Особливості макроекономічної ситуації в Україні у 1998 2000 рр

Тип работы:
Реферат
Предмет:
Разное


Узнать стоимость

Детальная информация о работе

Выдержка из работы

Особливості макроекономічної ситуації в Україні у 1998 2000 рр.


Теорія + Практика = Парадокс розвитку ?
Україна одна з найбільших держав світу по чисельності населення і території, індустріальному рівню, з питомою вагою обробляючої промисловості майже в 40% ВВП, унікальними по родючості грунтами.І проте країна вже десять років переживає дуже серйозні трудності. Варто нагадати, що в період з 19 911 999 роках ВВП скоротився на 60%, а валові капітальні інвестиції на 80%. 5. c8]
Негативні процеси, котрі відбуваються в країні не ставлять під загрозу необхідність ринкових перевтілень.У нас є багатий досвід паралельного існування двох різних економічних систем. Планова система виявилася здібною до прориву в окремих напрямах, але в змаганнях на тривалу дистанцію ринкова економіка показала відмінні результати. Перехід України до ринку співпав зі зміною орієнтирів в розвитку світової економіки.
Перед країною відкрився шлях минути хворобливий етап трансформації директивної економіки в ринкову, але в цей час виникає перший парадокс розвитку.
Значення цього парадокса полягає в тому, що він лежить в області реформування і практики застосування в країнах з перехідною економікою. При цьому склалися дві версії трансформації:
1. Прихильники цієї версії затверджують, що просування до ліберального суспільства при всіх інших умовах забезпечить швидке відродження і притоку нових інвестицій (країни Польща, Литва, Латвія, Чехія).
2. Ця версія пов «язана з несистемністю і половинчатістю реформ, що породжує корупію і розквіт тіньового сектора економіки.
В Україні досі йдуть спори про вибір однієї з версій розвитку. Всі ці дебати так і не привели до якихнебудь остаточних висновків. Але стало ясно, що в країні були усунені витрати державного монополізму, тобто не ефективного розподілу обмежених ресурсів. Але в також час ми зіткаємося з проблемою надмірної само відчуження держави з сфери макроекономічного регулювання. До речі, дуже детально таку ситуацію описує французький інституціоналіст Робер Буайе в книзі ??Теорія регуляції??. Ось витримка з тексту: ?? заборона комуністичної партії, відмова від планування, приватизація автоматично не приводять до виникнення ринкової динаміки. Зовсім навпаки, виникає нерівність в доступі до ресурсів, до інформації, до політичної влади, що створює умови для нових монополій і веде до повсюдного поширення практики двосторонніх операцій, а аж ніяк не породжує гнучкий механізм пристосування загальної суми анонімних пропозицій і анонімних попитів??.
Таким чином наші реформатори думали, що вони ведуть країну до рівня найбільш розвинених країн, але сьогодні вже немає упевненості в тому, що віртуальні інститути ринку і демократії можуть повністю пояснити походження багатства.
Мимовільно задаєш собі питання: може бути помилка міститься в джерелах, коли все зводилося тільки до вільної конкуренції і приватної власності в дусі А. Сміта, тобто до мікроекономічної моделі.З механізму випали макроекономічні проблеми, такі як інтеграція продуктивних сил, пропорцій економіки. Політична економія мануфактури з її культом?? невидимої руки? ринку була накладена на багато які виробничі підприємства.
А тепер подивимося на іншу проблему, яка властива моделі ринкової трансформації України. Це байдужість до проблеми бідності. Відомий американський економіст Лестер Туроу відмічає: ?? історія також вчить нас, що версії капіталізму, основані на виживанні найбільш пристосованих, на практиці не працюють.
Економіка вільного ринку, що існувала в 20ті роки, розвивалася у час?? великої депресії??, і уряду довелося її перебудувати.
Можливо, капіталізм, де?? виживають найбільш пристосовані??, всетаки здійснимо, але ніхто ще не намагався це зробити. Потрібно також мати на увазі, що держава загального добробуту була влаштована зовсім не шаленими лівими. Його будівниками були майже у всіх випадках проінформовані аристократичні консерватори (Бісмарк, Черчиль, Рузвельт), що прийняли політику соціального забезпечення не для того, щоб зруйнувати капіталізм, а щоб врятувати його, захистивши середній клас??.
Більш того надто ортодоксальні ринкові версії загрожують навіть західному капіталізму.З цим погоджується відомий західний фінансист Джордж Сорос, який вважає, що ринковий фундаменталізм являє собою велику загрозу відкритому суспільству, чим будьяка тоталітарна ідеологія, а ринкові сили, якщо їм надати повну владу, навіть в чисто економічних і фінансових питаннях, викликають хаос, і зрештою можуть привести до падіння світової системи капіталізму.У перехідних же економіках ринкова трансформація не може відбуватися без системи стримок і противаг, примусової влади держави, його тісної співпраці з великим корпоративним сектором, що оптимізує витрати виробництва і обігу.
Передусім нам треба засвоїти головний урок ринкових реформ: економічне зростання грунтується на системі ??накопичення капіталу розширення попиту зростання зайнятості і виробництва зростання бюджетних прибутків скорочення бюджетного дефіциту і дефіциту платіжного балансу зниження інфляції??. Внутрішнє споживання життєзабезпечуючий чинник для будьякої економіки.
Однієї з головних причин, по яких в основних економічних секторах склалися низькі і негативні темпи розвитку, пікові рівні рівні безробіття і зовнішнього боргу, так це теоретична некоректність реформ, що проводяться.
Тенденції першого парадокса далі похідні поява ще одного парадокса, якою є стагнація реального сектора економіки, деформація його структурних пропорцій. Всупереч класичним канонам і характерним для розвинених економік нормам, в Україні нефінансові корпорації, тобто підприємства і орагнизации, що виробляють товари і послуги, які забезпечують біля 60% валової доданої вартості, внаслідок розподільних і перераспределительных процесів не тільки втрачають додану ними вартість, але хранически виявляються в боргах, які приблизно рівні 1/10 частки ВВП, і мають негативні показники чистого зберігання. Чиста зовнішня заборгованість підприємств досягає 30% сумарних зовнішніх боргів країни.
Можна привести приклад, але на перший погляд він покажеться не до місця, але він добре дає зрозуміти реальну картину в секторі домашніх господарств. У 19 961 999 роках їх гранична схильність до споживання становила 0,966, відповідно до заощаджень 0,034 при нормальних пропорціях 80: 20. Низький життєвий рівень населення, його реальних прибутків сповільнюють процеси зберігання і переходу до формування раціональних фінансових потоків, які в свою чергу протидіють відновним тенденціям в економіці. [5. c8]
Приватна власність вважається двигуном ринкової економіки, але в структурі інвестицій, які повинні доводитися на неї, становить тільки 7,6% вкладень.
Ще однією проблемою в Україні до сих пір є непосильний податковий тягар. Хорошим прикладом цього служить вартісна структура ВВП, отримана на основі міжгалузевого балансу. В Україні спостерігається невідповідність різних галузей економіки з позиції валового прибутку і оподаткування. Так, наприклад, енергетика має валовий прибуток в розмірі 51,2% доданої вартості, а легка промисловість 1%.І навпаки, чисті податки на продукти становили 2,3% в електроенергетики і 51,1% в легкій промисловості.
Безліч невідповідностей валового прибутку і податків властива і іншим галузям економіки. Внаслідок цього, перекоси в системі вартісного складу галузей не дозволяють ввести в дію механізми прогресивних зсувів.
Це можна проілюструвати на прикладі електроенергетики. Питома вага електроскладової у випуску українських товарів становить 25%, що в 4 рази більше ніж у США і в 8,3 рази більшому ніж у Франції. Тому такі показники ведуть до втрати конкурентоздатності вітчизняних товарів, оскільки більша частина енергоносіїв оплачується взаємозаліками. Наші высокоприбуткові галузі не спроможні реалізувати за гроші товарну продукцію, відповідно галузіспоживачі її сплатити. Тому звідси слідує, що при випереджальному зростанні цін за енергоносії фізичні обсяги випуску продукції энергокомплекса скорочуються, при цьому загострюючи энерго кризу в країні.
Якщо на ці проблеми подивитися з макроекономічної сторони, то ці поцеси спричиняють збільшення проміжного споживання і відповідне скорочення ресурсів валової доданої вартості, яка втілює в собі потенціал поточного споживання і накопичення в інтересах економічного зростання. На збільшення частки проміжного споживання і структурної дкформацию економіки впливає той факт, що питома вага енергоємних і сировинних галузей в 1999 році становила 53,7% вартості промислової продукції проти 21% в 1990 роки. Але в також час фактичні прибутки цих галузей невелики, оскільки значна частка їх валового прибутку реалізовується через продукцію галузей, виробляючих кінцевий продукт. [5. c8]
Тому лише зважена податкова реформа і інші заходи з регулювання прибутковості галузей, здатні розблокувати тромби реального сектора, створити нормальні умови для виробництва і реалізації доданої вартості в економіці загалом.
Важливою також є проблема комунальних платежів. МВФ, як відомо, постійно наполягає на повній компенсації їх вартості. Звісно, їх зрозуміти можна: за все треба платити. Але їх умови оплати прийнятні для таких країн як США, Німеччина, Франція, але не Україна, оскільки у нас дуже маленька оплата труда (середньомісячна оплата труда становить 219 гривень). Просто стає очевидно: якщо домогосподарству потрібно сплатити 100 130 гривень квартирних і комуналних внесків, то залишок є настільки низьким, що підриває основи сукупного попиту населення, а значить спонукальні імпульси розвитку економіки країни.
Всі ці факти підтверджують необхідність корекції теоретичних і фактичних початків реформування в Україні.
Ми запозичаємо західну ліберальну модель без її антимонопольного регулювання і соціального захисту, прагнемо до економічного зростання без інновацій і великого виробництва, ідейно підтримаємо підприємництво і структурну перебудову без фінансового капіталу, впроваджує ринкове господарство без його головного атрибута грошей. У цьому корінь проблем пропорційного розвитку сфери реальної економіки і фінансового сектора.
Тепер перейдемо до третього парадокса розвитку економіки України, який тісно пов «язаний з розвитком фінансового сектора. Цей парадокс монетарна політика. Виникає питання: в чому ж суть цього парадокса? Відповідь: його суть у відсутності всупереч очікуванням, позитивного впливу монетарної політики, що проводиться на ринкову середу.
У чистій теорії взаємозв «язок між макроекономічними індикаторами полягає в дотриманні двох пропорцій: рівновага мыж інвестиціями і заощадженнями, а також рівновага попиту і ліквідність грошовою масою. Кількісно їх співвідношення визначаються процентними ставками і коливанням цін.У економіці України монетарна політика породила?? криве дзеркало??.
Темпи економічного зростання по Дж.М. Кейнсу виражаються розмірами інвестицій, які приходять на одиницю ВВП. В нашій країні ця залежність не працює, оскільки національні заощадження неухильно меншають, відповідно знижується міра їх конвертації в інвестиції. Чисті заощадження в останні роки не перевищують 0,20,3% ВВП. Плюс до цього ж неврівноваженість між заощадженнями і інвестиціями поєднується з масовими чинниками переважного використання інвестиційних ресурсів на спекулятивні цілі, а розрив між пропозицією і попитом на гроші виявляється в кризі неплатежів.
Високі процентні ставки перешкоджають інвестиційній активності. Так, в 1999 році ставка рефінансування становила 45% при річному індексі інфляції в 19%. Закономірним було б мати в такій ситуації реальну ставку процента на рівні 2526%, а фактично середньозважена ставка по кредитах становила 57,7%.
Постійний дефіцит кредитних ресурсів пояснюється рівнем монетизації ВВП. На кінець 1999 року в Україні цей показник становив 17,6%(в країнах Східної і Центральної Європи стартовими для реформ були рівні показників 3035%, а нормативними вважаються 6070%.
Співвідношення об «єму ліквідних коштів з грошовою масою також характеризується хронічною неврівноваженістю.У цьому випадку вирішальним чинником є низька норма прибутку обробляючої промисловості і сільського господарства.
Потрібно зазначити, що монетарні обмеження визначаються станом фінансового сектора економіки державних фінансів і банків.
У банковоском секторі, незважаючи на окремі приклади високопрофесійного управління і ефективної діяльності, положення справ критичне.
При всіх розмовах про вдалу грошову реформу, антикризове управління фінансовими потоками, банківський капітал не перевищує 1/8 середніх рівні держав Центральної і Східної Европи. Уровень депозитів становить тільки 9,9% до ВВП проти 53% в розвинених країнах. Строкові депозити, як база кредитної політики, становлять лише 3,6% до ВВП. Іменно тому питома вага кредитів в ВВП не перевищує 10% в порівнянні з 70 100% в нормальних ринкових системах.
Систематизація парадоксів розвитку української економіки не вичерпуються тільки вище за перерахованими проблемами, а саме корекцією наукової концепції економічної трансформації, тупиками функціонування реального сектора і фінансів.
Для подальшого розвитку і виходу з кризи, в якій ми зараз знаходимося, нам як ніколи необхідна цілеспрямована, чітка і конструктивна економічна стратегія. Також необхідна нова постановка проблеми економічного зростання, але досягнення її неможливе без зваженої інвестиційної політики, яка заснована на реальних можливостях внутрішніх заощаджень, яке зробить реальним збільшення ВВП на 20%.
Весь цей шлях треба пройти без повторення минулих помилок, ми повинні спиратися на нові ідеї і підходи, які ми виробимо самі, а не будемо копіювати у благополучних сусідів. [5. c8]
Тепер безпосередньо перейдемо до аналізу економічного зростання.
ПоказатьСвернуть
Заполнить форму текущей работой