Документы як джерела доказательств

Тип работы:
Реферат
Предмет:
Уголовное право и процесс


Узнать стоимость

Детальная информация о работе

Выдержка из работы

ПЛАН.

1. Поняття і класифікація документів як джерел доказательств.

2. Порядок залучення документів мають у сферу кримінального судопроизводства.

Заключение.

Завдання 1.

Завдання 2.

Список використовуваної литературы.

Приступаючи до вивчення справжньої теми, слід визначити, передусім, місце і значення теорії доказів у рамках кримінально-процесуальній науки. Необхідно пам’ятати, що мета доведення полягає у встановленні істини. Не лише істотна теоретична, а й велика практична проблема, бо від її вирішення залежить осуд винного і виправдання невинної людини. Якщо до кримінальної відповідальності притягнуто і покараний невинний чи, навпаки, якщо виправданий винний, отже, істина в обох випадках не доказана.

Статті 69 і 88 КПК. РРФСР називають такий її різновид доказів, як документи. Однак у літературі немає єдиної думки, які саме документи можна зарахувати до доказам, якими ознаками вони мають обладать.

Звісно ж, що це одна із найважливіших теоретично доказів, бо від змісту, яке входить у поняття документов-доказательств, в значною мірою залежить законність і обгрунтованість прийнятих решений.

Та перш ніж розпочати розгляд сутності документів- доказів, слід коротко зупинитися на понятті доказів у общетеоретическом плане.

Стаття 69 КПК визначає докази як «будь-які фактичні дані, основі яких у певному законом порядку органи дізнання, слідчий і суд встановлюють наявність або відсутність суспільно небезпечного діяння й інші обставини, що мають значення для правильного дозволу справи». У год. 2 цієї статті перераховані джерела цих даних: показання свідка; показання потерпілого; висновок експерта; речові докази; протоколи слідчих і судових діянь П. Лазаренка та інші документы.

Дане у законі визначення доказів у літературі трактується по- різного. По-перше, немає єдиної думки саме поняття «фактичні дані». Одні процесуалісти розуміють під ними лише факти об'єктивної дійсності, інші - інформацію про фактах і факти, треті - лише інформацію про фактах. Звісно ж, що вона думка найбільш вірно характеризує сутність доказательств.

Оскільки злочин — подія минулого, суб'єкт доведення може сприймати лише відомості про неї, які у показаннях, висновках експертів, матеріальних предметах, документах тощо. д.

Факти неможливо знайти доказами і з тих міркувань, що, існуючи об'єктивно, незалежно від чоловіка, вони можуть оцінені з погляду їхнього доброякісності і достовірності. Докази ж, як відомо, підлягають ретельної перевірки й оцінці, отже, фактичними даними можуть «бути лише інформацію про фактах.

Важливим кроком для з’ясування сутності доказів, їх процесуальної природи, є питання про співвідношення фактичних даних, і їх источников.

Сутність доказів становить нерозривне єдність даних про фактах та його джерел. Невипадково у законі (ст. 69, 74, 75 КПК) виражається їх взаємозалежність: доказательственное значення може мати лише ті фактичні дані, які отримані з названих на законі джерел, поза таких джерел фактичні дані немає доказательственного значення. Отже, фактичні дані (інформацію про фактах) та його джерела — два елемента єдиного поняття доказательства.

Проте діалектичне єдність передбачає і розмежування цих елементів, з’ясування сутності кожного їх. Змішування фактичних даних, і їх джерел практично веде до того що, що у процесуальних документах для обгрунтування висновків наводяться, не докази, а будь-якої одне із їх елементів, частіше всього перелічуються тільки джерела фактичних даних (показання свідків, потерпілих, протоколи огляду місця події, укладання експерта й т.д.), а інформація, відомості, які у цих джерелах, не приводится.

Джерела доказів — це певні процесуальні форми, з яких що мають значення у справі фактичні дані входять у сферу процесуального доведення. З іншого боку, в поняття джерела включається носієм інформації (обличчя, предмет), оскільки вимога допустимості докази належить як до процесуальної формі отримання фактичних даних, і до носію: часом закон забороняє використовувати як доказів показання осіб саме у з конкретними властивостями (вадами) носія інформації. Отже, джерело фактичних даних утворює єдність носія інформації та процесуальної форми її зберігання й передачі. Такий формою є передбачені Законом показання свідка, потерпілого, підозрюваного, укладання експерта, документи тощо. буд. Усі наведені вище положення у однаковою мірою належать до всім доказам, зокрема і до документам.

1. Поняття і класифікація документів як джерел доказательств.

Доказами можуть бути будь-які документи, містять інформацію про фактах і відповідальні вимогам относимости, допустимості і достовірності. У цьому не має значення, виготовлені вони до порушення кримінальної справи або після, у межах чи рамками кримінального процесу саме. Головне, щоб відомості, які у них, мали безпосереднє ставлення до діла, отримано передбачених законом способом від відомих, які мають ознаками допустимості носіїв інформації, мали гарантії достоверности.

Звісно ж, у межах ст. 88 КПК можна назвати документи у широкому значенні слова, до яких належать все матеріали, отримані до порушення кримінальної справи і під час протокольного виробництва — заяви, повідомлення про злочин та інші приводи до порушення кримінальної справи, пояснення й т. п. і у вузькому — документи як такі, т. е. ділові папери, що підтверджують будь-якої факт чи декларація про щось (різноманітних довідки, характеристики, листи, чорнові запису і т. п.).

Чи мають доказательственное значення названі документи? Здається, що у це запитання повинна бути дано відповідь. Слідчі дії - єдиний спосіб отримання доказів, ними є і інші процесуальні дії, передбачені Законом — отримання пояснень, витребовування й одержання предметів і розповсюдження документів (ст. 70, 109, 415 КПК РРФСР). Формою зберігання й передачі даних про фактах, отриманих з цих дій, є, зазвичай, документи, а носіями інформації відповідні особи, яких вони виходять, т. е. джерелом цих доказів є вказаних у законі «інші документы».

Отже, документами у сенсі слова можуть бути будь-які, перелічені в год. 1 ст. 108 КПК приводи до порушення кримінальної справи: заяви і автора листа громадян; повідомлення громадських організацій; повідомлення підприємств, установ, організацій корисною і посадових осіб; статті, нотатки і листи, опубліковані друку; явка з повинною; безпосереднє виявлення органом дізнання, слідчим, прокурором чи судом ознак преступления. 1

Заперечення доказательственного значення приводів пов’язані з запереченням взагалі доведення до порушення кримінальної справи. Проте доведення в стадії кримінального процесу саме і за досудової підготовці матеріалів протокольної формі має місце. Зауважимо, більшість процесуалістів поділяє цю думку, оскільки будь-яке процесуальне рішення, у цьому числі про порушення кримінальної справи, про повернення матеріалів протокольної форми до суду й т. д. 2, можна взяти тільки із доведеності чи недоведеність тих чи інших фактов.

Будь-які заяви та шляхів сполучення про злочині містять відомості, на основі яких роблять висновок про наявність чи відсутність ознак злочину, про особі, його совершившем, і навіть вирішується питання порушенні чи відмову порушенні кримінальної справи або проведення додаткової перевірки чи досудової підготовки матеріалів протокольної формі. Отже, приводи не можна ігнорувати, їх слід оцінити й зробити відповідні висновки. Джерелом відомостей, які у приводи, служать «інші документи». Закон як перераховує приводи, а й регламентує порядок їх отримання, і навіть передбачає гарантії, щоб забезпечити достовірність одержуваної інформації. Так, усні заяви підлягають занесенню до протоколу, який підписується заявником особою, він прийняв заяву. У цьому громадянинові, від якої виходить заяву, роз’яснюється кримінальна відповідальність явно помилковий донос. Повідомлення підприємств, установ, громадських організацій і посадових осіб мають бути зроблені в письмовій формах, що вказується в ст. 110 КПК РРФСР. Що стосується явки з повинною необхідно встановити особистість з’явився та протокол, в які мають бути занесені викладені їм відомості. Протокол підписується він з’явився з повинною особою, составившим його (ст. 111 КПК РРФСР). Виходячи із вимог допустимості доказів, є приводами анонімні заяви і автора листа, оскільки відомий джерело які у них даних про фактах.

Звісно ж, що ні можна визнати приводами (доказами) і заяви громадян, які можуть назвати джерело своєї поінформованості або у силу своїх фізичних чи психічних недоліків не здатні правильно сприймати обставини, що мають значення для справи. Не можна можна з думкою, що «заяви і автора листа громадян (п. 1 ст. 108 КПК) є в «зародковому стані» показання свідків і потерпілих… «, а «повідомлення державних та громадських організацій, опубліковані друку статті і замітки є вже у остаточному вигляді документи як докази, передбачені ст. 88 КПК РСФСР"1. У — перших, ст. 88 КПК до документам-доказательствам відносить не ті, що виходять від підприємств, установ, громадських організацій і посадових осіб, а й ті, що виходять від громадян. У обох випадках заяви та шляхів сполучення повинні містити інформацію про скоєнні злочину, носій інформації, згідно до закону у тому в іншому разі повинен відповідати вимогам допустимості, процесуальної формою збереження і передачі служать документи. Тому протиставляти їх одне другу не можна, вони теж мають однакове доказательственное значення. У — других, як заяви громадян, і повідомлення підприємств, установ, організацій корисною і посадових під час подальшого розвитку виробництва підлягають в однаковою мірою перевірці з допомогою сукупності інших доказів або шляхом виробництва слідчих дій. Ця обставина також підтверджує однакову доказательственное значення тих і інших приводів. У — третіх, закінчену процесуальну форму доказів мають як заяву громадянина, і його свидетельское показання. У першому випадку йдеться про доказі -документі, тоді як у другому — про показанні свідка чи потерпілого. Якщо ж можна з думкою, що мою заяву — «зародок» свидетельского показання, можна зробити висновок, що дані про факти, викладених у заяві, що неспроможні суперечити даними, повідомленим під час допиту заявника. Однак подія ця негаразд. Насправді трапляються випадки як істотних протиріч між заявами, і показаннями, а й хибних доносів, які спростовуються самими заявниками під час допиту. Самостійне доказательственное значення заяви громадян зберігають і наступних стадіях процесу, де мають бути чи підтверджені, або опровергнуты.

Проте чи завжди приводи відповідають зазначеним вимогам. Найчастіше це належить до випадків безпосереднього виявлення органами дізнання ознак злочину. Таке виявлення, зазвичай, оформляється рапортом співробітника міліції. У цьому який завжди чітко викладаються обставини скоєння злочину, не вказується час, місце його скоєння, не видаються разом з рапортом інші докази, що підтверджують фактичні обставини, вказаних у поводе.

Затримання на гарячому нерідко здійснюється за рамками кримінального процесу працівниками міліції, а адміністративними органами підприємств і установ, наприклад, контролерами на прохідній заводу, фабрики, адміністрацією магазину, співробітниками приватних охоронних структур. Складені цими органами акти про затримання на гарячому долучатимуться до повідомленням про скоєнні злочину. Дані, які у цих актах, зберігають свою доказательственное значення і наступних стадіях процесу нерідко кладуться основою вироку. Усе це свідчить, наскільки важливе як законне проведення адміністративного затримання, а й правильне складання зазначених документів, свій відбиток у них ходу і результату затримання на гарячому, дотримання правил удостоверительной діяльності. Однак у правоохоронні органи нерідко надходять неякісні матеріали, у яких який завжди висвітлюються необхідні відомості: обставини затримання, виявлення й вилучення тих чи інших предметів, їх індивідуальні властивості, факт участі у своїй понятих, не можна визначити вартість викраденого, що дуже важливо задля кваліфікації злочину. Відомо, що загальні правила виробництва огляду адміністративними органами викладені у ст. 243 Кодексу РРФСР про адміністративні правопорушення, соціальній та підзаконних нормативні акти. Однак у них міститься вказівку необхідність викладу в протоколі огляду обставин затримання на гарячому, виявлення й вилучення викрадених предметів, їх індивідуальних ознак та інших які мають значення для справи обставин, Звісно ж, що вдосконалення у плані адміністративного законодавства сприяла б усунення зазначених недоліків. Зокрема, у відомчих нормативні акти має бути закріплено й вимога щодо відображенні у документах всіх обставин затримання обличчя і вилучення доказательственных матеріалів, їх индивидуально-определенных властивостей, результатів кількісних вимірів, визначення вартості тощо. д.

Надалі виробництві приводи не втрачають свого доказательственного значення й підлягають перевірці й оцінці разом із іншими зібраними в розслідуванні доказательствами.

Документами у вузькому значенні слова, як говорилося, може бути різноманітних довідки, наприклад, вартість викраденого, матеріали інвентаризацій, виконавчі листи, виписки із правил, інструкцій, порушення яких складає об'єктивну бік складу якихось злочинів, а також характеристики, довідки про стан і т.д.

Аби вирішити питання про можливість і доцільності притягнення до кримінальної відповідальності, і навіть для індивідуалізації покарання, необхідні документи про віці, про наявність утриманців, про заробітної плати, про працездатності, про нагороди і заслуги і другие.

2. Порядок залучення документів мають у сферу кримінального судопроизводства.

У літературі можна почути думку, що хоча б документ, в залежність від час його надходження у органи розслідування — до чи після порушення кримінальної справи — має різний правової статус: в першому випадку отримують «необхідний матеріал», тоді як у другому — доказ, хоча процедура витребування документів мають у принципі єдина для всіх стадій кримінального процесу саме. У цьому документ, отриманий до порушення кримінальної справи, саме його порушення автоматично переходить до рангу доказательств.1 Погодитися з цим не можна. Якщо порядок отримання однієї й тієї ж документа однаковий, для визнання його доказом непотрібен жодних додаткових процедур, то правової статус її буде однаковим і по порушення кримінальної справи, і після. Звісно ж, що визнання документа доказом немає значення ні його отримання, ні його складання (на початок кримінального процесу саме чи ході виробництва). Вона має бути визнаний таким, якщо має певної сукупністю ознак. Такими ознаками, що випливають із вимог относимости і допустимості доказів, є следующие:

1) відомості, викладені у документах, повинен мати значення для дела;

2) зміст офіційного документа, вихідного від установи, підприємства, організації, посадової особи, має підтверджувати чи засвідчувати викладені у ньому обставини і факти, що мають значення для кримінальної справи, відповідати їх компетенції й містити необхідні реквізити (дату і важливе місце упорядкування та реєстрації документа, прізвище посадової особи, його який сформував, необхідні підписи, штампи, пресі й т. д.);

3) документ, який з громадянина, мусить мати його анкетні дані, відомостей про обставин і фактах, які мають значення для справи, вказівку на джерело його осведомленности.

Інакше кажучи, у документі повинен бути вказаний конкретний джерело даних про фактах про те, щоб за його можна було б перевірити процесуальними средствами.

Не можна можна з думкою, що і докази можуть розглядатися лише ті документи, які з громадян, «що їх закон визнає юридичної чинності (заповіту, договори тощо. п.). Усі інші документи, які з громадян (заяви, пояснення й т. п.), хоч і є документами у звичайному цього слова, є судовими доказами». Така позиція відповідає закону, оскільки ст. 88 КПК пов’язує доказательственное значення документів, походять із громадян, ні з визнанням по них юридичної сили, як тим, що у яких дані мають значення для дела.

4) документ набуває значення докази, якщо відомі процесуальні кошти й способи витребування і залучення його до матеріалів кримінальної справи, тобто. би мало бути долучено копії запитів, супровідних листів, нагадувань, поштові інші документи, і навіть рішення слідчого у тому, що обставини і факти, що посвідчують чи викладені у ньому, мають значення для кримінального дела.

Наявність у справі таких документів пояснить шляху появи докази, без чого неможливо будувати висновки про його допустимості. Проте за практиці часом трапляються випадки, як у матеріалах відсутні відомості у тому, як документ потрапив у справа, хто подав і чому, що перешкоджає оцінку доказательства;

5) може бути дотримано встановлений КПК порядок витребування, вилучення і залучення документів до матеріалів кримінального дела.

Л. Д. Кокорєв вважає, що з ознак документа-доказательства є опис у ньому тих чи інших обстоятельств.1 Не можна можу погодитися з такою думкою, оскільки для викладу відомостей про обставини, мають значення для справи, можна використовувати як текстові описи, але та графіки, схеми, відеозапису, фонограми інші форми відображення інформації, зокрема з допомогою електронно-обчислювальної техники.

Звісно ж, що вище ознаки документів як джерел доказів і які пред’являються ним вимоги одночасно є і гарантіями їх достовірності, дотримання якого є обов’язковим умовою використання у якості доказу. Чітке закріплення цих ознак й виконання вимог у законі сприяла б, з погляду, попередження й усунення виникаючих практично недоліків, підвищенню доказательственного значення документів, які мають велику роль процесі доказывания.

Кримінальний процес визнає документи повноцінними доказами, підлягають оцінці загальних підставах, поряд з іншими доказами. Документи, зібрані в Прохаськовому стадії порушення кримінальної справи і під час протокольного виробництва, є менш цінними, ніж документи, отримані під час виробництва слідчих і судових дій. І всі, і інші однаковою мірою підлягають ретельної, всебічної і в об'єктивній перевірці з метою визначення относимости, допустимості і достовірності які у них сведений.

Заключение.

З’ясування істотних для справи обставин шляхом безпосереднього їх знання з кримінальному процесі має дуже обмежені межі. Іноді можна безпосередньо спостерігати завданий злочином збитки, збережені продукти злочинну діяльність, обстановку, у якій відбувалося злочинне діяння. Але саме злочин ні слідчий, ні суд, у виробництві яких міститься справа, сприймати безпосередньо не можуть. Тому докази є необхідними коштами встановлення істини у кримінальній делу.

У науці, і практиці віддавна вироблені певні правила, з урахуванням які слід досліджувати кожне доказ у тому чи іншого класифікаційної группе.

Оскільки докази мають багатьма властивостями і ознаками, класифікація їх можлива різноманітні підставах. Вони може бути класифіковані залежно від цього, з якого джерела отримані фактичні дані, чи належать отримані відомості до обставин, які входять у предмет доведення, або до іншим, які підтверджують чи заперечують ці обстоятельства.

Кожне доказ за цими ознаками може бути віднесене до тієї чи тієї іншої групи. Це означає, що, досліджуючи доказ, слід враховувати, чи отримане воно з «перших рук» чи треба встановити першоджерело відомостей, як і зв’язок сообщаемого про те, що треба встановити, чи є відомості за своїм характером обвинувальними чи оправдательными.

Докази класифікуються на особисті та речові, обвинувальні і виправдувальні, початкові і производные, ые, прямі і косвенные.

Використання ознак, належних у основу класифікації доказів і керував збирання, перевірки з оцінкою кожного виду доказів, сприяє формуванню достовірних висновків у кримінальній справі, як під час попереднього розслідування, і у судовому разбирательстве.

Завдання № 1.

У Кам’янському РВВС перебуває справа про крадіжку у Шлепун Г. Н. двох гусаків і одного поросяти. Проведеним розслідуванням встановлено, що крадіжку зробив племінник потерпілої - Шлепун Н. В., якому пред’явлено відповідне обвинувачення. Після пред’явлення обвинувачення, Шлепун Г. Н. звернувся клопотанням до слідчому про яке припинення кримінальної справи в відношенні її племінника, оскільки збитки нею був, на її думку, незначним вона хоче притягнення до відповідальності Шлепуна Н. В.

Яким принципом кримінального процесу саме повинен керуватися слідчий під час вирішення клопотання Шлепун Г. Н. ?

Ответ:

Слідчий повинен керуватися принципами законності, і гуманізму. Клопотання Шлепун Г. Н. має бути розглянуто слідчим в десятиденний термін (ст. 131 КПК РРФСР). З норм ст. 49 КоАП і Федерального Закону від 30 січня 1998 р. «Про внесенні змін у ст. 49 КоАП», кримінальну справу то, можливо припинено внаслідок малозначність заподіяного, якщо сума заподіяного не перевищує 1 мінімальної відстані оплати труда.

Завдання № 2.

Обвинувачуваний Закарадзе під час попереднього розслідування заявив клопотання тому, що хоче, що його захист здійснював член правового кооперативу «Зимушка» Симонян. Слідчий задовольнив заявлене клопотання, і Симонян допустили до брати участь у справі як захисника. Суд також задовольнив клопотання Закарадзе, і Симонян брав участь у судовий розгляд, здійснюючи захист подсудимого.

Суд касаційної інстанції, розглядаючи справу з протесту прокурора, скасував вирок суду 1 інстанції, наводячи грубе порушення права на захист Закарадзе, повернувши справа на стадію попереднього расследования.

У чому виразилося порушення права право на захист Закарадзе?

Ответ:

Порушення права право на захист Закарадзе виражено у цьому, на стадії попереднього слідства, з порушенням норм ст. 47 КПК РРФСР, була допущено помилку при задоволенні слідчим клопотання Закарадзе. Симонян допустили до брати участь у справі незаконно, оскільки не був адвокатом чи представником професійного союзу чи іншого громадського об'єднання і був захисником. У суді першої інстанції клопотання задоволено законно, з норм ст. 47 КПК РСФСР.

Список використовуваної литературы.

1. Конституція Російської Федерації 1993 г.

2. Кримінально — процесуальний кодекс РСФСР.

3. Науково-практичний коментар до КПК РРФСР під ред. Лебедєва В.М. ,

Божьева В. П. Вид. 2-ге перераб. і доп. — М., 1997. — 788 с.

4. Теорія доказів у радянському кримінальному процесі./ Відп. ред. Жогин

Н.В. — М., 1973. — 736 с.

5. Кримінальний процес. Рекомендації з вивчення курсу у світі змін кримінально-процесуального законодавства. — М., 1994. — 59 с.

6. Власова Н. А., Кузнєцова Н.А. Сутність та ознаки документів- доказів. // Проблеми попереднього слідства й дознания:

Збірник наукової праці. — М., 1994. — 104 с.

7. Кокорєв Л. Д. Проблеми доказів у радянському кримінальному процесі. -

М., 1978. — 340 с.

1 Науково-практичний коментар до КПК РРФСР / Під ред. Божьева В. П. — М., 1997. С. 433. 2 Власова Н. А., Кузнєцова Н.А. Сутність та ознаки документів- доказів./ Проблеми попереднього слідства й дізнання: Збірник наукової праці. — М., 1994. С. 78. 1 Власова Н. А., Кузнєцова Н.А. Сутність та ознаки документів- доказів./ Проблеми попереднього слідства й дізнання: Збірник наукової праці. — М., 1994. С. 79. 1 Власова Н. А., Кузнєцова Н.А. Сутність та ознаки документів- доказів./ Проблеми попереднього слідства й дізнання: Збірник наукової праці. — М., 1994. С. 80. 1 Див. Кокорєв Л. Д. Проблеми доказів у радянському кримінальному процесі. — М., 1978. С. 190.

ПоказатьСвернуть
Заполнить форму текущей работой