Россия 90-х років двадцятого века

Тип работы:
Реферат
Предмет:
История


Узнать стоимость

Детальная информация о работе

Выдержка из работы

Тема: РОСІЯ У 90-х РОКИ XX в.

ВНУТРІШНЯ ПОЛІТИКА РОССИИ

З кінця 1991 р. на міжнародній політичній арені з’явилися нові держава — Росія, Російської Федерації (РФ). У його перебували 89 регіонів, включаючи 21 автономну республіку. Керівництву Росії потрібно було продовжити курс — на демократичне перетворення нашого суспільства та створення держави. Серед першочергові завдання бьшо прийняття заходів для виходу країни з економічної і політичну кризу. Треба було започаткувати нові керівні органи народним господарством, сформувати російську государственность.

Продовження курсу реформ. Державний апарат Росії наприкінці 80-х років складалася з двоступінчастої системи органів представницької влади — З'їзду народних депутатів і двопалатного Верховної Ради. Главою виконавчої був обраний всенародним голосуванням президент Б.М. Єльцин. Він же Головнокомандуючим Збройних сил. Вищої судової інстанцією був Конституційний Суд Р Ф. Переважну роль вищих структурах влади грали колишні депутати Верховної ради СРСР. З їхньої кількості було призначено радники президента — У. Шумейка й Ю. Яров, голова Конституційного суду В. Д. Зорькин, багато голів адміністрацій на местах.

Діяльність державної машини протікала за умов жорсткої конфронтації законодавчої і виконавчої влади. Проведений у листопаді 1991 р. V З'їзд народних депутатів надав президенту широкі повноваження з проведення економічних реформ. Більшість депутатів російського парламенту, у цей період підтримували курс соціальної економічної реформи. На початку 1992 р. уряд, очолюване ученим- економістом Е. Т. Гайдаром, розробило програму радикальних реформ в сфері народної господарства. Центральне місце у ній займали заходи для перекладу економіки на ринкові методи господарювання (заходи «шокової терапії «).

Основна роль процесі початку ринку відводилася приватизації (роздержавленню) власності. Її результатом мало стати перетворення приватного сектора переважний сектор економіки. Передбачалися жорсткі заходи податкового оподаткування, лібералізація цін, і посилення соціальної допомоги малозабезпеченої частини населения.

Проведена згідно з програмою лібералізація цін викликала різкий стрибок інфляції. Протягом року споживчі ціни на країні зросли в 26 раз. Знизився рівень життя населення: 1994 р. він становив 50% від рівня початку 1990-х років. Припинилися виплати громадянам їх грошових заощаджень, які зберігаються в Госбанке.

Приватизація держвласності охопила передусім підприємства роздрібної торгівлі, громадського та служба побуту. Через війну політики приватизації у руки приватні виробники перейшли 110 000 промислових підприємств. Тим самим було державний втратив роль ведучого в індустріальної сфері. Проте зміна форми власності не підвищило ефективності виробництва. У 1990−1992 рр. щорічне падіння виробництва становила 20%. На середину 90-х важка промисловість виявилася практично зруйнованої. Так, верстатобудування працювало лише наполовину своїх потужностей. Наслідком приватизаційної політики з’явився розпад енергетичної инфраструктуры.

Економічна криза важко позначилося розвиток аграрного виробництва. Недолік сільгосптехніки, особливо фермерських господарств, організаційна перебудова форм господарювання призвели до у себе падіння рівня врожайності. Обсяг сільськогосподарського виробництва, у середині 90- x років упав 70% тоді як 1991−1992 рр. На 20 млн. голів зменшилося поголів'я великої рогатої скота.

Конституційний криза. Курс до лібералізації економіки, що тривав економічна криза та відсутність соціальних гарантій викликали незадоволеність та неприйняття в значної частини населення. Невдоволення результатами реформ висловлювали багато посадові особи. У грудні 1992 р. під тиском законодавчої влади пішов у відставку уряд Е. Т. Гайдара. Новим прем'єром Кабінету міністрів РФ став B.C. Черномирдін, багато років перебуваючи на керівної господарської роботі. Але це зняло напруженості у суспільстві та у відносинах президента Б.М. Єльцина та парламенту. Відсутність чіткого поділу обов’язків між законодавчої і виконавчої гілками центральної влади вело до загострення конфлікту з-поміж них. Багато членів депутатського корпусу виступали за повернення країни на шлях колишнього політичного розвитку та на відновлення СРСР. У грудні 1992 р. Б.М. Єльцин зверненні народу заявив перетворення парламенту, у «реакційну силу ».

Протистояння влади особливо посилилося восени 1993 р. До цього часу Президентом і його радниками підготували проект нової Конституції РФ. Однак парламенту, прагнучи обмежити всевладдя президента, відкладали її прийняття. 21 вересня 1993 р. Б.М. Єльцин оголосив про розпуск представницьких органів влади -Верховної Ради Р Ф і З'їзду народних депутатів. На 12 грудня було призначено вибори нового парламенту. Частина депутатів відмовилися визнати законність дії Президента та заявили про усунення його від влади розгортатиметься. Був наведено до присяги новий президент — А. В. Руцькой, доти обіймав посаду віце-президента РФ.

У у відповідь антиконституційний акт президента Москві силами опозиції було організовано демонстрації, у кількох місцях зведено барикади (2−3 жовтня). Було зроблено спробу невдала спроба штурму мерії і Останкінського телецентру. У спробі змінити курс соціально-економічних реформ брали участь кілька десятків тисяч жителів. У Києві було оголошено надзвичайний стан, до міста запроваджені війська. У результаті подій кілька сотень його пошили або отримали ранения.

Внутрішня політика. У грудні 1993 р. відбулися вибори у новий орган структурі державної влади — Федеральне збори Російської Федерації, що складається з двох палат: Ради Федерації України й Державної Думи. Напередодні виборів виникли кілька політичних блоків і коаліцій. Широку популярність здобули блоки «Вибір Росії «і «Явлінський, Болдирєв, Лукін «(«Я-Б-Л »), Російське рух демократичних реформ, передвиборне об'єднання «Батьківщину «. Більшість об'єд-нань і партій виступали за розмаїття форм власності, посилення соціального захисту населення, за єдність і цілісність Росії. Однак у питаннях національно- державного будівництва їхні позиції грунтовно розходилися. Блок «Я- Б-Л «відстоював ту ідею конституційної федерації, КПРФ — відновлення на основі союзної держави, ЛДПР — відродження російського держави у рамках до 1977 г.

Через війну проведених на багатопартійної основі виборів до парламенту ввійшли представники 8 партій. Найбільше місць отримали «Вибір Росії «, ЛДПР, Аграрна партія і КПРФ.

Першим головою Ради Федерації став В. Ф. Шумейко, у минулому директор однієї з великих промислових підприємств країни. Державну Думу очолив І.П. Рибкін. З перших днів роботи Державної Думи у її складі виникли кілька партійних фракції, найчисельнішою серед яких була фракція «Вибір Росії «(голова Е.Т. Гайдар).

12 грудня 1993 р. всенародним голосуванням Конституцію Російської Федерації. Росія оголошувалася демократичною федеративною правовою державою з республіканської формою правління. Главою держави був який обирається всенародним голосуванням президент. У склад РФ входили 21 республіка і шість країв, 1 автономна область і десяти автономних округів, 2 міста федерального значення (Москва і Санкт-Петербург) і 49 областей. Було визначено принципи побудови вищих органів державної влади управління. Законодавчо закріплювалася двопалатна структура Федеральних зборів — постійно чинного законодавчого органу РФ. До відання вищих органів влади Росії було віднесено: прийняття законів контроль над виконанням, управління федеральної державної власністю, основи цінової газової політики, федеральний бюджет. Їм належало вирішення питань зовнішньої та міжнародних відносин, оголошення війни" та укладення Вестфальського миру, керівництво зовнішньоекономічними зв’язками. Підкреслювалася самостійність органів трьох гілок нашої влади — законодавчої, виконавчої та судової. Законодавчо закріплювалися політична багатопартійність, право свободи праці та право приватної власності. Конституція створювала умови задля досягнення в суспільстві політичної устойчивости.

Вищі органи виконавчої влади Російської Федерации

(з грудня 1993 г.)

глава государства

Президент РФ

Исполнительная влада Законодавча власть

Уряд Р Ф Федеральне Збори — парламент РФ

Рада федерації Державна Дума

Судова власть

Конституційний Суд Верховного суду Вищий арбітражний суд

Центральне місце у роботі Державної Думи I скликання зайняли питання економічної і національної політики, соціального забезпечення і міжнародних відносин. Протягом 1993−1995 рр. депутати ухвалили понад 320 законів, переважна більшість яких було підписано президентом. У тому числі - Закони про уряд і конституційної системі, нових форм власності, про селянське і фермерське господарство, про акціонерних суспільствах, про вільних економіч-них зонах.

На вибори у Державну Думу 1995 р. громадські об'єднання і партії з чіткими вимогами у економічній, політичній галузях. Центральне місце у передвиборну платформу КПРФ (голова ЦК КПРФ — Г. А. Зюганов) займали вимоги відновлення у Росії мирним шляхом радянського ладу, припинення процесу роздержавлення і націоналізації коштів виробництва. КПРФ виступала за розірвання зовнішньополітичних договорів, які «обмежували «інтереси страны.

Сформувалися напередодні виборів Всеросійські суспільно- політичне рух «Наша домівка — Росія «об'єднало представників виконавчих структур влади, господарських і підприємницьких верств. Головну економічну завдання учасники руху вбачали у формуванні змішаної економічної системи за принципами, властивих ринкової економіки. Роль держави має була полягати у створенні сприятливих умов у розвиток малого й середнього підприємництва, ділову активність населения.

До складу Державної Думи II скликання обрали 450 депутатів. Переважну частина їх становили працівники законодавчих і виконавчих органів влади, чимало їх були членами попереднього депутатського корпусу. 36% загальної кількості місць у Думі отримала КПРФ, 12% - «Наша домівка — Росія », 11% - ЛДПР, 10% - блок Г. А. Явлінського («ЯБЛоко »), 17% - незалежні і 14% - інші виборчі объединения.

Склад Держдуми визначив гострого характеру міжпартійної боротьби по всім аналізованим у ній внутрішньополітичним питанням. Основна боротьба розгорнулася між прихильниками вибраного шляху економічного і політичного реформування та опозицією, у якої перебували фракції КПРФ, ЛДПР та Блок Г. А. Явлінського. Особливо гостро і драматичність подій надавала нестабільність внутрішньополітичному житті, викликане, в частковості, напруженістю в темах міжнаціональних стосунків. Одне з осередків міжнаціональних конфліктів перебував на північному Кавказі. Лише за допомоги російської армії вдалося припинити виниклі через територіальних суперечок збройним сутичкам між інгушами і осетинами. У 1992 р. відбулося поділ на дві самостійні республіки Чечено-Інгушетії. Розвиток сепаратистського руху на Чечні призвело до розколу у керівництві республіки і збройним конфліктів сепаратистів з офіційним владою. У грудні 1994 р. завезеними на територію Чечні ввели Збройні сили Росії. Це початок чеченської війни, яка завершилася лише наприкінці 1996 р. Підписана в листопаді 1996 р. між російським і чеченським керівництвом угоду про мир передбачало висновок федеральних Збройних Сил з Чечні й проведення республіці президентських выборов.

МІЖНАРОДНІ ЗВ’ЯЗКУ РОССИИ

Принципи зовнішньої політики України. Розпад СРСР змінив становище Росії на міжнародній арені, її політичні й економічні через відкликання зовнішнім світом. Зовнішньополітична концепція Російської Федерації висувала пріоритетними завданнями збереження територіальної цілісності й самої незалежності, забезпечення сприятливих умов розвитку ринкової економіки та включення до світове співтовариство. Треба було домогтися визнання Росії у ролі правонаступниці колишнього Радянського Союзу в ООН, і навіть допомоги країн у проведенні курсу реформ. Важлива роль відводилася зовнішньої торгівлі Росії із закордоном. Зовнішньоекономічні зв’язку розглядалися як один із засобів подолання господарського кризи у стране.

Росія та країни далекого зарубіжжя. Після подій 1991 р. почалося дипломатичне визнання Росії. Для переговорів із російським президентом прибув глава Болгарії Ж. Желев. Наприкінці цього року відбувся першу офіційну візит Б.М. Єльцина до інших держав — до ФРН. Про визнання суверенності Росії, перехід до неї правий і обов’язків колишнього СРСР заявили Європейського Співтовариства. У 1993−1994 рр. було укладено угоди про партнерство і між державами ЄС і Російською Федерацією. Уряд Росії приєдналася до запропонованої НАТО програмі «Партнерство заради миру «. Країна було включено у складі Міжнародного валютного фонду. Їй дивом удалося домовитися з найбільшими банками Заходу про відстрочку платежів за борги колишнього СРСР. У 1996 р. Росія вступив у Ради Європи, до компетенції якого перебували питання культури, правами людини, захисту довкілля. Європейські держави підтримувала дії Росії, створені задля її у світову экономику.

Помітно підвищилася роль зовнішньої торгівлі у розвитку економіки Росії. Руйнування народногосподарських перетинів поміж республіками колишнього СРСР і розпад Ради Економічною Взаємодопомоги викликали переорієнтування зовнішньоекономічних зв’язків. Після тривалого перерви Росії було надано режим найбільшого сприяння торгівлі з США. Постійними економічними партнерами були держави Близького Сходу, і Латинської Америки. Як і попередні роки, у що розвиваються з участю Росії будувалися тепло- і гідроелектростанції (наприклад, в Афганістані й В'єтнамі). У Пакистані, Єгипті та Сирії зводилися металургійні підприємства міста і сільськогосподарські объекты.

Збереглися торгові контакти між Росією і країнами колишньої РЕВ, по яких пролягали газо- і нафтопроводи до Європи. Експортовані із них енергоносії продавалися і вже цим державам. Відповідними предметами торгівлі виступали медикаменти, продовольчі і хімічні товари. Частка країн Східної Європи на загальному обсязі російської торгівлі скоротилася до 1994 р. до 10%.

Взаємини із державами СНД. Розвиток відносин із Співдружністю Незалежних Держав займало важливе місце в зовнішньополітичный діяльності уряду. У 1993 р. у складі СНД входили, окрім Росії, ще одинадцять держав. На початковому етапі центральне місце у відносинах з-поміж них займали переговори з питань, що з розділом майна колишнього СРСР. Встановлювалися кордону з з країн, які впровадили національні валюти. Були підписані договори, визначили умови перевезення російських вантажів їхньою територією за рубеж.

Розпад СРСР зруйнував традиційні економічні зв’язки й з колишніми республіками. У 1992−1995 рр. падав товарообіг з СНД. Росія продовжувала поставляти їм паливно-енергетичних ресурсів, колись всього нафту й війни газ. У структурі імпортних надходжень переважали товари народного споживання і продовольство. Однією з перешкод шляху розвитку торговельних відносин за була яка утворювалася у попередні роки фінансова заборгованість Росії з боку держав Співдружності. У середині 1990-х років воно перевищував б млрд. долл.

Російське уряд прагнуло зберегти інтеграційні зв’язку між колишніми республіками на теренах СНД. З ініціативи створили Міждержавна комітет країн Співдружності з центром перебування у Москві. Між шістьма (Росією, Білоруссю, Казахстаном та інших.) державами був укладено договори про колективної безпеки все, розроблений і затверджений статут СНД. Разом про те Співдружність країн було собою єдиної оформленої организации.

Міждержавні відносини Росії із колишніми республіками СРСР складалися непросто. Велися гострі суперечки з Україною через розділу Чорноморського флоту і володіння Кримським півостровом. Конфлікти з урядами держав Прибалтики викликалися дискримінацією проживаючого там російськомовного населення і ще нерешен-ностыо деяких територіальних питань. Економічні і справді стратегічні інтереси Росії у Таджикистані та Молдові з’явилися причинами її участі у збройних зіткненнях у регіонах. Найбільш конструктивно розвивалися стосунки між Російської федерацією і Белоруссией.

Діяльність російського уряду всередині країни та на міжнародної арені засвідчувала бажанні подолати конфлікти у стосунки з державами, як далекого, і близького зарубіжжя. Його зусилля спрямовані для досягнення стабільності у суспільстві, на завершення переходу від колишньої, радянської, моделі розвитку до новій суспільно-політичній системі, до демократичного правовому государству.

ПоказатьСвернуть
Заполнить форму текущей работой