змішували в мистецтві із более древньою єгипетською богинею Хатор, що уособлювала небесний простір, по якому рухається сонце; зображення цієї богині збереглося на капітелях храму в Ден-дере; це голова із корів «ячими вухами, на якій піднімається будинок — символ всесвіт; вон як бі коштує на багато прикрашеній чаші, символі вологи, без якої ніщо були б існувати на землі. Відмітні ознаки Ісіди — диск, подвійна корона, що означає панування над Верхнім й Нижнім Єгиптом, й рогу на голові.

Колі Гір, перемігши Тифона, привів його до неї в кайданах, Ісіда по своїй доброті вибачила його: тоді розгніваний Гір позбавив її корони й замінив її рогами. Богиня точно так саме зображувалася дуже часто із головою корови.

Осіріс був головним богом усього Єгипту, а тому навколо його імені групуються майже усі міфи і алегорії єгипетської релігії. «Усе людське життя, — говорити Мариетт — уподібнювалася древніми єгиптянами тих шляхи, що сонце пробігає по небесному зводі, призахідне сонце, що зникало за обрієм, здавалося їм чином смерті.

Лише лише наставав урочистий момент смерти для якої-небудь душі на землі, Осіріс повинний був провести неї до життя вічної. Він ототожнюється із нею, проходити із нею разом через усі іспити, призначені цій душі для очищення її від гріха; він ж зм «якшував суворих воротарів пекла й борів із чудовиськами, звичайними супутниками мороку й смерти. Нарешті, він ж, перемігши морок за допомогою висхідного сонця — Гора, сидів у страшному судилищі смерти й відкривав душі, що очистився, врата вічного житла, й блискуче ранкове сонце, що із «являлося зі світанком на обрії, було б символом цого іншого народження до життя вічної, що не знає понад смерті».

Осіріс, на думку єгиптян, бажаючи дати людям видимий образ своєї присутності серед них, втілюється в бик Апіса. Колі у священних корівниках Мемфіса із «являвся на світло теля із особливими священними прикметами, жреці негайно ж повідомляли про милостиве втілення Осіріса, й всюди ця звістка викликала народну радість й веселощі. Колі Апіс умирав природною смертю, його із великою пишністю ховалися в підземеллях храму Серапеума, руїни якого тепер знайдені. Якщо ж Апіс досягав двадцяти восьми років, число років Осіріса, його убивали

Богиня Нефтіда був дружиною й разом із тім сестрою Тифона, але й вон зволіла іншого брата, м «якого й доброго Осіріса, й від союзу із нею в Нефтиды народився сін Анубіс, чи Инпу, бог із головою шакала, хоронитель мумій.

Колі Осіріс був убитий Тифоном, Анубіс його бальзамував. На одній із фараоновых гробниць у Фивах зображений Анубіс, що виконує свої сумні обов «язки. Він коштує поруч ложа, на якому лежить мумія. Під ложем коштують чотири судини: у Першого замість кришки — людська голова» у іншого — голова мавпи-павіана, третій — із головою шакала й четвертий — із яструбиною головою. Ці голови були втіленням другорядних божеств, на обов «язку які лежала охорона нутрощів померлих, покладених у ці судини. Це зображення зустрічається дуже часто на багатьох надгробних пам «ятниках.

Тієї - бог із головою ібіса уособлює божественний розум, що створив весь Всесвіт. Він по перевазі бог письмен, тому він також ототожнюється із Меркурієм. Ом ж — організатор світу, що розігнав первісний морок, й він ж розсіює повна загадок душі, тобто неуцтво й дурні думи — цих вічних ворогів людства. Ібіс й мавпа — кинокефал, чи павіан — присвячені цьому богові.

Ібіс — птах, що із «являється в Єгипті перед розливом Нілу; отже, вон, по єгипетським поняттями знає й передбачає майбутнє. Крім того, коли цей птах їсть, її дзьоб утворить разом із лапами рівносторонній трикутник, тому ібіс уособлює геометрію й усі науки, засновані на ній, й від чому ібіс присвячений Тоту, богові божественного розуму.

У обов «язку цого бога входило спостереження й визначення тієї висоти, до якого повинний був підніматися Ніл в ім «я розливам, отчого залежала родючість у Єгипті й разом із тім й існування його мешканців. На одному із барельєфів у храмі міста Філ зображені жрець чи важлива особа прохальних богів про благополучний розлив Нілу. На цьому барельєфі бог Тієї зображений із головою ібіса, він тримає в одній руці зубцювату лінійку — символ розливу Нілу, а іншій — очерет, яким збирається відзначити підйом води. Іноді ж Тієї зображувався в образі мавпи павіана, що пише на табличках.

Єгиптяни вірили в безсмертя душі; це був із незапам «ятних часів головна доктрина єгипетської релігії. Завдяки їй установилися усі своєрідні похоронні обряди й звичаї, а також й усі емблеми, що зображувалися на трунах й надгробних пам «ятниках. Піраміди й храми споруджувалися як усипальниці. У гробниці поміщали портретні статуї як нетлінних двійників покійних, притулків для їхніх безсмертних душ — «ка». Усередині стіни гробниць рясно прикрашалися розписами й рельєфами, що прославляли власників й розповіли про їхні подвиги в житті.

Безсмертя було б обіцяно тім душам, що Осіріс, верховний суддя, визнає праведними. Ці душі повинні були повернутися в їхню тілесну оболонку і оживити її новою життям, не знаючої смерти. Душі ж грішних піддавалися вторинної смерти, за якої випливало небуття. Уся ця доктрина про безсмертя душі ясно виложена в єгипетському похоронному требнику. Ця священна книга, що винна був знаходитися в кожній труні, складалася із гімнів, молитов й різних похоронних обрядів. Глава друга цієї книжки вся присвячена життю, що починається после смерти, а глава сорок четверта ясно й виразно говорити про ті, що ця нова життя якщо безсмертна. Це-ті принципи разом з санітарними мірами, обумовленими кліматичними вимогами країни, увів звичай бальзамування тіла для збереження його від розкладання й псування, чи ж у тому, як говорити текст требника, «щоб душу могла знову із «єднатися зі своїм тілом». На одному надгробного пам «ятнику у виді стовпа (стела) у Булакським музеї померлий, ставши перед Верховним Суддею, говорити наступне, як говорити напис: «Я прив «язаний до бога моєю любов «ю, я нагодував голодуючого, подавши води прагнучий, одяг позбавленого одягу й давши притулок безпритульного». Ці слова, у які виражене прагнення до вищої моральної досконалості, є на цьому пам «ятнику не випадковим одиничним явищем, говорити Мариэтт, зустрічаються досить часто на надгробних пам «ятниках, так що їхній можна вважати звичайною повсякденною молитвою.

Бог Тієї зображувався завжди в сценах суду над душами й зустрічається дуже часто на надгробних пам «ятниках. Він часто зображувався із богинею Пахт, чи Сехмет, богинею із левиною головою. Іноді, утім, вона зображувалася із головою кішки, бо Пахт, богиня правосуддя, стає злісною левицею для грішників, для праведних ж вон є такою ж ласкавою, як кішка.

Душа померлого із «являлася перед суддями, помічниками далекого Осіріса; смердоті неї допитували; потім на вагах зважувалося все добро й зло, учинене цією душею, й бог Тієї записував рішення, а Осіріс виносив вирок. Іноді покарання полягало до того, що душа винна був втілитися в тіло якої-небудь нечистої тварини, наприклад у свиню, й священний човен відвозив цю душу уже до образі тварини на грішну землю серед живучих. Потім для цієї душі разом з другою смертю наполягала небуття, бо, на думку єгиптян, безсмертя душі здобувалося чи втрачалося людиною згідно із його життям й поводженням на землі.

Хоча Осіріс, Ісіда й Гір — головні єгипетські боги, але й Мемфіс й Фіви, що були довгий годину столицями двох окремих царств, малі особливих богів, що потім змішалися й із «єдналися в єгипетській міфології.

Птах був головним богом Мемфіса; він звичайне зображувався у виді мумії із обголеною головою. Він називався богом «з красивою особою, богом, що додає нове життя чи нові форми». Птах є ті божество, що постачило бога Ра, що створив Всесвіт, всіма елементами, із які складався світло. Він часто зображується з символом воскресіння на голові - це скарабей, чи гнойовий жук, — й зневажає ногами крокодила, символ мороку.

Амон є вищим божеством Фив. Він головний діяч у природі й головній причині, що змушує природу вічно відновлятися. Бо для Єгипту вищий прояв могутності цого бога полягало в розмноженні черід, ті Амон найчастіше зображувався у виді барана, й від чому у Фивах до храмів, присвяченим цьому богові, вели доріжки, прикрашені по обидва боки баранячими головами. Ця тварина був йому присвячене й — найчастіше приносилося йому в жертву.

Колі Амон уособлював живлющу теплоту сонця, він називався Амон- Ра. Його дружина — богиня Мут — називалася царицею неба й володаркою ночі, вон ж був матір «ю висхідного сонця. Звичайний одяг Амона — коротка туніка, підперезана поясом, його головний убір — червона корона із двома великими чорними перами. Богиня Мут завжди зображувалася із подвійною короною (пшент)-і емблемою панування над Верхнім й Нижнім Єгиптом. Її відмітна ознака — яструб, символ материнства. Єгиптяни думали, що усі яструби — самки, й тому вважали його символом материнства.

Ніл є лише видиме втілення Амона, якому Єгипет вол «язаний своєю родючістю. Бог тоді називався Амоном-Нилом чи Кнуфісом. На одному античному барельєфі в храмі Дендеры Амон-Кнуфис зображений із баранячої головою, украшенною перами; він із розпущеними крилами й тримає в одній руці ключ Нілу, а іншій — вітрильне судно.

Численні пам «ятники Єгипту зображують цого бога як володаря Нілу, що регулює розлив його вод. На одному барельєфі в місті Філах зображений єгипетський фараон Птолемей III Евергет, що приносити жертву Амону-Кнуфісу. Цей бог, як звичайно, пофарбований у блакитну фарбу, його бараняча голова ще прикрашена цапиними рогами, символом множите ля, диском й сонячними променями; він тримає в руці ключ Нілу й жезл милостивих й добрих богів; його сидить його чоловіка, пофарбована в червону фарбу: на голові в неї рогу, а руках жезл з квіткою лотоса, відмітна ознака єгипетських богинь, й ключ Нілу.

Єгипетські фараони часто ототожнювалися висхідним сонцем й одержували тоді титул синів Амона. Олександр Великий, говорити один із дослідників Древнього Єгипту, будучи розумним й хитрим політиком, чудово зрозумів, що найкращий спосіб усталити свою уладові над Єгиптом й придбати популярність полягав у тім, щоб скористатися деякими релігійними забобонами, зміцненими століттями; тому він відправився в оазис Амона, де перебував головний храм й оракул цого бога. Оракул проголосив його сином Амона, чи сонця, й із тихий пір він є в очах єгиптян утіленням сонця, якому смердоті повинні були, по своїх віруваннях, коритись беззаперечно й безмовно. Його нащадки Птолемеї продовжували випливати його прикладові, відправляючись у храм Амона за почесним у тій стране титулом — «сін сонця».

Диодор Сіцилійский згадує у своїх творах про свята і урочисті ходи, под годину які зображення бога Амона несли у священній човні. «Статуя бога, говорити він, покрита смарагдами і іншими дорогоцінними прикрасами. Вісімдесят жерців несуть неї в золотому човні обов’язок; їхні супроводжують юрби жінок й молодих дівчин, що печуть священні пісня й вірші». «Єгиптяни, говорити Плутарх, запевняли, що сонце й місяць не їздять на колісницях, як ті думали греки, а лише в човнах, у які смердоті плавають навколо землі.

Звичайне посередині священного човна знаходилося зображення бога, схованого від очей юрби фіранками чи дверцятами; всілякі емблеми, зображення другорядних богів й священних судин покривали ніс й корму човна. Символічні човни, виліплені на стінах храмів, — копії тихий священних човнів, що несли жриці обов’язок под годину ходу. Ці човни були прикрашені коштовностями й робилися із дерева рідких порід, слонової кісти й навіть золота й срібла; смердоті усі скидалися одного одного й відрізнялися лише атрибутами і емблемами.

У храмі міста Філ знаходиться зображення символічного човна, присвяченої Ісіде; її несуть обов’язок жерці; ніс й корму човна прикрашають голови Ісіди, а над лодкою зображений диск, оточений променями, — символ сонця, що рухається.

На стінах Карнакского храму зображений такий ж священний човен; вон плаває по Нілу; її баранячі голови, що прикрашають, указують тих, що вон присвячена Амону, головному божеству Фив. Алі цей човен не сама плаває по священних водах: неї тягне інша, более скромний човен; вон прикрашена квітами лотоса, й в неї голова яструба — перелітника (сокіл) — символ висхідного сонця.

Кожному єгипетському богові додавали, у такий спосіб форми, й кожному із них присвячено було б в такий спосіб яка-небудь тварина.

Ми познайомилися із богами давньоєгипетського світу, що залишили про собі пам «ять своїми справами чи думками. Це були чоловіки й жінки, щасливі й нещасливі, дурні й мудрі, злочинці й жертви. Алі усі разом смердоті складають міфи й легенди

2. 3Священні тварини.

Єгипет являє собою досить пустельну країну й тваринний світло його досить бідний. Може тому в єгипетській релігії так багато божественних тварин.

Єгиптяни поклонялися божественному чорному бикові Апісу. У місті Мемфісі в храмі постійно проживав живий бик — уособлення бога бика.

Осіріс, на думку єгиптян, бажаючи дати людям видимий образ своєї присутності серед них, втілюється в бик Апіса. Колі у священних корівниках Мемфіса із «являвся на світло теля із особливими священними прикметами, жриці негайно ж повідомляли про милостиве втілення Осіріса, й всюди ця звістка викликала народну радість й веселощі. Колі Апіс умирав природною смертю, його із великою пишністю ховалися в підземеллях храму Серапеума, руїни якого тепер знайдені. Якщо ж Апіс досягав двадцяти восьми років, число років Осіріса, його вбивали. Голова Апіса винна був бути чорної із білим трикутником на чолі; тулуб біле, але й із чорними плямами визначеної форми.

Білі й чорні бики вважалися священними тваринами й за їхнє убивство загрожувала сувора кара. Для померлих храмових биків будувалися величезні кам «яні саркофаги. Зустрічається також культ священної корови.

Досить розповсюджений був культ крокодила, що уособлював бога Себека. При багатьох храмах утримувалися священні крокодили, які годували жреці, а после смерти крокодили бальзамувалися. Потім мумії крокодилів захоронялись.

Надзвичайно був розповсюджений культ сокола (чи яструби) як утілення бога Хору, а також шуліки і ібіса. Священним у Єгипті вважався білий ібіс із чорними крилами. За його убивство покладалася смерть. Усіх цих тварин також містили при храмах, а после їхньої смерти бальзамували.

Широко був розповсюджений культ кішки. Великий бог Ра вважався великим котом. Існувала також котяча богиня Бастет. Смерть кішки в родині відзначалася спеціальною жалобою. Померлих кішок відносили до жрецям, що них бальзамували й ховалися на спеціальному котячому цвинтарі. Для кішок іноді робили труни. За вбивство кішки випливало суворе покарання. При пожежі першої рятували кішку, а лише потім дітей й майно.

У деяких місцевостях обожнювався баран й лев. Було відомо близько 60 божеств, зображуваних у виді леви чи левиці. Вважалися священними також чорні собаки й шакали. Вони ототожнювалися із богом потойбічного світу Анубісом.

Великий вплив мав культ змії. Зображення змії було б на головному уборі фараона. Вважалося, що воно та захищає його від впливу дурних сил. У виді змії із «являється богиня земної родючості Рененутет. При вході в багато храмів установлювалися кам «яні стели із зображенням змій.

Особливе місце займав священний жук скарабей. Ця комаха відігравала величезну роль у релігії Єгипту. Воно було б уособленням життя, самовідродження й називалося — хепри.

2.4. Заупокійний культ.

У культурі Древнього Єгипту заупокійний культ грав дуже важливу роль. Не лише фараон, а й будь-який простий єгиптянин з самого народження починав думати про своє майбутнє загробне життя. Він приносив жертви душам своїх померлих родичів, піклувався про схоронність їхніх гробниць, будував свою майбутню гробницю. У єгипетському суспільстві часто про соціальний статус людини судили у тій, якої він побудував собі гробницю. Не було б співуче у світі народу более серйозно стосовного до своєї майбутньої смерті.

Украй заплутаної був саму систему заупокійного культу. Відразу после смерти людини його родичі несли його до храму, де його тривалий годину бальзамували. Під годину бальзамування усі внутрішні органи убиралися, але й серце витягалося й ховалося разом із померлим в особливій судині. Серце повинне було б зіграти особливу роль на майбутньому загробному суді.

По віруваннях єгиптян людина може одержати відродження лише у випадку, якщо його тіло — сах, добро зберегти. Іноді робилися скульптурні копії померлих на випадок якщо тіло загине. У цьому випадку ці скульптурки повинні були статі заміною й житлом для душі померлого. Потім робилися спеціальні фігурки — ушебти, що повинні були статі рабами померлих у загробному світі й виконувати за роботу. Біля померлих клали зброя, знаряддя роботи, посуд — усе, що могло йому знадобитися йому в майбутнім житті.

Родичі померлого часто відвідували гробницю, залишали на ній їжу, молилися за померлого, іноді просили в нього допомоги. Єгиптяни відносилися до своїх померлих родичів майже як до живих людей, що далеко виїхали. У гробниць смердоті залишали їм аркуша, щоб тих змогли них прочитати. Так один мемфиський чиновник звертався із листом до своєї померлої дружини із проханням збавить від переслідувань, бо пройшло уже три рокта после її смерти, а чи не може неї забути й позбутися від туги.

Однак для благополучного життя в загробному світі одного дотримання всіх обрядів було б не досить. Необхідно було б бороти зі злими парфумами в загробному світі, а також пройти загробний суд. Саме із метою допомогти в цьому був створена Книжка Мертвих. У ній було б описано як уникнути всіх цих небезпек. Кожна людина винна був якнайкраще описати самого собі у священній тексті, що лягав у гробницю.

Від що пише в такій автобіографії номарх (управитель) Хархуф: «Я чудовий … люблять батьком своїм й хвалимо матір «ю своєю, постійно люблять усіма своїми братами. Я давав хліб голодному і одіяння нагому. Я мовивши гарне й повторював бажане. Я ніколи не сказавши нічого поганого про кого — чи із вищих правителів, оскільки хотів, щоб Мені було б добро в бога великого. Я ніколи не розбирав справу двох братів так, щоб позбавити сина власності його батька. «І так далі, тощо. По правді говорячи, мало що із цого було б правдою, але й єгиптяни вважали, що іноді для досягнення блаженства в загробному світі можна й збрехати.

На загробному суді боги повинні були зважити серце померлих й довідатися стільки він зробив гарних й кепських справ. А, щоб серце були свідчити проти свого пана, вимовлялися спеціальні магічні заклинання

Суд відбувається в Чертогу Двох Істин (Обох Маат). Померлий вступає в цей чертог, де засідає загробний суд у повному складі на чолі із великим богом Ра. Тут є присутнім бог пекла Осіріс, а також 42 надприродних істот, кожне із які відповідав за особливий гріх. Померлий виголошував промову, у якій він затверджував, що не робив жодного із цих гріхів. Від деякі із них: «я не робив несправедливостей проти людей, я — не був твердий до тварин, я — не намагався довідатися ті, що ще Герасимчука, я — не був байдужний бачачи зло, я не віднімав нічого в бідняка, я — не отруював, я — не змушував нікого ридати, я не убивав, я — не наказував убивати, я — не крав печива, принесені для померлих, я — не надував на вагах ».

А, щоб судье не змогли викрити його в неправді, що вмерла називає імена всіх 42 істот й смердоті не зможуть йому протистояти. Потім боги Тієї й Анубіс зважують серце померлих. Якщо людина зробила більшої гарних справ — він попадає в загробний світло, якщо понад поганих, то його душу відразу із «їдає пожирательниця душ. Не грали ролі суспільне становище людини, його багатство, а лише його справи.

3. Ставлення до людини.

Фараон керував усією країною. Йому підкорялися вельможі - знатні люди, царські сановники, воєначальники. Вельможа вважався слугою фараона. На збережених зображеннях фараон сидить на троні, тримаючи жезл й батіг. Це означало, що до рук було б право панувати й карати всіх своїх підданих. До правителя Єгипту наближалися, піднявши руки з обожнювання. Кожен єгиптянин повинний був виконувати усі накази, фараона й догоджати його примхам.

На службі фараона й вельмож складалися численні переписувачі. Могутність фараона захищало його військо. Хлібороби платили податки — віддавали в скарбницю значну частину врожаю й приплоду худоби.

У простих єгиптян житло було б дуже примітивним. Стіни будинку — з глини, дах — з широких пальмових листів. На земляній статі - циновки із очерету, біля вогнищ-глиняний посуд. Одягу у яких було б зовсім небагато, але й заті на кожнім висіли прикраси і амулети.

Життя простих єгиптян було б не простій. Їм приходилося рано вставати й із ранку до вечора працювати.

У Єгипті працювала безліч ремісників: ювелірів, горщечників, шкіряників, ткачів, кораблебудівників, столярів, тесль, митецьких металургів, що виплавляли із руд олово й мідь, щоб одержати тверду бронзу для зброї, начиння й прикрас. Срібла в Єгипті було б менше, ніж золота, тому воно та цінувалося вище.

Від як описує представників різних ремесел єгипетський переписувач: «Я бачив коваля за його роботою. Його пальці покриті зморшками, як крокодилова шкіра… Муляр постійно борі із повторюємо каменем… Перукар голить до самої ночі, й лише коли сідає їсти, він може обпертися на лікті, щоб відпочити… Човняр плаває… щоб одержати плату упродовж свого працю… Ткач коленнями тиском свій шлунок й не так на свіжому повітрі… Взуттьовик нещасливий, завісься годину стогне, коли дубити шкіру… «

Вельможа живий зовсім інакше. Його великий красивий будинок стояв у саду серед квітів й фруктових дерев. Колі він в одязі із тонких лляних тканин виходив із будинку чи приймав гостей, то надягав багато прикрас. У кімнатах у нього — зручні крісла із різьбленого дерева із візерунками зі слонової кісти, розкішні скриньки й вази. Для вельможі ще при його житті будували кам «яну гробницю, стіни якого прикрашали написами, малюнками й рельєфами. Напису розповідали про заняття й досягнення вельможі при його житті. Ос-кільки єгиптяни вірили, що всього намальованого й висічене із каменю чудесним чином може ожити, вельможа наказував зобразити на гробниці собі, свій будинок, дружину, дітей й все майно, щоб после смерти жити так саме, як колись.

У господарствах фараона й господарствах світської й духовної знаті трудилися різні категорії залежних підневільних осіб. Сюди входили безправні раби-військовополонені чи одноплемінники, доведені до рабського стану, «слуги фараона», що виконували норму, що пропонується їм, роботи под наглядом доглядачів. Вони володіли невеликим особистим майном й одержували убогу їжу. Експлуатація «слуг фараона «, відірваних від засобів виробництва, будувалася як на позаекономічному, то й на економічному примусі бо земля, інвентар, тяглова худорба та інше були власністю пануючи. Границі, що відокремлюють рабів (яким у Єгипті ніколи не було б багато) від «слуг фараона «, були виражені нечітко. Рабів у Єгипті продавали, купували, у спадщину, у дарунок, але й іноді саджали іа землю й наділяли майном, вимагаючи із них частина врожаю. Однієї із форм виникнення рабської залежності ставши самопродаж єгиптян за борги (котра, однак, не заохочувалося) й перетворення в рабів злочинців.

До жінок відносилися дуже добро. Вони могли сам заробляти й володіти майном. Чоловікам пропонувалося відпускати своїх дружин абикуди й дозволяти їм займатися чим завгодно.

Часто жінкам присвячували вірші. Від один із них.

Хвала люблячій дружині.

Коханим чоловіком чоловіка, що волоче, солодка любов «ю,

З чарівними вустами й приємною мовою.

Усе, що виходило із її губ, було б подібно утворові Істини.

Жінка чудова, що вихваляється у своєму місті,

Усякому протягає вон руку допомоги,

Говорити гарне й розповідає ті, що люблять чути.

Діє ті, що подобається людям,

Вуста її не породили ніякого зла.

Усі люблять неї, Ренпетнефрет.

4. Розетський камінь- Повернення зникнувшого світу.

Голос Древнього Єгипту не змовк остаточно із римськими завоюваннями. Цей голос, що уже здобувши глибокий резонанс у цивілізації Середземномор «я, продовжує владно й магічно звучати над Нілом. Навіть римські імператори мають картуші із ієрогліфами й почитають єгипетських богів із їхні образами в храмах, що римляни реставрують чи будують.

Культ Осіріса широко поширюється по всій імперії і у самому Римі. Нерон, крім відновлення й відновлення монументів, навіть організує експедиції у верхів «я Нілу в пошуках його джерела.

Траян повертає до життя найдавніший канал із Бубаста (Бубастиса) до Червоного моря, велика частина якого тепер збігається із трасою Суетського каналу. І, нарешті, Адріан засновує в Єгипті місто Антинополь, відвідує «Колосси Мемнона «й храми Фив, й залишається зачарований ними до такого ступеня, що зводить фантастичні їхні реконструкції на своїй гігантській віллі Тіволі біля Рима.

Алі це останні іскри: релігійні війни й повстання проти іноземного панування стають усє более кривавими, убогість й розпач руйнують усє, що залишилося від міст. Писемність й мистецтво завершують свій шлях у забутті й презирстві. Важке піщане покривало простирається над великим минулим, майже знищуючи навіть пам «ять про нього.

У 1799 році один наполеонівський солдатів у Єгипті відкопав осколок, що називається тепер Розеттским каменем. На ньому три виряджай написів: на давньогрецькому, иєроглефічна й позднеєгипського аркуша. Колі вчені зрозуміли, що ці написи — переклади саме його тексту, смердоті почали розшифровувати ієрогліфи, порівнюючи них із давньогрецьким текстом.

ДО 1822 року француз Шампольєн розшифрував напис на Розеттском камені, после чого відкрився зміст давньоєгипетських написів й самого життя стародавніх єгиптян. Вивчаючи давньоєгипетські написи, настінні живопису, читаючи фрагменти папірусів, а також вивчаючи руїни храмів, гробниці, різні предмети єгиптологи повернули нам загублений світ.

Вивчаючи життя, культуру та релігію Стародавнього Єгипту навіть тепер не перестаєш дивуватися розуму та величі ціеї цивілізації, Яка заклала основу для подальшого розвитку усіеї світової культури.

5. Список використаної літератури.

1. Авдієв У. І. Давньоєгипетська реформація. — М., 1924. 2. Берлев Про. Д. Суспільні відносини в Єгипті епохи Середнього царства. — М., 1978. 3. Богословський Є. З. Слуги фараонів, богів й приватних осіб. — М., 1979. 4. Вардиман Є. Жінка в Древньому світі. — М., 1990. 5. Ковельман А. Б. Риторика в тіні пірамід. — М., 1988. 6. Перепелкін Ю. Я. Приватна власність у представленні єгиптян Старого царства. — М. — Л., 1960. 7. Проніна Ю. А. Перехрестя культур: давньоєгипетська цивілізація XI — IX ст. до н.е. // Взаємодія світових цивілізацій: історія й сучасність. — М., 2000., з. 146 — 160. 8. Савельєва Т. М. як жили єгиптяни в часи будівництва пірамід. — М., 1971. 9. Солкін У. У. Сонце володарів. Давньоєгипетська цивілізація епохи Рамесидів. — М., 2000. 10. Стучевський І. А. Аменхотеп — перший жрець Амона-Ра, царя богів, — слуга фараона. // ВДИ № 3, 1976., із шостої - 18. 11. Стучевський І. А. Колоніальна політика Єгипту в епоху XVIII династії. — М., 1968.

ПоказатьСвернуть
Заполнить форму текущей работой