Державний бюджет

Тип работы:
Реферат
Предмет:
Разное


Узнать стоимость

Детальная информация о работе

Выдержка из работы

Державний бюджет


«Единим хорошим бюджетом є збалансований бюджет»

Адам Сміт, 1776 р.

«Хорошим правилом є те, що бюджет ніколи не повинен бути збалансованим — крім моменту, копи надлишок, що стримує інфляцію, змінюється на дефіцит, щоб боротися зі спадом».

Воррен Сміт, 1955 р.

Адміністративно-командна економічна політика в СРСР призвела до нерівномірного економічного розжитку усіх регіонів, створення неструктуризованого, неефективного та однобокого народногосподарського комплексу. Функціонування адміністративно-командної системи сприяло розподілу і перерозподілу більше 25 відсотків валового внутрішнього продукту СРСР, який вироблявся в Україні.

З проголошенням незалежності України починається новий етап, формування власної національної політики і розвитку суспільно-економічних відносин. Початком економічних перетворень в Україні стало прийняття Закону УРСР" Про економічну самостійність Української РСР" від 3 серпня 1990 року. Згідно з ним Україна самостійно визначає економічний статус і стратегію соціально-економічного розвитку в інтересах усього народу, а також розробляє і формує незалежну фінансову (бюджетну, податкову, валютну) політику в контексті загальнодержавної економічної політики і займається її виконанням.

Фінансова політика охоплює нейтральну ланку системи економічних відносин і відіграє провідну роль у реалізації загальнодержавних функцій. Організація і регулювання цих відносин здійснюються відповідно до діючого (фінансового правового поля) етапу та стану суспільно-економічного розвитку країни. Без врахування останнього політика стає гальмом розжитку економічних відносин.

Фінансова політика має бути жорсткою, але справедливою й активною, і повинна стимулювати економічне зростання, захищати національні інтереси та бути привабливою для суб'єктів іноземних країн. Побудова і формування фінансової політики — це досить складний процес.

Розвиток суспільне-економічних відносин в Україні підтверджує необхідність якомога скорішого вирішення проблеми фінансової стабілізації - основи загальнодержавної стабілізації і виходу з економічної кризи.

Основу фінансової політики становить бюджетна політика, яка пов’язана насамперед із формуванням і виконанням бюджетів усіх рівнів, цільових загальнодержавних фондів. Державний бюджет України — це головний фінансовий план країни, який віддзеркалює суспільно-економічний стан у державі. Економічна нестабільність і спад виробництва негативно впливають на формування доходів та фінансування видатків бюджету. Бюджет, його дохідна частина прямо пов’язані із Державною програмою соціально-економічного розвитку України на поточний фінансовим рік. І навпаки, виконання зазначеної програми залежить від її фінансового забезпечення. У ньому напрямку Державний бюджет виступає основою фінансування загальнодержавних програм та сприяє їх виконанню. Державна програма соціально-економічного розвитку України і Державний бюджет України мають своє особливе місце, роль і призначення в системі суспільно-економічних відносин.

Практика розвитку фінансових відносин ще раз підтверджує це і вимагає:

— по-перше, формувати Державний бюджет України і Державну програму соціально-економічного розвитку України на основі єдиної концепції суспільно-економічного розвитку й у контексті загальнодержавної фінансово-економічної політики;

— по-друге, досконалого аналізу та оцінки соціально-економічного стану регіонів і держави та розробки реальних макроекономічних показників розвитку на плановий рік і перспективу;

— по-третє, виконання Державного бюджету і Державної програми соціально-економічного розвитку має проходити ж руслі єдиних підходів, цілісного механізму, ефективних норм і методів організації фінансово-економічних відносин;

— по-четверте, підтримки загальних принципів економічного розвитку і, насамперед, принципу формування і виконання доходів бюджету за рахунок платежів, які активно й ефективно впливають на виробництва, виконання показників економічного розвитку, а не шляхом розширення кількості податків та зборів, як сьогодні відбувається, та використання емісійних джерел поповнення бюджету;

— по-п'яте, проведення належного, своєчасного контролю та піднесення рівня відповідальності за стан виконання доходів бюджету та показників соціально-економічного розвитку регіонів, міністерств (відомств), держави ж цілому.

Бюджет є головним фінансовим документом країни. Виходячи з нього можна зробити висновок, що вивчення бюджету (процесу його формування) є однією з першорядних задачею економічної науки.

Пояснення цьому лежить у зв’язках бюджетної політики з усіма сторонами економіки країни. Так процес формування бюджету тісно пов’язаний із податковим законодавством, а також із процесом виробництва: або стимулює його, або натискає. З іншого боку, розподіл бюджетних засобів також тісно пов’язаний з виробництвом: фінансові вкладення направляються у виробництво. Також із бюджету фінансуються соціально-необхідні програми і служби такі як: армія, міліція, охорона здоров’я і т.п.

Як очевидно з усього вищевикладеного бюджет щиро пов’язаний із добробутом країни. І це в черговий раз підкреслює всю актуальність проблеми бюджету і процесу його нормування, і необхідність його вивчення.

Бюджетний процес — регламентований законодавством порядок, розглядання, затвердження бюджетів, їхнє виконання і контроль за виконанням, затвердження звітів про виконання бюджетів, що входять у бюджетну систему України.

При формуванні Державного бюджету основною задачею є його збалансованість або говорячи іншими словами якнайближче наблизитися до ідеального варіанта — це повне покриття витрат прибутками й утворення залишку засобів, тобто перевищення прибутків над витратами.

Цього стану, на перший погляд, можна досягти двома засобами:

1. зменшення розміру витрат;

2. збільшення розміру прибутків.

Державні витрати структурно можна уявити так:

Витрати на соціальні послуги.

Витрати на господарське споживання.

3. Витрати на озброєння і матеріальне забезпечення зовнішньої політики.

4. Витрати адміністративно-управлінські.

5. Платежі по державному боргу.

З даної структури очевидно, що витрати державного бюджету виконують функції політичного, соціального і господарського регулювання.

Перше місце в бюджетних витратах займають соціальні статті: соціальні посібники, утворення, охорона здоров’я та ін. У ньому виявляється головний напрямок бюджетної політики, як і всієї державної економічної політики в цілому — стабілізація, зміцнення і пристосування існуючого соціально-економічного ладу до розумів, що змінюються. Ці витрати покликані зм’якшити диференціацію соціальних груп, неминуче властиву ринковому господарству.

У витратах на господарські споживання звичайно виділяються бюджетні субсидії підприємствам, сільському господарству, на здійснення державних програм. Усе це робиться з метою стимулювання їхніх виробничих можливостей.

Витрати на озброєння і матеріально-технічне забезпечення зовнішньої політики, а також адміністративне — управлінські витрати випивають на структуру попиту.

Кон’юнктурним цілям бюджетного регулювання служать витрати по внутрішньому державному боргу (наприклад, дострокове погашення частини боргу), розміри витрат на кредити і субсидії приватним і державним підприємствам, сільському господарству, на створення і удосконалення об'єктів інфраструктури, на закупівлю озброєння і військове будівництво. Таким чином, держава намагається задовольнити вимоги різноманітних соціальних груп, зменшити соціальну напруженість у товаристві.

У періоди криз і депресії витрати державного бюджету на господарські споживання, як правило, ростуть, а під час кон’юнктури — скорочуються.

Важливо відзначити, що структура державного бюджету робить регулюючий вплив на розміри попиту і пропозиції, а також на галузеву і регіональну структуру економіки, національну конкурентоздатність на світових ринках.

Структуру державних прибутків можна уявити такою уявою:

1. Податки (у тому числі акцизні збори і мита).

2. Податкові надходження: прибутки від державної власності, державної торгівлі.

3. Внески в державні фонди соціального страхування, пенсійний, страхування від безробіття.

Головком статтею бюджетних прибутків є податки. Під податком, збором, митом і іншими платежами розуміється обов’язковий внесок у бюджет відповідного рівня або ж позабюджетний фонд, здійснювані платниками в порядку і на умовах, визначених законодавчими актами.

Податки бувають двох видів:

1. Податки на прибутки і майно: прибутковий податок із громадян; податок із прибутку; податок на соціальне страхування і фонд заробтіньої плати і робочої сили; майнові податки, у тому числі податки на власність, включаючи землю й іншу нерухомість; податки на переклад прибутку і капіталу за рубіж і ін. Ці податки стягаються з конкретної фізичної особи, їх називають прямими податками.

2. Податки на товари і послуги: податок з обороту, що в даний час замінений податком із додаткової вартості; акцизи (податки, прямо що включаються в ціну товару або послуги); податок на спадщину, на доходи з нерухомістю і цінними паперами й ін. Ці податки називаються непрямими. Вони частково або цілком переносяться на ціну товару aбо послуги.

З вище викладеного очевидно, що податки виконують три найважливіші функції:

1. Фінансування державних витрат (фіскальна функція).

2. Підтримки соціальної рівноваги шляхом зміни співвідношення між прибутками окремих соціальних груп з метою згладжування нерівності між ними (соціальна функція).

3. Державного регулювання економіки (регулююча функція).

У минулому й у даний час податки в основному виконували фіскальну функцію. Проте в плані останніх десятиліть помітний розвиток одержали соціальна і регулююча функції.

За допомогою податків держава намагається зменшити соціальну напруженість у товаристві, і тим самим запобігти соціальному вибуху. Це досягається гнучкою податковою політикою, наданням усіляких податкових пільг: пільги багатодітним сім'ям, переселенцям через межу на свою історичну батьківщину, студентам і особам збільшуючим свою кваліфікацію. Часто податкові пільги даються дрібним і середнім підприємцям, особливо вперше починаюча самостійна справа, ферма, але ці податкові пільги носять не тільки соціальний, але і регулюючий характер.

Регулююча функція податків також широко використовується державою. Глобальне зниження податків веде до збільшення чистих прибутків, посиленню стимулу господарської діяльності, росту капіталовкладень, попиту, зайнятості до пожвавлення господарської кон’юнктури, підвищення додатків — звичайний засіб боротьби з перегрівом кон’юнктури. Змінюючи податкові ставки на прибуток, держава може підсилити або зменшити додаткові стимули для капіталовкладень, а маневруючи рівнем непрямих податків — впливати на фонд споживання ж цілому, на рівень цін.

Список використаної літератури

1. «Мікроекономіка і макроекономіка» за загальною редакцією Е. Будаговської. Київ «Основи», 1998 р.

2. «Основи економічної теорії: політ економічний аспект» за редакцією Г. Н. Климка, В. П. Нестороненка. Київ — Вища школа — знання", 1997р.

3. «Макроекономіка за редакцією А.Г. Савченка» Київ «Либідь», 1995.

4. «Фінанси України», № 9, 10 за 1996р. № 8−11 за 1998р.

5. «Економіка України», журнал 1999−2001 р.

6. Закон України «Про Державний бюджет».



_

ПоказатьСвернуть
Заполнить форму текущей работой