Соціологічна доктрина Гоббса

Тип работы:
Реферат
Предмет:
Разное


Узнать стоимость

Детальная информация о работе

Выдержка из работы

Соціологічна доктрина Гоббса.


Вступ.
Століттям генеальних людей називають 17 століття історики філософії і природніх наук. При цьому вони мають на увазі велику плеяду видатних вчених, які заложили фундамент теперішнього природознавства і в порівнянні з попередніми століттями далеко просунувши суспільні науки, в особливій мірі філософію.
В сузір'ї цих імен одне з найперших займає ім'я англійського філософа Томаса Гоббса. Як і більшість прогресивних вчених того часу він об'єктивно був виразником інтересів правлячого класу (буржуазії), а суб'єктивно ж він рахував себе безкорисним шукачем істини, яка так необхідна всьому людству.
В своїй роботі я буду намагатись більш глибоко викласти вчення Т. Гоббса про суспільство та державу, яке на мою думку займає провідне місце у всій доктрині.
Томас Гоббс був одним із засновників широко розповсюдженої в 17−18 ст. буржуазної теорії природнього права і договірного походження держави. Ця теорія виходила із зовсім нових принципів, відмінних від середньовічних, виходила із нових уявлень про людину, суспільство і державу, котрі були підказані наукою, яка розвивалась і матеріалістичною філософією.
Буржуазні ідеологи 17−18 ст. в своїй боротьбі з феодалізмом ставили перед собою задачу встановити, які «об'єктивні» і «необ'єктивні» основи, на яких повинне будуватись державний устрій, законодавча діяльність, відношення між людьми і народами. Такі «об'єктивні» і незалежні від людських думок початки нео, хідно шукати не в божому прозрінні. Гоббс говорив, що Христос не давав ніяких принципів права і політики. Не потрібно шукати ці початки і в установленому законодавстві, тому що воно тимчасове і набуте і часто залежить від думок окремих людей. Необхідно шукати ці абсолютні і вічні початки в самій «природі». Загальний вирослий інтерес до природи втілився в особистий інтерес до «людської природи». Предметом філософського вивчення складає не діюче, установче право, яке є правом феодального суспільства, а «природне право», подібне законам всього механізму всесвіту.
Природне право протиставляється існуючому, як виходячи із людської природи, і з цього ж джерела воно і пізнається людським розумом.
Філософія в пошуках «поняття держави як такої» повинна відірватися від теологічного розгляду суспільних явищ. Філософи 18 ст., в їх числі Т. Гоббс, шукають підвалини держави в ньому самому, вони хочуть вивести закони суспільства не з теології, а із розуму і досвіду.
Подібно того, як природу хотіли побачити такою, якою вона існує в дійсності, філософи 17ст. хотіли бачити і людину такою, якою вона є в «дійсності», від природи. Цей «дійсний» чоловік, чоловік «взагалі» став вихідною точкою для політичної критики феодалізма, феодального законодавства і права.
Людина є, з однієї сторони, істотою природи, «природною» істотою, принятим в загальну систему природи, підлеглій її загальній необхідності і закономірності. Як такий, він представлявся рівним від природи всім іншим людям, а нерівність людей оголошувалося як противне природі. З другої сторони, людина розглядається як суб'єкт права в її відношенні з іншими людьми, в громадському середовищі. Звідси дуже пошерене ділення «Громадської філосфії» на «De homine» («Про людину») та «De cive» («Про громадянина»), якої дотримувався Томас Гоббс.
Людина, з точки зору Гоббса, — середня ланка між природою та суспільством. Він тіло природи, фізичний об'єкт, він також розумний творець штучного тіла — держави. Без знання людини та його природи неможливо зрозуміти ні освіти держави, ні елементів державного життя. Вчення про людину по тій причинні являє ведення до теорії держави.
При всьому ідеалізмі своєї теорії суспільства Т. Гоббс виходив із нових для його часу основ. Він включає людину в послідовність дій природнього механізму світу. Він порівнює людей з автоматами, котрі мають штучне життя, з серцем замість пружини, з нервами замість ниток, з суглобами замість колес.
Аффекти, пристрасть та прагнення людей Гоббс старається зрозуміти, виходячи із механічного процесу руху крові і найтонших елементів в організмі людини. Все емоційне життя людини має свій початок в елементарному відчутті болі або задоволення, котрі за істиною не що інше, як рух всередені нашого серця, визвані рухом або давленням зовнішнього тіла.
Апетит, бажання, любов, відраза, ненавість, радість, горе — такі головні рухи людського сердця. В залежності від різних поміркувань вони мають різні назви і можуть представлятися в різних комбінаціях.
Гоббс аналізує «природу» людини, його страсті як щось незалежне від конкретно-історичних умов. Для нього емоції людини цілком вільні від необхідного закону всесвіту, вони раз і назавжди дані в послідовності дій і наслідків, послідовною ланкою якого є сама людська діяльність. «Людська природа» детермінована, всі якості і особливості людей визначені законами природи, вони вічні і незмінні, як вічна і незмінна сама природа.
Але якщо пристрасті та бажання усюди і завжди одинакові у всіх людей, то об'єкти пристрасті сприймаються людьми по-різному. Деякі бажають одного, і це для них є благо, інші до цього ж предмету відносяться з відразою, і він для них є злом. Це залежить, на думку Гоббса, від «індивідуальної будови людини» і від «особливостей її виховання». Вихованню, однак, він не придає такого серйозного значення, як пізніше Люк і французські матеріалісти. Головною причиною відміності етичних норм є, по Гоббсу, різна будова людських органів чуття і зміни «конституції людського тіла». Тому Гоббс рахує неможливим, щоб «одні і тіж самі речі викликали одні і тіж самі бажання і відразу», і ще менш можливо, «щоби всі люди спільно відчували бажання по відношенню хоча би до одного об'єкту».
Щож являє собою людина від природи? Які її пристрасті та бажання? В своїх висновках Гоббс йшов порізно з звичними успадкованими від Арістотеля і Цицерона уявленнями про людину, як про «політичну тварину» (тобто суспільним). Гоббс вважає, що людина дякуючи своїм пристрастям егоїстична по природі, що в ній вкладено вроджене прагнення все забрати собі, володіти над всіма. Жадність, жах, честолюбство рухають людською діяльністю. Ні про яке присутнє людині appetitus societatis (суспільне стремління) мови бути не може. Людина людині - вовк. Такий основний закон взаємовідносин між людми.
Гоббс шукає підтвердження своїм поглядам на людину в історії і перш за все в політичних подіях своєї країни. При цьому висловлює ряд влучних характеристик, вірних домислів. «На більшість заможних — писав Гоббс, — я дивлюся як на людей, у яких немає очей ні для чого, крім власної вигоди, які сліпі до вього, що не лежить на їх дорозі, і які падають духом при одній думці про пограбування». Причину громадянської війни в своїй рідній країні Гоббс бачить не в суперечках про церковне вчення, а в боротьбі за «особисті інтереси».
Гоббс, подібно до деяких його далекоглядним сучасникам, визнавав, що громадянська війна була перш за все боротьбою за особистість. Гоббс показав, як верхи нового дворянства, верховоди Сіті - «партія грошового мішка» — з поспішною жадністю наживались на революції. Скажена спекуляція біля єпископських земель, акцизи на відкуп, податки, позики, в цьому буржуазному ділі далеко обганяли стару аристократію. Гоббс в «Бегемоті» змальовує, як «богачі лондонського Сіті» стали головним центром «заколоту» і намагались побудувати державу, з керуванням подібне до Нідерландії. Грошовий інтерес, інтерес особистості «рухав заколотниками» в боротьбі проти короля.
В результаті, в егоїстичній людській природі Гоббс відкриває найбільш прості елементи, до яких можуть бути зведенні «правила і закони політики». Він був першим із представників нової філософії 17 ст., який зробив вихідним пунктом своєї теорії всесторонню боротьбу індивидів за свої матеріалістичні інтереси.
В чому ж полягає реальна, історична основа його «людини», тої «людської природи», яку змальовує Гоббс? Хоча Гоббс змальовує нам людину «взагалі» і дедуціює його сутність із загальних принципів своєї системи, у змальованні Гоббса знайшли своє відображення, хоч і в абстрактній формі, нехай незалежно від глибини розуміння Гоббсом, картини суспільних відносин людей цілої історичної епохи.
Це була епоха початкового капіталістачного накопичення, коли руйнувалися століттями встановлені відносини, коли сотні і тисячі людей виявились викинутими із звичайного життєвого ритму, коли майно накопичувалось на протязі короткого часу, а також швидко розорювалися люди, коли пограбування стали узаконеними, а бідність офіційно визнавалась як зло в економіці цілої держави. Гоббс багато вгадав і відобразив характер народжуваного суспільства, суспільство тваринної конкуренції та ворогування. В Англії процес утворення нового капіталістичного ладу прийняв особливо жорсткі і варварські форми, зміг дати немало в підтвердження думки Гоббса проте, що «людина людині - вовк».
Абстрактна людина Гоббса — це людина того суспільства, в якому, висловлюючись словами самого Гоббса, «влада» є «дещо почесне», а «рабський стан, обумовлено необхідністю і страхом, дещо ганебне», в якому багатство, жадібне стремління до нього складає моральну цінність людини.
Гоббс так само як і після нього Локк, був засновником зведення всіх багатообразних людських взаємовідносин до єдиного відношення корисності. Вони вказували, що це «мабуть метафізична абстракція виходить з того, що в сучасному буржуазному суспільстві всі відносини практично підпорядковані тільки одному абстрактному грошово-гендлярському відношенню».
Ідеалізм і антиісторизм в підході до суспільних проблем у Гоббса полягає у тому, що людину визначеної епохи з його моралю і моральними якостями, людини-вовка, народженого визначеними суспільними відносинами, він підвів в ранг «людини взагалі» і зробив вихідним пунктом всієї своєї суспільної теорії.
Згідно природньо-правової доктрини, людина поза державою знаходиться в «природньому стані». Тут панує «природне» право, продиктоване не богом, не людьми, а самою «природою» людини.
Яким чином Гоббс змальовує природній стан? На відміну від інших представників природньо-правової теорії, по Гоббсу, стан людей поза державою, тобто природній стан, є війна всіх проти всіх (bellum omnia contra omnes), тому що тут, людські пристрасті нічим не можуть бути стримані. В стремлінні людини до задоволення особистих потреб, до максимілізації задоволення не знає ніяких перешкод. Щоб задовільнити свої пристрасті людина не зупиняється ні перед чим. Хижацтво та жорстокість людини перевершує хижацтво та жорстокість тварин, тому що, тварини після насичення заспокоюються, людина ж голодна навіть майбутнім голодом. Людину наштовхують на насилля, крім того, такі причини, які тваринам взагалі не присутні: недовіра, любов до слави, жадібність влади. Природа створила людей рівними у співвідношенні фізичних і розумових здібностей, пише Гоббс, і дала кожному право на все. Але мати право на все в природньому стані - означає не мати ніякого права, тому що те, що ти по праву вважаєш своїм, другим вважає також своїм. Ось чому головна характерна риса природнього стану полягає у відсутності особистості, у відсутності точного розмежування між «моїм» і «твоїм».
Для Гоббса, на відміну від більшості теоретиків 17−18 ст., «природній стан» людського роду не тільки деяка історична гіпотеза про стародавність держави. Гоббс визнає стан війни всіх проти всіх природнім станом людей завжди і всюди, нормальним виявленням людської сутності. Держава лише накидує вуздечка на людські пристрасті.
Всесторонній антагонізм «природнього стану», змальований Гоббсом, представляє собою вираження стану суспільства, в якому загальна частина індивідуальних товаровласників виявляється як незаперечна або природна форма існування. Невпевненість, ізолювання та варварство «природнього життя» людей відображає реальну невпевненість і ворогуючу ізоляцію людей в суспільстві, в якому загальний конфлікт матеріальних інтересів є необхідним наслідком способу виробництва.
«Війна всіх проти всіх» — це «природній» закон буржуазного суспільства, закон, увічнений Гоббсом. «Вільна промисловість та вільна торгівля… на місце пільг… ставлять людину, звільненого від пільг і не пов’язаного з іншою людиною навіть баченням загальних зв’язків, і породжують загальну боротьбу людини проти людини, індивідуума проти індивідуума… Все громадське суспільство є ця війна, окремих один від одного вже тільки своєю індивідуальністю індивідіуумів, один проти одного і взагалі небриборканого рухом від кайдан привілегій стихійних життєвих сил».
Цю форму проявлення відносин між людьми класового, антагоністичного суспільства Гоббс перетворює в «природню» форму для всіх часів і всіх народів. В цьому глибоко реакційному змісті його вчення про «війну всіх проти всіх», зміст, котрим скористалась згодом буржуазна ідеологічна реакція до самої епохи загнивання капіталізму, коли ця теорія знову воскресла, як вираження тваринної ненависті проти соціалізму і демократії. В буржуазному вчені про конкуренцію і в мальтусовській теорії народонаселення ця теорія утвердилася в якості «вічного природного закону суспільства». Звідси — расистські висновки, твердження, що боротьба очищає расу, що війни між расами і державами є їх природня і правомірна функція і т. п.
Щож стосується самого Гоббса то його філософська система «війна всіх проти всіх» мала цілком визначений зміст. Ця формула служила у нього транпліном для його вчення про абсолютну владу держави, єдино здатній врятувати людство від жахів природного стану.
Люди неминуче повинні прагнути, по Гоббсу, вийте з природного стану. Це прагнення — такий же закон природи, які інші закони людської психіки і поведінки. Можливість виходу закладена частково в пристрасті, частково в розумі. Пристрасть, яка робить людину схильним до миру, є страх смерти, інстинкт самозбереження. Цей інстинкт виступає в кінці кінців головним і рішаючим із всіх пристрастей. Разом із цим імпульсом виступає і «природній розум», котрий підказує умови котрі підходять для миру, на основі котрих люди можуть прийти до згоди.
Перший і головний припис розуму говорить: «Слід шукати миру та наслідовати йому». Цей головний природній закон, з котрого, по Гоббсу, випливають всі інші виробничі закони. Щоб досягти миру, необхідно відмовитись від своїх прав на все і передати їх одній особі або групі осіб, котрі гарантують мир. Взаємне перенесення прав здійснюється у формі договору. Звідси випливає слідуючий закон: «Люди повині виконувати заключені ними угоди». Природній розум у Гоббса диктує необхідність заключення договорів з метою точного визначення, що «моє», а що «твоє», в цілях точного юридичного встановлення приватної власності. Необхідність договорів і необхідність їх виконання щоб уникнути «вищого зла», визначається як головний елемент повчальних доброчинців і громадського обов’зку. Договір між двома індивідуумами у Гоббса виступає прототипом всіх форм суспільного життя, виконання договорів — фундамент всіх громадянських обов’язків, справедливості, загальної моралі.
Не важко зрозуміти, що природній розум «відкриває», у Гоббса, правову основу суспільної приватної власності. Під договором у Гоббса криється суспільне обличчя товару, вся маса економічних актів обміну, які здійснюються в суспільстві окремих товаровиробників, зв’язок між ними.
Але дальше Гоббс наводить думку про це, що ці «вічні» закони далеко не обов’язково здійснюються. До виконання їх зобов’язує лише сила. «Повинна бути, — пише він, — яка небудь примусова влада котра під загрозою покарання, котре очікують люди від порушення ними свого договору, примушувала в однаковій мірі людей до виконання їх договорів і укріпила би ту власність, котру люди набувають шляхом взаємних договорів взамін відказу від універсального права. І така влада може з’явитися лише з утворенням держави».
Загальний зміст цього твердження такий: якщо «природні закони» це закони взаємозв'язків між власниками товарів, закони того, як потрібно жити щоб досягти добробуту, тобто багатства, власності, то для досягнення цього добробуту потрібна ще й охорона, потрібна безпека, гарантована сильною владою.
«Безпека є вище соціальне поняття громадянського суспільства, поняття поліції, поняття згідно якого усе суспільство існує лише для того, щоб забезпечити кожному його члену недоторканість його особи, його прав, його власності… При допомозі поняття безпеки громадянське суспільство не піднімається над своїм егоїзмом. Безпека ж, є напроти, гарантією цього егоїзму».
Гоббс один з перших висунув цю вимогу нового буржуазного суспільства, вимогу безпеки, за котрою скривається не гарантія загального миру, а гарантія егоїзму, приватно-власних прагнень буржуазії. Поняття безпеки Гоббс пов’язує з абсолютною владою держави, з повним перенесеням прав на владу.
Влада, по Гоббсу, видає громадянські закони, зобов’язує людей до виконання за допомогою сили. Якщо природні закони продиктовані розумом, то основа громадянського права полягає у силі.
«…Починаючи з Маккіавеллі, Гоббса, Спінози, Бодена та інших мислителів нового часу, сила відображалась як основа права, тим самим, теоритично розгляд політики звільнено від моралі, по стуті справи був висунутий лише постулат самостійної трактовки політики».
Лише громадянські закони, тобто закони, котрі видає влада, і природні закони — не різні види законів. Гоббс в даному випадку чітко визначає що громадянські закони не є свавільною постановою законодавців, у всякому випадку не повинні ними бути, а є тіж самі природні закони, лише підкріплені авторитетом і силою державної влади. Природні закони — основа і суть громадянських законів, вони не можуть бути ні необмежені, ні незмінені останніми. Громадянські закони повинні напрявлятись природніми і прагнути до добробути і захисту громадян. В тім, що Гоббс бере природні закони — це абстрактне вираження інтересів буржуазії - в основу громадянського права, насрізь його прагнення обмеження його влади від свавілля старої феодільно-монархічної держави, пов’язати державну владу визначену конкретною програмою в інтересах нових капіталістичних відносин.
Теорія природного права 17 ст. мала визначенний зміст, як теоритичне відображення інтересів розвивающої буржуазії. Одним із революційних моментів цієї теорії було визнання рівності всіх людей від природи і визнання, що кожній людині належать рівні права. Це визнання підривало устрій, оснований на привілеях, воно означало відмову від початкового, богом встановленого ділення на класи природженого права монарха на престіл і т.д. Гоббс висуває рівність всіх людей від природи, наслідуючи при цьому загальний принцип природно-правової доктрини. Він проголошує рівність шансів на саму владу, виступаючи проти легитимізму з його твердженням про особливі права монархів на владу. Для Гоббса монарх звичайна людина, рівна з усіма іншими людьми по своїй природі, Він лише уособлює абсолютну силу владу. Цим твердженням, Гоббс цілком визначено протиставляє себе всім захисникам старої феодальної монархії.
Гоббс визначає державу як «одну особу відповідальність за дії якої зробило собі шлях взаємного договору між собою великої кількості людей, з цим, щоб ця особа, могла використовувати силу і засоби всіх їх так як вона вважатиме за потрібне для їх миру і загального захисту». При цьому під «особою» Гоббс розуміє не тільки одну людину (монарха), але і яке небудь зібрання, раду уповноважених і т.д. Цей або ці, хто є носієм цієї (особи), володіє верховную владою в державі і одержує назву (суверена). Всі інші являють «підлеглими».
Держава є деяке штучне тіло, механізм, який живе штучним життям. Гоббс порівнює державу з фантастичним чудовиськом — гігантом Левіафаном. В амстердамському виданні «Левіафана» (1651) він ілюструє знамениті символічні зображення на передньому листку, коронованого гіганта, котрий складається з великої кількості маленьких людей, погляди яких звернені на його особу. В рисах обличчя гіганта старались тоді найти подібність з Кромвелем.
Хоча держава, по Гоббсу, має договірне походження, Гоббс не визнає договру між народом та володарем.
Гоббс намагається остаточно відкинути теологічне положення про провіденціальне походження влади, обгрунтовує необхідність держави з нової позиції, суперечливої позиції апологетів феодальної монархії. Але він не переносить суверенітету на народ і не визнає за народом права руйнування держави в цілях заключення нового договору (як в 18 ст. зробив Руссо). Із ствердження що між сувереном і підлеглими ніякого договору бути не може, випливало заперечення народного права на заколот і повне осудження революції.
Самі права верховної влади випливають у Гоббса не із договору, а із природних законів, і тільки ними вони обмежуються. Договір продиктований розумум, і зміст його полягає тільки у добровільному підпорядкуванні.
Особливу увагу Гоббс приділяє питанню «волі» підлеглих, інакше непорозуміння «істиного змісту» слова «воля» тягне за собою, на його думку, руйнування держави. Гоббс виступає проти розуміння волі, як волі від всіх влад керуючих. В державі люди самі зв’язували себе штучними ланцюгами, котрі називаються законами. Все, що заборонялось законом, люди не повині здійснювати, в іншому випадку вони пов’язували себе законами добровільно виходячи із необхідності, продиктованої розумом. Це означає, що сама неволя здійснює порушення законів є вираження волі. В цьому відношені воля одинакова, і в монархічній, і в демократичній державі.
Теорія абсолютної влади Гоббса не є, як це може здатись на переший погляд теорією повного свавілля володарря. Хоча він оголошує суверена безвідповідальним перед громадянинами він фактично пов’язує його конкретною політичною програмою, конкретними обов’язками. За цією програмою можна побачити визначні класові задачі.
Головна мета держави, по Гоббсу, не просто забезпечення «безпеки існування», але також забезпечення за кожною людиною усього добробуту життя, набутого ним «чесною працею», турбота про «добробут громадян», правда, не всіх громадян, добавляє Гоббс інакше це майже неможливо досягнути, але «як можна більшого числа громадян».
Звідси одержуєм три основних обов’язки суверена:
1. захист від зовнішних ворогів;
2. збереження внутрішнього миру;
3. збагачення громадян.
Ці три функції всеціло відповідали інтересам буржуазії і земельної капіталізованої аристократії.
В цілому соціологічна доктрина Гоббса є найбільш серйозним та сміливим кроком вперед в порівнянні з теологічними концепціями суспільства, теорією божественого права, який панував в епоху середньовіччя. Але Гоббс в кінцевому рахунку залишився на ідеалістичних позиціях розуміння суспільства, тому що, «природні» причини держави він виявив в розумі людей, в незмінній людській «природі», яка була не чим іншим як відображенням людини-користолюбця епохи першопочаткового капіталістичного нагромадження. Соціологічна система Гоббса містить той основний недолік котрий належить всій соціології. «…Не вміючи зрозуміти простих і таких початкових відносин, як виробничих, соціологи брались прямо за дослідження і вивчення політики юридичних форм, наштовхувались на факт винекнення цих форм із тих чи інших ідей людства на даний час — і зупинялись на цім: виходило так, нібито суспільні відносини будуються людми свідомо». Цей ідеалістичний висновок, знайшов повне відображення в ідеї Social Contract (суспільному договорі), одним із засновників якого є Гоббс.
ПоказатьСвернуть
Заполнить форму текущей работой