Шипшина голчаста, грицики

Тип работы:
Реферат
Предмет:
Разное


Узнать стоимость

Детальная информация о работе

Выдержка из работы

Шипшина голчаста, грицики


Шипшина голчаста — Rosa acicularis Lindl.

Шипшина голчаста — гарний колючий кущ з бурувато-червоними гілками, з великою кількістю дрібних тонких шипиків і щетинок. Шипики сидять часто по 2 біля основи. -листків, що складаються з 5−7 (9) яйцевидних листочків. Квітки великі, ароматичні, поодинокі або по 2−3, рожеві або червонуваті, на довгих квітконіжках. Плоди соковиті, яйцевидно-грушовидні, яйцевидні або еліптичні, 1,5- 2,5 см в діаметрі, гладенькі. Поверхня блискуча або матова, морщиниста. Всередині плодів знаходяться тверді білі горішковидні сім'янки (плодики) з численними загостреними щетинистими волосками. Шипшина голчаста цвіте в червні-липні. Шипшина голчаста росте в лісах, переважно ялинових, по лісових схилах і на узліссі, луках. Для лікувальних цілей застосовують стиглі плоди обох видів шипшини.

Збирають плоди у період їх стиглості, наприкінці серпня-у вересні; збирати слід обережно, вручну, у брезентових чи інших рукавицях, безпосередньо з куща, причому тільки цілі яскраво-червоні, незіпсовані плоди, коли вони ще тверді, намагаючись не м’яти їх. Перестиглі плоди стають соковитими, м’якими і збирати їх важче. Складати плоди слід у кошики, обтягнуті тканиною, збирання слід закінчити до настання заморозків. Свіжозібрані плоди треба негайно сушити.

Сушать плоди у добре нагрітих печах, на залізних листах або сітках, трохи відкривши заслінку і трубу печі для витягування вологи. Щоб краще використати обсяг печі для сушіння найбільшої кількості ягід, сітки з ягодами ставлять на цеглинах у 2−3 ряди, але при цьому треба стежити, щоб повітря мало вільний доступ до всіх ягід і щоб ягоди не підгоріли. Можна їх сушити в плодоовочевих сушарках при температурі 80−90° С, а в південних районах — на сонці. Сухі ягоди шипшини оранжево-червоні, смак кислувато-солодкий, вони без запаху. Настої з коренів шипшини і плодів здавна застосовували в народній медицині у випадку захворювання печінки і шлунково-кишкового тракту. При катарі шлункалз зниженою кислотністю застосовують настій з 3 столових ложок ягід шипшини на 1 л води по ½ склянки 3 рази на день.


Грицики — Capsella bursa pastoris (L.) Medic.

Однорічна трав’яна рослина з прямим або гілчастим стеблом заввишки 20−50 см. Листки: прикореневі - довгасто-ланцетовидні, виїмчасто-зубчасті або пірчасто-роздільні, звужені у черешках, переважно зібрані в розеткуі стеблові - сидячі, стрілковидні, стеблоохоплюючі, цілокраї. Квітки білі, дрібні, зібрані у довгі волоті на верхівці стебла. Плід -обернено трикутний, дуже сплющений стручок з серцевидною виїмкою вгорі, стиснений з боку швів. За формою плоди нагадують мисочки, звідки і походить одна з народних назв рослини.

Цвітуть грицики з квітня до вересня (від низу стебла до верхівки).

Росте як бур’ян на полях, при дорозі, поблизу будинків, на смітниках.

Райони поширення — вся територія СРСР, крім Крайньої Півночі. Збирають і заготовляють грицики на Україні, у Дагестані, Ростовській області.

Для виготовлення ліків використовують траву грициків.

Збирають траву у червні - липні під час цвітіння, зрізуючи усю надземну частину рослини з прикореневими листками (без кореня) і сушать на вільному повітрі, у затінку, або у приміщенні, яке провітрюється. Запах грициків слабкий, на смак вони гіркувато-слизуваті.

Лікувальна властивість — кровоспинна дія — була відома ще стародавнім лікарям Греції і Риму. У Європі в період Середньовіччя настої грициків теж використовували як кровоспинний засіб. А. Л. Лейбович підтвердив кровоспинну дію настою грициків у випадку кровотечі з матки. Як кровоспинний засіб настої і відвари з грициків використовують і в нашій народній медицині.

Ці препарати застосовують для лікування печінки і нирок (суміш грициків з польовим хвощем). Експериментальне підтверджені звуження судин і посилення скорочувальної функції матки.


Кульбаба лікарська — Taraxacum officinale Wigg.

Багаторічна трав’яна рослина з білим молочним соком, товстим стрижневим слабко розвиненим коренені густо-во-лохатою шийкою. Листки ланцетовидні або довгасто-обернено-яйцевидні чи струговидно-надрізані, у прикореневій розетці їх багато. Квіткове стебло (стрілка) заввишки до 40 см, без листків, дудчасте (порожнисте), на верхівці несе один квітковий кошик. Кошик великий, з численними язиковими яскраво-жовтими квітками. Плід — сім'янка з чубком, яка після достигання утворює пухнасту сірувато-білу кулю (звідси і назва рослини), що розлітається на повітрі від легкого подиху вітру. Кульбаба-найпоширеніша рослина на земній кулі (мал. 65).

Цвіте з квітня до вересня.

Росте на луках, полях, у лісах, садах, над шляхами, на смітниках.

Райони поширення — вся територія СРСР, крім Крайньої Півночі. Збирають і заготовляють її на Україні.

Для приготування ліків використовують корені кульбаби.

Корені викопують з кінця серпня і восени, в період в’янення листя, або навесні, до цвітіння. Викопані корені очищають від землі, надземних частин, кореневих шийок, миють і сушать, попередньо підв'яливши протягом кількох днів на сонці, доки з надрізів кори не припиниться виділення молочного соку.

Сушать корені кульбаби у теплому, з доброю вентиляцією, приміщенні або на печі, розіклавши тонким шаром. На смак кульбаба гіркувата, слизиста, без запаху.

Містить інулін (до 21%), гіркоту тараксанин, слиз, цукор, холін, жирну олію.

У народній медицині настої з коренів кульбаби використовують як жовчогінний, проносний засіб.



_

ПоказатьСвернуть
Заполнить форму текущей работой