НАРОДНИЙ КАЛЕНДАР ВЕСНЯНОГО ЦИКЛУ

Тип работы:
Реферат
Предмет:
Разное


Узнать стоимость новой

Детальная информация о работе

Выдержка из работы

НАРОДНИЙ КАЛЕНДАР ВЕСНЯНОГО ЦИКЛУ


Народний календар — це дуже старий, тисячолітній документ життя і культури українського народу, його далеких пращурів з передхристиянських часів. Протягом віків Календар утворювався, доповнювався, наверствовувався, а в деякій своїй частині й перейшов у забуття. З прийняттям християнства Н. К. злився з Юліянським календарем, з християнськими святами, але свій глибокий зміст зберіг до нашого часу, і просякнутий цілком раннім світоглядом культу покійників та анімістичним.
Народний календар — це цінний документ первісної культури, на жаль, ми не маємо певних джерел, як саме він, виглядав «у ранніх віках нашої праісторії та історії. Як видно, наші прапрадіди мали свій власний календар, знали докладно час зміни порів року; без метереологів наперед знали, яка буде погода, яке літо, яка зима, чи достатньо буде дощу, снігу, чи гаряче буде літо, чи великі будуть зимові завої та морози. Ті досліди та предрікання прапрадідів здебільшого були вдалі, справджувались.
Аналізуючи Народний календар, ми сміливо можемо сказати, що це відображення СОНЯШНОГО сільсько-господарського РІЧНОГО ЦИКЛУ чи кола; друге, в Народньому календарі відведено почесне місце пошані покійників; віддзеркалена віра в сонце, явища природи, в магічні дії слова й рухів. Крім цього, в Народньому календарі чітко подається дохристиянська віра, вірування, доброзичливі застереження, поради, здогади, чаклування, пророкування, угадування, попередження та моральні повчання. У цім народнім документі подана психологія нашого народу, його доброта, розум, мудрість, дотепність та глибока спостережливість явищ природи. В дуже мудрих та дотепних поетичних висловах повчається — і коли сіяти, і коли збирати, і як саме домогтися багатого врожаю; і як зберігти здоров «я, як домогтися достатків у господарстві. Пригадаймо стареньких бабусь, які без надуми визначали фази місяця, початок літа, зими; точно визначали ці неписьменні бабусі - й коли починаються м «ясниці, коли кінчаються, коли починається Великий, Петрівчаний чи Спасівчаний піст, коли Пилипівка; коли Великдень, Зелені свята тощо.
Цілком неписьменні столітні бабусі та дідусі дуже часто правдиво предрікали й урожай тої чи іншої культури, хлібної, а чи городньої, предрікали річну погоду. «Сонце заходить за хмари — буде завтра дощ «. Червоні хмари при заході сонця — буде наступний вітряний день; хмарні кола навколо місяця — вітер, а взимку — мороз. «Кішка спить калачем, а чи вилазить на піч — буде зимно; свині носять барліг у хлів — буде зимно; ластівки літають над самою землею — буде дощ. І до останнього часу, до першої чверті XX ст. бабусі мали свій власний календар. Але перейдемо безпосередньо до цього документу віків.



ЗАКЛИК ВЕСНИ — ЗУСТРІЧ ВЕСНИ

Весняні обряди самі ріжноманітні, багаті змістом, глибокі своїм значенням, але й найбільше потерпіли вони від духовенства та адміністрації, як звичаї «поганські». Багато тих чудесних знищено протягом віків, багато заборонено й забуто, чимало наверствовано й змінено, чимало дійшло й до нас, злилися вони з християнськими святами й прийняли назви християнських свят.
… «Властиво ж весняний період розпочинався з появою перших птахів, з початком березня ст. ст. і кінчався приблизно Благовіщенням. В ряді всяких асоціацій, підданих назвами церковних свят, сей період відкривається святом «обрітення глави Івана Христителя », 24 лютого ст. ст., яке в народній етимології стало святом «обернення », «оборотення «. В сей день чоловік до жінки обертається, і птахи обертаються з вирію, до нас головами, збираються летіти до нас «. «Діти від хліба, а птахи до гнізд ».
Після довгої, холодної, сумної та нудної зими, коли перед очима людини, лише біла пелена, якою вкриті гори, доли, ліси й луки; коли скована земля морозами; ріки, озера й стави — застигли під товстим льодяним покровом; коли стоять голі ліси та сади й лише буйні вітри завивають та витанцьовує завірюха-заметіль, — знудились люди, особливо діти. Всі мрії, надії, жадання й почуття — звернені в бік весни, тепла й сонця.
Ще з грудня, як тільки сонце починає пригрівати сильніше, як день збільшується, а ніч усе меншає - більше й більше посилюються емоції людини ранньої культури.
Селянин нетерпляче жде весну з свого погляду — найкращого й учасного виконання сезонових господарських робіт, бо «весняний день — годує зимовий місяць «. А ці важкі господарські роботи разом з виконанням певних ритуалів-звичаїв, танців та співів і були в ту давнину релігійним святом:
… «В народній свідомості свято й робота, праця й грище,. господарський акт і танець-спів не відокремлені. Свято в народній релігії разом із тим є робота, грище й праця сполучені. Грище стоїть завжди в прямому зв «язку з життєвою практикою, з с. -г. виробництвом;
воно має завжди практично-утилітарну мету, і, навпаки, праця має понадутилітарну, в найглибших коріннях мітологічну мету. Звідси відповідно до невідокремлености «свята-роботи », «грища-праці «, при виконанні кожної роботи (напр., сіяння, жнив) культові й гральні, пісенно-танцювальні й святкові моменти безпосередньо пов «язуються з виконуваною роботою; праця супроводиться піснями, танцями, виступами маскованих ».
Молодь жде весни-радості, надії одруження, парування та виладовування молодечої енергії; діти стужились узимку — мріють про луки, поля — простір волі, про скорий прихід весни, тепла, радости; старенькі дідусі-бабусі обмежують свої мрії - вийти на призьбу й погрітися на сонечку.
В уявленні селянина весна — це польова, лісова, городня, лугова праця-романтика. Привітне, ніжно-ласкаюче сонце, пестливий легень-вітерець, ріжнобарвна квітчаста земля, веселий пташиний спів, шум жуків, вибуяле життя навколо — все це надії на краще: на урожай, на приплід худібки, на збільшення родини, на гарний збір-укос сіна… А дух весняної землі вселяє в душу селянина спокій, любов, надію, бажання, радість і творче надхнення до праці. Краса весни, чарівні ранки, животворче тепло сонця — все це пригадує селянину його молодість, надає силу, породжує надхнення на працю, бадьорить.

Зустріч весни

Перший важливий період весняної пори людини первісної культури — це заклик весни, а другий, не менш важливий — зустріч весни. Селяни вірили, що весну мусять зустріти в цілковитій готовності господарства (приготовленими до весняних робіт), бо тоді весна відчує і зрозуміє, чого саме хоче селянин від неї, яких саме дарів жадає. І коли в господарстві підготовлено в «се, то й успіх буде добрий. Тому селянин пильно стежить за «поверненням до весни «сонечка. Сніжок усе більше й більше починає танути; день усе довшає, сонечко сильніше й сильніше щодень пригріває - весна йде! Вже вдень і струмки журчать, сніг стає пухкий (рихлий); все більш й більш сопляки звисають з солом «яних стріх, а з них вода капає… І господар усе рідше та рідше перебуває в хаті: він поспішає зустріти весну в повній готовності. Вивозить гній на поле з обор, хлівів та стаєнь; ладнає воза, плуга, борони, рало, граблі, кіся, грабки, сапи, лопати; готує насіння і все потрібне для весняних робіт. Готують і хату до зустрічі весни: білять, виносять з хати верстат, на якому взимку виробляли полотна, рядна, рушники, плахти, пояси, крайки, сукна тощо. Все вже виконано, все вже зроблено за зиму… Виносять господині й свої кужелі-куделі.
З особливою радістю ждуть перемоги весни-літа над зимою. Врешті приходить Стрітення, що в давнину носило назву ГРОМНИЦЯ. На Стрітення «стара баба зима зустрічається вперше з красунею весною ».

ЗЕЛЕНА СУБОТА, (КЛЕЧАЛЬНА СУБОТА)

«Назриваю зілля — вибуялих трав,
Лепехи нарвати — побіжу на став.
Замаюю хату …
Ніченька-черничка до нас завіта. «
(З поезії Ф-го)

З передхристиянських часів у нас зберігся такий образ ЗЕЛЕНОЇ або КЛЕЧАЛЬНОЇ СУБОТИ.
Початок ЗЕЛЕНИХ СВЯТ тепер вважається Зелена Субота. Колись цей день був окремим святом.
Уся родина бере участь у готуванні до ЗЕЛЕНИХ СВЯТ, а саме: господиня (мати-дружина) та доньки, коли такі є, миють уранці лавки, стіл, піл, підмащують стіни (хата побілена раніш), «підводять «червоною глинкою челюсті, припічок та навколо долівку. Саму долівку змащують зеленою, жовтою або червонуватою глинкою, прибирають піч, комин. Потім розвішують на кілках по стінах рушники, «закладають «рушники за образами, чистим рядном застеляється піл, та чистою скатертю стіл. Далі господиня пече книші, пиріжки та варить традиційні сім страв. Це готування семи традиційних страв зберіглося лише в окремих місцевостях України, зокрема на Волині та на Рівенідині. (Записки Рівенського повіту, Мат. XV, стор. 71).
.. «В Записках з Рівенського повіту заховалась інтересна пам «ять про ритуальну трапезу з семи страв у суботу під Зелені Свята, на честь «дідів », померших предків «(Істор. Укр. Літ. Мих. Грушевський, зноска на стор. 186, т. 1-й).
До Зеленосвятських традиційних страв і печив належали, у більшості, такі: 1) Капусняк чи біґос (це пізніше); 2) Печеня; 3) Холодець; 4) Запечений макарон з яйцями, чи вареники або налисники (тонкі блини з гречаної муки, розчинені на молоці й яйцях, перешаровані сиром з яйцями, залиті сметаною й запечені); 5) Каша з молоком, локшина, чи гречана каша з курячою юшкою; 6) Пиріжки з сиром; 7) Колово — густо зварена каша з пшениці чи інша з медом.
Першою стравою подавалось колово (наче кутя, лише без маку) з медом та сушеними ягідьми — черешнями, вишнями чи сливами. Хліб випікався — книші з «душами ».
У цей час дівчата йдуть у свої «городчики », цебто квітники, але не перед хатою. У Зелену Суботу обов «язково треба підсапувати та виполоти бур «ян з квітів, а коли нема довго дощу — підлити — навести добрий лад. Ця робота дівчат у «городчику «виконується з особливою любов «ю, так би мовити, «з благословіння матері «, бо дівчата йдуть до цієї роботи лише тоді, коли скаже мати. На початку цієї роботи проказується молитва, а потім йде спів до веснянок, еротичних пісень, пісень розлуки доньки з родиною.
Дуже часто збираються дівчата у цей день з близьких хат і з урочистістю, співами, по черзі наводять лад у «городчиках ».
Які ж квіти шанувалися у стародавні часи? Чому й що вони визначали?
Відомо з дослідження, з розмов із старими бабусями та з пісень, — такі квіти шанувалися в Русі-Україні в давнину:
1. Любисток — символ любови, злагоди;
2. Кудрявці - символ хлоп «ячої молодечої вдачі та здоров «я;
3. Ласкавці - символ дружби, зближення, згідливо-сти:
4. Васильки — символ хлоп «ячої краси й доброти;
5. Рожі-троянди — символ дівочої краси, чистоти й любови;
6. Маточник — символ доброзичливости, достатку, роїння бджіл;
7. Калина — образ вірности, невинности; в розлуці - туги (розлуки);
8. Татарзілля — лепеха — чарівне, відганяє духи, русалок, злиднів, потерчат;
9. Полин — оберігає від відьом і дідьків:
10. Лілея — дівоча краса;
11. Ясьмір (жасміії) — образ радости, весни:
12. Шальвія — образ туги.

ЗЕЛЕНІ СВЯТА

Усі дні ЗЕЛЕНИХ СВЯТ — РУСАЛЬНОГО ТИЖНЯ були розподілені на окремі святкування. ЗЕЛЕНА НЕДІЛЯ взагалі була присвячена пам «яті всіх покійників роду. Було вірування, що на Зелені Свята виходять із землі мерці удруге на світ, саме тоді, коли квітує жито. Ті мерці ходять серед нив, другі перебувають у воді, а треті в лісі на деревах. Ті, що перебувають серед нив, оббивають квіт та ламають жито, чого саме боялися пращури, щоб не пошкодило це врожаю. Ті, які перебувають у воді - затягають у воду хлопців чи дівчат і топлять, а ті, які - серед нив — залоскотують дівчат чи хлопців. Перші то були РУСАЛКИ, а другі потерчата та річкові мавки-дріяди, а лісові - добрі душі-лада.
Тут є чимало неясностей. Академік М. Грушеївський так пояснює це:
.. «Від назви свята сі мерці, які ходять тоді, лякають або затягають до себе живих, одержали назву «РУСАЛОК », при чім, як у наших «дідьках », тут помішались поняття душ померлих, нехрищених дітей з водяними й пільними німфами, духами збіжжя, і назва русалок і мавок (від навь — мер-лець) перейшла на сі образи «(М. Грушевський, «Історія Української Літератури », том 1-ий, стор. 185--186).
ЗЕЛЕНА НЕДІЛЯ. У цей день, уранці, одружені жінки та чоловіки, незалежно від віку, брали з собою гктво та їжу й ішли на місце поховання родичів та рідних. Це поминання-святкування складалося з трьох частин:
Насамперед на гробах чи курганах, а раніш на похоронних полях, розкладалися їжа та питво. Жінки спочатку, розмовляли з покійниками «- приказували речитативом на-півспіваючи. Спогадували їх колишнє життя, запитували, чи не тужать за рідними, чи зустрілися на тамтому світі з «новоприбулими », чи заопікувалися дітьми, запрошували пташкою прилітали в їх сад, чи до їх хати, виходити й сідати з ними їсти … Врешті запитували, відкіля й коли їх (покійників) виглядати, та просили охороняти їх ниви…
Після цього «поштували «покійників, кроплячи напоєм;
зверху могилу та запорпуючи невеличкі частини їжі в землю могили. Далі їли, пили, спогадували з життя покійників, поштували всіх, хто був близько (особливо поштували убогих старців).
ПоказатьСвернуть
Заполнить форму текущей работой