Фізична культура на Запорізькій Cічі (XV-XVII століття)

Тип работы:
Реферат
Предмет:
Разное


Узнать стоимость

Детальная информация о работе

Выдержка из работы

Фізична культура на Запорізькій Cічі (XV-XVII століття)


ПЛАН

Соціально-політичні передумови формування українського козацтва.

Особливості народної фізичної культури українського народу.

Система військово-фізичної підготовки на Запорізькій Січі.

1. Соціально-політичні передумови формування українського козацтва.

Внаслідок порішиш боротьби українського народу проти татарів і турків, польських загарбників, а також втеч селян і міської бідноти Галичини[1], Волині[2], Поділля[3], Полісся і Побережжя від посилення феодального, національного і релігійного гніту місцевої верхівки та польських і литовських магнатів, виникло вільне озброєне населення — козацтво[4]. У 1989 році виповнилось 500 років від першої згадки у «Хроніці «польського історика Мартина Бельського про козаків (1489 р.)

Починаючи з перших років свого існування Запорізька Січ майже безперервно вела важку збройну боротьбу із загарбниками. Такі специфічні умови спричинилися до того, що запорізьке козацтво в короткий історичний термін виробило одну з найефективніших у той час систем військово-фізичної підготовки воїнів. Очевидець того періоду української історії Боплан так описує героїчні риси козаків: «Борючись за свою політичну свободу, за православну віру. славні українські козаки кожен клаптик своєї землі поливали кров «ю і щедро засівали своїми кістками і гут же створювали богатирів-героїв, які викликали у сучасників справедливий подив «(4,16). Займаючи бойовий пост між турками і татарами з однієї стороні;, поляками з Іншої, козаки являли собою живий бастіон для всього українського народу, зносячи на своїх плечах напали поневолювачів

Запорізька Січ, захищаючи Україну і її народ від іноземною поневолення, своєю суттю І плоттю пов «язана з нелегкою долею рідного народу. Справедливим є висновок про те, що спосіб життя, традиції, культура українського народу стали міцним ґрунтом, фундаментом, на основі якого «» отримали своє начало мужні витязі, козаки запорізькі «, які в більшості своїй » … міцної тілобудови, легко переносять голод, холод, спеку і спрагу; в війні невтомні, відважні, хоробрі, або краще сказати дерзновенні і мало дорожать своїм життям «(4, 116).

Ці дані показують, що без цілеспрямованого вишколу досягнути такою високою стану фізичної готовності, вершин військового мистецтва було неможливою справою.

2. Особливості народної фізичної культури українського народу.

Переважну більшість запорізького воїнства складали прості українські селяни. Отже, для ефективного виховання воїнів, необхідній був постійний військово-фізичний вишкіл. Безперервні набіги на Україну поневолювачів вимагали практично від усієї людності України певної обізнаності з військовим ремеслом Складна військова ситуація сприяла поширенню військово-фізичної підготовки народу І майже все населення України «було в неустанній її вправі «(11).

Павло Алепський, подорожуючи разом зі своїм батьком по Україні, так характеризував побут українського народу того часу: «Вони від дитинства вчаться їздити верхи, стріляти з рушниць і луків та бути відважними «(13, 96).

В часи козацької доби побут українців був дуже насиченим різноманітними рухливими іграми, змагальними фізичними вправами. Найголовнішу роль в процесі підготовки народу до збройного захисту рідної землі відігравали віковічні традиції, серед яких ще збереглися звичаї відповідальності батьків за виховання своїх дітей, особливо козаків. Наприклад, ще за княжих часів батьки вчили дітей володіти зброєю та їздити на коні, а по досягненні юнаком повноліття » … Батько садив його на коня, давав йому в руки лук і стріли, «- наказуючи синові при тому. «Віднині здобувай собі харч цим знаряддям як знаєш «(12, 174).

Народна фізична культура в добу козаччини, крім інших соціальних функцій в першу чергу виконувала функцію військово-фізичної підготовки. Із самого раннього віку виховання юнаків орієнтувалось на виховання у них тих морально-психічних та фізичних якостей, які були необхідні} військовій справі Домінуючу роль в системі фізичної культури відіграє національний ідеал духовної і тілесної досконалості, уособленням якого став образ козака-звитяжця, захисника рідної землі. Суттєву роль у загальнонаціональному поширенні народної фізичної культури відігравав український фольклор. Народна пісня, легенда, дума формували національну систему виховання, результатом якої виступає легендарна, гармонійно розвинута особистість козака. Це у свою чергу, приводить до того, що елементи народної культури, і фізичної зокрема, поступово впроваджувались у професійну культуру, освіту. За часів козацької доби в Україні були поширені школи, які організовувались при кожній православній церкві. Особливо насичено, цікаво проходили свята переходу учнів з одного класу в наступний. Цікаво, що свята переходу від букваря до часослова[5], а від часослова до псалтиря[6], завжди супроводжувались дитячими забавами та рухливими іграми (12, 174). Фізичне вдосконалення підростаючого покоління було цілорічним, так як величезна кількість народних рухливих ігор дітвори поділялась на весняні, літні і зимові.

Серед передових вчених-педагогів України на першу половину XVII століття вже припадають і перші намагання теоретичного обґрунтування системи фізичного вдосконалення учнів в структурі тогочасної шкільної освіти. Знаменитий український вчений Епіфаній Славинецький в своєму творі «Громадянство звичаїв дитячих «(5,120) нарівні з іншими питаннями виховання, освіти, культури, поведінки учнів багато уваги приділяє ефективному використанню народних рухливих ігор та фізичних вправ, поділяючи їх на «корисні і некорисні «У своїй праці він перераховує у формі запитань та відповідей рекомендовані вправи рухливі ігри з м «ячем, біг, підскоки на одній та двох ногах. Під час рухливих ігор та вправ діти, підкреслює Е Славинецький. повинні проявляти витриманість, уважно відноситись до слабших. Наприклад, в одному із питань запитувалось «Що прикрашає дитину під час гри? «- у відповідь вказується: «Постійність, чесні веселощі, рухливість, звичка трати чесно і правдиво, а не обманом чи підступом у грі перемагати «(5, 120).

Таким чином, в системі народної української освіти і в теорії і практиці переважав комплексний підхід до виховання, де поруч із вдосконаленням моральних якостей велике значення приділялось тілесному (фізичному ») вихованню дітей.

Важливу роль у вихованні української молоді, особливо сільської відігравали парубоцькі громади — своєрідні об «єднанню неодружених юнаків. Найважливішою соціальною функцією українських молодіжних громад (існували дівочі, юнацькі та підліткові) була організація молоді з метою духовного, морального і тілесного виховання членів громади.

Головною умовою вступу у парубоцьку громаду був вік. До громади приймали хлопців 16−18 річного віку, причому громада особливу увагу звертала на зріст та фізичну силу нового товариша. В тому випадку, коли в сім «ї було двоє або більше синів, молодший брат мав право вступу до громади після того, як старший одружується. Виняток робили тоді, коли молодший брат був сильніший за старшого. Отже, фізичні якості вважалися одним із найважливіших критеріїв у соціальній оцінці людини. Парубоцькі громади високо цінували в своїх товаришах сміливість, кмітливість, а за порушення загальноприйнятих норм життя (пияцтво, крадіжки) ганебно проганяли з членів громади.

Під час народних свят та зібрань молоді, члени парубоцьких громад використовували різноманітні види народної боротьби, та інші, багато різновидів рухливих ігор.

При обранні отамана головними рисами претендента мали бути краса, високий зріст, фізична сила, розумові здібності. Кандидат в отамани виглядом мав викликати до себе довір «я.

Характерною ознакою колориту української землі того часу були мандрівні борці - молоді хлопці, які ходили по селах і мірялися силою з сільськими парубками «Давно се діялось колись, ще як борці у нас ходили по селах «- писав у своїй поезії «Титарівна «Т. Г. Шевченко (11, 104). Перемога в таких імпровізованих поєдинках з мандрівними борцями дуже високо цінувалася серед молоді і дорослого населення, а переможець увінчувався вінком і довгий час вважався героєм парубоцької громади. В традиції мандрівних борців яскраво простежується відгомін давньоукраїнської традиції, носіями якої були скоморохи (3, 191).

Однією з головних причин, яка гальмувала розвиток, народної фізичної культури на Україні була реакційна політика московського царизму та Московської Православної Церкви. Особливо цей негативний вплив посилився після того, як у 1685 році Київський митрополит Тедеон і князь Святополк Четвертинський визнали над собою владу Московського Патріарха За допомогою Руської Церкви царизм переслідував українське слово, розвиток народної культури українців.

У 1719 р. Київська духовна консисторія[7] прийняла загальні заходи проти активного проведення молоддю свого дозвілля, заборонивши всілякого роду вечорниці та зібрання молоді. Так, в указі консисторії йдеться про те, що «вечорницям від цього часу не збиратися і непотрібних здоров «ю людському шкідливих кулачних боїв не розводити …, а ще якби хто був супротивним заповідям Божим — відлучати від церкви «(8, 188).

Одначе, незважаючи на постійні утиски польських магнатів і російського самодержавства, український народ зумів зберегти і примножити свої звичаї, традиції та обряди, що сприяло утвердженню народної за суттю фізичної культури українців І в подальших часах.

В Україні дуже поширеними були скачки і прогони, приурочені до Різдвяних свят Взимку, окрім перегонів, розповсюдженою серед молоді була їзда на санчатах з запряженими собаками, і як описує Іван Крип’якевич; «…не раз просто так, для приємності пускалися ґринджолами по сніжній дорозі «(7). Серед найменших дітей популярним було ковзання на льоду. В довгі зимові вечори молодь випробовувала свої сили в грі у шахи, які були відомі в Україні ще з княжих часів.

У весняні та літні дні серед молоді поширеними були рухливі ігри з м «ячем та кулями. Суть гри в тому, що. підкидаючи дерев «яну кулю, на льоту намагаються попасти в неї короткими і товстими палицями.

В цей період доволі поширеними були ігрища, присвячені святам Івана Купала, початку хліборобського сезону, його завершенню, в яких використовувались народні рухливі ігри, танці, фізичні д вправи.

Важливу роль у військово-фізичній підготовці і надалі продовжує відігравати полювання. Свідчення про традиції полювання наводяться у «Поемі про полювання «- пам «ятці XVII століття. Цікаво описано способи полювання: «на нього, кабана, виходили цілим військом, використовували пастки, сітки, загорожі й засіки, мисливських хортів, рушниці, обухи, луки «(6, 48). Автор підкреслює, що полювання особливо корисне для молоді, для якої це акт військового навчання, призначення до мужності, витривалості. Прикметним в поемі є опис діяльності мисливця, який безстрашно стрибав на кабана, сідлав його і вбивав.

Крім зазначених сфер функціонування, українська народна фізична культура відігравала також суттєву роль у прикладній професійній підготовці людей до умов тогочасної трудової діяльності. Наприклад, таке поширене в козацьку добу в Україні явище, як чумакування, потребувало високого рівня як психічної, так і фізичної підготовки.

Високий рівень розвитку народної фізичної культури як важливого компоненту всієї культури українського народу, сприяв вихованню здорового, міцного покоління людей. А це, в свою чергу, і великою мірою слугувало підйому військової функції Запорізької Січі.

3. Система військово-фізичної підготовки на Запорізькій Січі.

Суворе, аскетичне життя, яким жили козаки, викликало подив у очевидців, а право визнаватись запорізьким козаком вважалось найпочеснішою відзнакою не тільки серед українців. Багато хто з польських шляхтичів, а пізніше московських дворян, прагнули здобути військову освіту на славному Запоріжжі. Так. російський полководець М. Т. Кутузов отримав атестат «знатного товариша Щербінівського куреня «Запорізької Січі (11, 104). Атестати знатних і почесних товаришів Запорізької Січі були видані багатьом військовим і політичним діячам того часу: київському генерал-губернатору Глібову. графу Паніну, князю Прозоровському, князю Потьомкіну.

В. Антонович з цього приводу наголошував: «Запоріжжя було школою, де діставали виховання люди, які потім ставали на Україні полковниками та старшиною «(1).

Аналіз існуючих документів, матеріалів, наукових праць дозволяє виділити основні компоненти фізичної культури запорожців, національної за своїм змістом, і однієї з найпрогресивніших за своєю ідейною спрямованістю у тогочасній Європі.

Перебуваючи в стані безперервних воєн, Запорізька Січ погребувала постійного поповнення своїх лав. Тому в Січі були вироблені певні критерії відбору до козаків. Як підкреслює у своїй праці Д.І. Яворницький: «кожному, ким би він не був, звідки й коли б не прийшов на Запоріжжя, доступ на Січ був вільний за таких п «яти умов: бути вільною і неодруженою людиною, розмовляти українською мовою, присягнути на вірність російському цареві (ця умова набула сили після втрати Запорізькою Січчю політичної ролі в житті України після XVII століття), сповідати православну віру і пройти певне навчання (14). Справжнім козаком ставав лише той, згідно різноманітних свідчень істориків, хто пропливав пороги Дніпра, пройшов семирічну підготовку, здійснив морський похід. Тобто чітких критеріїв відбору молодих козаків не існувало.

Як відомо, при церкві Святої Покрови, розташованої на терені Запорізької Січі, існувала Січова школа. Вона складалася з двох відділів: в одному вчилися ті юнаки, що готувались на паламарів та дияконів — у цьому відділі було завжди ЗО учнів. Крім того був відділ молодиків, де вчилися сироти, хрещеники козацької старшини, та Інші діти, їх було коло 50. Тут учили цих дітей грамоти, співу та військовому ремеслу.

С. Сірополко, досліджуючи систему виховання у Січовій школі підкреслює, що: ». молодиків у школі і поза школою вчили: Богу добре молитися, на коні реп «яхом сидіти, шаблею рубати й відбиватися, з рушниці гострозоро стріляти й списом добре колоти «(12, 174).

Січова школа функціонувала під безпосереднім проводом козацької старшини. Для керування школою призначався один із ченців Покровського монастиря.

В Січовій школі поряд з вправами для вдосконалення володінням вогнепальною зброєю застосовувались спеціальні фізичні вправи для уміння володіти холодною зброєю, правити човном, швидко плавати.

Серед молодиків Січової школи, які були кандидатами на церковні посади, велася спеціалізована фізична підготовка військової спрямованості, — «бували випадки, коли одна і та сама особа декілька разів міняла рясу на козацьку зброю «. І нерідко священики ставали на чолі козацьких загонів (11). Отже, під час навчання в Січовій школі органічно поєднувалися елементи фізичного гарту, військовий вишкіл з освітньою підготовкою майбутніх лицарів.

Звичайно, одна лише Січова школа не в змозі задовольнити потреби запорізького війська в повноцінному поповненні. На території вільностей запорізьких згідно даних Д.І Яворницького (14) на 1768 рік налічувалось 44 церкви, а за запорізькими звичаями та за звичаями всієї України при кожній церкві відкривалася І функціонувала школа. Таким чином. Січові школи, стоячи глибоко на національних традиціях українського народу, були своєрідними військово-освітянськими навчально-виховними закладами, де реалізувалася прогресивна європейська ідея гармонійного розвитку особистості.

Щодо особливостей цілеспрямованої спеціальної фізичної підготовки, то у козацькому війську не було звичаю проводити систематичну муштру. В цьому слід вбачати волелюбний характер українських козаків. Але все ж. щоб утримувати порядок в куренях війська, великого значення надавали козаки фізичній досконалості. Відомо, що рівень фізичної досконалості не раз був вирішальним чинником, на який зверталась першочергова увага при виборах козацької старшини. Важливе місце також відводилось формуванню в козаків уміння плавати в різноманітних умовах, веслувати, добре маскуватися. Після шкільних занять відводився час для рухливих ігор та забав, В ігрових ситуаціях учні моделювали бойові дії козаків: наступ на ворога, оборону; влаштовували змагання, демонстрували фізичну силу.

Кожну весну вище Дніпровських порогів козаки влаштовували змагання з веслування поперек бурхливої річки. Перемагав той, чий човен фінішував на протилежному березі точно проти місця старту.

Часто проводились змагання з пірнання у воду. Для цього старшина впускала люльку в річку і молоді козаки пірнали, щоб дістати її із дна. Особливо почесно вважалося взяти люльку з річкового піску без допомоги рук: одними зубами і так винести її на поверхню.

Початківцем, піонером запровадження спеціалізованої фізичної підготовки у козацькому війську був Євстафій Ружинський Змолоду Є. Ружинський перебував у Німеччині і Франції, де займався різними науками, зокрема опанував і військову справу. Саме це спричинилося до того, що в історію козаччини він увійшов як реформатор, який і розпочав своє гетьманство з формування воєнної організації козаків.

Ще більшого розвитку цілеспрямована фізична підготовка козацького війська набуває під час гетьманства П. Сагайдачного. Петро Конашевич-Сагайдачний, по закінченні Острозької Академії, пройшов воєнну школу в походах до Молдови та Лівонії (1600−1601 рр.) під керівництвом Самійла Кішки.

П. Сагайдачний, перебуваючи на чолі війська, систематично проводив його реорганізацію, почавши з того, що очистив військо від всяких захожих елементів, що нищили військову дисципліну.

Завівши у війську сувору дисципліну, Сагайдачний почав впроваджувати елементи постійної військової підготовки. Ядром армії при ньому стали вишколені, вимуштрувані полки. 10-лттнс гетьманство, Г.І. Сагайдачною (1611−1621 рр.) спричинилося до того, що Українська козацька армія стала набувати сталого досвіду, у ній почали вдосконалюватися національні традиції військово-фізичного вишколу козаків.

Завдання, які ставили перед козацьким військом війни, вирішувалися за допомогою спеціальних вишколів, імітації фрагментів передбачуваного бою, вдосконалення вміння чітко зводити табір, конати шанці, в чому козаки були неперевершеними майстрами.

Описуючи військову організацію запорізького війська, венеціанець Альберто Віміт говорить: «Ця республіка може уподібнюватися спартанській,… вони (козаки) можуть змагатися зі спартанцями за суворістю свого виховання … «(9, 75).

Козацьке військо мало на озброєнні шаблі, списи, вогнепальну зброю (мушкети, пістолі, самопали, рушниці, артилерію), клепи (бойові молотки), якірці та рогульки, що застосовувалися проти ворожої кінноти. Запорожців сучасники називали «рушничним військом », яке ще на початку XVI століття використовувало запалювальні ракети. Високого рівня досягло і мистецтво ведення бойових дій на воді У козацькому війську не було вузької спеціалізації: залежно від обставин, козаки бували «кіннотниками у степу, стрільцями в горах, моряками у воді «й однаковою мірою володіли «луком, шаблею, списом, а особливо рушницею «(2).

В мирні дні, як правило, козаки свій вільний час присвячували фізичній підготовці: «об «їжджали коней, вправлялися в стрільбі, фехтуванні на шаблях, значне місце серед козацького життя займали промисли: мисливство та рибальство «1 (14). Найулюбленішими розвагами у козаків були рухливі ігри та змагання на силу. витривалість, спритність. Ці своєрідні змагання — герці були улюбленою розвагою серед козаків, де вони «пописувалися «силою тіла і рук у дужанні чи кулачництві, шермі (фехтуванні) чи веслуванні, влучністю ока при стрілах, їздою верхи. Козаки використовували крім народних фізичних вправ і інші засоби вдосконалення: умивання холодною водою, сон на свіжому повітрі. Серед козаків були поширеними багато видів народної боротьби, а саме: бої навкругии, «навхрест », «на ременях », «спас », але вершиною бойового мистецтва був гопак, який з часом перетворився на народний танець.

В гопаку дослідник В. Пилат виділяє систему відходів від супротивника, а також способи боротьби ногами. Сюди віднозяться: «повзунці» — способи ведення боротьби ногами проти нижньої стини тіла, «тинки «- способи враження середньої частини тіла супротивника. Найбагатшою щодо засобів є та частина гопака, яка базується на ударах ногами в стрибку у повітрі. Тут і «розножка» — удар в стрибку обома ногами в сторону, «щупак «- удар в отри двома ногами вперед, «пістоль «- удар однією ногою в стрибку в сторону. Найголовнішою характерною ознакою козацького гопака було те, що цей своєрідний вид двобою базувався виключно на глибоких джерелах філософії українського народу Серед інших систем єдиноборства потрібно назвати гойдок -боротьба, спеціально призначена для розвідників (пластунів). За цією системою пластун «приклеювався «до противника, повторював всі його рухи, а в разі потреби знешкоджував.

Боротьба «спас «мала суто захисний характер, для неї терне багаторазове відпрацювання блокування дій противник

Окремі козаки, вільні від шлюбних зв «язків, метою свого життя вважали максимальний фізичний і психофізичний розвиток. Вони настільки розвивали свої внутрішні можливості, що володіли чарами, були характерниками. Боротьба характерників із ворогами що вважалася вершиною козацьких бойовик мистецтв ще під назвою «господар ночі «. Козаки-характерники володіли екстрасенсорними вміннями, впливали на моральну сторону особистості противника, старались налякати ворога, навести нього «ману «. Завдяки спеціальним вправам характерники досягали неймовірного ефекту, коли «тіло грає «і больові удари противника не відчуваються; оволодівали специфічними дихальними вправами, досягаючи вражаючих успіхів та результатів, здатних одним подихом вбити людину.

Високий рівень фізичного гарту і знань у мореплавстві дозволяли їм на невеликих суднах перетинати море і нападати на турецькі і татарські фортеці. Ще від своїх предків козаки перебрали вміння добре пірнати і ховатися на тривалий час від ворога, дихаючи через очеретину. Шлях від гирла Дніпра до Малої Азії козаки на своїх чайках долали за 35−40 годин, тобто за одну годину проходили 13−15 кілометрів моря. Є навіть свідчення, що запорожці використали в походах проти Туреччини підводні човни набагато раніше, між не було в Західній Європі 10).

Як справедливо зауважує Д.І. Яворницький, життя запорізького козака стало «своєрідним аскетизмом », козакам були не притаманні розкіш і надмірність у побуті. Головними рисами їх побуту були поміркованість і постійне військово-фізичне вдосконалення (14). Найтяжчим злочином вважали зраду козацтва, Вітчизни. Січ стає місцем, де формуються воєнні таланти, де карбуються сталеві характери, а також гармонійно розвинені особистості.

Отже, в добу козаччини в Україні функціонувала ефективна система народної фізичної культури, основу якої складали віковіч-1 ні звичаї і традиції українців у справі тілесного, морального і духовного виховання.

Складові української народної фізичної культури: національний ідеал духовної і тілесної досконалості людини, система народних знань про фізичний розвиток і виховання, народні засоби і методи тілесного вдосконалення людини сприяли становленню і вдосконаленню високопрофесійної військово-фізичної підготовки козаків Запорізької Січі.

Військово-спортивна підготовка запорожців виступає як системно завершена педагогічна структура, в якій можна виділити наступні компоненти:

початковий відбір, де першочергового значення надавалось рівню розвитку тілесних і моральних якостей;

традиційно-народний здоровіш спосіб життя з чітко окресленими народними звичаями використання сил природи (водні процедури, очищення і загартування водою, сон на свіжому лові грі, поміркованість у харчуванні та вживанні алкоголю, дотримання постів);

національні за своїм змістом специфічні засоби та метод військово-фізичної підготовки (герці, народні фізичні вправи. народна боротьба, двобій навкулачки).

В системі військово-фізичної підготовки переважали ігрові та змагальні форми використання народних фізичних вправ, часто у поєднанні з пісенним і музичним супроводом. Спрямованість військово-фізичної підготовки козаків окреслювалась досягненням досконалості у гармонійному розвитку моральних і фізичних якостей, вдосконаленні життєво необхідних рухових навичок у плаванні. бігу, їзді верхи, а також майстерному володінні різноманітними видами зброї.

Важливою рисою систематичної військово-фізичної підготовки запорожців є практична реалізація принципу гармонійного виховання особистості, яка найповніше може бути простежена в діяльності Січової школи, де поруч із загальноосвітніми дисциплінами! багато уваги надавалось фізичному вихованню майбутніх козаків.

З часу свого виникнення (XV століття) Січ була осередком, звідки починалися всі виступи проти поневолювачів України.

Російський царизм прагнув знищити Запорізьку Січ, яка завжди була і є для українців символом нескореності.

Після першого розгрому Січі царем Петром І (1709 р.), запорожці, які вціліли, заснували нову Січ у Турецьких землях. Згодом Катерина II дозволила повернутися козакам в Україну, і січовики осіли на річці Базавлук. Проте у 1764 році вона скасувала гетьманство (останнім гетьманом був Кирило Розумовський), а у 1775 році за наказом цариці російські війська оточили Січ. Козаки були змушені скласти зброю, віддати військові клейноди[8] і видати старшину. Останнього січового отамана Петра Калнишевського ув «язнили у Соловецькому монастирі, де він і помер на 113 році життя.



[1] Галичина — територія сучасних Львівської, Івано-Франківської та Тернопільської областей.

[2] Волинь лежить у басейні правих приток Прип’яті, верхів «я Західного Бугу в межах сучасних Волинської, Рівненської І «Житомирської областей.

[3] На південний схід від Галицької й Волинської земель лежить Поділля в межах сучасних Хмельницької і Вінницької областей

[4] Козак — вільна людина (термін тюркського походження).

[5] Часослов — у православній церкві збірник молитов для щоденних церковних служб

[6] Псалтир — одна із біблійних книг Старого завіту, складається із 150 пісень, або псалмів

[7] Консисторія — орган управління й суду.

[8] Клейноди — знаки влади (корогва, бунчук, булава, каламар, печатка, духові труби, значки тощо).

ПоказатьСвернуть
Заполнить форму текущей работой