Сучасний стан, особливості розміщення та проблеми розвитку галузей легкої промисловості України

Тип работы:
Реферат
Предмет:
Разное


Узнать стоимость

Детальная информация о работе

Выдержка из работы

Сучасний стан, особливості розміщення та проблеми розвитку галузей легкої промисловості України


Серед галузей промисловості, які забезпечують виробництво товарів народного споживання, провідне місце займає легка промисловість, її виробничий потенціал включає 25 підгалузей, більш як 600 підприємств та організацій. У 1998 р. порівняно з 1990 р. обсяги виробництва продукції цієї галузі становили лише 25%, у тому числі: тканин усіх видів — 7,4%, взуття — 4,5%, трикотажних виробів — 2%. Це пов’язано з цілим рядом причин: порушенням зв’язків по кооперації, незахищеністю вітчизняного споживчого ринку, низькою купівельною спроможністю населення та ін.

Легка промисловість України охоплює текстильну, трикотажну, швейну, шкіряну, взуттєву, хутрову та інші галузі, підприємства яких у розміщенні орієнтуються переважно на споживача, наявність трудових ресурсів та сировини.

Провідною галуззю легкої промисловості с текстильна промисловість, яка представлена бавовняними, вовняними та лляними виробництвами. В структурі бавовняної промисловості виділяють прядильне, ткацьке, крутильно-ниткове і фарбу вал ьнообробне виробництво. Найбільш потужні бавовняні підприємства знаходяться у Херсоні і Тернополі (бавовняні комбінати), Донецьку (ба-вовнянопрядильний комбінат), Нікополі (прядильно-нитковий комбінат), а також у Києві, Харкові, Чернівцях, Івано-Франківську, Львові, Полтаві, Коломиї, Коростишеві та Родомишлі. У 1998 р. бавовняна промисловість України забезпечувала 62,5% загального виробництва тканин.

Вовняна промисловість представлена первинною обробкою вовни, виготовленням пряжі, тканин та виробів. Підприємства галузі розташовані у Чернігові, Харкові, Києві, Донецьку, Кривому Розі, Одесі, Луганську, Сумах, Черкасах, Богуславі, містах Чернівецької та Закарпатської областей. У структурі виробництва тканин усіх видів на вовняні тканини припадає 7,8%.

Лляна промисловість України розвивається на власній сировині. Підприємства — основні виробники лляної продукції зосереджені у Рівненській, Житомирській, Чернігівській та Львівській областях; в Одесі знаходиться підприємство конопле-джуто-вої промисловості, в Харкові - канатний завод. Лляні тканини становлять близько 11,3% загального виробництва тканин в Україні. Продукція цієї галузі повністю задовольняє потреби України, а певна частина — експортується.

Шовкова промисловість України, що значною мірою пов’язана з виробництвом хімічних волокон і виробляє близько 8,8% тканин, зосереджена у Києві, Черкасах, Луганську, Лисичанську. Трикотажна промисловість України випускає досить різноманітний асортимент продукції, однак за 1991−1998 pp. обсяги виробництва продукції цієї галузі скоротилися більш ніж у 50 разів (з 351 млн. шт. виробів у 1990 р. до 6,5 млн. шт. виробів у 1998 p.). Підприємства цієї галузі розміщені у Києві, Львові, Харкові, Одесі, Сімферополі, Миколаєві, Донецьку, Івано-Франківську, Луганську, Чернівцях, Дніпропетровську, Хмельницькому та інших містах.

Швейна промисловість зорієнтована переважно на споживача продукції, тому підприємства цієї галузі розміщені у великих населених пунктах. Найбільш потужні підприємства зосереджені у Києві, Львові, Харкові, Одесі, Луганську.

Шкіряно-взуттєва промисловість представлена підприємствами, що виготовляють одяг, галантерейні вироби, взуття та іншу продукцію, використовуючи як природну, так і синтетичну сировину. За останні роки у взуттєвій промисловості України спостерігається істотне скорочення обсягів виробництва: якщо у 1990 р. випускалось 196 млн. пар взуття, то у 1998 р. — лише 8,9 млн. пар. Взуттєві фабрики діють у Києві, Харкові, Луганську, Львові, Одесі, Запоріжжі, Кривому Розі, Хмельницьку та інших містах.

Хутрове виробництво представлено підприємствами, які переробляють натуральну сировину, виготовляють штучне хутро та випускають різноманітні вироби з них. Хутрові підприємства працюють у Харкові, Львові, Одесі, Балті, Краснограді, Жмеринці, Тисмениці.

Щоб легка промисловість в Україні розвивалася більш краще, пропонуються наступні заходи:

Захист українського виробника

Більшість країн світу імпортує ті товари, яких не має на власному ринку. Крім того, встановлюються квоти на імпорт таких товарів, які виробляються в країні. У нас існує нагальна потреба в розробці таких законів.

Для розв «язання цієї проблеми було розроблено пропозиції на Раді Директорів підприємств текстильної промисловості України, які було направлено до уряду. Так, наприклад, щодо питання про оподаткування продукції було розроблено проект сплати всю необхідну суму податків не в 40-ка податках, які зараз діють на Україні, а в одному. А потім вже — нехай податкова вирішує, розподіляє ці податки.

Потрібно поставити такі умови торгівлі, які захищають свій ринок. Наприклад, в магазинах Прибалтики націнка на власну продукцію — 18%, натомість у нас — цілих 20−25%. Що, звісно, і стає головними перешкодами на шляху до реалізації продукції. Подивимось, що відбувається при реалізації продукції: в найкращому випадку українське пальто попадає до нашого покупця відразу ж: фабрика-магазин. В найгіршому — повертається у вигляді імпортного товару, вже полежавши на полицях західних магазинів, та залишившись там без попиту. Назад, на батьківщину, ці вироби завозяться фірмами-імпортерами.

Орієнтація виробництва текстильного одягу на громадян з середнім рівнем доходів.

Оскільки дешева продукція користується попитом у населення. То існує конкуренція з боку дешевих товарів із Турції, Китаю. У вітчизняної продукції з «явився ще один конкурент — одяг «Секунд хенд» (тільки минулого року він займав об «єм ринку, який дорівнює приблизно 51. 000 тонам або Euro 120 млн. Імпорт «Секунд хенд»: здебільшого (80%) завозиться з Західної Європи. Як наслідок цього бачимо, що «Секунд хенд» став важливим фактором спаду продажів українських виробників, навіть на внутрішньому ринку.

Так, загальний спад виробництва по типах продукції сектору складає: продажі тканин вироблених в Україні впали на 20%, в «язаного одягу — на 22%, і швейних виробів — на 59% від виробництва 2002 року.

Але тут, потрібно орієнтуватися на середній клас. Виробляти товари для людей середнього достатку. Які все ж таки віддають перевагу якості за більш дорогу ціну, а не дешевим але зовсім не якісним товарам з Китаю.

Так як саме ці громадяни забезпечують основний оборот коштів: адже продажі товарів для цієї групи людей приносять дохід: 60 млн. грн., 15−20 млн. приносять малозабезпечені споживачі і покупці які купують дорогу модний одяг — витрачають на це 10−15 млн. грн. на рік.

Наступна пропозиція є логічним завершенням попередньої пропозиції:

«Повернення» на свій внутрішній ринок та закріплення на ньому.

Декілька років тому вітчизняна продукція на внутрішньому ринку забезпечувала продавцям приблизно 50% продажів. Після кризи 1998 року українським виробникам вдалося заповнити ніші, які звільнилися постраждалими від кризи імпортерами, але утриматися на цих позиціях виявилося не так просто, через те, що не дрімали вітчизняні виробники та мілкі виробники одягу.

Співпраця з міжнародними фірмами на таких умовах, які б забезпечували отримування прибутку і нашому виробнику і іноземній фірмі.

Українські фірми, які не збанкрутіли протягом перехідного періоду, вже встановили прямі зв"язки щодо постачання сировини з західними експортерами

Котон імпортується з Росії. Узбекистану, США, Німеччини, Китаю, Пакистану. Льон — з Росії та Беларусі. Киргиз стан, Молдова та Німеччина є основнимми постачальниками хлопку. Шерсть імпортується з Росії, Беларусі, Литви, Англії.

Потрібно налагодити нові зв «язки для постачання сировини. Так, вже в 2003, імпорт в «язаної нитки з Угорщини та Данії збільшився на 28% та 16% відповідно. Імпорт з США зменшився на 5%.

Декілька іноземних компаній, постачальників сировини для галузі вже є на українському ринку, з налагодженою системою дистрибуції своєї продукції. Серед них: Ulmia company (Німеччина), Mirolio company (Італія), Holland & Cherry (Англія), Ena Ukrainian-German JV, і Czech-Ukrainian JV Gamayun.

Українські компанії Textil-Lux та Eolis є найбільшими місцевими продавцями тканин. Вони імпортують тканини з Чехії, Словаків, Італії.

Українські п-ва мають розробити маркетингову стратегію своєї поведінки на ринку.

Зараз же основна їхня проблема полягає саме у відсутності цієї стратегії. Ця проблема є не тільки в текстильній галузі, і не тільки проблемою українських виробників. І в цьому плані вона є результатом іншої - нестачі кваліфікованого персоналу. Українські виробники текстильної продукції просто не знають, яким чином потрібно управляти фінансами на підприємстві.

Тому, зараз постає питання про здійснення перекваліфікації фінансового менеджменту українських фірм, їх ознайомлення з міжнародними стандартами фінансової звітності.

Підвищення фінансової обізнаності робітників сектору.

Українські компанії, і це особливо виразно видно на текстильній галузі є дуже обмеженими в своїх можливостях «знаходити» фінансові ресурси для впровадження нових технологій на підприємстві. В основному, так сталося завдяки дуже жорстким фінансовим регуляціям та інструментам, які діють зараз на українському ринку.

В цілому, текстильний ринок України оцінюється в Euro 354 млн. щорічно, «секунд хенд» одяг включно.

Український ринок в «язаних та швейних виробів є дуже фрагментованим, та включає в себе контрабандні, низькі за своїми цінами товари.

Для Українського виробника дуже важливо зараз відчути впевненість на своєму ринку. По-перше, досягнення цієї мети є набагато реальнішим принаймні зараз. Якщо говорити про національну стратегію дій підприємств текстильної промисловості, то я б назвала її як: імортозаміщувальний підхід.

З точки зору стосується фінансового менеджменту, це означає: виділення більше ресурсів для розробки нових марок продукції та їх «розумна» реклама та маркетинг саме на внутрішньому ринку.

Цей підхід також може означати подальшу переорієнтацію виробництва: з виробництва для клієнтів з середнім рівнем доходу — до виробництва на замовлення для спеціальних замовлень.

Для нормальної роботи текстильній галузі, потрібні Investments. Згідно з даними Держкомстату, Об «єм інвестицій до легкої промисловості України (що включає в себе інвестиції промисловість в економіці України, (а це приблизно 1. 5%) ясно видно, що галузь не отримує достатніх для свого розвитку інвестицій. Також ясно, що на об «єм інвестицій в українську економіку в цілому дуже впливають міжнародні уявлення про Україну, як про державу з нестабільною політичною ситуацією, з не реформованим законодавством. в текстильну промисловість) дорівнює 0. 8% від усіх інвестицій які вкладені в українську економіку. Беручи до уваги частку, яку складає українська текстильна

Міжнародне співробітництво.

Приблизно 70% підприємств, які працювали в текстильній промисловості України за часів СРСР припинили своє існування впродовж останніх 10 років. 29% з тих підприємств які залишились на українському ринку орієнтовані на потреби та замовлення іноземних споживачів. Регіональний експорт суконь, які було зроблено в Україні залишається майже таким самим.

Так само, як і в 1999, в 2000 Німеччина є основним торгівельним партнером України. Її частка в українському експорті продукції з текстилю становить 50%. Частка США та Франції відповідно становить 14% та 9%. Серед партнерів України: Англія, Італія, Голландія, Данія.

В той час як виробники текстилю дійсно отримують фінансову та сировину підтримку від міжнародних компаній — насправді, для українських виробників є тільки обмежене коло питань, які вони можуть вирішити для покращення ситуації - решта питань індустрії залишається поза межами їх компетенції та можливостей.

Обґрунтування доцільності налагодження виробництва на українському ринку. Якщо відносно високий рівень в-ва продукції не може бути досягнуто — це означає, що виробничі витрати залишатимуться відносно високими, і українським виробникам буде дуже важко конкурувати на світовому ринку. Тому, вони будуть обмежені своїм внутрішнім, українським ринком. Саме на цю ідею потрібно поглянути більш пильно, бо саме вона дає надію для українських виробників текстильної продукції. Наявність сировинної проблеми в Україні - вказує на те, що, розвиток та розширення текстильної індустрії не може бути досягнуто тільки за рахунок імпорту сировини для в-ва продукції. А тому — про розширення текстильної промисловості в Україні - говорити зараз не приходиться.

Якщо ж говорити про тканини, які виробляються на Україні, то український виробіток Льону зменшився з 184,111 метрів в 1991 до 5,182 метрів в 1997.

Український виробіток шерсті зменшився з 48,617 метрів в 1991 до 7,609 метрів в 1997.

Український виробіток вовни зменшився з 68,471 метрів в 1991 до 17,211 метрів в 1997.

Але все ж таки, навіть ця сировина може забезпечити частину українського текстильного в-ва. (Головні виробники наведені в Додатку№ 3).

А тому — найкращий вихід з цієї ситуації на даний момент — виробництво одягу для українських споживачів, середнього класу, по можливості використовуючи свою сировину.

Використана література:

Розміщення продуктивних сил України / За ред. Є.П. Качана. — К., 2000.

Розміщення продуктивних сил / За ред. проф. Ковалевського. — К., 2002.



_

ПоказатьСвернуть
Заполнить форму текущей работой