Діяльність ОУН

Тип работы:
Реферат
Предмет:
Разное


Узнать стоимость

Детальная информация о работе

Выдержка из работы

Діяльність ОУН


Оскільки Організація українських націоналістів, перебуваючи в підпіллі, не могла взяти участь у виборах, керівникові УВО на західноукраїнських землях Ю. Головінському було доручено провести переговори з ЦК УНДО про включення оунівців до виборчого списку цієї партії. Однак після першої ж зустрічі з керівниками УНДО Головінського було заарештовано й при спробі втекти вбито. Ідея участі у виборах зустріла опір з боку низових організацій УВО та ОУН. Незабаром ОУН остаточно відмовилась від будь-якої легальності й зосередилась на підпільній революційній діяльності.
ОУН намагалася стимолювати в українському суспільстві стан «постійного революційного бродіння», «постійний дух протесту проти властей». Починаючи з 1930р. ОУН організовує акції саботажу проти польського режиму, напади на державні установи, терористичні акти. На початку 30-х років було здійснено більш як 60 замахів та вбивств. Перша заповідь ОУН гласила: «Здобудеш Українську державу або загинеш у боротьбі за неї». Особливого розголосу набули замахи на польських посадових осіб.
Терористичні акти ОУН, зокрема вбивство міністра внутрішніх справ Польщі Б. Перацького і директора української гімназії І. Бабія, викликали гостру реакцію в національно-демократичному таборі. 13 липня 1934р. президія УНДО та Українська парламентська репрезентація виступили із спільною заявою, в якій засуджувалися акції ОУН, що «наносять необчисленні шкоди українській нації». Близький до національної демократії митрополіт Андрей Шептицький також засудив «злочинну роботу українських терористів, яку ведуть божевільні». У свою чергу ОУН звинувачувала діячів національної демократії в «нерозумінні справжніх шляхів визволення», у «свідомому чи несвідомому інформуванні поліції».
Назрівав внутрішній конфлікт в Організації українських націоналістів. Для ОУН того часу були характерними догматизм та інертнвсть в оцінці суспільно-політичної ситуації в Україні. Ця обставина була однією з найважливіших причин постійних розколів в організації та відходу від неї багатьох теоретиків українського націоналізму. ОУН не мала масової підтримки серед населення до моменту окупації західних теренів України спочатку більшовиками, а потім і Фашистською Німеччиною. Особливо загострилась міжорганізаційна боротьба після вбивства у травні 1938р. в Роттердамі агентом НКВС лідера організації Є. Коновальця. Розходження виявилися між ветеранами — членами проводу українських націоналістів (ПУН), які здебільшого перебували в еміграції, і молоддю — радикальними бойовиками, які очолювали підпільну боротьбу в західноукраїнських землях. Ці розходження стосувалися в основному тактики боротьби.
Молоді радикали (Бандера, Стецько, Шухевич) вимагали від лідерів проводу відмовитися від орієнтації лише на одну державу (зокрема, Німеччину), встановити контакти із західними державами; віддати перевагу власне боротьбі на терені України; застосувати радикальні методи влади. Члени проводу ОУН, люди старшого віку (Мельник, Барановський, Сушко, Сціборський) схилялися в основному до більш поміркованих дій.
У серпні 1939р. в Римі відбувся другий Великий збір, на якому домінували прихільники А. Мельника. Збір проголосив засади майбутньої Української держави. Зокрема передбачалось, що існування політичних партій у майбутній державі буде заборонено. Тільки ОУН виступатиме як чинник державного ладу. Голова проводу (Мельник) проголошувався «вождем української нації». Керівництво Збору вважало, що між Німеччиною і СРСР незабаром спалахне війна, внаслідок чого виникнуть передумови для утворення незалежної Української держави, оскільки прагнення ОУН будуть підтримані тоталітарною Німеччиною.
Відповіддю радикалів на непоступливість ветеранів було скликання в лютому 1940р. у Кракові конференції, учасники якої не визнавали рішень римського Збору й сформували Революційний провід ОУН на чолі з С. Бандерою. З цього моменту починається паралельне існування двох українських націоналістичних партій: ОУН-Р (революційна) чи ОУН-Б (бандеревці) та ОУН-М (мельниківці). Залишаючись вірними інтегральному націоналізму, обидві організації ставили перед собою однакову мету — створити незалежну Українську державу. Проте шляхи її досягнення, політичні орієнтації суттєво відрізнялися. Мельниківці розраховували на підтримку Німеччини у вирішенні українського питання, зокрема, вважали, що визволення України від більшовиків можливе лише в союзі з Німеччиною. Прихільники Бандери вважали, що Українська держава може бути утворена лише в результаті національної революції, власними силами українського народу. Не виключали бандерівці й можливість боротьби з Німеччиню.
ПоказатьСвернуть
Заполнить форму текущей работой