Организация за безпеку і у Європі (ОБСЄ)

Тип работы:
Реферат
Предмет:
Юридические науки


Узнать стоимость

Детальная информация о работе

Выдержка из работы

Организация за безпеку і у Європі (ОБСЕ)

Данила Бочкарьов

Organization for Security and Cooperation in Europe, OSCE — унікальний регіональний форум, який би США, Канаду, майже всі європейські країни й колишні радянські республіки, до 1994 відомого як Нарада за безпеку і у Європі (НБСЄ).

От НБСЄ до ОБСЕ

Предтечей ОБСЄ як власне міжнародної організації було Нарада за безпеку і співробітництва у Європі, скликане в 1973 з ініціативи СРСР задля подолання напруженості відносин між Сходом і Заходом. У його роботі брали участь США, Канада більшість європейських держав із різними політичними, економічними і соціальними системами. Основна мета країн-учасниць полягала у зміцненні міжнародної розрядки і загальну стабільність на європейському континенті, розвитку взаєморозуміння між народами та встановленні міжнародних приватних контактів у сфері культури. На Будапештському саміті НБСЄ 1994-го було вирішено про перейменування НБСЄ в ОБСЄ. Отже, ОБСЄ стала логічним продовженням НБСЄ. Тож у публіцистиці і з наукового літературі часто пишуть СБСЕ/ОБСЕ як органічно доповнюють одне одного явища у відносинах.

Значимость

Политическая значимість ОБСЄ полягає насамперед у її унікальності проти іншими міжнародними урядовими організаціями у Європі. Це практично єдина європейська організація сфері безпеки, безпосередньо що займається раннім попередженням, врегулюванням конфліктів і послекризисным відновленням в кризових регіонах, і навіть превентивної дипломатією, наглядом за виборами, екологічної безпекою у Європі.

Основополагающим документом СБСЕ/ОБСЕ є Хельсинский Заключний Акт, підписаний 1 серпня 1975 СРСР, США, Канада і 33 європейськими державами. Документ мав закріпити сформований «статус-кво» на європейському континенті і продовжити подальше йти шляхом розрядки напруженості у взаєминах між Заходом та Сходом. Вона містила базові принципи, що визначають норми відносини й співробітництва країн-учасниць і був із трьох розділів (чи трьох «кошиків»), які відповідали числу основних цілей Наради.

Первая «кошик» стосувалася загальних питань, що з проблемами європейської безпеки. Друга «кошик» присвячувалася питанням економічного, науково-технічного співробітництва Києва та кооперації у області екології і збереження довкілля. Третя включала гуманітарні і питання проблему захисту прав людини (VII, VIII і XI принципи). Вона викликала найбільше опір із боку СРСР, бо така постановка проблеми перекладала ідеологічний конфлікт між двома блоками на абсолютно іншу площину. Питання захисту політичних права і свободи громадян був «слабким ланкою» радянської системи, і підписання Гельсінкського Акта стало міжнародним визнанням, хоча не реалізованою практично, права існувати дисидентського руху, і політичної опозиції, у СРСР. Згодом цей було раз використано американським керівництвом з метою дипломатичного тиску СРСР. На думку багатьох аналітиків, прийняття Заключного Акта як символізувало епоху «розрядки», але й призвело до «реидеологизации» протистояння між Сходом і Заходом, перевівши їх у площину дотримання правами людини. Проте, сам факт скликання Наради сприяв подоланню напруженості в Старому Світі і встановлення режиму щодо вільного обміну ідеями, інформацією, і навіть вільного пересування людей. Хельсинский акт також стала основою до ухвалення усіх наступних базових документів цієї організації.

Отличительной рисою СБСЕ/ОБСЕ є універсальному характері цієї організації: її учасниками лише майже всі європейські держави, а й СРСР, навіть Канада, а основні базові положення Совещания/Организации націлені на забезпечення безпеки у Європі. Зрозуміло, що загальний характер СБСЕ/ОБСЕ також забезпечувався процедурними правилами, саме: принципом консенсусу після ухвалення прийняття рішень та принципом рівності країн-учасників. Заключний Акт розглядався як і документальне підтвердження сформованого балансу сил двох військово-політичних блоків (НАТО і ОВС) і неприєднаних країн.

После розпаду СРСР і завершення ідеологічних протистоянь між Заходом та Сходом колишні противники спробували перетворити НБСЄ (та був та ОБСЄ) в загальноєвропейську організацію, що займається підтримкою безпеки у Європі, врегулюванням конфліктів, виробленням нових угод щодо контролю за озброєннями, як і заходами щодо зміцненню довіри у галузі. Саме на цей час було вироблено і підписано такі ключові документи як Паризька Хартія для Європи, Договір про звичайні озброєннях у Європі (ДОВСЕ), договір з відкритого неба, документи про «третьому поколінні заходів для зміцненню довіри й безпеки» та інші угоди. Отже, країни-учасниці намагалися «пристосувати» СБСЕ/ОБСЕ до нових реалій, сформованим на континенті по закінченні холодної «війни».

Расширение НАТО сходові і підвищення рівня співпраці між Північноатлантичним альянсом і Росія сприяли істотним геополітичним змін, не поставивши, проте, під роль ОБСЄ як єдиною пан-європейської міжнародної урядової організацією. Вона практично невіддільні від «ключовою зв’язки» НАТО — ЄС, вона часто використовується окремими країнами-учасницями для непрямого «озвучування» власних національних інтересів. Приміром, наприкінці 80-х — початку 1990-х Михайло Горбачов і Франсуа Міттеран намагалися протиставити ОБСЄ НАТО. Насправді, Парижа й Москва були зацікавлені у подальшим зміцненням НАТО, бо мали достатніх організаційних ресурсів з метою впливу процес прийняття рішень на рамках НАТО, що під сильним впливом Сполучених Штатів. Понад те, 1994-го прем'єр-міністр Франції Едуард Балладюр запропонував зробити СБСЕ/ОБСЕ основний миротворчої організацією під час вирішення конфлікту у колишній Югославії. Росія також підтримала цю позицію і до Стамбульського саміту 1999 намагалася «просувати» ОБСЄ як основний чинне обличчя сфері європейській безпеці. Проте критика російських дій у Чечні Стамбульському саміті ОБСЄ, як і зросле співробітництво Москви з НАТО зрештою сприяли часткову втрату інтересу Росії до ОБСЄ як організації з підтримці безпеки у Європі. На початку 21 в. Росія реалізує прагматичну зовнішній політиці і визнає НАТО як ключову організацію у сфері європейській безпеці.

Следует відзначити, що трансформація СБСЕ/ОБСЕ у 90-х була спонтанним відповіддю налаштувалася на нові виклики безпеки. Зокрема, розпад СРСР викликав як збільшити кількість учасників Гельсінкського процесу, а й відчутно розширив коло розв’язуваних НБСЄ завдань, для реалізації яких було створено нових інститутів. У цьому дозвіл етнополітичних конфліктів на європейському континенті стала основною метою ОБСЄ. Проте реальна миротворчість передбачає як політичну волю всіх країн-учасниць, а й наявність відповідних інститутів. Так, на зустрічі у Празі (січень 1992) Ради міністрів закордонних справ країн-учасниць був прийнято рішення посилити роль Центру запобіганню конфліктів, що займається плануванням миротворчих місій. Здебільшого місії Організації переслідують два завдання: врегулювання чи запобігання конфліктів біля країн-членів ОБСЄ й інформування кризових ситуаціях. Зазвичай, місії відрізняються друг від друга за кількістю задіяних співробітників (від 3 до 600 людина) і з конкретним завданням, визначальним відповідним мандатом ОБСЄ. На початку 21 в. ОБСЄ підтримує 8 місій в Албанії, в Боснії й Герцеговині, Хорватії, Сербії, і Чорногорії, Македонії, Молдові, Грузії, Вірменії і аналогічних сім бюро звісно, в Україні, в Баку, Алма-Аті, Бішкеку, Ташкенті, і Душанбе. Проте найбільшу популярність отримали місії, розгорнуті ОБСЄ біля колишньої Югославії й в Закавказзі: саме їхній діяльність висвітлювали міжнародних ЗМІ й спеціалізованих політологічних виданнях. На думку російських і зарубіжних політологів, саме цих регіонах ОБСЄ спробувала зайняти позицію активної миротворчої організації. Проте, в обох випадках ОБСЄ грала другорядну роль і переважно займалася пост-конфликтным врегулюванням. Приміром, основне завдання місії ОБСЄ у в Боснії й Герцеговині (створена 8 грудня 1995) полягала у моніторингу дотримання Спільного рамкової угоди про мир за в Боснії й Герцеговині («Дейтонские угоди») створення та зміцнення світу демократії та стабільності у регіоні. Як й у Боснії, місія ОБСЄ у Косово грала провідної ролі у питаннях, що з відновленням території, інституціональним будівництвом і зміцненням демократії. У обох випадках безпосереднім дозволом конфлікту займалася НАТО, а ОБСЄ діставалася важка і невдячна робота у рамках повоєнного врегулювання, й відновлення. Приміром, закриття місії ОБСЄ у Косово наприкінці 1998 де-факто означало відмова цієї організації від участі у врегулюванні етнічного конфлікту між сербами і албанцями і передачу миротворчих функцій НАТО.

Несомненным успіхом ОБСЄ у Закавказзі було створення Мінської контактної групи з Нагірному Карабаху (1992) для врегулювання конфлікту між Азербайджаном і Вірменією. Група, до якої увійшли представники Великобританії, Німеччини, Російської Федерації, навіть Франції, займалася дозволом карабахського конфлікту, та її спостерігачі стежили над виконанням перемир’я між конфліктуючими сторонами. У 1993 Мінська група запропонувала план врегулювання територіальних суперечок Баку і Єревана («Уточнений графік»), але це становища були прийнято ні Вірменією, ні Азербайджаном. Зрештою, 1994-го обидві сторони, за посередництва Росії, домовилися дотримуватися неофіційне угоду про припинення вогню, чинне по час.

Разработкой і просуванням мирної угоди між Вірменією й Азербайджаном займається Група планування високого рівня (ГПВУ) ОБСЄ, але, нині, її зусилля не увінчалися. Слід зазначити, що в разі ОБСЄ намагалася безпосередньо брати участь у врегулювання конфлікту, але у що свідчить відтиснута великими державами — співголовами Мінської групи. У дійсності, США, Росія та Франція, а чи не ОБСЄ змусили Вірменію і Азербайджан призупинити воєнних дій.

Действующие структури, інститути та бюджет ОБСЕ

Постоянный Рада ОБСЄ з представників держав-учасників й, є головним виконавчим органом ОБСЄ. Рада збирається разів на тиждень в віденському конгрес-центрі «Хофбург» до обговорення поточного стану справ зоні територіальної відповідальності ОБСЄ й прийняття відповідних рішень. Як можна і Рада, Форум про співпрацю у сфері безпеки збирається разів на тиждень в Відні до обговорення та прийняття рішень з питань, що з військової складової загальноєвропейської безпеки. Особливо що це стосується Мер в області довіри й безпеки. Форум також займається питаннями, пов’язані з новими викликами безпеки і з дозволом конфліктів у зоні відповідальності ОБСЄ. Натомість, Економічний форум ОБСЄ збирається на рік у Празі для обговорення економічних пріоритетів і екологічних проблем, які зачіпають безпеку країн-учасниць.

Встреча на рівні чи Саміт ОБСЄ - це періодичні зустрічі президентів чи урядів країн-членів ОБСЄ. Основне завдання самітів залежить від визначенні політичних орієнтирів і пріоритетів розвитку Організації на рівні. Кожній зустрічі передує підготовча конференція, у час якої дипломати договірних сторін контролюють реалізацію основних юридичних зобов’язань, узвичаєних себе ОБСЄ. Вони узгодять позицій його учасників і готують базові документи для майбутнього саміту. За час існування СБСЕ/ОБСЕ провели 6 самітів. Cамыми значимими були:

Хельсинский саміт (1975), завершений підписанням Заключного Акта, що є основним документом СБСЕ/ОБСЕ;

Парижский саміт (1990), увенчавшийся підписанням Хартії для Європи і Договору про звичайних Збройні сили у Європі. Хартія підтвердила рішення Віденської зустрічі ОБСЄ (1986) і документально закріпила пріоритет міжнародного права над національним, що у спричинила посилення сепаратистських рухів у СРСР і країнах Східної Європи;

Будапештский саміт (1994) завершився поруч інституціональних реформ. НБСЄ було перетворено на постійну організацію ОБСЄ, договірні боку приділили додаткове увагу проблематики дозволу карабахського конфлікту, й т. буд. ;

Стамбульский саміт (1999), завершений підписанням Хартії європейській безпеці. У час зустрічі російська делегація піддалася жорсткої критики через політику Москви у Чечні. Росія зобов’язалася скоротити свою військову присутність у Закавказзя та у Придністров'я.

Совет міністрів закордонних дел

Своеобразным «замінником» самітів є Рада міністрів закордонних справ (СМИД), зазвичай що збирається у роки, коли немає Зустрічей на рівні. СМИД також вибирає Генерального секретаря ОБСЄ на трирічний термін. Його основна функція залежить від організаційної підтримці Чинного голови. Канцелярія генерального секретаря здійснює операційну підтримку ОБСЄ під безпосереднього керівництва генсека. Повноваження секретаріату містять у собі: підтримку місій і проектів ОБСЄ; здійснення контактів із міжнародними урядовими і неурядовими організаціями; координацію політики ОБСЄ у сфері економіки та захисту довкілля. Відділ преси, та інформації, адміністративні, фінансові служби, як і служби за підбором персоналу, організації конференцій і з інформаційних технологій також у віданні Секретаріату.

На практиці ОБСЄ керує Чинний голова, переобраний щороку і є міністром закордонних справ одній з країн, які входять у ОБСЄ. Голова несе відповідальність за безпосереднє виконання рішень, прийнятих СМИД і Зустрічах на рівні. Він також здійснює загальну координацію діяльності ОБСЄ. Парламентська асамблея ОБСЄ полягає з майже 300 депутатів, які мають Законодавчу владу держав-учасників ОБСЄ. Основний метою Асамблеї є парламентський контроль і залучення європейських вибори до діяльність Організації. бюро із демократичних інститутах і прав людини є власне основним підрозділом ОБСЄ з моніторингу дотримання правами людини, базових демократичних свобод в державах-учасницях ОБСЄ. Бюро також покликане допомагати у розвитку демографічних інституцій у «зоні відповідальності» ОБСЄ. Натомість, Представник з питань свободи ЗМІ відстежує розвиток політичної ситуації зі засобами масової інформацією державах ОБСЄ й виносить перше попередження урядам держав-учасників щодо свободи слова у тому країнах. Зокрема, така засторога нещодавно винесене на 2002 Туркменістану.

В рамках структур ОБСЄ, що вивчають питання дотримання правами людини, слід звернути увагу до бюро Верховного комісара у справі національних меншин (Гаага). Це підрозділ займається раннім попередженням етнічних конфліктів, які під загрозу стабільність, світ на континенті дружні відносини між державами-учасниками НБСЄ.

Особое місце у організаційну структуру Організації з безпеки і у Європі займають Заходи у зміцненні довіри й безпеки. Ця програма було створено із єдиною метою ослаблення напруженості та зміцнення взаємної довіри у Європейському континенті. У його рамках було підписано такі документи як: а) ДОВСЕ (Договір про звичайні Збройні сили у Європі), який встановлює квоти звичні озброєння у Європі для договірних сторін; Договір про «відкритому небі», дозволяє державам учасникам здійснювати взаємний контроль над діями один друга, в особливо у сфері безпеки. У межах Мер по зміцненню довіри й безпеки, Чинний Голова призначив своїх особистих представників контролю за виконанням низки статей Дейтонських мирних угод. Щоб з конфліктних ситуацій і суперечок між державами-учасниками, підписантами внутрішню стосовно ОБСЄ Конвенцію по примирення і арбітражу, створили Суд по примирення і арбітражу, що у Женеві.

В 2003 бюджет ОБСЄ становив 185,7 млн. євро й переважно складається з членських внесків держав-учасників. Близько 84 відсотків усіх коштів на військові місії й молодіжні проекти, здійснювані на Організацією місцях.

Непосредственно у центральному апараті ОБСЄ працюють близько 370 співробітників, а різноманітних місіях і проектах цієї організації - понад тисячу міжнародних співробітників і 2000 громадян країн, на території яких здійснюються дані місії.

По думці багатьох експертів, СБСЕ/ОБСЕ відбулися її розвитку три основних стадії. На першому етапі пріоритет віддавався правами людини й культурному співробітництву. Розпочата в 1970-х «розрядка» відносин між СРСР та уможливила та багатосторонні переговори, що стосується військових аспектів безпеки у Європі. Саме на цей період (1986−1992) було підписано такі документи, як ДОВСЕ (1990), договір з відкритого неба (1992) тощо. Потім, розпад СРСР корені змінив порядок денний: СБСЕ/ОБСЕ стало зосередити всю більше уваги превентивної дипломатії, запобіганню конфліктам та управлінню кризами, просуванню загальних демократичних цінностей, позначені у Паризької хартії для Європи. Це була насамперед викликано зміною самого «пріоритету загроз»: тоді як військова конфронтація лінією «Схід — Захід» і у минуле, інтенсивність етнічних конфліктів на Балканах та країнах СНД різко зросла.

ОБСЕ зіграло певну миротворчу роль першій половині 1990-х, тільки після невдач в Югославії було відтиснуто НАТО, та був та ЄС другого план. Не володіючи ні ефективними інструментами щодо політики «примусу до світу», ні політичної волі до дії, ОБСЄ була в чому замінена іншими дійовою особою у сфері європейській безпеці. Загальний принцип консенсусу у створенні, начитывающей 53 держав з різними інтересами, теж сприяв підвищення ефективності СБСЕ/ОБСЕ.

Неудачи в миротворчої діяльності зайвими не були, проте, Організації повернутися в кінці 1990-х проблеми дотримання правами людини, основних демократичних свобод і загальноєвропейських цінностей, що є нині основний сферою діяльність у цій організації. Матеріали з Інтернету — Сайт ОБСЄ: internet

Список литературы

Итоговый документ Віденської зустрічі представителей-государств-участников НБСЄ. М., Политиздат, 1986

Кортунов А.В. НБСЄ і створення колективної безпеки все на теренах Євразії. — в кн. Кортунов А. В. Россия й Захід: моделі інтеграції. М., РНФ-РОПЦ, 1994

Смутс М. Міжнародні організації та нерівноправність держав. Міжнародний журнал соціальних наук. У листопаді, 1995

От Гельсінкі до Будапешта: історія СБСЕ/ОБСЕ в документах (1973−1994), М.: Наука, 1997

Гольдин РР. ОБСЄ й Придністров'ї. — Навчальний посібник. РР. Гольдин, В. В. Матяш — М., Діп. Академія МЗС РФ, 2000

Бенедиктов До. Росія та ОБСЄ: реальні й удавані можливості співпраці // Росія та основні інститути безпеки у Європі: беручи XXI століття / Московський центр Карнегі; під ред. Тренина Д. — М., P. S & P, 2000

Петраков М. «Вчителі» і «учні» в ОБСЄ // Міжнародна життя. — 2001, № 9

ПоказатьСвернуть
Заполнить форму текущей работой