Конституціоналізм і свобода преси

Тип роботи:
Реферат
Предмет:
Різне


Дізнатися вартість нової

Детальна інформація про роботу

Витяг з роботи

Реферат з журналістики

Конституціоналізм і свобода преси

Свобода преси вважається однією з основних конституційних свобод. Найбільш важливою передумовою існування свободи преси та інших полі-тичних свобод є саме конституціоналізм, бо «регулювання основних засад журналістики правом здійснюється через конституційні норми «[1]. Консти-туційні гарантії свободи преси є невід «ємною ознакою демократичної системи ЗМІ.

Ще у Конституції України гетьмана Пилипа Орлика (1710) [2], яка була однією з перших у Європі, свобода розглядається як найвища цінність. Акцент у цьому документі зроблено саме на захисті прав та вольностей народу (війська Запорізького) [3], демократичних традицій українського козацтва, хоча окремо про свободу слова чи друку тут ще не йдеться.

М. Драгоманов розглядав свободу слова як одну з обов «язкових конституційних норм, причому зробив вагомий особистий внесок у реалізацію цього прин-ципу «як діяльний учасник і борець за ті форми життя, які вважав за єдино розумні й справедливі «[4]. Прагнучи, за словами професора Р. Іванченко [5], допомогти визвольному рухові знайти пра-вильну теорію побудови демократичного суспільст-ва, Драгоманов розробив у 80-х роках ХІХ сторіччя федеральну конституцію, у проекті якої наголос робиться саме на свободу слова, інші демократичні свободи та їх гарантії.

Параграф 17 Конституції Української Народної Республіки (1918) проголошував, що «громадянин УНР і ніхто інший на території її не може бути обмежений в правах слова, друку… «[6]. Однак розділ VIII цього документа передбачав: «У випадку державної конечности (під час війни або внутрішніх заворушень) можуть громадянські свободи бути частю обмежені, частю припинені… Котрі грома-дянські свободи і в якій мірі мають бути тоді при-пинені, має означати спеціальний закон, виданий звичайним порядком «[7].

У Конституціях європейських країн свобода слова і преси знайшла своє відображення під впливом Великої Французької революції [8], яка створила абсолютно нову духовну атмосферу у світі [9]. Стаття ХІ Декларації прав і громадянина, прий-нятої за часів Французької революції, прого-лошувала, що вільний обмін думками є одним із найцінніших прав людини, і будь-який громадянин може вільно го-ворити, писати, друкувати, окрім випадків зло-вжи-вання цією свободою, перед-бачених законом [10]. Тоді це було насправді «вра-жаючим завоюванням: сміливий вияв цього нового духу порушував уста-лений порядок речей у всій Європі «[11].

Нині Французька Конституційна Рада (Conceil constitutionel) визнає свободу преси однією з ос-новних гарантій усіх прав та свобод, розглядаючи цю свободу як право не лише тих, хто пише, реда-гує та видає, але й тих, хто читає [12].

У США свободу преси захищає Перша по-правка до Конституції цієї країни: «Цей коротенький припис протягом двох століть залишався для аме-риканської преси маяком та щитом, хоч його й не було викарбувано на віки. Мало не щодня він проходить випробування в судах, на вулицях, в ко-ридорах влади «[13]. Перша поправка, яка фак-тично відок-ремила пресу від держави [14], перед-бачає, що «Конгрес не повинен ухвалювати законів, які… обмежували б свободу слова чи преси «[15]. Першу поправку називають поправкою тисячоліття, чи не найвищим досягненням людства (символічно й те, що вона перша): «У поправку вкладено розу-міння величезної цінності свободи слова… Перша по-правка до Конституції США стала для орга-ні-зованої преси ліцензією на самовизначення як своє-рідний інститут. Вона дарувала пресі гігантську вла-ду. Ні духівництво, ні адвокати, ні медицина, ні уні-верситети не можуть навіть претендувати на таку свободу дій і вчинків «[16]. Унікальне право на віль-ний вияв охороняється в США «мабуть, більше за будь-яке інше право «[17] і закріплює при-ві-лейо-ване становище преси у цій країні. Обмеження сво-боди преси розглядається тут як порушення зба-лансованості конституційного меха-нізму [18]. Але Перша поправка до Конституції має суттєву ваду: вона не містить визначення свободи слова і преси.

Формулювання щодо свободи слова в Кон-ституції України також є далеко не досконалими й не бездоганними. Конституція України визначає полі-тико-правовий зміст свободи слова. У Статті 34 Ос-новного Закону записано, що кожному га-ран-тується право на свободу думки і слова, на вільне вира-ження своїх поглядів і переконань, що кожен має право вільно збирати, зберігати, вико-ристовувати і поши-рювати інформацію усно, пись-мово або в ін-ший спосіб — на свій вибір [19].

Конституційні гарантії свободи слова в Україні ба-зуються на відповідних нормах міжнародного пра-ва, являють собою їх своєрідне логічне продов-ження. Зафіксовані в Конституції України принципи, норми і положення щодо прав на свободу слова загалом відповідають загально-прийнятим міжна-родним право-вим стандартам, міжнародним конвен-ціям з прав і свобод людини.

Однак експерти зауважують, що другою час-тиною статті 34 Конституції України встановлені обмеження на здійснення цих прав на підставі окре-мого закону. Ці обмеження викладені у загальному вигляді, не мають конкретного змісту. А отже, мо-жуть бути використані з метою порушення консти-туційних прав громадян [20]. Так, здійснення права на свободу дум-ки, слова та інформації, згідно з Конституцією Украї-ни, може бути обмежене в інте-ресах національної безпеки, територіальної ціліс-ності або громадського порядку з метою запо-бігання заворушенням чи зло-чинам, для охо-рони здоров «я населення, для захисту репутації або прав інших людей, запобігання роз-голошенню одержаної конфіденційно інформації, або для під-тримання авторитету та неупередженості право-суддя.

o

осуддя.

Нова Конституція України зафіксувала право кожного на свободу думки, слова, переконань. Од-нак поняття «свобода преси «залишилося поза ме-жами Основного Закону, «що є ущемленням свободи масо-вої інформації «[21]. Цей факт, по суті, означає, що свобода преси в Україні конституційно не га-ран-тується, особливо, якщо враховувати вище-наз-вані об-меження свободи слова, встановлені другою части-ною статті 34. Окремі представники лівої опо-зиції розглядають чинну Конституцію Ук-раїни навіть як найбільш реакційну у Європі [22].

На відміну від Основного Закону України, у таких державах, як, наприклад, США, Німеччина, термін «свобода преси «запроваджений у Кон-сти-туції цих країн. Навіть у Конституції Тринідад-і-То-баго гаран-тія свободи преси відокремлена від га-рантії свободи вираження поглядів, і, хоча таке відокремлення не виявлене у конституціях більшості країн, воно є надзвичайно важливим з точки зору охорони прав преси і всіх громадян, що корис-ту-ються свободою преси [23].

У статті 5 Основного Закону ФРН записано:

" 1) Кожна людина має право на висловлення і поширення власної думки в усній, письмовій і на-глядній формі, а також на необмежене одер-жання інформації з усіх загальнодоступних джерел. Гаран-тується свобода преси, а також радіо- і те-левізійних повідомлень. Цензура відсутня.

2) Ці права обмежуються загальними за-коно-положеннями, законоположеннями про захист мо-ло-ді і особистої гідності громадян «[24].

Такою є конституційна основа свободи ні--мецької преси: «На відміну від свободи думок чи інформації, свобода преси у ФРН — це більше, ніж індивідуальне право (право на самозахист) окре-мого громадянина від держави. На думку фе-де-рального конституційного суду, стаття 5 Основного Закону захищає пресу в цілому як інститут, що є невід «ємною частиною демо-кратичної держави. Сво-бода преси у державі від-повідає інтересам не тільки преси, але й усіх громадян цієї держави «[25].

За постановою Конституційного суду Німеч-чини (ФКС) навіть оприлюднення мас-медіа інфор-мації, одержаної внаслідок порушення обов «язку зберігати таємницю або за допомогою інших неза-конних засобів теж має бути захищено Основним Законом як право на свободу преси. Тобто опри-люднення інформації, отриманої незаконними спо-собами за-ради інтересів суспільства, також не може бути виключено із сво-боди преси [26].

Парадоксально, але на відміну від нині чин-ного Основного Закону України, де відсутнє поняття сво-боди преси, навіть Конституції СРСР і УРСР міс-тили його. Точніше, свобода преси там «лише лице-мірно декларувалася «[27].

За змістом усі варіанти радянських кон-сти-туцій — (ленінська 1918 р., сталінська 1936 р., брежнєвська 1977 р.) виглядали достатньо демо-кратичними. Так, глава 7 радянської конституції 1977 року була цілком присвячена основним пра-вам, свободам і обов «язкам громадян. Стаття 50 цього документа проголошувала, що відповідно до інтересів народу і з метою укріп-лення та розвитку соціалістичного ладу громадянам СРСР гаран-тують-ся свободи: сло-ва, преси, зборів, мітингів, вуличних походів і демонстрацій. Вона пе-ред-бачала можли-вість широ-кого розповсюдження інформації, вико-ристання пре-си, телебачення і радіо [28]. Стаття 48 Кон-ституції радянської України також прого-ло-шувала ці права і свободи, у тому числі свободу преси.

Як бачимо СРСР, на перший погляд, виглядав як «союз нерушимый республик свободных », з кон-ституційними гарантіями свободи. Але такі ні-бито демократичні конституції були потрібні ком-пар-тійцям, «щоб уникнути лобового проти-стояння з національно-визвольним рухом «[29]. Згiд-но з відо-мою ленінською тезою про те, що декрети мають бути формою пропаганди радянської влади, про-тягом десятирiч в СРСР здiйснювалася пiдмiна законiв полiтичними гаслами та декларацiями. У підрадянській Україні жур-налістика функціонувала «як засіб панування номен-клатури та окупаційно-імперського режиму, а не як засадничий елемент демократичного цивілізованого устрою, через який вільна людина реалізує одне з основних своїх прав — право на свободу слова «[30].

Можна цілком погодитись з тим, що Кон-ституція як Основний Закон, нормативно-правовий акт вищої си-ли повинна хоча б у лапідарній формі закріп-лювати свободу преси, а вже закони мають кон-кретизувати зміст цієї свободи [31].

Література

1. Правничі аспекти діяльності журналіста в Україні. — Київ; Сімферополь: IREX ProMedia Україна, 1998. — С. 3.

2. Див.: Перша Конституція України гетьмана Пилипа Орлика 1710 р. — К.: Веселка, 1994.

3. Див.: Тихонова Є. А. Парламентарна республіка як можлива і доцільна форма української державності // Проблеми державно-правової реформи в Україні. — К: Ін-т закон-ва Верховної Ради України, 1997. — Вип. 3. — С. 199−200.

4. «Єфремов С.О. Історія українського письменства — К.: «Феміна », 1995. — С. 464.

5. Див.: Гуцало Л. Українець, або «чудацькі «уроки М. Драгоманова // Говорить і показує Україна. — 1998. — 9 квіт.

6. Конституція Української Народної Республіки // Державний Центр Української Народної Республіки в екзилі / За ред. Л. Р. Винар, Н. Пазуняк. — Філадельфія; Київ; Вашингтон: Фундація ім. С. Петлюри: Веселка: Фундація Родини Фещенко-Чопівських, 1993. — С. 297.

7. Там само. — С. 305.

8. Див.: Блюм Р. Журналістика у демократичному суспільстві: свобода преси, функції преси // Роль мас-медіа у плюралістичному суспільстві / За заг. ред. А. З. Москаленка. — К., 1996. — С. 14.

9. Див.: Чегодаев А. Революция и искусство // Советская культура. — 1989. — 13 июля.

10. Див.: Широков А. Гласность времен Великой Французской революции // Советская культура. — 1989. — 1 июля.

11. Москаленко А. З. Вступ до журналістики — К.: Школяр, 1997. — С. 112.

12. Посібник з питань свободи вираження. — К.: Інформ. прес-центр IREX ПроМедіа, 1999. — С. 25, 56.

Показати Згорнути
Заповнити форму поточною роботою