Журнал як тип видання в системі засобів масової комунікації

Тип работы:
Реферат
Предмет:
Разное


Узнать стоимость

Детальная информация о работе

Выдержка из работы

Реферат з журналістики

Журнал як тип видання в системі засобів масової комунікації

Бурхливий розвиток засобів масової комунікації, зумовлений демократичними змінами в нашій країні, лібералізацією суспільних процесів, відсутністю політичної цензури, висуває нагальну потребу більш глибокого теоретичного осмислення місця, ролі, фахового рівня, тематичної спрямованості та багатьох інших чинників як газетної, так і журнальної періодики. І якщо діяльність першої все ж таки перебуває в полі зору науковців, то журналам у цьому відношенні поталанило значно менше. У бібліотечних каталогах, по суті, відсутні теоретичні, чи, бодай аналітичні розвідки в царині журнальної періодики.

Практичне вивчення журналів з метою визначення їх місця в системі ЗМК передбачає виявлення типологічних ознак і характеристик, а також моделювання і прогнозування нових видань. Такий аналіз включає такі складові: класифікацію за тематичною спрямованістю, визначення типологічних ознак журналів, їх типів, видів, складення логічної класифікаційної моделі і типологічного моделювання. Саме класифікація дозволяє поділити велику кількість журналів на класи, підкласи, групи, підгрупи з тим, щоб визначити, до якої з них належить те чи інше видання, його основні відмінності та загальні риси.

Існують різні класифікації журналів за такими ознаками: читацькою аудиторією, місцем видання, характером інформації, видавничим органом, мовою, тематичною спрямованістю, цільовим призначенням. Але слід підкреслити, що найважливішими визначальними ознаками виступають тематична спрямованість і цільове призначення. Відповідно до цього вирізняються дві основні класифікації, які доповнюють одна одну в характеристиці журналів і можуть бути використані залежно від конкретних завдань — поділ за цільовим призначенням всередині тематичної класифікації і поділ за тематикою всередині класифікації за цільовим призначенням. Наприклад, поділивши спеціальні журнали за тематичною спрямованістю на технічні, медичні, екологічні тощо, можна поділити тематичний клас за цільовим призначенням, тобто технічні чи сільськогосподарські - на наукові, виробничі тощо. І, навпаки, поділивши всі спеціальні журнали за цільовим призначенням на наукові, практичні тощо, можна їх також відрізняти за тематикою, тобто наукові журнали — на технічні, сільськогосподарські, медичні тощо.

Умовно всі журнали можна поділити на три рівня сприйняття, які відповідно розраховані на три рівня читачів: 1) інформація для всіх; 2) широке коло працівників галузі й тих, хто цікавиться певними сферами науки, техніки, культури; 3) наукова і спеціальна інформація.

Узагалі всі журнали поділяються, звичайно, умовно на такі основні тематичні класи: загальнополітичні та соціально-економічні, виробничо-технічні, природничо-наукові, сільськогосподарські, медичні, культурно-просвітницькі, літературно-художні, військові, спортивні, екологічні. Кожен з цих класів у свою чергу поділяється на тематичні групи.

Для прикладу розглянемо першу групу, яка за своєю тематикою охоплює журнали різноманітної політичної, соціальної та економічної проблематики. До цієї групи належать: 1) журнали, присвячені міжнародному життю, зовнішній і внутрішній політиці України («Україна », «Трибуна », «Політика і час »); 2) громадсько-політичні, присвячені проблемам національного відродження («Основа », «Віче «та ін.); 3) журнали з суспільних наук, тематика яких охоплює історичні науки («Філософська і соціологічна думка », «Наука і суспільство », «Пам «ять століть «тощо), 4) економічні журнали різного цільового призначення і широкого тематичного діапазону: загальні проблеми, економічні науки, народне господарство, статистика, бізнес, менеджмент («Діловий вісник », «Економічна Україна », «Економіка. Фінанси. Право », «Фінанси України »); 5) юридичні журнали («Кодекси України », «Відомості Верховної Ради України », «Зібрання постанов Уряду України »).

Найчастіше при класифікації журнальної продукції застосовується принцип цільового призначення, який характеризує суть видання, визначає його читацьку аудиторію, завдання та програму, конкретизує характер і тип видання. Розглянемо поділ журналів за цільовим призначенням на прикладі спеціальної журнальної періодики.

Спеціальні журнали, незалежно від їх галузевої належності, розраховані переважно на наукових працівників, широке коло спеціалістів, передовсім практиків і спеціалістів, які працюють у даній галузі. Відповідно до цього спеціальні журнали поділяються на наукові, фахові та інформаційні. Вони у свою чергу поділяються на такі типи: наукові - на академічні, вузівські, галузеві; фахові - на теоретичні, практичні та масові; інформаційні - на реферативні та фахово-інформаційні.

Розглянемо для прикладу типи наукових журналів, що мають найбільше значення для перспектив розвитку галузі, рівня її науково-технічного поступу.

Згідно з існуючими системами наукових установ — академічною, вузівською і галузевою — вид наукових журналів поділяється на три типи: академічні, вузівські, галузеві. На перший погляд, поділ тут відбувся відповідно до того, який орган видає журнальну продукцію, але насправді - за цільовим призначенням, властивим кожному типу видання відповідно до різних завдань академічної, вузівської і галузевої науки.

Перший тип наукових журналів, що відображають досягнення фундаментальних наук, — академічні журнали. Їх видають Національна академія наук України, наукові товариства, науково-дослідні інститути («Вісник Національної академії наук України », що висвітлює загальнонаукові та громадсько-політичні теми, або «Доповіді Національної академії наук України », «Відродження «- український міжетнічний науково-педагогічний журнал).

До другого типу наукових журналів належать численні серії вісників вищих навчальних закладів Міністерства освіти України, наукові доповіді вищої школи, матеріали конференцій, наукові праці вчених вищої школи тощо. Так, приміром, «Вісник Київського університету «мав стільки ж серій, скільки факультетів є у Київському національному університеті імені Тараса Шевченка (серії «Журналістика », «Філософія », «Біологія «і т. ін.).

До третього типу належать наукові журнали, які видають галузеві міністерства на базі наукових установ — відомчих науково-дослідних інститутів. Журнали цього типу відображають досягнення не фундаментальної, а прикладної науки («Земля і люди », «Вісник аграрної науки «тощо).

Таким чином, класифікація журналів за цільовим призначенням дозволила поділити всю безліч сучасних спеціальних журналів на види та типи. Але цього недостатньо, бо існує ряд характерних ознак, якостей, які визначають схожість і відмінності видів і типів, формально-логічних взаємозв «язків між ними.

Висхідним явищем у цьому процесі є соціальні чинники, які створюють умови для виникнення нових типів журнальної продукції, визначають типоформуючі ознаки: видавець (засновник), цілі (мета) та завдання журналу, читацька аудиторія. Саме ці три ознаки в різній послідовності свого впливу і створюють тип видання. Вони тісно між собою пов «язані, але кожна з них може бути первісною при формуванні типу видання.

До вторинних (залежних) типологічних ознак належать: авторський склад, внутрішня структура, оформлення, жанри друкованих матеріалів. На них впливають типоформуючі ознаки. Залежно від мети видання і читацької аудиторії вибирається відповідне оформлення, склад авторів, жанри матеріалів, внутрішня структура. Так, наприклад, для наукового журналу застосовуються вказані ознаки в одному вигляді, для фахового, тим більше, масового — зовсім інші.

І, нарешті, ще в більшій підпорядкованості, залежному становищі знаходяться такі ознаки, як періодичність, обсяг і тираж. Вони також залежать від усталеного типу, читацької аудиторії, мети видання, і меншою мірою, від вторинних ознак (наприклад, оформлення, внутрішня структура, жанри можуть впливати, хоча і опосередковано, на тиражі).

Отже, коротко зазначимо, що до типоформуючих ознак належать: видавець (засновник), мета та завдання, читацька аудиторія; до вторинних — авторський склад, внутрішня структура, жанри, оформлення; до формальних — періодичність, обсяг, тиражі.

Зупинимось більш детально на кожній типологічній ознаці, розглянувши їх взаємозв «язки та взаємний вплив на прикладі спеціальних журналі.

Однією з найважливіших типоформуючих ознак є видавець (засновник). Його роль у формуванні типу періодичного видання, зокрема, спеціального журналу, дуже велика. Протягом всієї історії розвитку спеціальної преси можна простежити закономірний зв «язок між появою періодичного органу і попереднім виникненням видавничої установи. Після відкриття будь-якої визначної державної чи комерційної організації через деякий час обов «язково виникають журнали чи інші періодичні видання — органи цих установ.

Таким чином, знаючи видавця, можна приблизно судити про тип видання. Наприклад, Національна академія наук України та її організації та установи зараз видають тільки наукові та теоретичні журнали.

Те ж саме можна сказати про Міністерство освіти України і вузи. Установи системи національної академії наук та Міністерства освіти України не видають ні виробничих, ні масових, ні інформаційно-технічних журналів. Цільове (функціональне) призначення журнальної періодики реалізується в завданнях та програмах, які визначаються видавцем відповідно до його власної мети.

Мета і завдання спеціальних журналів визначаються завданнями органів, що їх видають. З тематики і характеру друкованих матеріалів можна зрозуміти, чи виконує журнал накреслену програму в змістовому плані із залученням спеціалістів-фахівців.

Отже, мета і завдання безпосередньо випливають із цільового призначення видання, визначають його тип, оскільки ці типи сформувались на основі поділу за цією ознакою. Вони (тема і завдання) — найважливіші типоформуючі ознаки видання, бо тип видання досить точно можна визначити за метою, завданнями, програмою періодичного видання.

N

x245Bx5C00 $x8460×02C5x6467×1301Ox1B00о соціальною значущістю і складністю категорії «читач », яка являє собою єдність загального, особливого та індивідуального, що в сучасних умовах досить адекватно відбиває відносини загального, особливого й індивідуального в їхньому соціальному вираженні.

Будь-яке журнальне видання розраховано на читачів, тому читацька аудиторія — одна з головних підстав поділу в різноманітних класифікаціях періодичних видань. Оскільки всяка класифікація передбачає поділ на типи, то читацька аудиторія, зрозуміло, є однією з типоформуючих ознак.

Після того, як тип журналу вже сформувався, виникають інші типологічні ознаки, які визначаються цим типом і безпосередньо з ним зв «язані. Серед них: авторський склад, внутрішня структура, оформлення.

Вплив категорії авторів на тип періодичного видання має особливе значення в спеціальних журналах. На відміну від масових видань, у них можна чітко виділити категорію авторів, які пишуть для даного конкретного видання. Характерна особливість спеціальних журналів полягає в тому, що їх автори водночас є і читачами, хоча склад читачів у категоріальному відношенні дещо ширший ніж авторський склад, який значною мірою визначає тип видання.

Наприклад, авторами наукових журналів, переважно, є наукові працівники, фахівці-спеціалісти господарства, охорони здоров «я, культури; професіональні журналісти, літератори виступають у масових спеціальних журналах тощо.

Під внутрішньою структурою журналу слід розуміти принцип розміщення матеріалів безпосередньо всередині видання, тобто принцип поділу на розділи і рубрики, їх характер і метод подачі, а також співвідношення між ними за обсягом.

Спеціальні журнали мають свій специфічний поділ на розділи, що визначається типом видання за цільовим призначенням. Хоча структура спеціальних видань досить одноманітна, усе ж вона має свої відмінні особливості, властиві кожному типу видання. Так, приміром, матеріали в наукових журналах часто взагалі не мають поділу на розділи, в той час як масові журнали можуть мати багато розділів та рубрик.

Однією із характерних типоформуючих ознак журналу є жанр матеріалів, що в ньому публікуються. У журналах, так само як і в газетах, літературі, мистецтві використовуються різноманітні жанри. Це допомагає більш повно і яскраво відображати різні явища життя, багатство духовної культури українського народу, робить журнал більш актуальним, цікавим. Дуже важливо, щоб працівники журналу вміло використовували саме ті жанри, котрі більшою мірою відповідали вимогам даного журналу у виконанні поставлених завдань. До журнальних жанрів належать: наукові розвідки, інформація, кореспонденція, роман, повість, нарис, фейлетон, огляд літератури, рецензія тощо.

На перший погляд, здається, що всі ці жанри, за винятком, роману, є газетними жанрами. Але якщо порівняти, то стає зрозумілим, що саме характер видання (газета чи журнал) визначає суттєві особливості жанрів, бо газетні й журнальні жанри мають свою специфіку. Приміром, якщо порівняти наукову статтю в журналі і газеті, то можна зробити висновок, що це твір, в якому досліджуються окремі питання теорії і практики. Але журнальна наукова стаття дає можливість більш грунтовно висвітлити теоретично і практично будь-яке питання, чого не можна зробити, в газеті, враховуючи обмеженість газетної наукової статті. Слід також враховувати читацьку аудиторію: журнальні наукові статті розраховані на певне коло читачів, що більш обізнані в даних питаннях. Тимчасом, як газета розрахована на масового читача, що вимагає від неї викладення складних питань дохідливо, популярно.

Оформлення спеціальних журналів має, порівняно з газетами більш конкретне певне значення. Узагалі, використання ілюстративного матеріалу, текстових шрифтів, поліграфічних прикрас більш обмежене порівняно з масовими тощо.

Перераховні типологічні ознаки — авторський склад, внутрішня структура, жанри, оформлення — визначаються типом видання. Наступні три ознаки — періодичність, обсяг, тираж — також пов «язані з типом видання, але опосередковано, бо цей зв «язок залежить від ряду суб «єктивних чинників (наприклад, матеріально-технічні видавничі та інші можливості видавця).

Визначивши головні типологічні ознаки журнальної періодики, розглянемо її основні функції і принципи в контексті засобів масової інформації.

У сучасному суспільстві всі більше домінує тенденція до виділення і констатування преси як особливої структури зі своїми соціальними функціями, по-перше, як засобу інформаційного обслуговування суспільства, задоволення його інформаційних потреб, і по-друге, журналістика з точки зору загальногромадських потреб та інтересів покликана виконувати життєво важливу політичну функцію — сприяти громадянській злагоді, підтримувати соціальну рівновагу і т. ін.

Функція — це результат поєднання мети та засобів її досягнення. «Під функцією в журналістиці, — пише академік А. Москаленко, — ми розуміємо цілеспрямовану діяльність, що має неперехідний і невипадковий, а загальний закономірний характер. Функція включає в себе і мету, і засоби, вона виражає сутність, суспільне призначення преси, визначає її роль як суспільного інструменту «(Основи журналистики. — С. 67).

За результатами впливу на найважливіші сфери людської діяльності можна виділити такі функції:

Політична пропаганда,

суспільне виховання,

поширення культурних цінностей,

регулювання господарських відносин і громадський контроль,

розважальна діяльність.

Якщо економічна політика, яка пронизує всі суспільні сфери, являє собою основу наукового управління суспільством, то засоби масової комунікації, будучи її інструментом, виступають як важливий комплекс впливу на розвиток соціальних процесів, формування і відображення громадської думки, згуртування спільності для вирішення тих або інших завдань.

З усіх названих функцій преси, які характеризують її нинішню діяльність, виділимо організаторську, виховну, пропагандистську та соціологічну, які властиві журналу як типу видання.

Організаторська функція журнальної періодики завжди становила один із основних напрямів її діяльності, але сьогодні відбувається помітна її активізація, що зумовлено зростанням впливу публіцистичного слова,. яке стало основним організатором соціальних перетворень, розбудови незалежної держави, утвердження соціальної справедливості.

Суть виховної функції полягає у формуванні високої політичної культури і сучасного економічного мислення людей. Необхідність дальшого поліпшення інформування громадськості, висвітлення діяльності господарських органів, громадських організацій і рухів має велике значення у політичному вихованні мас, підвищенні їх політичної культури, залучення до свідомої політичної творчості.

Пропагандистська функція зумовлена настійною необхідністю дохідливого роз «яснення практичних і теоретичних проблем становлення правової, демократичної держави, важливості глибокого розуміння загальнолюдських цінностей, ідей національного відродження, питань ментальності українського народу, його етносу та історичної минувщини. У зв «язку з цим підвищується роль пропагандистських публікацій, які повинні торкатися найбільш гострих проблем, містити ґрунтовні відповіді на запитання, які хвилюють людей.

Посилення соціологічної функції виходить з об «єктивного чинника, що засоби масової комунікації покликані за своєю природою завжди бути трибуною загальнонародної громадської думки. Вона з особливою силою проявилася після проголошення незалежності України, коли на сторінках газет і журналів розгорнулося масове обговорення питань громадянських свобод, соціальної справедливості, впровадження ринкових відносин, проблем національного відродження, входження України у європейський дім, налагодження її зовнішніх зв «язків на міжнародній арені.

В умовах нинішньої демократизації і політизації суспільства, коли політичний плюралізм став реальністю, традиційні принципи преси, природно, осмислюються по-новому. Принципи — це основа, початок, керівна ідея, правило. Принцип — це те, що завжди, за всіх умов, без будь-якого винятку властиве певному явищу, в даному випадку — журналістиці.

Увесь комплекс властивих пресі якостей, рис, напрямів, об «єднаних спільністю методів і мети, становить зміст її принципів. Усі принципи преси (гуманізм, правдивість та об «єктивність, науковість, етика як система моральних і творчих принципів, демократизму, загальнолюдські цінності) так чи інакше тісно пов «язані між собою. Тут слід підкреслити, що шляхи до здійснення принципів сучасної журналістики слід шукати принаймні у трьох площинах: правдивість та добросовісність; аналітичне та суб «єктивне трактування дійсності; професійна мораль. Одним з основоположних елементів журналістської етики повинна бути правдивість у відображенні подій і поданні інформації, фактів тощо.

До поняття правдивості інформації слід додати: проникнення в будь-який матеріал до найменших подробиць; достовірність та обгрунтування оцінки журналістом об «єкта зображення — ситуації чи особи; точність у відображенні будь-якого факту, явища тощо.

Важливо підкреслити, що якість соціальної інформації в пресі, зокрема в журналах, виявляється в об «єктивності, науковості, у повному розкритті характерів, суттєвих рис, у показі основних процесів, тенденцій, явищ. Тільки за таких умов можна оцінити й інші важливі риси: суспільне значення, наявність справжніх духовних цінностей, зображувальні засоби. Лише коли всі вказані елементи виступатимуть в органічній єдності, можна говорити про якість соціальної інформації, яка завжди повинна бути повна і правдива, точна.

Отже, ми розглянули основоположні принципи преси, дотримання яких — важливий критерій напрямку, характеру, рівня будь-якого видання, зокрема журналу, важливим завданням якого є формування державного мислення, демократизму, гуманізму, плюралізму, повага до загальнолюдських цінностей, розвиток, гарантія свободи слова і совісті.

ПоказатьСвернуть
Заполнить форму текущей работой