Производство і издержки

Тип работы:
Реферат
Предмет:
Предпринимательство


Узнать стоимость

Детальная информация о работе

Выдержка из работы

Центросоюз Російської Федерации

Московський університет споживчої кооперации

Казанський кооперативний институт

Кафедра економічної теории

КУРСОВА РАБОТА

з економічної теории

на тему:

Виробництво і издержки.

Науковий руководитель:

Гузельбаева Г. Т.

Виконала студентка:

спеціальності 60 500 «Бухоблік, аналіз політики та аудит» 1 курса

Муртазина Р.К.

Казань — 2000

Запровадження. 3

Издержки: види, особливості динаміки витрат виробництва з зростанні обсягу виробництва. 7

Издержки і праці виробництві. Продуктивність праці як міра ефективності функціонування фірми. 17

Факторы, що визначають динаміку продуктивність праці. 22

Заключение. 28

Список використовуваної літератури. 29

Кожна виробнича одиниця (підприємство) будь-якого суспільства прагне для отримання можливо більшого доходу своєї діяльності. Будь-яке підприємство намагається як продати свій товар по вигідною високої ціні, а й скоротити свої видатки виробництво і продукції. Якщо Сталін перший джерело збільшення доходів підприємства великою мірою залежить від зовнішніх умов діяльності підприємства, то другий — практично виключно від самої підприємства, точніше, від рівня ефективності організації процесу виробництва та наступної реалізацію продукованих товаров.

Безсумнівно, кожен виробник повинен йти до скорочення витрат виробництва, зниження собівартості продукції. При стабільної ціні на реалізовану продукцію та інших рівних умов, скорочення витрат призводить до зростання прибутку, що припадає на одиницю продукции.

Як відомо, виробництво продукції підвищеного якості потребує більше високого рівня витрат виробництва. Проте наприкінці 70-х — початку 80-х років цей постулат був практично спростують японськими машинобудівними компаніями. Виявилося, що що виробляють продукцію високої якості підприємства мають підвищену продуктивності праці і знижені витрати виробництва. Передові підприємства автомобільної і електронній промисловості для Японії з продуктивність праці перевищують показники підприємств тієї ж галузей у США в 2−2,5 разу. Японські фірми зазвичай витрачають на 1600 дол. менше, ніж американські фірми виробництва малолітражного легкового автомобіля. Вивчення конкретних витрат японських автомобілебудівників показало, що ця різниця виникає з- за організації провадження у методу «точно вовремя».

Метод «точно вчасно» є серцевиною системи управління виробництвом японської автомобільної фірми «Тойота». Головна мета цієї системи — скорочення витрат. Система сприяє зростанню ефективності виробничої діяльності, збільшує оборотність капіталу (ставлення обсягу продажу до спільної вартості основний капітал). Нова систему управління розвиває кращі риси колишніх систем наукового управління Ф. Тейлора і конвеєрної системи Г. Форда.

Для зниження витрат необхідно пристосування системи до щоденним коливань попиту шляхом безперервного регулювання такий і обсягу готової продукції, забезпечення високоякісними комплектуючими деталями, потрібне зростання зацікавленості, активності працівників. Головні принципи системи «точно вчасно» — автономізація і гнучке використання персоналу. Цей метод вимагає виробництва необхідного типу продукції протягом необхідного часу й у достатній кількості. Автономізація означає самостійність контролю над шлюбом. Неможливо надходження дефектних виробів подальшу обробку. Під гнучким використанням персоналу маються на увазі коливання кількості робочих через того що відбувається період від часу зміни попиту продукцію, і навіть заохочення творчості полягає і втілення идей.

Застосування передових японських методів організації виробництва дозволяє домогтися високої ефективності. У чому укладено основні переваги системи фірми «Тойота»? Працюючи методом «точно вчасно» дільниці, попередньому даному процесу виробництва, виробляється точно замовлене даним (наступним) ділянкою кількість деталей і приходить у конкретно зумовлені їм терміни. Тут наступний етап виробництва хіба що витягує необхідний йому певного тимчасового періоду кількість деталей у попереднього етапу. При звичайному з нашого і інших країнах календарному плануванні виробництва, попередній ділянку хіба що «виштовхує» заздалегідь запланований і вироблений ним обсяг деталей наступний ділянку процесу производства.

У системі «Тойота» виробничий ділянку відправляє попередньому картку під назвою «канбан». На картках двох типів вказується або кількість деталей, яку треба забрати на попередньому ділянці, або кількість деталей, яку треба виготовити на попередньому ділянці. Часто змішують три поняття: система фірми «Тойота», система «точно вчасно» і системи «канбан». Система «Тойота» — це метод організації виробництва. Система «точно вчасно» — принцип виробництва необхідної кількості деталей у потрібний час. Система «канбан» — засіб реалізації системи «точно вчасно», інформаційна система коштує швидкого регулювання обсягу своєї продукції різних щаблях виробничого процесу. «Канбан» — одна з умов функціонування системи «точно вовремя».

Система «Тойота» передбачає можливість зміни обсягу щодня своєї продукції, причому відповідно менше, або більше (з допомогою сверхурочного часу) буде зроблено цього дня комплектуючих деталей. Вживається й метод «точної настройки» виробничого процесу, вирівнювання обсягу продукції шляхом постійного пристосування до попиту з допомогою поетапного коливання частоти вироблених партій продукції при незмінному розмірі партий.

При тривалому використанні однієї й тієї ж штампа, відбувається скорочення середніх витрат виробництва. Однак за умов широкого асортименту продукції і на мінімального кількості заготовок, необхідно скоротити час заміни, витрати з переналадке штампа. з метою автономізації і автоматизації контролю за якістю продукції, верстати забезпечуються пристроями автоматичної зупинки при поломки, робочі отримують право зупиняти виробничу лінію для виявлення відхилення, шлюбу. На заводах «Тойота» майже всі робочі беруть участь у «гуртках якості». Там робочі мають можливість пропонувати різні шляху поліпшення виробництва, підвищення якості продукції. Пропозиції робочих матеріально поощряются.

У цілому нині, система «Тойота» заглиблена у прибуток внаслідок скорочення витрат на зайві робочої сили і запаси. Йде зниження як витрат виробництва, і витрат звернення, завдяки постійному увазі до коливань ринкового спроса.

У роботі ми розглянемо витрати виробництва, динаміку витрат у разі зростання обсягу виробництва та чинники, що визначають динаміку продуктивності труда.

Недоліки: види, особливості динаміки витрат виробництва з зростанні обсягу производства.

Чимало економістів зробили внесок вивчення витрат. Наприклад, теорія витрат К. Маркса полягає в двох принципових категоріях — витрати виробництва та витрати звернення. Під витратами виробництва розуміються видатки зарплату, сировину й матеріали, сюди ж входять амортизація коштів праці та т.д. Недоліки виробництва представляють собою Витрати виробництво, які мають понести організатори підприємства з метою створення товарів хороших і подальшого одержання прибутку. У ціні одиниці товару, витрати виробництва становлять жодну з двох її частин. Недоліки виробництва менша за вартість товару на величину прибыли.

Категорія витрати звернення пов’язані з процесом реалізації товарів. Додатковими витратами звернення є витрати на упаковку, сортування, транспортування і збереження товарів. Цей вид витрат звернення близький до недоліків виробництва та, входячи до вартості товару, збільшує останню. Додаткові витрати відшкодовуються від незаконного продажу товарів з отриманої суми виручки. Чисті витрати звернення — витрати на торгівлю (зарплата продавців тощо.), маркетинг (вивчення споживчого попиту), рекламу, видатки оплату персоналу штаб-квартири тощо. Чисті витрати не збільшують вартості товарів, а відшкодовуються від незаконного продажу із прибутку, створеної процесі виробництва товаров.

Говорячи про недоліки виробництва та звернення, До. Маркс розглядав процес створення витрат безпосередньо з їхньої основних елементів в виробничому процесі. Він абстрагувався від проблеми коливання цін навколо вартості. З іншого боку, в ХХ столітті виникла потреба визначити зміни витрат у залежність від кількості виробленої продукции.

Сучасні концепції витрат, розроблені економістами Заходу, у що свідчить враховують обидва вышеотмеченных моменту. У центрі класифікації витрат — взаємозв'язок між обсягом виробництва та витратами, ціною на даний вид товарів. Недоліки діляться на які залежать і залежні від обсягу виробленої продукции.

Постійні витрати не залежить від величини виробництва, є і при нульовому обсязі виробництва. Це попередні зобов’язання підприємства (відсотки за позикам та інших.), податки, амортизаційні відрахування, оплата охорони, орендної плати, обслуговування устаткування при нульовому обсязі виробництва, зарплата управлінського персоналові та т.д. Змінні витрати залежать від кількості готової продукції, складаються з витрат за сировину, матеріали, зарплату робітникам і т.д. Сума постійних і змінних витрат утворює валові витрати — суму грошових витрат виробництва певного виду продукції. Для виміру витрат виробництва одиниці виробленої продукції використовуються категорії середніх, середніх постійних і середніх змінних витрат. Середні витрати рівні приватному від розподілу валових витрат кількості вироблену продукцію. Середні постійні витрати визначаються розподілом постійних витрат на кількість вироблену продукцію. Середні перемінні витрати утворюються розподілом змінних витрат кількості виробленої продукции.

Досягнення максимального прибутку слід визначити необхідний розмір випуску продукції. Інструментом економічного аналізу служить категорія граничних витрат. Граничні витрати є додаткові витрати виробництва кожної додаткової одиниці виробленої продукції по порівнянню з цим обсягом випуску. Вони розраховуються відніманням сусідніх значень валових издержек.

У конкретної практики застосування розрахунку витрат для аналізу підприємств у Росії у країнах є як подібності, і відмінності. У Росії її широко використовується категорія собівартість, що є сумарні видатки виробництво і реалізацію продукції. Теоретично в собівартість має входити нормативні виробничі витрати, але практично до неї відносять наднормативний витрата сировини, матеріалів тощо. Собівартість визначають з урахуванням складання економічних елементів (однорідних економічним призначенню витрат) чи шляхом підсумовування статей калькуляції, характеризуючих безпосередні напрями тих чи інших витрат як і СНД, і у західні країни, для калькулирования собівартості, застосовується класифікація прямих і непрямих витрат (витрат). Прямі витрати — це витрати, безпосередньо пов’язані зі створенням одиниці товару. Непрямі витрати необхідні загального здійснення виробничого процесу цього виду своєї продукції підприємстві. Загальний підхід виключає відмінностей конкретної класифікації деяких статей.

У країнах використовується вищеописане розподіл витрат (витрат) на постійні й перемінні, причому прямі і частина непрямих витрат ставляться до змінним, а решта непрямих витрат (які залежать від обсягу виробництва) — до постійних. Нерідко перша з вищевказаних частин непрямих витрат виділяється на окрему групу — частково перемінні витрати, оскільки ті витрати змінюються зі своєї величині над прямо пропорційної залежність від зміни обсягу готової продукції. Розподіл витрат за прямі і які змінюються дозволяє їм отримати показник — додану вартість, котру визначаємо відніманням із загального доходу (виручки) підприємства змінних витрат. Додана вартість полягає, таким чином, із постійних витрат і чистий прибуток. Це дозволяє оцінити загальну ефективність виробництва та реалізації незалежно від прямо залежать від величини обсягу виробництва змінних расходов.

У СНД розподіл витрат за условно-постоянные і условно-переменные, рассчитываемые з економічних елементам, застосовується при розрахунку економії тяжіння техніко-економічних чинників. Такі розрахунки виконуються для визначення майбутньої планової собівартості своєї продукції основі наявної фактичної собівартості. Такі розрахунки який завжди доцільні, оскільки дозволяють лише визначити збільшення витрат у разі, якщо б условно-постоянные витрати зростали прямо пропорційно зростанню обсягу готової продукції (практично неможлива ситуация).

У реальної виробничої діяльності необхідно враховувати як фактичні грошові витрати, а й альтернативні витрати. Останні виникають завдяки можливості вибору серед тих чи інші економічними рішеннями. Наприклад, власник підприємства може витратити наявні гроші різним способом: направить їх у розширення виробництва чи витратити особистий споживання й т.д. Вимірювання альтернативних витрат необхідно як для ринкових відносин, але й об'єктів, не є товарами. На нерегульованому ринку товарів, альтернативні витрати дорівнюватимуть поточної усталеним нині ринкової ціні. Коли ринку є кілька різних (зазвичай близьких між собою) цін, то альтернативні витрати продажу товару по, природно, найвищої з запропонованих продавцю покупцями цін, дорівнюватимуть найбільшої із усіх решти (крім найвищої) запропонованих цен.

У СРСР тоді було поширене будівництво гідроелектростанцій (ГЕС) на річках, що відбуваються по рівнинам. Можливо отримання з виробництва електроенергії при спорудженні греблі, створення водоймища і монтажі ГЕС. Інакше від цього будівництва можна з допомогою вивільнених грошових і матеріальних коштів отримувати прибуток від ведення інтенсивними методами прибережного сільського господарства, рибальства, лісівництва і той господарської діяльності на землях, які можна перетворилися на дно водосховища ГЕС. Спільні економічні витрати отримання електроенергії дорівнюватимуть сумі витрат з будівництва ГЕС і вартісної оцінці можливого обсягу продукції з інтенсивної господарську діяльність на затапливаемых землях (альтернативні витрати). Спільні економічні витрати будь-якого роду господарську діяльність мають включати, крім звичайних грошових і матеріальних, що й альтернативні витрати, що охоплює вартісну оцінку найкращого із можливих альтернативних рішень про використання наявних (трудових, грошових, матеріальних й т.д.).

Концепція альтернативних витрат необхідною й у безпосередньої виробничої діяльності. Припустимо, машинобудівне підприємство виготовляє саме жодну з деталей для свого складального виробництва собівартістю 5100 крб., причому перемінні витрати рівні 3900 крб., а постійні - 1200 крб. Яке рішення прийме підприємство, якщо інше підприємство запропонує першому цієї деталі по 4600 крб. Попри що здається привабливість, вигідність надходження пропозиції, розв’язання проблеми складно. Для прийняття рішень необходимо:

1. порівняти не підсумкові значення (5100 і 4600 крб.), а 3900 і 4600 крб., оскільки постійні витрати першого підприємства не залежить від закупки в боці чи власного виробництва даної детали;

2. визначити, наскільки прибутковим буде можливе використання высвобождающегося виробничого устаткування першого підприємства для інших деталей, якщо розглянута деталь купуватимуть на стороне.

У першому порівнянні при перевагу власного виробництва альтернативні витрати використання коштів підприємства на купівлю одиниці цієї деталі (проти власним виробництвом) рівні 4600 крб. Тут до уваги береться можливість другого порівняння. У разі другого порівняння, постанову по перекладі виробничого устаткування виробництва інших деталей буде вигідно лише тоді, якщо зростання прибутку покриє сумарні втрати від купівлі цієї деталі за — 700 руб. (4600−3900), помножені на число колись виробляли у власному устаткуванні деталей. При реальної вигідності, високу прибутковість перекладу устаткування виробництво інших деталей, їх як загальні економічні витрати складатимуться зі звичайних витрат виробництва (постійні й перемінні) і «сумарних втрат» (альтернативні витрати). У приватному разі, при рівної частці прибутку на ціні однакової кількості вироблених деталей «реальна вигідність» досягається, якщо величина змінних витрат «інших деталей» менш 3200 руб. (3900−700 руб.).

Розглянута раніше категорія «граничні витрати» має принципове значення визначення що дає максимальну прибуток обсягу виробництва та вивчення ефективності розподілу ресурсів. Поки що у умовах досконалої конкуренції (безліч дрібних виробників, що випускають ідентичні товари, причому кожен із новачків важить на ринкову ціну) прибуток від останньої додатково проданої одиниці товару перевищує граничні витрати цієї одиниці товару, прибуток підприємства, буде зростати. Для будь-якого підприємства найприбутковіших буде виробництво і реалізація такої обсягу продукції, коли є рівність додаткового прибутку і граничних витрат. Останній вироблений і проданий товар буде вирівнювати граничні витрати й ціну за одиницю товару, оскільки продаж додаткової кількості продукції не принесе додаткової прибутку. Підприємство йти до максимального прибутку при виробництві товарів, граничні витрати яких набагато нижчий ринкової ціни, і припинить виробництво товарів, мають перевищення граничних витрат над ринкової ценой.

Тепер на особливості динаміки витрат виробництва з зростанні обсягу производства.

У довгостроковому часовому інтервалі фірма може змінювати усі використовувані чинники виробництва. Інакше кажучи, всі витрати виступатимуть в ролі змінних. Аналіз зміни довгострокових витрат важливий для вибору стратегії фірми у сфері масштабів своєї деятельности.

Припустимо, наша хлібопекарня випікає булочки. Проаналізувавши витрати, домовилися висновку, що мінімальними вони під час виробництва 1000 булочок щодня. Крива середніх валових витрат АТС1 зображено на мал.1. Якщо пекарня буде випікати більше булочок, що його середні витрати возрастут.

[pic]

Мал.1. Середні витрати виробництва, у короткостроковому і довгостроковому періодах: АТС1, АТС2, АТС3 — криві середніх витрат у короткостроковому періоді, АС — крива середніх витрат у довгостроковому периоде.

Нівелювати дію цього закону убутній віддачі можна тільки розширивши масштаби виробництва, відкривши новий цех з новими устаткуванням. У цьому новому, більшому підприємстві (крива середніх валових витрат АТС2) закон убутній віддачі почне діяти при більший обсяг випуску і мінімальні витрати однією булочку можна буде досягнути за випічки 2000 штук ежедневно.

Якщо ми й далі будемо розширювати підприємство, то крива середніх валових витрат АТС3 підніметься вгору й за мінімальні витрати при виробництві 3000 булочок будуть вищими, ніж під час виробництва 2000 булочок. Дуга А С, яка описувала криві АТС1, АТС2, АТС3, являтиме криву довгострокових середніх валових витрат фірми в різних масштабах виробництва. Мінімальними витрати за виробництві 2000 булочок ежедневно.

Чим це пояснюється таке становище кривою середніх довгострокових витрат фірми? Економісти пов’язують його з так званим позитивним і негативним ефектом масштабу. Ефект масштабу буде позитивним, якщо зі збільшенням розмірів підприємства середні витрати зменшуються, і негативним — якщо увеличиваются.

Є багато пояснень позитивного і негативного ефекту масштабу. Економія, обумовлена розширенням масштабів виробництва, викликана тим, что:

. зі зростанням розмірів підприємства збільшуються можливості використання переваг спеціалізації у виробництві та управлении;

. більш велику промисловість може застосовуватися високопродуктивне і оборудование;

. більші можливості для диверсифікації діяльності, розвитку побічних виробництв, випуску своєї продукції базі відходів основного производства.

Негативний ефект масштабу виникає у зв’язку з порушенням керованість у надмірно великої фирме:

. знижується ефективність взаємодії між її окремими підрозділами, фірма стає неповороткою, втрачається гибкость;

. не може контролю над реалізацією рішень, прийнятих керівництвом фирмы;

. окремими підрозділах фірми виникають локальні інтереси, суперечать інтересам фірми в целом;

. зі зростанням розмірів збільшуються витрати передати і обробку інформації, яка потрібна на прийняття рішень, і т.п.

Ефект масштабу проявляється у окремих галузях по-різному. Існують галузі, де середні витрати досягають мінімуму за дуже великий обсяг своєї продукції, достатньому задоволення ринкового попиту. Це галузі так званої природною монополії. З погляду економії витрат у них доцільно існування однієї великої фірми. До природним монополіям ставляться, наприклад, підприємства електро-, газо- і водопостачання великого міста. Діяльність природних монополій регулюється государством.

У деяких галузях криві середніх довгострокових витрат, швидко знижуючи, потім тривалий час залишаються горизонтальними. На горизонтальному ділянці віддачу від зростання масштабів виробництва є постійної і може існувати й ефективно працюватиме, як дрібні, і потужні фірми. Прикладом можуть бути підприємства з виробництва одягу, взуття, магазины.

У прикладі оптимальним за величиною є підприємство, що випускає 2000 булочок щодня. Якщо ринковий попит перевищує цю кількість, доцільно створити нове підприємство, а чи не розширювати вже работающее.

Аналіз витрат фірми в коротко- і довгостроковому періодах, наведений вище, є необхідною, але недостатньою умовою у разі планування випуску своєї продукції найближчий час і з перспективи. Мінімізація витрат — це самоціль, а лише спосіб підвищення прибутку чи скорочення збитків, а кінцевому підсумку — забезпечення стабільності і стійкості становища фірми трапилося в ринковій економіці. На наступний етап аналізуються доходи фірми, і навіть прибутків і збитки в різних тимчасових интервалах.

Доход є функцією ціни на всі вироблену продукцію та обсягу виробництва. У окремих випадках ціна продукції - це зовнішній стосовно до фірми чинник, за іншими — фірма, виходячи з аналізі споживчих переваг, сама визначає ціну продукції. Тому аналіз вибору фірмою обсягу виробництва, забезпечує їй максимальну прибуток або мінімальні збитки, починають із розгляду ринкових умов, із якими зіштовхуються окремі фирмы.

Недоліки і праці виробництві. Продуктивність праці як захід ефективності функціонування фирмы.

Економічні витрати виробництва товару залежать від кількості використовуваних ресурсів немає і ціни послуги факторів виробництва. Якщо підприємець використовує не об'єкти, куплені, а власні ресурси, ціни мали бути зацікавленими виражені в однакових одиницях для точного визначення величини витрат. Функція витрат описує зв’язок між випуском продукції і на мінімально можливими витратами, необхідні забезпечення. Технологія і на виробничі ресурси зазвичай беруться як дані при визначенні функції витрат. Зміна ціни будь-якої ресурс чи застосування поліпшеною технології позначиться розмірі мінімальних витрат під час виробництва такої ж обсягу продукции.

Неефективне виробництво має місце тоді, коли виробники не можуть домогтися виробництва при мінімальних витратах. З-поміж варіантів використання факторів виробництва вибирається той, який дозволяє знизити витрати, не скорочуючи обсяг випуску продукції. З іншого боку, при неефективному виробництві виробнику може бути вигідним збільшити обсяг випуску продукції за наявного наборі ресурсів, не збільшуючи затрат.

На мал.2 показано одне з изоквант для фабрики із виробництва стільців. Сімейство изокост[1], яке відповідає заданим цінами на праця викладачів у розмірі 10 доларів протягом години і орендну плату за капітал у вигляді 20 доларів протягом години, перенесено ж систему координат, як і изокванта.

[pic]

Рис. 2 Мінімізація витрат виробництва певного обсягу продукции.

Функція витрат показує зв’язок між обсягом випуску продукції і на мінімальним кількістю витрат, необхідні виробництва цієї обсягу продукції. Виробник стільців має бути переконаний, що час використання даної комбінації витрат праці та капіталу обсяг продукції буде зроблено з мінімальними витратами. Припустимо, що власник фабрики вирішив виробляти 210 стільців на місяць. Подивимося на метод виробництва, застосований у точці М1 на изокванте. Цією точці відповідає застосування 200 годин праці та 400 годин роботи машин. Витрати виробництва при використанні цього становитимуть 10 000 доларів на месяц.

Метод М2 включає застосування 300 годин праці та 300 годин роботи машин, а витрати становлять 9000 USD. Метод М3 включає застосування 500 годин праці та 200 годин роботи машин, витрати також становитимуть 9000 USD. Методи М2 і М3 відповідають точкам однієї изокосты. Мінімального рівню витрат виробництва 210 стільців відповідає точка М*, що є точкою торкання изокванты і изокосты. Цією точці відповідає застосування 400 годин праці та 230 годин роботи машин. Сукупні витрати становитимуть 8600 USD. Рівноважний метод виробництва, отже, вимагає комбінації чинників у точці М*.

Умова визначення мінімальних витрат на виробництво даного обсягу продукції у тому, щоб нахил изокванты обох видів ресурсів був дорівнює нахилу изокосты тих ресурсів. Нахил изокванты дорівнює граничною нормі технологічного заміщення працею капіталу, взятої з негативним знаком. Нахил бюджетної лінії дорівнює відношенню ціни праці до ціни капіталу, взятому з негативним знаком. Звідси випливає, що у равновесии:

MRTSLK=PL/PK (1)

Оскільки величину граничною норми технологічного заміщення можна також долучити як ставлення граничного продукту праці до граничного продукту капіталу, то:

MPL/MPK= PL/PK (2)

Рівняння (2) визначає умова виробництва будь-якого заданого обсягу продукції з мінімальними витратами. Фірма, якщо вона розраховує вести виробництво відповідно до свого функції витрат, визначаючи обсяг виробленої продукції, має обрати варіант такий комбінації застосовуваних чинників виробництва, щоб виконувалося умова, наведене выше.

Принцип найменших витрат: рівні граничні продукти чинників виробництва на долар затрат.

Рівняння (2) можна записати наступним образом:

[pic][pic] (3)

Це засвідчує тому, що виробництво заданого обсягу продукції з мінімальними витратами вимагає, щоб одночасно використовувані ресурси мали однакову величину граничного продукту на долар витрат. Іншими словами, і під час його запровадження можна говорити, що виробник домагається якомога більшої випуску обсягу продукції при заданих затратах.

Наприклад, припустимо, що у виробництві стільців граничний продукт години работи машин дорівнює 20 стільцям на місяць, а граничний продукт години праці дорівнює 30 стільцям на місяць. Якщо видатки годину роботи машин становлять 20 доларів, але в годину праці - 10 доларів, то граничний продукт праці в долар витрат становитиме 3 стільця на місяць, тоді як граничний продукт роботи машин за кожен долар витрат становитиме лише 1 стілець. Якщо власник фабрики скоротить витрати капіталу, використовуючи машини одну годину на місяць менше, то обсяг випуску скоротиться на 20 стільців на місяць. Якщо зекономлені 20 доларів можна затратити на додаткове робочий час, т. е. дві години, це дозволить збільшити випускати продукцію на 60 стільців — за умови, що граничний продукт години праці залишається рівним 30 стільцям в місяць. При тієї ж самої величині витрат у доларах фабрика, яка виробляє стільці, отримає чистий приріст випуску своєї продукції 40 стільців на місяць! Так як зростання кількості вироблених стільців шляхом переміщення витрат з капіталу на працю перевищує потерн від такої переміщення, то обсяг готової продукції збільшується. Це має означати, що, не збільшуючи сукупних витрат, фірма може мати простий більший обсяг продукції для реализации.

Коли граничний продукт на долар витрат одного чинника перевищує граничний продукт іншого чинника, фірма може мати простий приріст продукції для реалізації без залучення додаткові засоби. Тепер очевидно, що задовольняючи умові використання ресурсів для будь-якого заданого обсягу продукції при мінімальних витратах, фірма також сягає мети виробництва найбільшого обсягу продукції при даної величині затрат.

Коли фірма перерозподіляє використання ресурсів у виробництві для досягнення умови рівності їх граничних продуктів, граничний продукт ресурсу, використання якого збільшується чи зменшується, змінюється. Наприклад, під час використання великої кількості праці граничний продукт праці зменшується. У той самий час під час використання меншої кількості праці граничний продукт капіталу увеличивается.

Отже, тоді, як фірма перерозподілятиме використання ресурсів щоб одержати найбільшого обсягу випуску за кожен долар витрат, граничні продукти чинників будуть змінюватися до того часу, доки виконане буде умова рівняння (3). Після досягнення цієї рівності подальший приріст продукції для реалізації внаслідок перерозподілу ресурсів невозможен.

Чинники, що визначають динаміку продуктивності труда.

Управління продуктивністю — це частина ширшого процесу управління. Вона також включає у собі планування, організацію, керівництво, контроль і регулювання. Суть управління продуктивністю у тому, щоб домагатися якомога більшої рівня її підвищення за існуючих в момент економічних умов. У своїй організації управління продуктивністю виходить із наступних положений:

1. Вироблення загального підходи до розуміння проблеми результативності і продуктивності систем.

2. Розробка стратегічних програм зростання производительности.

3. Розробка підходів до методів вимірювання, і оцінки производительности.

4. Розробка методів контролю і підвищення производительности.

5. Забезпечення організації планування й ефективного впровадження всіх элементов.

З змістовної боку визначення продуктивності, а саме, як стосунки Q/I[2], вони можуть підвищуватися за п’ять случаях:

по-перше, коли обсяг продукції зростає, а витрати знижуються класичний случай);

по-друге, обсяг продукції зростає швидше, ніж затраты;

по-третє, обсяг продукції залишається без зміни, а витрати снижаются;

по-четверте, обсяг продукції зростає при незмінних затратах;

по-п'яте, обсяг продукції знижується повільнішими темпами, ніж затраты.

З урахуванням цих випадків повинна вибиратися і управлінська стратегія по забезпечення зростання продуктивності. Насамперед слід звернути увагу те що, як і збільшити обсяг продукції. У практиці американських фірм з цією метою використовується причинно-наслідковий діаграма, що надає, в яких випадках буває збільшення обсягу продукції і на у якому умови (незмінності чи більше повільних темпів збільшення витрат) підвищується продуктивність системи (рис. 4).

|Исследование й розробка | |Маркетинг, продажу, збут.| | | |нововведень, | | | | | |проектування. | | | | | | | | | | | | | |Дієвість | |Реклама просування | |Сприятливі| |Якість процесу | |товарів | |е | |Лідерство | |Дієвість | |відносні| |Структура | |Економічність | |е зміни | |Кооперація і координація | |Нововведення | |витрат | |Нововведення | |Якість | | | |Передача технології | |Ринок | | | |Капітал | |Поліпшення планування | | | | | |продукції | | | | | |Використання потужності | | | | | |Поліпшення координації | | | | | |між збутом, | | | | | |виробництвом, | | | | | |обслуговуванням тощо. | | | | | |Лідерство | | | | | | | |Зменшення | | | | | |Збільшення | | | | | |більш | | | | | |повільними | | | | | |темпами | | | | | |Без | | | | | |змін | | | | | | | | | | | | | | | | | | | | | |

|Лідерство | |Економічність | |Увеличе| | | |Планування | |Нововведення (в | |ние | | | |Процес організації | |технологічних методах, | |продукц| | | |Комунікації | |процесах) | |ії | | | |Дієвість | |Мотивація | | | | | |Економічність | |Лідерство | | | | | |Якість | |Капіталовкладення | | | | | |Поліпшення системи | |Якість | | | | | |забезпечення | |Кооперація і координація | | | | | |Нововведення | | | | | | | | | | | | | | | | | | | | | | | | | | | | | | | | | |Загальні основи управління | |Виробництво | |Производител| | | | | |ьность |

Рис. 4. Причинно-наслідковий діаграма збільшення обсягів продукции.

Аналогічна схема аналізу застосовується у разі підвищення продуктивності з допомогою зниження витрат без зменшення випуску продукції, підвищення або зниження випуску продукції повільнішими темпами, ніж витрати (рис. 5).

|Управління | |Зниження витрат | | | | | | | | | | | |Розподіл | |Методи вартісного аналізу | | | |ресурсів | |Розробка методів | | | |Планування | |Конструкторські розробки | | | |Лідерство | |Аналіз операцій | | | |Економічність | |Гуртки якості, групи тощо. | | | |Ефективна робота | |Використання пропозицій робіт| | | |служб забезпечення | | | | | | | |Стимулювання зростання | | | | | |продуктивності | | | | | | | | | | | | | | | | | |Скорочення | | |Производител| | | | | | |витрат | | |ьность | | | | | | | | | | | | | | | | | | | | | |Постановка цілей | | |Позитивні зміни випуску | |Проектування робіт | | |продукції щодо витрат | |Участь | | | | | | | | |Зростання | | | | | |Зниження повільнішими | | | | | |темпами | | | | | |Відсутність змін | |Мотивація | | | | | | | | |

Рис. 5 Приблизна причинно-наслідковий діаграма зростання продуктивності з допомогою зниження затрат.

Головними напрямами виконання завдання підвищення продуктивності праці є інтенсифікація виробництва, технічне переоснащення підприємства, впровадження досконалої техніки, корінне підвищення якості продукції, поліпшення організації виробництва та праці з допомогою поліпшення матеріально-технічного забезпечення (насамперед), і навіть підвищення культури виробництва та посилення ролі «людського». Усі ці напрями нерівноцінні як за результатами зростання продуктивність праці, і за затратами, що з ними. Багаторазове підвищення продуктивність праці можна отримати роботу з допомогою повнішого використання результатів науково-технічного прогресу. Але його реалізація вимагає, зазвичай, великих капіталовкладень, які завжди (в нагальні моменти часу) під силу підприємству. Бажання і можливість здійснити капіталовкладення в вдосконалення техніки залежить від їх прибутковості. Отже, у вирішенні питання про інвестиції необхідно керуватися тими самими чинниками, що й за виробництві будь-якого товару. Передусім, це фактори, що впливають величину прибуток від окремих технічних удосконалень. Зростання прибутковості від можливого вдосконалення техніки можливе такому разі: по-перше, якщо цьому зменшуються витрати виробництва товару, і, по-друге, знижуються видатки дефіцитні ресурси, продавані у зв’язку з цим за цінами. Тому, за плануванні зростання продуктивність праці слід вибирати то напрям з вищенаведених, яке дасть оптимальний результат як у збільшення продуктивність праці, і за затратами з його осуществление.

У результаті впровадження принципово нових знарядь злочину і предметів праці, джерел енергії, технологій, форм організації праці, виробництва та управління відбувається зниження витрат живого праці. Економія праці знаходить свій вияв у скороченні чисельності промислово-виробничого персоналу. Економія (скорочення потреби у робочої сили) з допомогою зростання продуктивності устаткування (нової чи модернізованого порівняно із чинним) визначається по формуле:

[pic] (4)

де n — загальна кількість одиниць оборудования,

n0 — кількість устаткування, не подвергавшееся технічному вдосконаленню чи замене,

n1 — кількість упроваджуваного нової чи модернізованого оборудования,

y1 — середній зростання продуктивності нового обладнання порівнянні із чинним, проц. ,

Km — коефіцієнт, що складає термін дії заходи у планованому періоді, частки ед. ,

dp — питому вагу робочих, використовують устаткування, в чисельності працівників промислово-виробничого персоналу, проц. ,

Pn — загальна кількість працівників, розрахована на плановий обсяги виробництва по базисної виробленні продукції, чел.

Зростання продуктивність праці робочих з допомогою ліквідації внутрисменных втрат робочого дня Yp (у відсотках) визначається по формуле:

[pic] (5)

де Тпр — загальна сума часу перерв протягом робочого дня, залежать від робочого, мин,

Тпк — сума часу перерв протягом робочого дня, що з вадами у створенні праці та виробництва, мин,

Той — час регламентованих перерв відпочивати та особисті потреби робочого, мин,

Топ — сума оперативного часу по нормативному балансу часу робочого дня, мин.

Зниження трудомісткості продукції. Абсолютний розмір економії (збільшення) трудовитрат з допомогою зниження (підвищення) трудомісткості виробів шляхом здійснення різних організаційно-технічних заходів можна висловити так:

[pic] (6)

де t0i — базисна запланована трудомісткість виготовлення одиниці і- того вироби доі після запровадження організаційно-технічних заходів, нормо-час,

Ni — обсяг 1-того вироби у одиницях виміру перетворилася на планованому периоде.

Заключение.

Підвищення продуктивність праці - одне із об'єктивних економічних законів, властивих кожної двох суспільно-економічних формацій. Цього закону виявляється у тому, завдяки розвитку продуктивних сил суспільство скорочує суспільно необхідні витрати на виготовлення різних продуктів, виділені на особистого або громадського споживання. По мері накопичення людьми досвіду, знань, розкриття законів природи, оволодіння ними та його використання відбувається послідовне підвищення продуктивності труда.

На різних щаблях розвитку суспільства темпи зростання продуктивності праці неоднакові. У період первіснообщинного ладу розвиток продуктивних сил відбувалося повільно. Людство, як свідчать останні дані науки, існує понад 2 млн. років. Переважна частина цього часу посідає кам’яний століття з його примітивними і малопроизводительными кам’яними знаряддя праці. Близько 7 — 6 тис. років тому я почали з’являтися металеві гармати — спочатку мідні, потім бронзові, довго сосуществовавшие з кам’яними, і, нарешті, на початку 1-го тисячоліття до зв. е. — залізні. Перехід від кам’яних знарядь до металевим, особливо залізним, супроводжувався прискоренням темпи зростання продуктивність праці і виникненням громадського поділу праці. Залізо виявилося найважливішим з усіх видів сировини, що зіграло революційну роль історії. Але й цього продуктивності праці росла повільно. Це тим, що його базою виробництва ще довго залишалися, а ручна праця рабів, і потім кріпаків. Прискорення зростання продуктивності праці почалося переходити від ручних знарядь праці і до машин. Поява парового двигуна (2-га половина 18 століття) викликало промисловий переворот, революцію у виробництві, що у своє чергу супроводжувалася підвищенням темпи зростання продуктивності труда.

Список використовуваної литературы.

1. Японська промислова система. Ч. Макмиллан, Прогрес, 1988.

2. Економіка й бізнес. Москва, 1993.

3. Економікс З. Брю, Макконел т. 2

4. Долан Еге. Д. Мікроекономіка /Пер. з анг. СПб. 1994 г.

5. Економіка С. Фишер, Р. Дорнбуш, Р. Шмапензи

6. Економіка підприємства міста і підприємництво. У. П. Грузинів М. 1994

7. Економіка підприємства у умовах ринку під ред. А. І. Руденко М. 93г

8. Економіка підприємства під ред. А. І. Руденко Мн. 1995г

9. Економіка П. Самуэльсон

10. Системний аналіз собівартості З. І. Петрова М. 1996г

11. Економічна теорія. Борисов Е. Ф. М. Юність, 1996 г.

12. Економічна теорія. Шишкін А.Ф. навчальних посібників для ВУЗов. 2-е вид. в

2-х кн. М. Владос, 1996 г.

13. Сучасна економіка. /Під ред. Мамедова О. Ю. Ростов-на-Дону 1995 г.

14. Теоретична економіка (політекономія) Під общ. ред. Журавлевої Г

ЮНИТИ, 1997 г.

15. Долан Еге. Ринок: макроекономічна модель. Пер. з анг. СПб. 1992 г.

16. Економікс. К. Макконнел, С. Брю, Москва, 1992. ----------------------- [1] Изокоста — лінія, відбиває поєднання витрат праці та капіталу, при яких витрати виробництва рівні. [2] Q — кількість вироблену продукцію (товарів, послуг), шт;

I — витрати (працю, капітал, енергія, людино-години, крб., і т.д.).

ПоказатьСвернуть
Заполнить форму текущей работой