Хрящеві риби.
Акули в скати, як основні представники.
Особливості будови тіла та життєдіяльності

Тип работы:
Реферат
Предмет:
Разное


Узнать стоимость

Детальная информация о работе

Выдержка из работы

Хрящеві риби. Акули в скати, як основні представники. Особливості будови тіла та життєдіяльності


Реферат

Хрящеві риби. Акули в скати, як основні представники. Особливості будови тіла та життєдіяльності.

Кісткові риби. Особливості будови та життєдіяльності. Біологія ставкових риб.

Амфібії - клас земноводно хордових тварин.

Загальна характеристика. Хрящові риби (відомо близько 630 сучасних видів) поширені переважно у солоних водоймах (лише деякі види трапляються у прісних водоймах). Скелет у них повністю хрящовий. Кожна зяброва щілина відкривається самостійним отвором із боків чи знизу голови. Зябрових кришок та плавального міхура немає. Запліднення внутрішнє, розвиток прямий. За іншими ознаками хрящові риби суттєво не відрізняються від кісткових.

Про загальний вигляд хрящових риб можна скласти уявлення, розглянувши як приклад акулу. На голові акули розташовані органи зору (очі), є парні ніздрі, що ведуть до нюхових капсул, та напівмісяцеподібний поперечний ротовий отвір, оточений щелепами. З боків голови містяться зяброві щілини (5−7 пар), а зверху — пара отворів — бризкальця (недорозвинена перша пара зябрових щілин). Передня частина голови видовжується, утворюючи рило. Хвостовий плавець — потужний орган руху. Його верхня лопать значно більша за нижню. Тіло може бути видовжене, обтічне (акули) чи сплющене зверху донизу і широке (скати).

У головному мозку хрящових риб порівняно з кістковими краще розвинений передній мозок, а середній мозок та мозочок менші за розмірами. Сечоводи (вивідні протоки видільної системи) та статеві протоки відкриваються в особливе розширення заднього відділу кишечнику — клоаку.

Запліднення у хрящових риб внутрішнє. Самці за допомогою органів парування, на які перетворені внутрішні частини їхніх черевних плавців, вводять сперматозоїди всередину статевих проток самки, де і відбувається внутрішнє запліднення. Розвиток прямий. Яйце має запас поживних речовин та оточене захисними оболонками. Одні види хрящових риб яйця відкладають назовні, з них через певний час виходить молода особина. В інших видів яйце розвивається у яйцепроводах самки. Воно приростає до стінки яйцепроводу, і зародок живиться за рахунок материнського організму. Згодом риба народжує живе маля (явище живонародження).

Різноманітність хрящових риб. Представниками класу Хрящові риби є акули та скати.

Надряд Акули об'єднує хрящових риб з обтічним видовженим тілом. Шкіра вкрита лусками, які занурені в її товщу, а назовні виступає лише спрямований назад виріст луски — зубчик. Подібну будову мають і зуби акул, які виникли з лусок. Луски збудовані з особливої речовини, що входить до складу зубів усіх хребетних.

Більшість акул — хижаки, що полюють у товщі води на різноманітних тварин: від дрібних планктонних організмів до великих за розмірами інших видів риб, головоногих молюсків та водяних ссавців (дельфіни, тюлені тощо). Здобич вони заковтують цілком або роздирають на шматки зубами, розміщеними на щелепах у кілька рядів.

У великій печінці акул накопичується жироподібна речовина, що зменшує питому масу риби. Це важливо для забезпечення плавучості, оскільки у хрящових риб немає плавального міхура, який визначає плавучість кісткових риб. Акули відкладають від одного до 500 яєць або народжують водночас від 2 до 100 молодих особин завдовжки від 5 (у карликової акули) до 150 см (акула-лисиця).

Відомо близько 250 сучасних видів акул. За розмірами вони бувають від 20−30 см (так звані катранові та кунячі акули) до 20 м завдовжки та масою до 14−20 тонн. Такі велетні (велетенська та китова акули), проте, живляться тільки планктоном та дрібною рибою. Небезпечними для людини є близько. 50 видів акул, що полюють на велику здобич. Із них найвідоміші тигрова акула завдовжки до 9 м та риба-молот, названа так тому, що її голова розширена в боки молотоподібне.

Поблизу Чорноморського узбережжя України трапляється один вид акул — катран. Він має близько метра завдовжки і не є небезпечним для людини. Зграйки катранів полюють на риб, молюсків, ракоподібних. Самки народжують живих нащадків.

Надряд Скати. Відомо близько 350 сучасних видів скатів. Вони живуть у морях на глибинах до 3000 м. Деякі мешкають у прісних водоймах (австралійська риба-пилка, річкові хвостоколи тощо). Тіло більшості скатів пласке, широке та дископодібне (за винятком пилоносих скатів, які за формою нагадують акул). Шкіра з шипастими лусками або гола. Під час плавання скати хвилеподібне рухають дуже великими грудними плавцями, а хвостовий плавець розвинений слабко. Живляться вони ракоподібними, молюсками, рибою, деякі - дрібним планктоном.

В електричних скатів є спеціальні утвори для полювання та захисту — електричні органи, що становлять собою видозмінені м’язи. При збудженні вони здатні давати розряд напругою від 8 до 300 вольт. Цікаво, що такі органи є і в деяких кісткових риб (електричний вугор, електричний сомик та ін.).

У Чорному та Азовському морях поширені шипуватий скат (морська лисиця) та хвостокіл (морський кіт). У хвостовому відділі останнього є довга отруйна голка, якою він може небезпечно поранити необережну людину.

2. До класу Кісткові риби належить переважна більшість видів риб (понад 20 тисяч). Вони живуть у морських та прісних водоймах на різних глибинах, що зумовлює різноманітність форм їхнього тіла й розмірів. Мають скелет, який повністю або частково складається з кісткової тканини. Зябра прикриті кістковими зябровими кришками. Кісткові риби мають плавальний міхур. Запліднення у них переважно зовнішнє, а розвиток непрямий.

Зовнішня будова. Незважаючи на велике різноманіття кісткових риб, усі вони мають спільні риси зовнішньої будови. Тіло складається із трьох відділів: голови, тулуба та хвоста. На голові розташовані парні очі та ніздрі, ротовий отвір і зяброві кришки, по задньому краю яких проходить межа між головою та тулубом. На тулубі містяться парні (грудні та черевні) і непарні (спинні та анальний) плавці. Межа між тулубом та хвостом проходить на рівні анального отвору. Хвіст закінчується хвостовим плавцем.

Плавці - це складки шкіри. Всередині них розміщені опорні плавцеві промені з особливої пружної та міцної сполучної тканини. Хвостовий плавець спричинює поступальний рух риби; непарні плавці забезпечують стійкість тіла під час плавання, парні - є «кермом», а також за допомогою їх риба може плисти з невеликою швидкістю (наприклад, коли підкрадається до здобичі у заростях водяних рослин).

Покриви. Тіло кісткових риб вкрите лускою, яка звичайно має вигляд тонких напівпрозорих пластинок, що черепицеподібне накладаються одна на одну. Це означає, що своїм переднім краєм луска занурена в шкіру, а задній — налягає на луски наступного ряду. Із ростом тварини збільшуються і луски, наростаючи шарами. За нашаруваннями луски визначають вік риби. Шкіра має багато залозистих клітин. Вони виділяють слиз, який захищає тварину від проникнення хвороботворних організмів та полегшує плавання, зменшуючи тертя об воду.

Внутрішня будова. Скелет кісткових риб складається із хребта, черепа та скелета плавців. Хребет представлений хребцями, що мають тіло та дуги. Отвори верхніх дуг утворюють хребтовий канал, в якому міститься спинний мозок. За особливостями будови хребці поділяють на тулубові та хвостові. Нижні дуги тулубових хребців не змикаються, вони становлять собою відростки, до яких приєднуються ребра. Нижні дуги хвостових хребців зливаються і утворюють канал, через який проходять кровоносні судини. Передня частина хребта нерухомо з'єднана з черепом.

У черепі кісткових риб розрізняють черепну коробку, яка складається з великої кількості нерухомо з'єднаних між собою кісток, кісток щелеп та зябрових дуг. Щелепи слугують для захоплення їжі. До зябрових дуг кріпляться зябра.

Скелет плавців представлений променями. Скелет парних плавців (грудних і черевних) включає ще й пояси кінцівок. До них приєднуються м’язи, що рухають плавці.

М’язи краще розвинені на спинному боці й у хвостовому відділі. Вони мають сегментарну будову, тобто утворюють послідовний ряд подібних частин. Крім того, є особливі м’язи, які рухають щелепи, парні плавці та зяброві кришки.

Травна система. У кісткових риб ротовий отвір веде у ротоглоткову порожнину, з боків задньої частини якої розміщені зяброві щілини. На дні ротоглоткової порожнини є м’язистий виріст — язик, який бере участь у ковтанні (проштовхуванні їжі з ротоглоткової порожнини у стравохід). У більшості видів у цій порожнині міститься велика кількість зубів, розташованих не лише на щелепах, а й на інших кістках. За допомогою зубів риби утримують здобич.

Ротоглоткова порожнина веде до стравоходу, який відкривається у шлунок. Травлення починається у шлунку і триває у кишечнику під впливом травних соків, що виділяють клітини стінок цих відділів, а також травні залози: печінка та підшлункова залоза. За характером живлення серед кісткових риб є хижаки, рослиноїдні або види зі змішаним типом живлення.

Плавальний міхур характерний для більшості видів кісткових риб: він допомагає їм триматися у воді. Це тонкостінний виріст стравоходу. В одних видів плавальний міхур зберігає зв’язок із кишечником (напр., короп, лящ, оселедці), а в інших — втрачає його (напр., річковий окунь).

Об'єм газів у плавальному міхурі змінюється залежно від потреб тварини. Ті риби, в яких плавальний міхур зберігає зв’язок із кишечником, змінюють об'єм газів, проковтуючи пухирці повітря і пропускаючи їх через кишечник або ж, навпаки, випускаючи повітря у зворотному напрямку. У риб, плавальний міхур, яких не зв’язаний із кишечником, об'єм цього міхура змінюється завдяки газообміну, що відбувається у ньому: надлишок газів у міхурі розчиняється в крові, яка тече по капілярах у його стінках, внаслідок чого об'єм міхура зменшується. Коли, навпаки, газ із крові вивільняється, то об'єм міхура збільшується. Змінюючи об'єм плавального міхура, риби змінюють свою питому масу, тобто стають легшими чи важчими у воді, внаслідок чого без особливих зусиль можуть тривалий час перебувати на певних глибинах.

Дихальна система. Органи дихання — зябра — розташовані на зябрових дугах. Ззовні краю кожної зябрової дуги є два ряди зябрових пелюсток червоного кольору. В них міститься велика кількість дрібних кровоносних судин (капілярів) і відбувається газообмін. Риба заковтує воду ротом. Завдяки рухам зябрових кришок, вода проходить через глотку, омиває зяброві пелюстки і виходить назовні через зяброві щілини. На внутрішньому краї зябрової дуги розміщені зяброві тичинки, які запобігають потраплянню сторонніх часток із водою у зябра. Отже, їжа не втрачається разом із водою, що виводиться із ротоглотки, і не заважає газообміну в зябрах.

У деяких риб (дводишні), крім зябер, є ще одна чи дві легені. Легені становлять собою порожні міхури, що сполучаються зі стравоходом.

Кровоносна система кісткових риб має серце, що міститься в передній частині тулуба поблизу черевного боку тіла. Воно складається із двох послідовних камер: передсердя та шлуночка, які поперемінно скорочуються та розслаблюються, спричинюючи рух крові по судинах. Через серце тече венозна кров. По великій артерії - аорті - вона рухається від серця до дрібних зябрових судин, де насичується киснем, тобто стає артеріальною.

Кісткові риби — холоднокровні тварини, тобто вони неспроможні підтримувати постійний рівень температури тіла; вона у них залежить від температури довкілля.

Видільна система кісткових риб представлена парними стрічкоподібними нирками, розташованими з боків тіла. У нирках кров звільняється від шкідливих продуктів обміну речовин, які через сечоводи потрапляють до невеликої порожнини — сечового міхура, а звідти через видільний отвір, розміщений відразу поза анальним та статевим отворами, виводяться назовні.

Центральний відділ нервової системи кісткових риб складається з головного та трубчастого спинного мозку. В головному мозку розрізняють кілька відділів. Передній мозок в основному реагує на подразники, що надходять від органів нюху. Мозочок і частково передній мозок відповідають за узгодженість (координацію) рухів. Сигнали від більшості органів чуттів надходять до середнього мозку, який водночас відповідає за складну поведінку риб (у ньому розташовані центри інстинктів та виникають умовні рефлекси). Крім того, середній мозок разом із проміжним, довгастим та спинним регулюють усі процеси життєдіяльності риб.

Органи чуттів у кісткових риб добре розвинені та пристосовані до сприйняття подразників у водному середовищі. Органи зору — очі. Зверху вони захищені прозорим шаром — рогівкою; всередині мають кулястий утвір — кришталик, що заломлює світло та спрямовує зображення на сітківку ока. Риби бачать предмети лише на невеликих відстанях; деякі види розрізняють також і кольори.

Органи слуху представлені лише внутрішнім вухом., яке знаходиться у товщі черепа. Воно не має слухового отвору назовні і містить також орган рівноваги. Це пов’язано з тим, що у воді звук поширюється значно краще, ніж у повітрі, і звукові хвилі сприймаються через кістки черепа.

Органи нюху — парні мішечки, які розташовані в передній частині черепа над верхньою щелепою. Назовні вони відкриваються парою отворів — ніздрів.

У риб є особливий орган чуттів — бічна лінія. Вона має вигляд канальців, що містяться у шкірі з боків тіла та розгалужуються поблизу голови. Вони сполучені з навколишнім середовищем рядом послідовних отворів. Канальці заповнені слизом, який переміщується відповідно до будь-якого коливання води та подразнює рецептори на дні канальців. Завдяки бічній лінії риби реагують на рухи інших живих істот поблизу них, різноманітні перешкоди, швидкість та напрямок течій тощо.

Розмноження. Кісткові риби звичайно роздільностатеві тварини, але трапляються і гермафродити (напр., морський окунь). Статеві залози парні, через особливі протоки та статевий отвір ікра та сперматозоїди виходять назовні. Для більшості риб характерне зовнішнє запліднення, проте відомі види з внутрішнім заплідненням (напр., гуппі).

Відкладання самками ікри з подальшим її заплідненням сім'яною рідиною самців називається нерестом. Для розмноження риби шукають місця, придатні для відкладання ікри і розвитку нащадків. Багато видів риб розмножуються у тих самих водоймах, де і живуть (напр., сазан, річковий окунь, сом). Інші види долають великі відстані, щоб дістатися до місць розмноження. При цьому вони можуть змінювати своє звичне середовище існування на інше: одні з них мігрують на нерест із морів до річок, інші навпаки. Такі мігруючі види риб мають назву прохідних.

До прохідних риб належать, наприклад, відомі промислові види: осетри, кета, горбуша, лососі, чорноморський оселедець тощо. Для нересту великі табуни риб прямують до річок, рухаючись проти течії до верхів'я. При цьому вони долають усі перешкоди: пороги, невеликі водоспади тощо. У верхів'ях річок риби нерестяться.

Вони роблять невелике заглиблення на дні у гальці - «гніздо». Самки відкладають до нього ікру, а самці поливають її своїми статевими продуктами (молочком). Сперматозоїди проникають до ікринок та запліднюють їх. Дорослі особини закривають гніздо невеликим шаром гальки та повертаються назад до звичних місць існування. Горбуша, заходячи на нерест, втрачає здатність до живлення. За час нерестового ходу вона долає сотні кілометрів шляху, а після нересту зовсім знесилена гине. У інших прохідних риб розмноження повторюється і наступними роками, але перед тим вони повертаються до моря.

Протягом нересту риби часто змінюють своє забарвлення — кольори стають значно яскравішими. У деяких видів тільки на час нересту з’являються нові утвори. Так, у лящів на лусках з’являються хрящові нарости, а у самки гірчака — довгий яйцеклад. У самців горбуші виростає горб на спині (звідси і назва цієї загалом стрункої риби), а щелепи збільшуються та перекручуються.

Розвиток. Час з моменту відкладення ікри риб до виходу з неї личинок — інкубаційний період — залежить від температури води. Розвиток ікри більшості риб нашої фауни, які нерестяться навесні та влітку, триває від трьох до восьми діб. У тих видів, нерест яких відбувається восени та взимку (напр., лососі, миньок), дозрівання ікри триває до весни.

У переважної більшості кісткових риб розвиток непрямий. З ікринки виходить маленька личинка, що має лише непарні плавці; кишечник в неї не функціонує, а живиться вона завдяки запасам поживних речовин з розташованому на черевній частині жовточному мішку. Згодом запас жовтка вичерпується, личинка починає живитись одноклітинними організмами, а потім їжею, яку споживають і дорослі риби. У неї з «являються парні плавці, і личинка перетворюється на молоду рибку — малька. У деяких видів (напр., у акваріумних гуппі) зародок розвивається до малька всередині ікринки в материнському організмі, і народжується вже сформована маленька рибка (прямий розвиток).

3. Земноводні, або амфібії, у дорослому стані здебільшого поширені на суходолі, проте їхнє розмноження і розвиток відбуваються у воді. Тіло сплющене зверху донизу, є дві пари кінцівок для пересування на суходолі, які закінчуються пальцями. Шкіра гола, багата на залозисті клітини. Дихають земноводні за допомогою легенів та через шкіру. Мають трикамерне серце та два кола кровообігу. Є клоака. Очі захищені повіками. У них є внутрішнє та середнє вухо, останнє має барабанну перетинку. Амфібії - роздільностатеві тварини, розвиток у них переважно непрямий.

Налічують близько 4 000 сучасних видів земноводних (в Україні-17), яких об'єднують у три ряди; ми розглянемо два з них — Хвостаті та Безхвості амфібії.

Зовнішня будова. Покриви. Шкіра земноводних гола, позбавлена рогових або кісткових лусок, багата на слизові залози, секрет яких (слиз) забезпечує зволоження поверхні тіла і захист від проникнення хвороботворних мікроорганізмів та нападу хижаків.

Внутрішня будова. Скелет земноводних ускладнений порівняно з рибами. Хребет поділений на шийний, тулубовий, крижовий та хвостовий відділи. Є по одному шийному (рухомо з'єднує голову з тулубом) та крижовому (до нього приєднаний тазовий пояс) хребцю, кількість ту лубових та хвостових хребців у різних представників класу може бути різною. Безхвості земноводні позбавлені ребер, у хвостатих вони маленькі.

Череп у земноводних переважно хрящовий і утворений меншою кількістю кісток, ніж у кісткових риб.

Скелет кінцівок у земноводних складається зі скелетів вільних кінцівок та їхніх поясів. Він має типову для наземних хребетних тварин будову. Передню кінцівку утворюють кістки плеча, передпліччя та кисті; задню — кістки стегна, гомілки та стопи.

Пояс передніх кінцівок (плечовий) складається з парних кісток: лопаток, воронячих кісток та ключиць. У місці сполучення воронячих кісток приєднана грудина. Пояс задніх кінцівок утворений трьома парами зрослих між собою кісток і приєднаний до крижового хребця.

М’язова система земноводних характеризується насамперед розвитком м’язів кінцівок та їхніх поясів, що пов’язано з рухом на суходолі.

Травна система земноводних починається ротоглотковою порожниною, яка переходить у стравохід. До неї відкриваються протоки слинних залоз. Слина не містить сполук, які перетравлюють поживні речовини; вона лише зволожує їжу, що полегшує ковтання.

На дні ротоглотки міститься язик. У жаби він вкритий липкою речовиною та прикріплений до дна ротоглотки переднім кінцем, а задня його частина вільна. Під час полювання ця тварина, помітивши здобич (в основному це комахи), викидає з ротової порожнини липкий язик, до якого і приклеюється жертва.

Усі зуби у земноводних однакові й призначені лише для утримування їжі. При її проковтуванні очі амфібій втягуються, тиснуть на стінки ротоглотки і проштовхують їжу до стравоходу, звідки вона потрапляє до шлунка. Кишечник поділяють на тонкий, товстий та пряму кишку, яка відкривається у клоаку. Є печінка і підшлункова залоза, які спільною протокою з'єднані з середнім відділом кишечнику.

Дихальна система. Органи дихання різноманітні. У дорослому стані тварини дихають за допомогою легенів та через шкіру. Легені - це парні комірчасті мішки. Парні ніздрі з клапанами ведуть до носоглоткової порожнини, звідти повітря потрапляє до легенів. Під час вдиху дно ротоглоткової порожнини опускається і вона заповнюється повітрям, що проходить через ніздрі. Потім це дно піднімається і проштовхує повітря в легені (виходу повітря через ніздрі перешкоджають клапани).

Значну роль у процесах дихання земноводних відіграє шкіра. Так, у жаб через шкіру може надходити близько половини необхідного кисню, а в далекосхідного тритона та американських безлегеневих саламандр легені взагалі редуковані й газообмін відбувається лише через шкіру та слизовий епітелій ротоглоткової порожнини. Шкірне дихання забезпечує тривале перебування під водою. Суха шкіра не здатна пропускати гази, тому вона зволожується слизом.

Личинки земноводних дихають зябрами, а у протеїв та сирен зябра зберігаються протягом усього життя.

Кровоносна система земноводних має низку ускладнень порівняно з рибами. У личинок вона побудована, як у риб (двокамерне серце, одне коло кровообігу). У дорослих тварин серце має три камери: два передсердя та шлуночок. Передсердя, скорочуючись, виштовхують кров до шлуночка. З нього кров потрапляє в основні артерії. У земноводних є два кола кровообігу: мале та велике.

Частина крові зі шлуночка надходить через легеневі артерії до легенів. Там вона збагачується киснем і по венах повертається до лівого передсердя (мале коло кровообігу). Решта крові зі шлуночка потрапляє до великого кола кровообігу, по якому надходить до всіх інших частин тіла тварини й повертається до правого передсердя у вигляді венозної крові. Але по шкірних венах сюди ж потрапляє артеріальна кров (згадаймо, що шкіра — це один із головних органів дихання). Отже, у правому передсерді кров у земноводних змішується. Коли змішана (з правого передсердя) та артеріальна (з лівого) кров надходить у шлуночок, то далі вона не змішується, тому що внутрішня поверхня шлуночка має багато комірчин, які кров окремими порціями заповнює на короткий час. Внаслідок цього найбідніша на кисень кров надходить до легенів, змішана — до різних внутрішніх органів, найнасиченіша киснем — до головного мозку.

У земноводних еритроцити (червонокрівці) утворюються не тільки у селезінці, а й у червоному кістковому мозку, який характерний тільки для наземних хребетних.

Як і риби, земноводні належать до холоднокровних тварин.

Центральний відділ нервової системи та органи чуттів. У земноводних краще, ніж у риб, розвинений передній мозок і є півкулі переднього мозку, які відповідають за складну поведінку. Мозочок розвинений трохи гірше, бо їхні рухи досить одноманітні.

Серед органів чуттів у земноводних водночас є органи, характерні тільки для водяних організмів, та такі, що притаманні наземним тваринам. До органів чуттів, пов’язаних із водним середовищем, належить бічна лінія. У більшості вона існує тільки на стадії личинки (пуголовка), а в постійно водяних видів (напр., деякі хвостаті земноводні) бічна лінія зберігається протягом усього життя. Очі пристосовані до наземних умов: вони мають повіки (верхню, нижню та мигальну перетинку), які захищають око від пересихання.

Окрім внутрішнього вуха, земноводні мають ще й середнє. До його складу входять слухова кісточка та барабанна перетинка, яка розмежовує порожнину середнього вуха та зовнішнє середовище. Завдяки середньому вуху, яке заповнене повітрям, наземні хребетні здатні сприймати звукові коливання, що поширюються у повітрі. Звукові коливання через барабанну перетинку та слухову кісточку передаються до внутрішнього вуха, яке й сприймає звуки. Орган рівноваги представлений трьома напівколовими каналами, що сполучаються з внутрішнім вухом.

Видільна система земноводних за загальними ознаками нагадує видільну систему хрящових риб. У земноводних є сечовий міхур.

Статева система. Земноводні - роздільностатеві тварини. Запліднення у більшості видів зовнішнє. Розмноження відбувається у водоймах.

Регенерація добре виражена у хвостатих земноводних (особливо у личинок), в яких можуть відновлюватися хвіст, кінцівки, кишечник, легені, спинний мозок тощо. Дорослі безхвості земноводні майже зовсім втрачають здатність до регенерації.

Розмноження та розвиток земноводних відбуваються у воді. Як тільки настає весна, дорослі тварини прокидаються від зимового заціпеніння та починають шукати водойми, що швидко прогріваються сонячним промінням. Першими у водойми приходять самці, в чому можна пересвідчитись за їхнім голосним кумканням. У самців деяких видів жаб у кутках ротової щілини є особливі парні мішки (резонатори), які можуть роздуватися і таким чином підсилювати звуки. Самки легко знаходять місця нересту за голосним кумканням самців і невдовзі з’являються там.

Самці деяких видів земноводних на період розмноження змінюють забарвлення всього тіла чи окремих його частин. Це свідчить про те, що у земноводних розвинений кольоровий зір. Наприклад, самець гостромордої жаби, поширеної в Україні, набуває в цей час блакитного забарвлення, а самка залишається бурого кольору (як і самець після розмноження). Водночас із самкою, яка відкладає у воду дозрілі ікринки, самець випускає на них рідину, що містить сперматозоїди. Отже, запліднення відбувається у воді (зовнішнє запліднення).

Через деякий час зовнішня оболонка кожної ікринки набрякає і різко збільшується за об'ємом. За допомогою цих оболонок ікринки склеюються між собою і утворюють яйцекладку, що у різних видів земноводних має певну форму. Тільки кумки відкладають кожну ікринку окремо. Набряклі драглисті оболонки допомагають ікринкам утримуватися біля поверхні води, де навколишня температура вища. Вночі, коли температура знижується, в кладках, завдяки цим оболонкам, температура продовжує залишатися на декілька градусів вищою, ніж у воді. Верхня частина яйця всередині прозорої оболонки містить темний пігмент, а нижня — світла. Завдяки цьому сонячне проміння уловлюється краще і яйце отримує більше тепла. Водночас пігмент захищає яйце від сонячного ультрафіолетового випромінювання, яке у великих дозах згубно діє на живі організми. Коли личинки виходять з оболонок, перші години свого життя вони утримуються на плаваючих драглистих оболонках поблизу поверхні води, де температура вища.

Личинка жаб — пуголовок — спершу схожа на личинку кісткової риби. Дихає пуголовок спочатку зовнішніми зябрами, що мають вигляд невеличких пучечків із боків голови. Вони невдовзі замінюються на внутрішні зябра, ззовні непомітні. Пуголовок має одне коло кровообігу і двокамерне серце. На шкірі помітна бічна лінія. Взагалі, у личинок земноводних є багато спільного із кістковими рибами.

Перші дні пуголовки існують за рахунок жовтка ікринки. Згодом у них прорізується рот і вони починають живитися самостійно. Спочатку вони з'їдають драглисті оболонки, до яких прикріплювалися. У здобуванні їжі пуголовкам допомагають рогові зубчики, заховані під м’ясистими губами. Пуголовки зішкрябують шар дрібних організмів (водорості, найпростіші тощо) із підводних предметів і таким чином живляться. Згодом вони переходять на здобування більшої поживи, тобто виловлюють дрібних безхребетних у товщі води.

Пуголовок швидко росте. Водночас у його будові відбуваються зміни. Як тільки зовнішні зябра замінюються на внутрішні (прорізуються зяброві щілини), одразу ж над ними виникає шкірна згортка. Вона повністю вкриває зябра, залишаючи тільки невеличкий отвір для дихання. Через деякий час у пуголовка починають розвиватися передні і задні кінцівки. Проте спочатку зовні помітні лише задні кінцівки, передні ж сховаю під шкірною згорткою, що прикриває зяброві щілини. Пуголовки розвиваються тим швидше, чим тепліша погода. У них з’являються легені, а серце стає трикамерним. Пуголовок може підпливати до поверхні води і заковтувати повітря. Хвіст поступово коротшає та стають помітними передні кінцівки. Пуголовок стає жабеням і частіше виходить на берег. Період розвитку у воді триває два-три місяці, після чого жабенята заселяють суходільні місця існування. Статевозрілими жаби стають на третьому році життя.



_

ПоказатьСвернуть
Заполнить форму текущей работой