Сутність і структура системи оподаткування

Тип роботи:
Реферат
Предмет:
Різне


Дізнатися вартість нової

Детальна інформація про роботу

Витяг з роботи

Сутність і структура системи оподаткування


Податок — обов «язковий внесок юридичних і фізичних осіб у бюджет чи у позабюджетний фонд, здійснюваний у порядку і на умовах обумовлених законодавством. Податок — одне з основних понять фінансової науки.
Окремий податок характеризується набором типових ознак, що визначають роль податку в економічному механізмі держави, правила розрахунку і збору податку. Усю сукупність типових ознак податку можна розділити на три групи:
Цільові ознаки;
Організаційні;
Cистемні;
Цільовими ознаками є:
1. Підтримувані органи керування;
2. Цільове призначення податку (склад витрат, що покриваються податковим збором);
3. Цільове призначення наданих пільг (область вкладення засобів, залишених у платника податків);
Організаційними ознаками податку є:
1. Об «єкт оподаткування — те, що обкладається податком (доход, майно і т.п.);
2. Джерело виплати податку — фонд чи засоби, з яких сплачується податок (поточний доход, кредит і т.п.);
3. База оподаткування — сума, з якої стягується податок;
4. Ставка (шкала вставок) податку — розмір податку на одиницю обкладання;
5. Суб «єкт оподатковування — особа, яка зобов «язане за законом платити податок;
Системні ознаки податку дозволяють дати характеристику його місця в загальному процесі фінансових потоків:
Частка податку в бюджетних надходженнях;
Частка податку в загальному податковому тиску на платника податків;
Ступінь задоволення податком фінансових потреб сфери свого призначення;
Ступінь збирання податку;
Економічні наслідки наданих пільг по податку (збитки, майбутні доходи);
Витрати на збір податку;
Кожен податок містить наступні елементи:
Суб «єкт оподаткування чи платник податків — фізична чи юридична особа, на яку законом покладений обов «язок платити податок.
Носій податку — фізична чи юридична особа, що у кінцевому рахунку несе витрати і збиток по сплаті податку.
Суб «єкт оподаткування чи платник не завжди є дійсним його носієм, оскільки іноді податок перекладається на інших осіб, наприклад, обкладаючи митом який-небудь товар, зрозуміло що він буде перекладений на споживачів шляхом надбавки до ціни. Якщо суб «єкт оподаткування може перекласти свій податок на іншого то він уже не носій податку.
Сфера дії податку — сукупність носіїв податку, на яких у кінцевому рахунку лягає його тягар.
Об «єкт оподаткування — предмет, що підлягає обкладанню (доход, товари, майно). Часто і сама назва податку випливає з об «єкта, наприклад, поземельний, прибутковий, і др…
Джерело податку — доход суб «єкта (заробітна плата, відсоток, рента) з якого виплачується податок. По деяких податках об «єкт і джерело збігаються.
Масштаб оподатковування — одиниця, що кладеться в основу виміру податку; у промисловому податку масштабом може бути оборот підприємства чи його прибуток, його капітал, кількість робітників і верстатів, величина приміщення, плата за нього і т.д.
Одиниця обкладання — одиниця виміру об «єкта (по прибутковому податку — грошова одиниця країни, по земельному податку — гектар, акр і т.д.).
Різниця між масштабом і одиницею обкладання полягає в тім, що в масштабі одиниця береться як принцип, а в одиниці обкладання — як міра.
Податкова ставка являє собою величину податку на одиницю обкладання; виражена у відсотках (вони звуться «квоти»).
У залежності від побудови податків розрізняють тверді і часткові ставки.
Тверді ставки встановлюються в сумі на одиницю об «єкта. Часткові ставки виражаються у визначених частках об «єкта обкладання.
Податковий оклад — сума податку, що сплачується суб «єктом з одного об «єкта.
Податковий поріг — розрахункова величина податкового окладу до доходів.
Податкові пільги — повне чи часткове звільнення від податків суб «єкта відповідно до чинного законодавства (знижки відрахування й ін.).
Найважливішою податковою пільгою є неоподатковуваний мінімум (безподаткова зона) — частина об «єкта, цілком звільнена від податку.
Наявність суб «єкта оподатковування (особиста податкова повинність), предмета оподатковування (матеріальна податкова повинність) і ставки оподатковування задають схему оподаткування.

Способи стягування податків.
У податковій практиці існує три способи стягування податків. Перший спосіб — кадастровий — пропонує використання кадастру. Кадастр це реєстр, що містить перелік типових об «єктів (землі, доходів), які класифікуються по зовнішніх ознаках і встановлює середню прибутковість об «єкта обкладання.
До зовнішніх ознак відносяться: при поземельному податку — розмір ділянки, кількість худоби, віддаленість від транспортних шляхів; при домовому — кількість вікон, дверей, труб, характер будівлі; при промисловому — чисельність робітників, кількість верстатів і т.д.
Середня прибутковість об «єкта, що базується на цих ознаках, значно відрізняється від дійсної. Існують поземельний, подомовий, промисловий кадастри. Даний спосіб має значною мірою історичний характер. Він застосовується при слабкому розвитку податкового апарата.
При другому способі податок утримується бухгалтерією тієї юридичної особи, що виплачує доход суб «єкту податку. Таким шляхом виплачується податок із заробітної плати. Податок утримується посередником — збирачем до одержання доходу суб «єктом, що знижує можливість відхилення його від сплати податку.
Третій спосіб передбачає подачу платником податків у податкові органи декларації, тобто офіційної заяви про одержувані їм доходи.

Види ставок оподаткування.
Розрізняють тверді, пропорційні, прогресивні і регресивні податкові ставки.
Тверді ставки — встановлюються в абсолютній сумі на одиницю обкладання, незалежно від розміру доходу.
Пропорційні - діють в однаковому процентному відношенні до об «єкта оподаткування без врахування диференціації його величини.
Прогресивні - середня ставка прогресивного податку підвищується в міру зростання доходу.
Регресивні - середня ставка регресивного податку знижується в міру росту доходу.
Загалом видно, що прогресивні податки — це ті податки, тягар яких найбільше сильно давить на осіб з великими доходами, регресивні податки найбільше важко вдаряють по фізичних і юридичних особах з незначними доходами.

Принципи оподаткування.

Принципи (від лат. prіncіpіum — основа, першооснова) — це основні і керівні ідеї, ведучі положення, що визначають початки чого-небудь. Стосовно до оподатковування принципами варто вважати ті базові ідеї і положення, що існують у податковій сфері.
Однак з огляду на багатоаспектність змісту податків, їхній комплексний характер і неоднозначну природу, необхідно відзначити, що кожній сфері податкових відносин відповідає своя система принципів.
Так, можна умовно виділити три системи таких принципів:
економічні принципи оподатковування;
юридичні принципи оподатковування (принципи податкового права);
організаційні принципи податкової системи.
Крім того, у рамках кожної з вищевказаних систем принципів необхідно виділяти загальні принципи оподатковування, що присущі всій системі оподатковування в цілому.
Розглянемо більш докладніше економічні принципи оподаткування. Економічні принципи оподатковування являють собою сутнісні, базисні положення, що стосуються доцільності й оцінки податків як економічного явища. Уперше ці принципи були сформульовані в 1776 році Адамом Смітом у його роботі «Дослідження про природу і причини багатства народів «. Адам Сміт виділив п’ять принципів оподатковування, названих пізніше «декларацією прав платника »:
1. Принцип господарської незалежності і волі платника податків заснований на праві приватної власності. Як вважав Адам Сміт всі інші принципи займають підлегле даному принципу положення.
2. Принцип справедливості, що полягає в рівному обов «язку громадян платити податки відповідно до своїх доходів » … відповідно їх доходу, яким вони користаються під заступництвом і захистом держави ».
3. Принцип визначеності, з якого випливає, що сума, спосіб, час платежу повинні бути заздалегідь відомі платникові податків.
4. Принцип зручності, відповідно до якого податок повинний стягуватися в такий час і такий спосіб, що представляють найбільші зручності для платника.
5. Принцип економії, відповідно до якого витрати по стягуванню податку повинні бути менше ніж самі податкові надходження.
Принципи, запропоновані А. Смітом, зберегли свою актуальність і понині. Однак за більш ніж 200 літній розвиток суспільства система принципів Сміта перетерпіла визначені зміни. Представляється, що в даний час реально втілені в дійсності чотири наступних економічних принципи оподатковування:
1. принцип справедливості;
2. принцип домірності;
3. принцип максимального врахування інтересів і можливостей платників податків;
4. принцип економічності (ефективності);
Кожний з названих принципів має потребу в окремому розгляді.

Принцип справедливості.
Відповідно до принципу справедливості кожен підданий держави зобов «язаний брати участь у фінансуванні витрат держави відповідно до своїх доходів і можливостей. Однак зміст цього принципу настільки багатогранний, неоднозначний і широкий, що вимагає свого спеціального дослідження.

Принцип домірності.
Принцип домірності полягає в співвідношенні наповнюваності бюджету і несприятливих для платника податків наслідків оподатковування. Даний принцип також можна сформулювати як принцип економічної збалансованості інтересів платника податків і державної скарбниці.
Принцип домірності яскраво ілюструється кривою Лэффера (Laffer currve).
Задача законодавця — на основі економічно обґрунтованих пропозицій установити такий режим оподатковування, що не придушував би економічну активність платника податків і в той же час забезпечував необхідний рівень податкових надходжень у бюджет.
Таким чином, оподатковування, як економічна категорія, має свої межі, обумовлені відповідно до принципу домірності.
Податкова межа — умовна крапка в оподатковуванні, при якій досягається оптимальна для платників і державної скарбниці частка валового національного продукту, що перерозподіляється через бюджетну систему. Зрушення умовної крапки в ту чи іншу сторону породжує суперечливу ситуацію, проявами якої є: політичні конфлікти, непокора платників податків податковій владі, утеча капіталу, масове відхилення від податків, переселення населення й ін.
Рівень податкової межі може підвищуватися, як правило, тільки в надзвичайних ситуаціях, як це було, наприклад, у США під час 2-ї світової війни, коли податкова межа складала 80% - 90%. У Великобританії після 2-ї світової війни вилучалося 100% одержуваного надприбутку на умовах зворотності.

Принцип максимального врахування інтересів і можливостей платників податків.
Відповідно до даного принципу оподатковування повинне характеризуватися визначеністю і зручністю для платника податків.
Іншим проявом цього принципу є информированность платника податків — про всі зміни податкового законодавства, платник податків повинний бути проінформований заздалегідь, а також простота при обчисленні і сплаті податку.
Крім того, одним із проявів даного принципу можна вважати можливість вибору платником податків того чи іншого способу поводження з запропонованих податковим законодавством.

Принцип економічності (ефективності).
Принцип економічності також називають принципом ефективності, тому що по суті він означає, що суми зборів по кожнім окремому податку повинні перевищувати витрати на його збір і обслуговування.

Справедливість як основний принцип і базова категорія оподатковування.
Принцип справедливості, незважаючи на запеклі суперечки з приводу його суті і змісту, от уже протягом 200 років є головним орієнтиром будь-якої цивілізованої системи оподатковування. На думку В. Пушкарьової історична суперечка про пріоритетність у принципах оподатковування зробив своєрідний рух по спіралі: від справедливості по А. Сміту, достатності по А. Вагнерові, знову до принципів справедливості в податкових системах промислово розвитих країн кінця XX століття.
Ідея податкової справедливості в ряді країн одержала законодавче, а найчастіше і конституційне закріплення. Так, у Конституції Ліхтенштейну передбачено, що держава передбачає справедливе оподатковування, звільняючи від оподатковування мінімум для існування й обкладаючи більш високими ставками більш великі доходи і майна. У деяких випадках категорія справедливості закріплювалася безпосередньо в назвах самих податкових законів. Так, наприклад, фінансові реформи Рональда Рейгана в 1982 році в США починалися саме з Закону про справедливе оподатковування і фіскальну відповідальність.
Проблема справедливості - це проблема в першу чергу етичного характеру. Ще в 1887 році російський дослідник М. Алєксєєнко відзначав, що при формуванні податків люди прагнуть до «справедливості «, але «людська справедливість «відносна і залежить від соціально-політичного устрою.
Однак говорячи про принцип справедливості в податковій сфері, необхідно враховувати, що це економіко-правовий принцип, що змушує розглядати цю категорію з двох точок зору: економічної і юридичної.
В економічному плані принцип справедливості означає, що державні податки і витрати повинні впливати на розподіл доходів, покладаючи тягар на одних людей і надаючи блага іншим. Причому в закордонній економічній науці розрізняють два основних аспекти цього принципу: горизонтальний і вертикальний.
Принцип горизонтальної справедливості припускає, що платники, що знаходяться в рівному економічному становищі, повинні знаходитися й у рівній податковій позиції, тобто кожний повинний виплачувати податок однакової величини (принцип платоспроможності). В основі цього принципу лежить наступна ідея про те, що сума стягнутих податків повинна визначатися в залежності від величини доходів платника.
Однак у даному випадку встає етична проблема визначення рівності, оскільки не завжди рівність може досягатися шляхом зіставлення поточних доходів. Візьмемо, наприклад, двох людей, що працюють на одному заводі, що роблять однакову роботу й одержують однакову зарплату. Один з них не має не однієї дитини, а інший має на утриманні п «ятьох дітей. Чи можна вважати їх в рівному положенні? Очевидно, ні.
Відповідно до принципу вертикальної справедливості, особи, що знаходяться в нерівному положенні, повинні знаходитися в нерівній податковій позиції, іншими словами, хто одержує більше від держави тих чи інших благ, той повинний більше платити у виді податків (принцип вигод). Однак наскільки справедливий принцип вигод, залежить від того, на що витрачаються державні засоби, отримані через податки. Так, загальновідомо, що люди похилого віку з одного боку, мають більш низькі доходи в порівнянні з молодим працездатним населенням, а з іншого боку, частіше прибігають до послуг державної охорони здоров «я. Принцип платоспроможності говорить про те, що люди похилого віку повинні платити більш низькі податки. У той час як відповідно до принципу вигод люди похилого віку повинні платити податків більше, тому що вони покористуються від державного фінансування лікарень і клінік. Очевидно, що в даному випадку застосування принципу вигод до пенсіонерів і осіб літнього віку буде несправедливим.
Якщо ж розглядати питання фінансування будівництва і ремонту автомобільних доріг, то багато хто погодяться з тим, що користувачі автомобільних доріг і власники автотранспорту повинні віддавати більше інших на утримання автодоріг.
Слід зазначити, що виділення «вертикальної «і «горизонтальної «справедливості все-таки не вирішує одну з головних проблем, що існують у податковій сфері сьогодні - як визначити ступінь справедливості оподатковування?

Види податків.

Податки бувають двох видів: — прямі та непрямі.
Прямі податки. Прямі податки прямо стягуються із суб «єкта оподаткування (прибутковий податок з громадян, податок на прибуток, податки у фонд соціального страхування і т.д.). Прямі податки прямо пропорційні платоспроможності.
Непрямі податки — це податки на визначені товари і послуги. Непрямі податки стягуються через надбавку до ціни.
Види непрямих податків: податок на додану вартість (охоплює широкий діапазон продукції), акцизи (обкладається щодо невеликого переліку обраних товарів), мита.
Прямі податки підрозділяються на реальні й особисті.
Об «єктом оподатковування прямих податків є окремі види майна платника податків (земля, будівлі), вартість яких визначається по кадастру і враховує середню, а не дійсну його прибутковість. Різновид реальних податків залежать від того, який вид майна обкладається податком: земля, будинок, промисел, цінні папери. Ставки реальних податків зазвичай пропорційні. Як податкові пільги найчастіше застосовуються неоподатковуваний мінімум і різні відрахування.
У розвитих країнах реальні податки застосовуються, в основному, у системі місцевого оподатковування.
Більш поширені особисті прямі податки — податки на доход чи майно фізичних і юридичних осіб.
Вони відрізняються від реальних податків тим, що при стягуванні враховуються особисті, чи точніше сказати індивідуальні особливості кожного платника податків. В увагу приймається і склад родини, і фінансове положення, і родинні зв «язки, і особливості підприємства, якщо це стосується юридичної особи, що дозволяє точніше визначити суму податку стосовно до кожного індивідуума чи підприємству.
Непрямі податки — це податки на товари і послуги, встановлювані у виді надбавки до ціни чи тарифу. На відміну від прямих податків, що по своїй суті є податками на доходи чи майно, і більше їх сплачують ті, хто має більше доходів чи майна, непрямі податки — це податки на витрати і платить їх більше той, хто більше витрачає, тобто це податки на споживання. Платником таких податків завжди є кінцевий споживач продукції, робіт і послуг, купуючи їх за ціною, у яку уже входить податок. Особливість цих податків полягає в тім, що перераховує їх у бюджет не той, хто платить, а той, хто збирає податки з покупців при продажі їм товарів, наданні послуг, тому вони і називаються непрямими.
До достоїнств непрямих податків відноситься їхня фіскальна вигода, що виражається, по-перше, у тім, що, оскільки ці податки падають насамперед на широкий ужиток, то вони дуже доходні для держави.
По-друге, непрямі податки, оскільки містяться в ціні товару, платяться непомітно для споживача. При цьому губиться безпосередній зв «язок між платежем податку і свідомістю цього платежу.
Третя перевага непрямих податків зв «язана з тим, що непрямі податки платяться під час покупки, тобто тоді, коли в кишені є гроші і тому не повинні супроводжуватися недоїмками, як це відбувається з податками на виробництві (прямі податки).

Оподаткування та ставки податків, що діють на Україні
І. Оподаткування юридичних осіб
1. Непрямі податки:
податок на додану вартість (20%)
акцизний збір (тільки на підакцизні товари)
мита

2. Прямі податки:
податок на прибуток (30%)
єдиний податок (6% + ПДВ; 10% без ПДВ)
плата за землю (оенда, земельний податок)
податок з власників транспортних засобів (від об «єму двигуна)
3. Внески до державних цільових фондів:
пенсійний фонд (32%)
фонд соціального страхування (2,5%), від фонду оплати праці
фонд зайнятості (2,5%)
4. Інші податки:
державне мито
місцеві податки (комунальний податок, податок з реклами, збір за право використання місцевої символіки тощо)
плата за використання природних ресурсів
плата за забруднення навколишнього середовища
відрахування на геолого-розвідувальні работи
ІІ. Оподаткування фізичних осіб
Подоходний податок (відповідно до шкали) або 20%
Податок на промисел (для підприємця)
Податок з власних транспортних засобів (від об «єму двигуна)
Мито
Державне мито
Плата за забруднення навколишнього середовища
Внески до Пенсійного фонду, фонд соціального страхування, фонд зайнятості
Місцеві податки та збори
Єдиний податок

Показати Згорнути
Заповнити форму поточною роботою