Зміст, поняття та ознаки договору дарування та пожертви

Тип работы:
Реферат
Предмет:
Разное


Узнать стоимость

Детальная информация о работе

Выдержка из работы

Зміст, поняття та ознаки договору дарування та пожертви

Визначення поняття договору дарування de facto є визначенням сфери відносин, які потребують нормативного врегулювання, і de jure самого формального закріплення «відносної» важливості даного блоку суспільних відносин.
Відповідно до Книги загальних цивільних законів «договір, у якому залишається комусь безоплатно якась річ, називається даруванням» («даровизною»).
Так, у порівнянні в Книзі Німецького цивільного уложення визначає дарування як надання майна, завдяки якому (наданню) одна особа (дарувальник) збагачує за рахунок свого майна іншу особу (обдаровуваного), при цьому сторони згідні в тому, що надання здійснюється безоплатно. Дарування є безоплатним наданням, яке має місце серед людей при їх житті, і вчиняється у формі договору.
Поняття договору дарування це формальне закріплення форм вчинення дарівних дій. Відповідно, об'єктом зобов’язання є власне «форма передачі майна за договором дарування». Так, згідно ст. 572 Цивільного кодексу Російської Федерації окрім форм, поданих у ЦК України (безпосередньої передачі речі та обіцянки передати у майбутньому безоплатно майно у власність), передбачено і третю форму вчинення дарування шляхом звільнення або обіцянки звільнити від майнового обов’язку. Ця остання форма вчинення дарування є новелою російського законодавства, і на думку правознавців позитивним кроком щодо розширення сфери застосування даного виду договору. Звільнення від майнового обов’язку або, інакше, прощення боргу в якості одного із способів припинення зобов’язання слід вважати двосторонньою угодою (договором).

Поряд з вищенаведеними формами здійснення дарування виділяють також:
• Відмову від певного права (наприклад, відмова спадкоємця від спадщини на користь будь-кого з інших спадкоємців, держави або окремих юридичних осіб).
• Передачу майнового права (вимоги, іпотеки).
• Внесення коштів батьками у кредитні установи на ім'я дітей.
• Відмову одного з подружжя від частки у спільному майні на користь другого з них.
• Нагородження державними та міжнародними преміями за заслуги громадян та організацій перед державою, народами світу та ін.
Основним критерієм, за яким слід відрізняти договір дарування від усіх інших безоплатних надань, є вид правовідносин, з приводу яких виникають права і обов’язки сторін. Так, «не можуть вважатися даруванням виплати премій працівникам у порядку існуючої системи оплати праці, виплати в порядку соціального захисту населення, приватизація громадянами державного майна на підставі приватизаційних сертифікатів», тобто такі надання, які виникають з правовідносин трудових, соціального забезпечення і.т.д.
Вважаємо, що множинність форм здійснення дарівних дій не обов’язково повинна міститися у диспозиції норми, оскільки для визнання договору дарування необхідна сама безоплатність переходу майна або майнових прав та згода сторін на вчинення дарування.
Зафіксована конструкція передбачає можливість як реального, так і консенсуального договору дарування. Це, безперечно є новелою нашого законодавства, оскільки в радянський період консенсуальний договір дарування вважався неприпустимим з точки зору моралі, бо в такому випадку обдарований мав би право вимагати у примусовому порядку повернення дару. Право власностi на дарунок виникає з моменту його прийняття. Якщо дарунок направлено обдарованому без його попередньої згоди, вiн вважається прийнятим, якщо обдарований негайно не заявить про його вiдхилення. Прийняття документiв, якi посвiдчують право власностi на рiч, iнших документiв, якi посвiдчують належнiсть дарувальниковi предмета договору дарування, або символiв речi (ключiв, макетiв тощо) вважається прийняттям дарунка ст. 722 ЦК.
За Цивільним кодексом 1963 року договір дарування передбачається як односторонній, реальний, безвідплатний, пов’язаний з переходом права власності від однієї особи до іншої, тобто направлений на відчуження майна.
За Ц К договір дарування можливий як односторонній, так і двосторонній, як реальний, так і консенсуальний, безвідплатний, безумовний. Основна кваліфікуюча ознака, за якою договір дарування відрізняється від договорів про передачу майна у власність, це його безоплатність. Безоплатність дарування, фактично — це відсутність зустрічної еквівалентної вимоги. Німецький вчений Вальтер Шенрат слушно зауважує, що договір дарування виступає антиподом договору купівлі -продажу: «Завдяки даруванню, так як і при купівлі-продажу, остаточно передається право власності або інше майнове право від однієї особи до іншої - тільки без зустрічного задоволення». Заперечував можливість будь-яких зустрічних дій з боку обдарованого Новицький І.Б. — він вказував, що «зі всіх безвідплатних угод виділяється дарування. Дарувальник не тільки не отримує майнового еквіваленту, але й його власне майно так, чи інакше, в більшій чи меншій мірі зменшується внаслідок дарування. Вчинення обдаровуваним будь-яких майнових надань на користь дарувальника з приводу чи у зв’язку з даруванням (або прийняття на себе, обдарованим зобовязання такого змісту) позбавляє угоду якості дарчого договору».
Одначе, неправильно було б розуміти безоплатність договору дарування буквально, оскільки дарівник як власник майна вправі вимагати певного еквіваленту за надане майно. Даний еквівалент, звичайно, є умовним (якщо під даруванням, не хочуть приховати договір купівлі-продажу з порушенням прав третіх осіб), хоча зазначення умови в договорі є гарантією вільного розпорядження власником своїм майном.
Зазначення умови в договорі дарування відоме було ще у римському праві. Стосовно безвідплатних розпоряджень майном існував інститут наказу (modus), про який вже згадувалося, коли мова йшла про форму вчинення дарування donatio sub modo — дарування з покладенням на обдарованого обов’язку що-небудь виконати; невиконання такого наказу дає дарувальнику альтернативне право вимагати виконання його або повернення дарунку (дарування під умовою). Зміст modus або наказу полягав у тому, що на особу, на користь якої вчинялось дарування, покладався обовязок виконати що-небудь (наприклад, даруючи сад, наказати в певні дні дозволяти іншим людям прогулюватись ним). Метою наказу було задоволення бажання дарувальника як праворозпорядчої особи. Невиконання наказу не зупиняло юридичний ефект угоди, а лише давало право на подання позову про виконання умови або про припинення договору і повернення дарунку.
За загальним правилом, договiр не є даруванням, якщо обдаровуваний зобов «язується при цьому вчинити на користь дарувальника будь-яку дiю майнового або немайнового змiсту. Згідно зі статею 725 ЦК на обдаровуваного може бути покладений обов «язок вчинити певну дiю майнового змiсту або утриматися вiд її вчинення на користь третьої особи (передати грошову суму чи iнше майно у власнiсть, сплачувати грошову ренту, надати право довiчного користування дарунком чи його частиною, не пред «являти вимог до третьої особи про виселення тощо). Вимагати вiд обдаровуваного виконання покладеного на нього обов «язку має право дарувальник, а в разi його смертi, визнання безвiсно вiдсутнiм чи недiєздатним — особа, на користь якої має бути виконаний цей обов «язок. У разi ухилення обдаровуваного вiд виконання обов «язку на користь третьої особи дарувальник має право вимагати розiрвання договору i повернення дарунка, а якщо таке повернення неможливе — компенсацiї його вартостi.
Близьким за своїм змістом до дарування є відносини, що випливають з передачі майна у формі благодійництва пожертв, нагородження преміями або цінними подарунками за певні заслуги чи в зв’язку з ювілеєм.
До договору пожертви належить виплата премій працівникам у порядку існуючої ситеми оплати праці, виплати в порядку соціального захисту населення, приватизація громадянами державного майна на підставі приватизаційних сертифікатів.
ПоказатьСвернуть
Заполнить форму текущей работой