Труд і трудова діяльність людей.
Економіка труда

Тип работы:
Реферат
Предмет:
Трудовое право


Узнать стоимость

Детальная информация о работе

Выдержка из работы

Министерство освіти России

Далекосхідний Державний Технічний Университет

Інститут економіки та управления

Реферат

Тема: Праця і трудова деятельность

людей. Економіка труда

Виконав: студентка групи У-220

Шатина Любовь

Перевірив: старшого викладача кафедри економічної теории

Чиповская І. С.

Владивосток, 2002

Стр.

Введение… …3

1. Основні поняття про труде. … … 4

2. Види та невидимі кордони поділу труда… … 6

3. Умови труда…9

4. Предмет економіки труда… 12

5. Зв’язок економіки роботи з іншими науками… 16

4. Заключение…20

5. Список литературы… 21

Праця — це процес перетворення ресурсів природи в матеріальні, інтелектуальні і духовні блага, здійснюваний і (чи) керований людиною, або за примусу (адміністративному, економічному), або за внутрішньому спонуканню, або за цього безліч і другому.

Трудова діяльність людей передбачає їх організацію. Під організацією праці - встановлення зв’язків і стосунків учасників виробництва, що забезпечують досягнення мети клієнта з урахуванням найбільш ефективне використання колективної праці. Економіка праці як наука вивчає закономірності громадської організації праці зв’язки з його технічної організацією і прояв економічних законів у царині громадського організації труда.

1. Основні поняття про труде

Праця грає величезну роль розвитку людського суспільства і людини. За твердженням Ф. Енгельса, праця створила самої людини. Виключне і багатостороннє значення праці непреходяще: воно звернуто у далеке минуле людства, його справжня Природа і роль з особливою силою розкриваються за розвиненого соціалізму після визволення праці від експлуатації і ще більшою мірою проявляться за комунізму, коли стане першої життєвої потребою кожного человека.

Праця є доцільну діяльність людини зі створення матеріальних й духовних благ, необхідні його життя. Природа дає для цього вихідний матеріал, що у процесі роботи перетворюється на придатну задоволення потреб людей благо. Для такого перетворення речовин природи людина створює наразі і вживає знаряддя праці, визначає спосіб їх действия.

У конкретної праці виражається ставлення людей до природи, ступінь панування їх над силами природи. Необхідно розрізняти працю як творець матеріальних благ і громадську форму праці. У процесі виробництва люди в разі потреби входять у певні відносини лише з природою, а й одне з одним. Стосунки між людьми, що складаються щодо її участі у громадській праці, і є громадську форму праці. Доцільна планомірна трудова діяльність людей передбачає їх організацію. Під організацією праці загальному вигляді розуміють встановлення раціональних зв’язків і стосунків учасників виробництва, які забезпечують досягнення мети клієнта з урахуванням ефективнішого використання колективної праці. Причому ті зв’язку й відносини, що складаються між учасниками виробництва під впливом техніки і технології, висловлюють собою технічний бік організації праці. Праця організується і поділяється різна, залежно від цього, якими знаряддями він має. Ті зв’язку й відносини учасників виробництва, зумовлені спільним участю, і громадській праці, висловлюють соціальну бік організації праці. Стосунки між людьми у процесі праці, або громадське пристрій праці визначаються пануючими виробничим відносинами. Громадська форма організації праці немає поза відношенні людини до природи, поза певних технічних умов праці. Разом водночас і технічна організація праці відчуває у собі визначальний влив громадських умов. Технічна організація праці та громадська його форма у реальному дійсності тісно пов’язані Шекспір і взаємозумовлені і представляють окремі боку створення єдиного цілого. Лише теоретичному аналізі їх можна назвати і розглядати порізно, враховуючи деяку специфіку їх самостійного развития.

2. Види та невидимі кордони поділу труда

Економічні системи засновані на розподілі праці, т. е. на відносному розмежування видів діяльності. У тому чи іншого формі розподіл праці існує всіх рівнях: від світового господарства до робочого місця. Розмежування видів діяльність у економіці країни здійснюється за групам галузей: сільське і лісове господарство, видобувна промисловість, будівництво, обробна промисловість, транспорт, зв’язок, торгівля тощо. буд. Подальша диференціація іде за рахунок окремим галузям і підгалузей. Так було в обробній промисловості виділяється машинобудування, яке, своєю чергою, структуризируется за видами виготовлених машин, приладів та апаратів. Сучасні підприємства, можуть бути як диверсифікованими, т. е. випускати широкий, спектр продукції, і спеціалізованими на окремих виробах чи послугах. Великі підприємства мають складну структуру, що характеризується поділом праці між виробничими підрозділами і групами персонала.

По виконуваних функцій зазвичай виділяють чотири основних групи персоналу: керівники, фахівці (інженери, економісти, юристи й т. буд.), робітники і ученики.

Основними видами поділу праці в підприємстві є: функціональне, технологічне, і предметное.

Технологічне розподіл праці зумовлено виділенням стадій виробничого процесу видів робіт. Відповідно до особливостями технології можна створювати цехи і ділянки підприємства (ливарні, штампувальні, зварювальні і др.).

Предметне розподіл праці передбачає спеціалізацію виробничих підрозділів, і співробітників на виготовленні певних видів продукції (вироби, вузли, детали).

З функціонального, технологічного і предметного поділу праці формуються професії та рівні квалификации.

Професія характеризується знаннями й навиками, необхідні виконання певного виду робіт. Склад професій визначається об'єктами виробництва та технологією. Через війну технічного прогресу відбувається постійна зміна переліку і структури професій. Останні 20−30 років найбільший вплив на професійну структуру персоналу справила застосування комп’ютерна техніка і нових фізико-хімічних методів обработки.

Кваліфікаційне розподіл праці визначається відмінністю робіт з їх складності. Це своє чергу, обумовлює й різний час підготовки персоналу до виконання відповідних функцій. Складність виконуваних робіт є найважливішим чинником якого диференціації оплати праці. Для кількісної оцінки кваліфікації персоналу зазвичай використовуються розряди єдиної тарифної сітки, що включає у різних країнах 17−25 разрядов.

Професії і групи кваліфікації можна як види поділу праці (фахове й квалификационное).

Вибір форм поділу праці визначається передусім типом виробництва. Чим ближче до виробництво до масової, то більше вписувалося можливостей для спеціалізацій устаткування і персоналу виконання окремих видів робіт. При виборі найефективнішого рівня диференціації виробничого процесу повинні враховуватися технічні, психологічні, соціальні й економічні кордону поділу труда.

Технічні кордону обумовлені можливостями устаткування, інструмента, пристосувань, вимогами до споживчим якостям продукции.

Психологічні кордону визначаються можливостями людського організму, вимогами збереження здоров’я дитини і працездатності. Необхідність обліку психофізіологічних кордонів пов’язана з тим, що висока ступінь спеціалізації викликає монотонність праці, що призводить до небажаних наслідків для працюючих. У результаті встановлено, що тривалість багаторазово повторюваних елементів робіт не має бути меншою 45 з; роботу необхідно спроектувати те щоб забезпечувалося участь щонайменше пяти-шести груп м’язів человека.

Соціальні кордону обумовлені вимогами до змісту праці, його необхідного розмаїттям, можливостям розвитку фахових знань і навыков.

Економічні кордону характеризують вплив поділу праці в економічні результати виробництва, зокрема, на сумарні витрати трудових і матеріальних ресурсов.

Поділ праці передбачає, його кооперацію. Вона складає всіх щаблях: від робітника місця, де можуть трудитися кілька працівників, до економіки країни та світового господарства за цілому. На підприємстві найбільш суттєві проблеми кооперації праці пов’язані улаштуванням бригад.

Стосовно режиму роботи бригади може бути змішаними і наскрізними (суточными).

Залежно від професійно-кваліфікаційного складу розрізняють спеціалізовані й комплексні бригади. У першому випадку об'єднуються працівники однієї професії (токарі, слюсарі тощо. буд.); у другому — різних професій і рівнів кваліфікації. Комплексні бригади забезпечують більше можливостей у розвиток кожного працівника. Kaк правило, цей вид бригад забезпечує кращі економічні показатели.

3. Умови праці Умовами праці називаються характеристики виробничого процесу виробничої середовища, які впливають на співробітника предприятия.

Характеристики виробничого процесу визначаються застосовуваним устаткуванням, предметами і продуктами праці, технологією, системою обслуговування робочих мест.

Виробнича середовище передусім характеризується санітарно- гігієнічними умовами праці (температура, шум, освітленість, запиленість, загазованість, вібрація тощо. буд.), безпекою трудовий діяльності, режимом праці та відпочинку, і навіть взаємовідносинами між співробітниками предприятия.

Отже, умови праці можна розглядати в технічних, організаційних, психофізіологічних, соціальних, правових і соціальних інших аспектах.

Проектування умов праці має здійснюватися з урахуванням відмінностей працівників підприємства підлогою, віку, стану здоров’я, кваліфікації, психологічним та соціальним характеристикам. Розроблено системи рекомендацій та нормативних матеріалів різного рівня спільності та обов’язковості (рекомендації Міжнародної організації праці, загальнодержавні, галузеві, регіональні, заводські норми), які потрібно використовувати під час проектування умов труда.

Зокрема, необхідно враховувати обмеження щодо участі жінок на ряді виробництв з шкідливими умовами праці (металургійні, хімічні, гірничо- рудні підприємства), по максимальної масі переміщуваних вантажів (чоловікам і покриток), по допустимим рівням радіоактивності, запорошеності, загазованості, шуму, вібрації тощо. д.

Основними директивними документами, що регламентують умови праці, є санітарних норм проектування підприємств, будівельні норми і правила (СНиП), Держстандарти, вимоги техніки безпеки і охорони труда.

У санітарних нормах проектування промислових підприємств встановлено гранично припустимі концентрації (ГДК) змісту шкідливих речовин у робочої зоні. Задля більшої нормальні умови праці необхідно вдосконалення технології, герметизація і автоматизація устаткування, вентиляція виробничих помещений.

Інтенсивність праці характеризує кількість праці, затрачуваного в одиницю робочого дня, і є важливим компонентом тяжкості праці, визначальною сумарне вплив всіх згаданих чинників трудового процесу на організм працюючих. Співвідношення понять інтенсивності й тяжкості праці предмет дискуссий.

До основним чинникам, впливає на інтенсивність праці, относятся:

. ступінь зайнятості працівника протягом робочого дня;

. темп праці, т. е. кількість робочих рухів у одиницю времени;

. зусилля, необхідні і під час роботи, які залежить від маси переміщуваних предметів, особливостей устаткування, організації труда;

. кількість обслуговуваних об'єктів (верстатів, робочих місць тощо. д.);

. розміри предметів труда;

. величина партій заготовок;

. спеціалізація робочого места;

. санітарно-гігієнічні умови труда;

. форми взаємин у виробничих коллективах.

Вимірювання інтенсивності й тяжкості праці представляє дуже складну проблему, яка досі немає задовільного решения.

Методи оцінки інтенсивності й тяжкості праці учитывают:

. витрати енергії работников;

. темп работы;

. думки працівників про рівень утомления;

. психофізіологічні характеристики утомления.

Ці показники застосовувати з урахуванням особливостей аналізованої роботи. Зокрема, вимір витрат енергії і темпу роботи не можна використовуватиме оцінки інтенсивності розумової праці. При аналізі тяжкості праці доцільно ів ходитимуть з ступеня втоми працівників, оцінюваної як суб'єктивно (з урахуванням опитувань персоналу), і об'єктивно (з урахуванням аналізу психофізіологічних характеристик). Необхідно враховувати також чинників, вплив яких виявляється не відразу (радіоактивне випромінювання, канцерогени тощо. п.).

4. Предмет економіки труда

Економіка праці як наука вивчає не відносини людини до природи самі в собі не є материально-вещественную бік конкретного праці, а закономірності громадської організації праці зв’язки з його технічної організацією. В кожній щаблі розвитку людського суспільства створюється своя специфічна громадська форма праці. Хоча громадська організація праці змінюється під впливом соціальних умов, у ній можна знайти деякі постійні загальні елементи, зумовлені сама природа заклала людського праці. Щоб процес праці міг відбуватися, необхідно з'єднати робочої сили із засобами праці. Способи сполуки робочої сили з засобами праці змінюються під впливом виробничих відносин. Але хіба що ці засоби ні змінювалися, залучення, людей до праці залишається обов’язковою умовою елементом організації громадського праці. Щоб виробляти матеріальними благами, люди входять у певні общественно-трудовые зв’язку. Ці зв’язку (поділ, кооперація праці, трудова дисципліна тощо. буд.) здійснюються своїми особливими методами у кожному соціально-економічної формації, а ніби ні змінювалися ці методи, завжди зберігається потреби у взаємне співробітництво людей тій чи іншій формі. Щоб виробництво, основу якого працю, могло відбуватися постійно, необхідно безупинне відтворення робочої сили в. Йдеться тут як «про відтворенні окремого працівника — носія робочої сили в, і про відтворенні колективної робочої сили в, З цією пов’язані Шекспір і певний характер, і форми розподілу громадської продукту. Хоч би як змінювалися форми та художні засоби відтворення робочої сили в і розподілу громадської продукту, вони постійно залишаються моментом громадської організації праці. Кожна соціально-економічна формація характеризується своїми методами здійснення цих вимог громадської організації праці, не бажаючи ці методи визначаються дією об'єктивних економічних законів. Отже, економіка праці вивчає прояв економічних законів у царині громадського організації праці, розподілу громадської продукту, відтворення робочої сили й визначає методи їхньої організації використання в практичної діяльності забезпечення неухильного зростання продуктивності громадського роботи з з підвищення рівень життя трудящих, і розвитку людини. Виділення економіки праці самостійну наукову дисципліну зумовлено потребами теорії та господарської практики. Ведення господарства вимагає пізнання й порядку використання законів, визначальних науково обґрунтовану організацію зв планування праці як і масштабі народного господарства, так зв на окремому підприємстві. Економіка праці покликана теоретично узагальнювати явища і процеси у сфері громадського праці та озброювати практику науковими методами використання економічних законів і переваг соціалізму за умов господарської діяльності. Економіка праці вивчає питання громадської організації праці як особливе явище у системі єдиного складного громадського організму. Тому досліджувані економікою праці закономірності можна зрозуміти лише у зв’язки й з пізнанням загального механізму дії законів громадського виробництва, який розкривається політичної экономней. Саме політична економія дасть найбільш узагальнену і повний розуміння економічних закономірностей. Разом про те відособлене дослідження питань громадської організації праці допомагає глибше пізнати зв’язку й закономірності громадського виробництва, у цілому. Методологічної основою економіки праці як науки є діалектичний матеріалізм. Це означає, що це студійовані явища і процеси у сфері громадської організації праці мають розглядатися історично, т. е. у розвитку, з урахуванням змінюються суспільно- виробничих умови. Такий їхній підхід передусім дозволяє правильно встановити істотні розбіжності у створенні праці, визначити переваги у цій галузі. Розглядаючи громадську організацію праці розвитку, легко знайти залишки минулого, риси сьогодення й паростки майбутнього. Історичний підхід до вивченню розвитку форм праці передбачає врахування особливостей у створенні праці. Тільки за такої умови можливо зрозуміти й пояснити історичну обумовленість окремих явищ у сфері громадської організації праці. Разом про те вивчення процесів, які у царині громадського організації праці, неспроможна проходити поза врахуванням та з іншими явищами і процесами економічного життя. Приміром, зміни у поділі праці не можна зрозуміти поза через відкликання розвитком техніки та молодіжні організації виробництва. Усе це дозволяє правильно оцінювати ті чи інші явища і робити обгрунтовані виводь для практичної діяльності у майбутнє. Ці методологічні вимоги наукового дослідження здійснюються з допомогою низки засобів і методів, що є загальними для економічних наук. До них віднести методи якісного і кількісного аналізу, порівняльного аналізу та оцінки, балансовий метод. Останнім часом починає все ширше застосовуватися експериментальний метод, дозволяє на обмеженому колі господарських об'єктів перевірити правильність розв’язання тих чи інших теоретичних висновків, і наукових рекомендаций.

5. Зв’язок економіки роботи з іншими науками

Через своє важливого значення й багатобічності працю вивчається багатьма науками. Зрозуміло, кожна з яких має проспівай специфічний предмет вивчення. Усі науки про працю може бути з певним ступенем умовності класифіковані так: соціально-економічні - економіка праці, соціологія праці, статистика праці, нормування праці; біологічні - фізіологія праці, гігієна праці, психологія праці; правові - трудове право, охорона праці. Між економікою праці та названими науками існує певна зв’язок, основу якої лежить єдиний об'єкт вивчення — працю. Соціологія праці розглядає процес праці його взаємозв'язку з соціальними умовами і чинниками. Трудова діяльність працівників, їх виробнича активність залежить тільки від конкретних производственно- технічних умов, а й значною мірою від взаємовідносин членів виробничого колективу, керівників держави і підлеглих, та інших чинників, лежачих поза виробничо-технічних відносин. Облік цих чинників є необхідною передумовою правильної організації праці та поступового його перетворення на першу життєву потреба. У межах своїх дослідженнях економіка праці широко використовує статистичні дані, що характеризують масові явища і процеси у сфері громадської організації праці, і навіть статистичні прийоми і знаходять способи дослідження економічних явищ: угруповання, середні, індекси тощо. п. Зрозуміло, як і сама статистика праці використовує висновки економіки праці про закономірності розвитку громадської організації праці. Тісна взаємозв'язок яких особливо наочно можна знайти у разі планування праці. І тут статистичні угруповання звітних даних широко використовують у плануванні продуктивність праці, кількості працюючих, заробітної плати й на т. п. Натомість, розроблені економікою праці показники завданні плану з праці визначають і коло відповідних показників статистичної звітності за працею. Економіка праці міцно пов’язана з нормуванням праці як наукової дисципліною і з практичної діяльністю. Об'єктивна необхідність нормування праці випливає з потреб соціалістичного планового господарства і зумовлена вимогами організації праці та соціалістичним принципом оплати за кількістю якості праці. Норми праці є вихідної базою у разі планування продуктивність праці, чисельності працюючих, вдосконаленні форм організації праці в підприємстві, а також за визначенні заходи винагороди за працю. Разом водночас і працівники нормування під час встановлення норм праці та винагороди спираються на висновки економіки праці, що визначають економічну обгрунтованість і доцільність заходів із нормуванню. Попри вирішальне значення соціально-економічного чинника в організації праці, не можна недооцінювати біологічну, природну бік праці зв її роль організації праці. Процес праці, узятий як психофізіологічний процес на сили природи, вивчається серією біології: гігієною, фізіологією, психологією. Ці науки озброюють економіста природничонауковими методами оцінки й вдосконалення організації праці та трудового процесу. Природно, що і держава сама вони узгодять свої і пропозиції з вимогами економіки праці. Особливе останнє місце посідають правові заходи, що об'єднуються загальним терміном «охорона праці». Вони забезпечення нормальною і безпечною обстановки у процесі праці. Дотримання і вимог охорони праці та техніки безпеки, визначених спеціальними державними органами, є обов’язковою умовою правильної організації та підвищення ефективності праці. Усі названі громадські й природні науки вивчають окремі боку праці. Економіка праці синтезує і який використовує висновки яких для вироблення конкретних методів господарської політики до області праці. Економіка праці міцно пов’язана із низкою економічних наук. Спільне в економіки праці та яких — загальний об'єкт вивчення — розширене відтворення й єдина теоретична основа — політична економія. Функціональні і галузеві економічні науки також займаються питаннями праці, але лише в зв’язку зі головними питаннями своїх наук. Економіка праці, використовуючи і узагальнюючи досвід окремих галузей народного господарства, розкриває загальні моменти, і своєрідність механізму дії і форми прояви закономірностей громадської організації праці. У планомірно організованому господарстві має бути єдиний методологічний підхід під час вирішення питань праці, що й виробляється з урахуванням своїх наукових та практичних рекомендацій економіки праці. Проте економіка праці як «обслуговує» інші економічні науки у своїй специфічної області, а й користується їх висновками. Приміром, у разі планування праці користуються загальними методологічними рекомендаціями, які встановлює така наука, як планування народного господарства. Надзвичайно важливе щодо проблем праці використовувати висновки наук, визначальних шляху технічного прогресу в народному господарстві. Тільки добре припускаючи основні тенденції у розвитку техніки виробництва, передбачаючи і оцінюючи перспективи технічного прогресу, можна знайти правильне рішення найважливіших питань праці (продуктивність праці, організації праці та зарплати, підготовки кваліфікованих кадрів). Отже, вивчення загальних закономірностей громадської організації праці та розробка наукових рекомендацій з проблем праці неможливо знайти успішними з урахуванням однієї економіки праці. І тому потрібні широкі універсальні знання, бо працю — надзвичайно складний багатогранне явище, працю невіддільне від чоловіка, а проблема особи у суспільстві - найважливіша і центральна проблема як соціальних, і природних наук.

Заключение

Тепер, знаючи, що таке працю, які бувають види праці, що вивчає економіка праці, яку зв’язок вона із іншими науками, можна визначити яке у життя людини усієї держави займає економіка праці. Головне завдання «Економіки праці» — пізнання економічних законів, визначальних розвиток організації праці. Економічні закони, які організують працю мільйонів трудящих, свідомо застосовуються державою. З економічної політики держави, творчого досвіду трудящих економіка праці черпає багатющі матеріали на свої досліджень, і наукових розробок. Разом про те економіка праці як наука озброює практику науково обгрунтованими рекомендаціями для вдосконалення організації та підвищення ефективності громадського праці. Величезне ідейно- теоретичне і практичного значення мають рішення, які узагальнюють трудові успіхи народу визначають завдання і шляхи соціального і економічного розвитку. Однією з найважливіших завдань економіки праці є виявлення і показ переваг організації праці, із єдиною метою найкращого використання тих преимуществ.

Що ж до задоволення, який від процесу праці, воно істотно залежить від частки творчості даному виді діяльності, її цілей, умов здійснення, і навіть від індивідуальних особливостей людини. Чим більший задоволення одержує людина від процесу праці, тим більше коштів у нормальних соціальних умовах користі і підприємству і обществу.

1) Автоматів В. С. Модуль людини у економічної науці 1998.

2) Булгаков С. Філософія господарства. М., 1990.

3) Ламперт Х. Соціальна ринкової економіки. М., 1994.

4) Самуэльсон П. Економіка. М., 1989.

5) Генкин Б. М. Економіка і соціологія праці. М., 1997.

6) Мілль ДД. З. Основи політичної економіки. М. 1980.

7) Управління персоналом організації: Підручник під редакцією А.Я.

Кибанова. М., 1997.

8) Гусєв А.А. Економічні і математичні методы.

9) Бобків У. Якість життя. // Людина й працю. 1996.

10) Шмідт П. Людина й працю. 1993.

11) Економіка праці. Під ред. М. А. Іванова и

Р. І. Мечковского. Навчальний посібник для вузів. М. 1976.

ПоказатьСвернуть
Заполнить форму текущей работой