Адміністративне право

Тип работы:
Реферат
Предмет:
Разное


Узнать стоимость

Детальная информация о работе

Выдержка из работы

Адміністративне право



Адміністративний процес має складну структурну побудову та охоплює різноманітні види адміністративного провадження, кожному з яких притаманні специфічні особливості залежно від характеру розгляду конкретних справ та особливостей виникнення адміністративно-процесуальних відносин. Адже очевидно, що процедура накладання штрафу, порядок призову на дійсну військову службу, розгляд заяв і накладення дисциплінарного стягнення мають суттєві відмінності. Тому й існує багато видів процесуальної діяльності та адміністративних проваджень.
Адміністративне провадження є особливим видом урегульованої правовими нормами процесуальної діяльності уповноважених суб «єктів із розгляду окремих груп адміністративних справ.
Адміністративний процес має у своїй структурі різноманітні види провадження, з-поміж яких необхідно вирізнити основні, найдетальніше врегульовані адміністративно-процесуальними нормами: провадження з пропозицій, заяв і скарг громадян; провадження у справах про адміністративні правопорушення; провадження із застосування дисциплінарних стягнень.
Крім того, адміністративний процес складається зі стадій, кожна з яких криє в собі сукупність послідовних процесуальних дій. Такий процес звичайно починається зі стадії порушення конкретної справи з подальшим скеруванням її відповідному повноважному органові для розгляду. На першому етапі виявляються підстави, встановлюється, яке відомство розглядатиме справу, а також здійснюється низка процесуальних дій: збір матеріалів, оформлення документа про порушення справи, виклик зацікавлених осіб, фіксація доказів тощо.
Найважливішими процедурами у провадженні з конкретної адміністративної справи є подання сторонами їхніх пояснень, заперечень, вимог, дослідження органом управління доказів, що на них посилаються сторони. Отже, можна вирізнити такі стадії провадження. Перша стадія — подання громадянином заяви і прийняття її до розгляду відповідним органом (посадовою особою), яка веде провадження; друга — розгляд справи, тобто встановлення й дослідження фактичних обставин; третя — ухвалення рішення; виконання рішення; його оскарження.
Провадження у справах про адміністративні правопорушення найбільш повно врегульоване нормами матеріального і процесуального адміністративного права. Правові підстави його застосування закріплено в чинному Кодексі про адміністративні правопорушення. Саме провадження має такі процедури: адміністративне розслідування за фактом вчинення проступку; порушення справи про адміністративне переслідування; розгляд і винесення рішення із зазначеної справи; оскарження постанови в порядку нагляду; виконання постанови.
Адміністративне розслідування являє собою попередню перевірку фактів щодо конкретного порушення норми Особливої частини Кодексу про адміністративні правопорушення, огляд місця події, затримання правопорушника, збір пояснень, установлення особи порушника через перевірку документів чи адресне бюро. Адміністративне розслідування проводять працівники міліції, члени дружини, представники державних спеціальних інспекцій, прокурори.
Порушення справи про адміністративне правопорушення вчиняється за наслідками адміністративного проступку. Зазначені дії закріплюються складанням протоколу, що є єдиною підставою для розгляду адміністративної справи про будь-яке правопорушення. Інші документи не є підставою для притягнення особи до адміністративної відповідальності, але на їх основі може бути складено протокол.
Отже, можемо зазначити, що протокол є підсумком адміністративного розслідування і початком провадження в адміністративній справі. Тому встановлено певні вимоги до змісту протоколу. Він, зокрема, має передбачати такі реквізити: дата і місце його складення, посада, прізвище, ім «я та по батькові особи, яка склала протокол; відомості про особу порушника; місце, час учинення і сутність адміністративного правопорушення; нормативний акт, що передбачає відповідальність за таке правопорушення; прізвища, адреси свідків і потерпілих, якщо вони є; пояснення порушника; інші відомості, необхідні для вирішення справи. Протокол підписується особою, яка його склала, та особою, яка вчинила адміністративне правопорушення; за наявності свідків і потерпілих протокол може бути підписаний і цими особами. Якщо правопорушник відмовляється від підписання протоколу, в ньому робиться про це запис. Крім того, особа, яка скоїла адміністративне правопорушення, має право подати свої пояснення і зауваження щодо змісту протоколу, а також викласти мотиви, що спонукали її до відмови підписувати протокол.
Повноваженнями щодо складання адміністративних протоколів наділено посадових осіб чи представників громадських організацій (наприклад, працівників міліції, членів народних дружин, представників державних спеціальних інспекцій, прокурорів), на яких згідно з чинним законодавством покладено обов «язки зі здійснення контролю за дотриманням певних правил у відповідній галузі чи сфері народного господарства.
Особа, яка складає протокол, в обов «язковому порядку роз «яснює порушникові його права та обов «язки, про що робиться відповідна зазначка у протоколі. Протокол надсилається органові чи посадовій особі, уповноважених розглядати справу про адміністративне правопорушення.
Якщо протокол неможливо скласти на місці вчинення правопорушення, а складення його є обов «язковим, працівник органу внутрішніх справ може доставити порушника в міліцію. У разі порушення ок ремих правил (наприклад, користування засобами транспорту, правил пожежної безпеки, санітарно-протиепідемічних правил на транспорті) порушник може бути доставлений уповноваженою на те особою для складання протоколу в міліцію, якщо в нього відсутні документи, що засвідчують його особистість.
Для належного забезпечення провадження у справах про адміністративні правопорушення в необхідних випадках здійснюються процесуальні заходи, метою яких є припинення адміністративних правопорушень, установлення особи, складення протоколу про адміністративне правопорушення, забезпечення своєчасного і правильного розгляду справ. До таких заходів належать: адміністративне затримання особи; особистий огляд; огляд речей та вилучення речей і документів.
Фактичною підставою для настання адміністративної відповідальності є скоєне правопорушення, що тягне за собою адміністративне стягнення.
У законодавстві поняття «адміністративне правопорушення «сформульовано в Кодексі про адміністративні правопорушення. Згідно з цим Кодексом адміністративним правопорушенням (проступком) визнається протиправна, винна (умисна або необережна) дія чи бездіяльність, що посягає на державний чи громадський порядок, суспільну власність, права і свободи громадян, на встановлений порядок управління і за яку законодавством передбачено адміністративну відповідальність. Адміністративна відповідальність настає лише в тому разі, коли правопорушення за його характером не тягне за собою згідно з чинним законодавством кримінальної відповідальності.
Отже, адміністративне правопорушення має притаманні тільки йому юридичні ознаки. До них необхідно віднести: протиправність, винність і відповідальність (адміністративне стягнення).
Визначальною з названих ознак є поняття діяння, забороненого адміністративним законодавством. По-перше, це вольовий акт поведінки певної особи; по-друге, воно має два аспекти поведінки: дію чи бездію. Дія — активне невиконання законних вимог, а також порушення встановленої нормами права заборони (наприклад, порушення правил полювання, користування без дозволу радіопередавачем тощо). Бездія — пасивне невиконання передбачених законодавчими й нормативними актами обов «язків (скажімо, порушення порядку реєстрації чи виписки іноземних громадян та осіб без громадянства і оформлення для них документів).
Важливою ознакою адміністративного правопорушення є наявність суспільної небезпеки. За своєю природою таке діяння є антигромадським і завдає шкоди інтересам громадян, суспільства, держави. Слід зазначити, що адміністративне законодавство конкретно не передбачає у своїх нормах цієї ознаки як універсальної властивості. Водночас адміністративні правопорушення посягають на конкретні відносини і завдають шкоди правопорядкові, а до осіб, які їх скоїли, вживаються заходи державного впливу. Особливістю розмежування суспільної небезпеки є той критерій, за яким адміністративне правопорушення є на ступінь нижчим, аніж скоєння злочину.
Адміністративне правопорушення завжди є протиправним, тобто ця дія чи бездіяльність чітко заборонена відповідною нормою адміністративного законодавства. Доцільно зазначити, що правові норми, за порушення яких настає адміністративна відповідальність, урегульовані не тільки нормами адміністративного права, а й іншими галузями права, а саме: цивільного, трудового, земельного тощо (порушення правил охорони праці - трудове право; агрохімічних норм — земельне право). Діяння, яке не є протиправним, не може утворювати адміністративного правопорушення і відповідно тягти за собою адміністративну відповідальність.
Наступною ознакою є вина, тобто психічне ставлення особи до її поведінки та наслідків. Вина виступає у двох формах: у вигляді умисної та необережної. Ступінь вини береться до уваги під час накладання стягнення, звільнення від адміністративної відповідальності. Відсутність вини виключає визнання діяння адміністративним порушенням.
Важливою юридичною ознакою адміністративного правопорушення є те, що за його скоєння настає тільки адміністративна відповідальність. Тобто, якщо за порушення норм загальнообов «язкового характеру, що діють в управлінні та інших сферах, адміністративної відповідальності не передбачено, то воно не визнається адміністративним правопорушенням.

ПоказатьСвернуть
Заполнить форму текущей работой