Україна у чорноморському регіоні

Тип работы:
Реферат
Предмет:
Разное


Узнать стоимость

Детальная информация о работе

Выдержка из работы

f1РЕФЕРАТ НА ТЕМУ:

«Іван Франко і марксизм»

Як це не дивно, але і досьогодні ми не маємо більш-менш грунтовних і (а це найголовніше!) об"єктивних досліджень, присвячених проблематиці становлення та розвитку революційного марксистського руху в Україні, досліджень, які б бодай конспективно фіксували основні факти, події, явища, посутньо необхідні для осмислення вище поіменованої проблеми. А поза тим таке осмислення було б вкрай бажаним та необхідним, і то не лише в сенсі загальнопізнавальному, а й практично-політичному, адже Україна в другій половині 19-го ст. (поряд з Ірландією, Польщею, Індією, Китаєм) була однією з тих колоніально-залежних територій, специфіка історичного розвитку яких все більше і більше цікавила основоположників наукового комунізму: на їх прикладі виразніше вияскравлювалися ті конкретно-історичні особливості функціонування капіталізму як загальносвітової економічної системи, які не надто чітко проглядалися в державах «імперіалістичного центру» — Англії, Францїї, Німеччині, США (спираючись на ці розробки класиків марксизму, вже в другій половині 20-го ст. була обгрунтована т. зв. «концепція залежного розвитку», яка враховувала якісну відмінність «капіталізму ядра» та «капіталізму периферії»). Тому закономірно, що інтерес Карла Маркса до украінських проблем був і постійним, і не поверховим: часто використовуваний нині в науковій і публіцистичній літературі термін «християнська козацька республіка» (йдеться про Запорозьку Січ) — це просто цитата з «Хронологічних виписок» Карла Маркса, небагатьом відомий також і той факт, що в його особистій бібліотеці зберігалася написана французькою мовою книга М. Драгоманова «Українська література, заборонена російським урядом» (1878) з численними помітками автора «Капіталу». У брошурі Драгоманова Карл Маркс відзначив ті місця, де йшлося про специфіку поезії Т. Шевченка, про першу політичну організацію в новій історії України — Кирило-Мефодіївське товариство. К. Маркс і Ф. Енгельс були особисто знайомі з визначним діячем українського національно-визвольного руху другої половини 19-го ст. Сергієм Подолинським — видавцем «Громади» М. Драгоманова, автором фактично першої у вітчизняній науці праці прпо розвиток суспільного виробництва «Ремесла й фабрики в Україні» (1880), в якій обгрунтовувалась ідея «власності виключно для робітників». Подолинський не лише сумлінно вистудіював величезний масив тогочасної соціалістичноі літератури, він також надіслав К. Марксу рукопис свого трактату «Праця людини та її стосунок до розподілу енергії в природі», який отримав загалом його схвальну оцінку. До речі, варто відзначити, що в Україні цікавитись марксизмом посчали вже в кінці 60-х — на початку 70-х років 19-го ст. (недаремно офіційна російська преса писала тоді про діячів старої «Київської громади», що вони в однійкишені носять твори «батька Тараса», а в другій — «Капітал» Карла Маркса), і першими популяризаторами марксизму в Російській імперії були саме украінські вчені: ще 1868 року на квартирі М. Драгоманова в Києві визначний тогочасний економіст М. Зібер читав реферат про «Капітал». Звідси випливає висновок, що М. Зібер та М. Драгоманов були знайомі з «Капіталом» ще до того, як вийшов з друкарського верстату (в Росії вперше цю працю було видруковано 1869 року). Тож цілком закономірно, що нова революційна теорія знаходила в Україні (як Східній, так і Західній) щораз більше щирих прихильників. У Галичині марксизм особлтвого поширення набуває саме в другій половині 70-х років. І зпричинено це було об'єктивними економічними закономірностями її розвитку: в до того часу майже суцільно аграрному краї, далекій і всіма забутій провінції імперії Габсбургів починає активно розвиватись промислове виробництво (нафтові промисли Дрогобича і Борислава), відбуваються процеси масової пролетаризації селян, які втрачають свою землю і стають або найманими робітниками на капіталістичних підприємствах, або взагалі емігрують до Канади. Бразилії, Аргентини у пошуках кращої долі (тут слід пригадати чудові новели «володаря дум селянських» В. Стефаника на цю тему). Щирий приятель Великого Каменяра, Михайло Коцюбинський у своєму есеї «Іван Франко» зауважує, що «на очах Франка відбувається важний соціальний процес. Процес росту капіталізму, побіди капіталу над працею. Коли перше, за панщини, експлуатації селянина була в стадії, так сказати, „натурального“ хижацтва, то при зрості капіталізму вона приймає форми гострої, смертельної боротьби. Капіталізм висовує вже свої пазури, вони ростуть і загострюються. На село йдуть походами нові експлуататори, опутують селянина довгами, забирають його хату, землю. Вони захоплюють у свої руки промисли, ставлять фабрики, як павук павутиння, скрізь розтавляють свої сіті. Вчора хлібороб, хазяін, а сьогодні пролетар-селянин неминуче потрапляє в ті сіті і гине в нерівній боротьбі». Як знати, перше зацікавлення Франка робітничою проблематикою оприявнилося у формах суто художньо-естетичних: 1878 р. він починає друкувати свої прозові «образки з життя робітників» під назвою «Борислав». Важко навіть передати ту хвилю обурення в колах «читаючої галицької публіки», яку спричинила ця публікація. Числа журналу, в яких були видруковані «образки», передпрлатники відсилали до редакції з написами на кшталт: «Чи сказився?», «Не смійте мені присилати такої гидкої макулатури», «Возвращается обратным шагом к умалишенным». За Франком та його друзями міцно закріпилась репутація соціалістів. Того ж 1878 року Франка та цілу редакцію журналу «Друг» заарештовує австрійська влада. Відбувається перший в Галичині соціалістичний процес, в наслідок якого пистменник був ув’язнений на дев’ять місяців. Але це не зламало І. Франка, після виходу з в’язниці він разом з М. Павликом розпочинає видання місячнмка «Громадський друг» з яскравим соціалістичним ідейним забарвленням. В цей час Франко пильно студіює «Маніфест Комуністичної партіі» К. Маркса і Ф. Енгельса, «Анти-Дюрінг» Ф. Енгельса та перший том «Капіталу», пропагує ідеї марксизму в гуртках робітничоі самоосвіти, в статтях, які друкувалися на сторінках редагованої ним львівської робітничої газети «Праця». На початку 80-х років Франко також був одним із членів Робітничого комітету Львова. Усвідомлюючи необхідність широкої популяризації творів класиків марксизму, він перекладає українською мовою один із розділів «Анти-Дюрінга» та знаменитий 24-й розділ 1-го тому «Капіталу», в якому аналізується процес первісного нагромадження капіталу в результаті експропріації дрібних власників великими. Не випадково, що у письменника в цей час виникає задум відтворити в художніх формах цих «лицарів первісного накопичення» (Карл Маркс) саме на бориславському матеріалі. Результатом реалізації цього задуму стала повість «Boa constrictor» (1878). 1880-го року побачила світ повість «На дні», в якій Франко показує образ «інтелігентного пролетарія» Андрія Темери, який і на самісінькому дні тогочасної «суспільності» віднаходить сили для збереження власної гідності, а 1881-го року — перший в українській літературі роман про робітничий рух «Борислав сміється». У цьому творі письменник прагнув художньо проаналізувати не лише реальні факти тогочасного суспільного буття, а й осмислити його, буття, тенденції, показати дійсність в її революційному розвитку. «Нові люди», тобто робітничі активісти, організатори страйкової боротьби, що їх Франко змалював на сторінках свого роману (Бенедьо Синиця, Андрусь Басараб) ще не були на той час таким виразним явищем політичного життя, яким вони стали на початку 20-го ст., але письменник, за його словами, прагнув «представить в розвитку то, що тепер існує в зароді». Провідна ідея роману, ідея класової єдності робітників у боротьбі з капіталом, реалізується через ряд панорамних картин, центральною з яких є картина масового страйку бориславських «ріпників». І нехай ця перша спроба класового опору зазнала поразки (капіталістам вдалося викрасти касу робітничої взаємодопомоги), але цей досвід не був марним, він надихатиме трудящих на продовження боротьби. Значущими у цьому контексті є слова одного з центральних героїв роману, в яких звучить впевненість у перемозі робітничої справи: «Се досі - то був тільки жарт, тепер нас чекає правдива, велика, гаряча битва! Борислав — то таки ми, робучі люди». 1887-го року з’являється значуща для всього розвитку нової української літератури збірка І. Франка «З вершин і низин», зачинною поезією якої є, без сумніву, всесвітньовідомий «Гімн» («Вічний революціонер»). Цей твір, етапний для цілого Франкового покоління, твір, в якому з непереможною силою оптимізму утверджується впевненість у тому, що «Дух, наука, думка, воля — Не уступить пітьмі поля», що «розвидняющийся день» обов’язково здолає всі перешкоди, став своєрідною «поетичною програмою» соціалістичної революції. Саме в «Гімні» вперше в поетичному словнику української літератури вживається слово «революціонер». Але Франкова поетична книга не обмежується одним цим твором, тут і чудовий поетичний цикл «Веснянки», і незрівнянні «Каменярі». У циклі «Думи пролетарія» вперше в національному письменстві виступає новий герой — свідомий борець за новий світ, за щастя трудящих. На жаль, з цензурних міркувань до збірки не потрапила Франкова поезія «Товаришам із тюрми», яка була написана ним на початку 1878-го року у львівській в’язниці. За публікацію цієї поезії, до речі, було конфісковано поліцією журнал «Громадський друг». Після цього вищеназваний твір поетові вдалося опублікувати лише в своїй збірці «Давнє і нове» (1911) під заголовком «На зорі соціалістичної пропаганди». Не залишився Каменяр осторонь і організованого партійного життя: 1890-го року І. Франко та М. Павлик створюють Радикальну українську партію (РУП), партію виразно соціалістичну та антиімперську. Теоретичним обгрунтуванням програми галицьких радикалів була праця В. Будзиновського «Хлопська посілість у Галичині» (1894), в який автор стверджує, що соціальною базою майбутньої революції має стати галицьке селянство, яке майже нічим, на його думку, не відрізнялося від пролетаріату (щось подібне вже в 60-х роках нашого століття проголошував Че Гевара, який вважав, що в конкретно-історичних умовах Латинської Америки авангардом революції виступатиме бідне селянство, яке є носієм «пролетарської ідеології»). Варто відзначити і вкрай важливий факт: саме у середовищі цих «молодих радикалів» з’явилися люди (В'ячеслав Будзиновський, Юліан Бачинський та його книга «Україна irredenta»), які. Спираючись на положення марксистської теорії, вперше сформулювали постулат політичної самостійності України. Але найцікавіше те, що ця теза викликала різке заперечення у діячів старшого покоління (немарксистів, звичайно), політичним ідеалом для яких була лише обмежена автономія Західної України в складі Австрійської імперії. Тут, одначе, допитливий читач зможе звинуватити автора цієї замітки в упередженості і зауважити: «А чому тут не наводяться також і ті негативні висловлювання Франка про марксистську теорію, що їх так часто передруковують у найрізноманітніших виданнях?» Справді, нині надто багато спекуляцій на цій темі. Колишні ортодоксальні викладачі марксизму-ленінізму, які якнайшвидше змінили свою ідеологічну орієнтацію, акцентуючи увагу на окремих моментах у таких Франкових творах, як передмова до збірки «Мій Ізмарагд», статті «Поза межами можливого», «Що таке поступ» і т. ін., поспішають оголосити І. Франка «переконаним антимарксистом» (згідно з такою схибленою логікою, зважаючи на те, що в «Економічно-філософських рукописах 1844 року» дуже гостро скритиковано «грубий або первісний комунізм» з його системою усезагальної зрівнялівки і цілковитим заперечення свободи людини, «переконаним антимарксистом» слід назвати і Карла Маркса). Звичайно, тут можна послатися на те, що ці пізніші зміни в ідейно-світоглядній позиції І. Франка аж ніяк не перекреслюють усієї його попередньої діяльності (як, наприклад, «Гімн єдиному цареві» і «Гімн єдиній цариці» П. Куліша не можуть перекреслити його «Чорної ради»), але така «відмовка» не буде поясненням причин світоглядної еволюції письменника. Річ у тім, що на зламі 19-го — 20-го столітть в загальносвітовому марксистському русі спостерігалися вкрай складні та неоднозначні процеси: серед теоретиків Другого Інтернаціаналу надзвичайно поширеною була гегелівська теорія про т. зв. історичні та неісторичні народи, що данину їй свого часу віддав навіть Ф. Енгельс. Переважна більшість польських соціалістів, які працювали в Галичині і контактували з І. Франком, були твердо переконані, що самою історією українці приречені асимілюватися (спольщитися). У той же час найвідомішою постаттю серед російських марксистів натоді був Г. В. Плеханов, який, не зважаючи на всі свої заслуги, був (і про це треба прямо говорити) переконаним російським шовіністом, який заперечував саму можливість незалежного існування української нації. Один з російських політичних діячів того часу так згадував про Плеханова: «Будь-які сепаратизми [він] буквально ненавидів. До українофільства він ставився з презирством і вороже. У ньому глибоко жив великоруський унітарист і нівелятор… До Шевченка і українофілів він ставився звичайно з більшою ненавистю, аніж навіть, наприклад, до Каткова (російський публіцист крайньо-правих поглядів — О.Х.). Тому, на жаль, зустрічаючи на своєму життєвому шляху в переважній більшості саме таких «марксистів-шовіністів», Франко почав перегосити частину своєї неприязні до них і на саму марксистську теорію. І все ж, не зважаючи ні на що, Іван Франко після Тараса Шевченка — найбільший український мислитель-революціонер. Симптоматичним є те, що свою першу поетичну збірку «Молодість» (1921) письменник-комуніст Микола Хвильовий розпочинає полум’яним звертанням:

О рудні, ваше свято, Вітайте жебрака. Приніс вам слово-златоЯскравого Франка.

А насамкінець майже практична порада: якщо сьогодні початкуючий член робітничого страйкому, обмірковуючи план проведення колективної акції протесту, прочитає роман «Борислав сміється», то він знайде там для себе справді багато і нового, і цікавого (навіть в плані суто технічної підготовки до проведення страйку).

Реферат на тему:

«Україна у чорноморському регіоні»

Південно-східні сусіди України — країни Чорноморського регіону, Закавказзя і Центральної Азії - займають разом з Україною виключно важливі позиції в Євро-Азійському геополітичному просторі. Стратегічне значення регіону полягає в тому, що через нього пролягають важливі транспортні комунікації, які поєднують розвинені цивілізаційні центри Європи з багатими на сировинні ресурси країнами Середнього Сходу та Центральної Азії й далі ведуть до великих ринків густонаселених країн басейну Індійського океану й Азійсько-Тихоокеанського регіону. З іншого боку, цей регіон зв «язує Північно-Східну та Центральну Європу з країнами Середземноморського басейну, формуючи спільний простір економічних і політичних інтересів у Європі та Азії в цілому.

Розташування України в Центральній Європі, в місці перетину трьох величезних геополітичних масивів — Євроатлантичного, Євразійського та Ісламського, є визначальним для долі України як держави. У цьому можна бачити певні переваги, але й великі проблеми.

Чорноморський регіон, його геополітичний статус і події, що тут відбуваються, мають неабияке значення для історичної долі європейських народів. В ситуації, коли домінуючі тут сили перестають блокувати шляхи з Європи на Схід, регіон, замість того, щоб бути бар «єром, виконує функції моста, тобто надає зручні можливості для розвитку системи сполучень у широтному напрямку. Внаслідок цього втрачається значення інших, обхідних, шляхів, переважно морських. Так, у період блокування шляхів за часів тюрко-ісламського домінування в регіоні західноєвропейські нраїни розвивали морські шляхи сполучення, з чим пов «язане створення сучасної європейської цивілізації. В радянські часи контроль Москви над євроазійськими шляхами також не сприяв розвитку трансконтинентальної системи сполучень з виходом до океанів. Це стимулювало розвиток обхідних систем морських комунікацій. Центральноєвропейські країни об «єктивно зацікавлені у відсутності в цьому регіоні будь-яких блокуючих сил. Власне, такий стан речей відповідає й інтересам України, оскільки як європейська держава вона просякнута загальноєвропейськими інтересами, а як регіональна держава взагалі не може мати глобальних блокуючих намірів.

У ХIХ-ХХ ст. в Чорноморському просторі відбулися процеси соціально-економічної модернізації, які були пов «язані з формуванням національних держав. Це складні й важкі процеси. Причини, що породжували локальні конфлікти в цьому регіоні, не втратили актуальності й нині. Внутрішні міжетнічні та міжконфесійні протиріччя ускладнюються втручанням ззовні. Подолання конфронтаційних відносин у цьому регіоні можливе при відповідній трансформації соціально-економічних моделей країн регіону. Щоправда, ці процеси зазнають досить значного опору як з боку ісламського населення, налаштованого на традиційні цінності, так і з боку певних прошарків населення постсоціалістичних країн, які ще скуті стереотипами колишньої ментальності. До цього додаються проблеми, пов «язані з неконтрольованими потоками міграції, зростанням організованої злочинності, наркобізнесу.

Надзвичайну геостратегічну важливість регіону визначає також такий чинник, як величезні поклади нафти і газу, розробка і постачання яких на світові ринки повинні розпочатися на межі століть. Саме тому вже зараз почалася активна діяльність потужних міжнародних нафтових і фінансово-промислових компаній у регіоні з одночасним формуванням нових політичних союзів, альянсів і зміною в балансі сил. Переміщення південного флангу НАТО з Середземно го до Чорного моря стає все очевиднішим. Зростаюча активність РФ в Закавказзі, Каспійському регіоні, в тому числі у відносинах з Іраном і Іраком, також наочне тому підтвердження. Заради нарощуван ня своєї присутності та впливу в регіоні Вашингтон останнім часом пішов на значні поступки Ірану й Азербайджану.

Останнім часом Захід виявляє все більший інтерес до регіону у зв «язку з розробкою нафтових родовищ Каспійського моря та розбудовою трансазійської мережі транспортних та енергетичних комунікацій. Реальне значення регіону для РФ також полягає у його транзитній функції. На сьогодні він важливий для неї як місце збуту енергоносіїв, а також як транзитний шлях, що з «єднує її з Близьким Сходом та країнами Середземномор «я.

Чорноморський регіон (і не в останню чергу Україна) замикає на себе основні транспортні нафтові комунікаційні шляхи як по осі «Схід — Захід », так і по осі «Південь — Північ «. Досить сказати, що використання території України дає можливість більше ніж удвічі скоротити довжину шляху транспортування нафти з регіону Близького Сходу (через Туреччину та Чорне море) в Європу. Українсько-гру зинський транспортний коридор постачання нафти в Європу також є значно коротшим порівняно з альтернативними шляхами через Туреччину і РФ.

Україна як стратегічний транзитний маршрут енергоносіїв для європейських країн і з огляду на її переробні потужності має шанс стати важливою ланкою економічної безпеки Європи. Із введенням у дію одеського нафтотерміналу Україна отримає чималі можливості для регулювання нафтових потоків з країн Близького Сходу та Каспію до Європи, а отже — можливість впливати на загальний геополітичний баланс у всьому євразійському просторі. Зрозуміло, що це не може влаштовувати насамперед Російську Федерацію, зацікавлену в транспортуванні власних енергоносіїв. Із введенням в дію нафтового маршруту через одеський термінал РФ втрачатиме свої позиції на Близькому Сході на користь України, і можливо, це одна з причин активізації її політики в регіоні. Водночас Україна, поряд з розробкою альтернативних шляхів, зацікавлена також у проходженні російських і центральноазійських енергоносіїв через свою територію, що потребує відповідного зближення з РФ.

У субрегіональному вимірі за Україною залишається статус великої регіональної держави із значним потенціалом, що надає їй шанс для активної політики щодо реалізації власних інтересів. Як стратегічний транзитний маршрут у паливно-енергетичному і сировинному забезпеченні Західної Європи Україна стає місцем регулювання глобальних геоекономічних інтересів. Для неї дуже важливо працювати над створенням сприятливих умов транзиту сировинних та енергетичних ресурсів через свою територію одночасно з розробкою альтернативних шляхів їх транспортування. Як спадкоємниця частини інтересів, цілей і проблем колишнього СРСР, зокрема в Чорноморському регіоні, Україна має відігравати значну роль в організації тут нової системи порядку. Для неї є життєво важливим влагодження конфліктних ситуацій на Балканах, у Придністров «ї, в Кавказькому регіоні, рівноправне партнерство з Польщею, Туреччиною та РФ як потужними регіональними лідерами в цій частині світу.

Але, як можна бачити, Україна частково здає тут позиції. Втрата контролю над Чорноморським флотом, ринків на Балканах, що було пов «язане із закриттям Дунайської транспортної мережі, труднощі з розбудовою Кавказького транспортно-енергетичного коридору, Одеського нафтотерміналу тощо — все це знижує можливості регіонального лідерства України. Для неї важливо зміцнювати свої стратегічні позиції в Чорноморському регіоні, а також формувати тісніші відносини з країнами, чиє входження до систем регіональної безпеки також є поки що проблематичним.

З 1992 року Україна, внаслідок своєї непослідовної політики, не тільки не використала реальну можливість посісти провідне місце серед найбільших транспортерів «великої нафти «регіону, а й ризикує бути загалом виключеною з цього процесу. Тим часом РФ активно розбудовувала свої транспортні коридори в обхід України (Ямал — Польща — Європа, Баку — Новоросійськ) і активно й жорстко діяла, відстоюючи свої національні інтереси. В результаті Україна залишається енергетично блокованою з усіх боків, значною мірою втрачає економічні засади свого суверенітету і геополітичну цінність для Заходу. Час спливає дуже швидко. Якщо незабаром не буде прийнято радикальних рішень, то Україна може втратити свою економічну незалежність і назавжди залишиться задвірком Європи і країною невикористаних можливостей з енергетичним зашморгом РФ на шиї.

Формування системи ЧЕС. Будуючи власну зовнішню політику і виходячи з політичних та економічних міркувань, Україна прагне створити багатополярну систему міжнародного співробітницт ва. Така система має забезпечити стабільну політичну та економічну безпеку держави за рахунок розширення міжнародних контактів, що повинні не лише стимулювати інтеграцію України у світову спільноту, але й сприяти зростанню впливу країни в різних регіонах, розвитку торгівлі та виробництва, пошуку перспективних ринків. З цією метою Україна приєдналася до системи Чорноморського економічно го співробітництва (ЧЕС).

Відносини з країнами ЧЕС на сьогодні є також важливим прецедентом у розбудові регіональної системи безпеки та співробітництва. Держави регіону стикаються з протиріччями, що мають високий потенціал конфліктності (Абхазія, Нагірний Карабах, Чечня, Боснія). Подолання цих протиріч та недопущення розгортання конфліктів можливе на засадах формування субрегіональних структур безпеки, які б утворили спільну платформу для співробітництва в цій сфері з максимальним урахуванням інтересів усіх держав регіону.

25 червня 1992 р. президенти Азербайджану, Вірменії, Болгарії, Грузії, Молдови, Румунії, Туреччини, України і глави урядів Албанії, Греції та РФ у Стамбулі прийняли Босфорську заяву та підписали Декларацію про утворення ЧЕС, в якій передбачено створення сприятливих умов для співробітництва в галузі торгівлі, промисловості, транспорту, зв «язку, науки і техніки, енергетики, сільського господарства, туризму й екології. Мета — обмін економічною інформацією, контакти ділових людей, визначення галузевих проектів тощо.

Згідно із задумом, до зони ЧЕС мають входити не лише країни Чорноморського басейну, а й ті, які безпосередньо зацікавлені у співробітництві з країнами Чорноморського регіону. ЧЕС засновано на принципах, які закладені у Ґельсінському Заключному Акті, на документах, прийнятих на нарадах ОБСЄ, зокрема на Паризькій Хартії для нової Європи. Мета та принципи Декларації ЧЕС повністю відповідають і основним документам ООН. Декларація наголошує також на тому, що належність до зони ЧЕС не стає перешкодою для співпраці з іншими регіональними і субрегіональними організаціями, а також для участі в них.

У геоекономічному розумінні, якщо брати до уваги країни, причетні до системи ЧЕС, цей регіон є сферою тяжіння багатьох країн, що не пов «язані безпосередньо з Чорноморським басейном, але мають тут істотні економічні й транспортні інтереси. Сьогодні заяви про вступ до організації ЧЕС подали Іран, Македонія, Союзна Республіка Югославія та Узбекистан. У статусі спостерігачів до неї вже приєдналися Австрія, Італія, Ізраїль, Єгипет, Словаччина, Туніс, Польща, а заяви про вступ спостерігачами подали Боснія і Герцеговина, Казахстан, Кіпр, Йорданія, Словенія та Хорватія. Отже, географія організації не обмежується суто чорноморським регіоном, а охоплює широкий простір від Балкан до Центральної Азії та від Балтії до Арабського Сходу. Зона ЧЕС, з її містким внутрішнім ринком, значним ресурсним і науково-технічним потенціалом може стати ключовою ланкою торгівлі між Європою, Близьким Сходом та Азією в цілому. Практично йдеться про створення трансрегіо нального інтеграційного угруповання. Це також перше велике інтеграційне угруповання країн постконфронтаційного етапу розвитку світової економіки, яке здатне поєднати країни з різними політичними та економічними орієнтаціями.

Кінець ХХ ст. ознаменувався змінами у політико-економічній структурі Європи, що призвело до виникнення низки субрегіональних структур від Балтійського до Чорного морів, які сприяли демонтажу «залізної завіси «. У такі структури об «єднувалися здебільшого країни з приблизно однаковим «посткомуністичним «станом економіки для подальшої інтеграції в європейське середовище.

Разом з тим, неефективність вирішення економічних і політичних проблем у межах СНД змушує Україну шукати паралельні форми економічного співробітництва.

У розвитку світової економіки останніх десятиліть домінують процеси регіональної економічної інтеграції. Вони визначають напрямки і пріоритети сучасного стану інтернаціоналізації господарського життя, формуючи середовище глобальної конкуренції та впливаючи на стратегічні інтереси всіх країн і регіонів світу. Таким чином, система ЧЕС стала виразником сучасної тенденції в міжнародному економічному співробітництві.

Структура ЧЕС не могла сформуватися в часи глобального економічного протистояння ЄС та РЕВ, коли економіка була значно більше обтяженою ідеологічними та військовими чинниками, ніж суто прагматичними потребами населення. За сучасних умов, коли перед багатьма країнами стоять завдання економічної і соціальної модернізації, утворення нових систем кооперації є логічно виправданим і відповідає глибинним інтересам країн регіону.

Оскільки інтеграцію України в Європу проголошено головним стратегічним напрямком її зовнішньої політики, розбудова системи чорноморського співробітництва повністю відповідає її національним інтересам і є одним з важливих механізмів підключення країн Південно-Східної Європи до загальноєвропейської інтеграції. Президент України Л. Д. Кучма у виступі на Конференції «Нові можливості в Чорноморському регіоні «(Стамбул, 28 квітня 1997р.) зазначав, що послідовне зміцнення економічного співробітництва в регіоні Чорного моря не лише відіграє важливу роль у вирішенні проблем економічного розвитку країн, об «єднаних ідеєю ЧЕС, але й великою мірою слугує поглибленню загальноєвропейської інтеграції. Разом з тим, участь України в різних формах регіонального співробітництва в Європі, в тому числі в субрегіональних союзах, жодною мірою не суперечить економічним інтересам України як учасника системи ЧЕС.

Ініціатива створення регіонального економічного співтовариства належить Туреччині. Але успіхи в реалізації цієї ідеї свідчать про великий ступінь зацікавленості низки країн у формуванні нової субрегіональної структури економічного співробітництва, що об «єднує країни Європи, Азії попри їхню політичну, соціальну, цивілізаційну гетерогенність, відмінність у рівнях розвитку та формах бачення майбутнього. Держави регіону є членами різних політичних і економічних угруповань країн (НАТО, СНД, ЄС тощо). В них відбуваються своєрідні й глибокі соціально-економічні перетворення, що пов «язане із зміною в менталітеті та загальних схемах орієнтацій населення. Ще десять років тому важко було уявити їх у межах однієї організації. Але за умов нової геополітичної ситуації ініціатива Анкари знайшла відповідну підтримку цих країн.

Турецький проект передбачав модернізацію економіки в державах-учасницях, що дало б змогу задіяти великий ринок країн з населенням понад 330 млн чоловік. Наголос передбачалося робити на розвиток інфраструктури, яка б допомогла краще використати великі потенційні науково-технологічні можливості, раціональніше використовувати ресурси промисловості та сільського господарства. З іншого боку, система ЧЕС допомогла виявити додаткові можливості багатьох країн-учасниць при вирішенні проблем, пов «язаних з переходом до ринкових відносин.

Організація створювалася з метою інтеграції Чорноморського регіону в світову економіку з урахуванням принципів ринкової економіки, демократичних засад, беручи до уваги традиційні зв «язки, географічну близькість і взаємодоповнюваність економічних структур держав, залишаючись відкритою для всіх зацікавлених країн, що визнають принципи Декларації про ЧЕС. Нею передбачалося багато- та двостороннє співробітництво у промисловості, сільському господарстві, транспорті, торгівлі, зв «язку, медицині, екології, туризмі. Проголошувалася підтримка безподаткової торгівлі, приватного бізнесу, безперешкодного просування капіталів, створення вільних економічних зон, обміну новими технологіями й узгодження програм захисту Чорного моря від забруднення, реалізація конкретних програм у Чорноморській зоні.

Ідея ЧЕС відбиває зростаюче розуміння країнами регіону особливостей власних національних і регіональних інтересів. Вона жодною мірою не конкурує з традиційними економічними структурами, до яких входять країни регіону. Скоріше тут виникають стосунки компліментарності різних економічних моделей, формується нове поле можливостей, які важко зреалізувати в межах старих структур.

Отже, цілком правомірно, що у пошуках нових шляхів реалізації власних національних інтересів нові незалежні країни звернулися до ідеї посилення економічного співробітництва з державами найближчого до них оточення. У випадку України, Молдови, Кавказьких країн ця ідея найбільш ефективно втілилась у створенні системи ЧЕС. До неї увійшли нові незалежні країни, які вперше роблять спробу організаційно зінтегруватись без явного домінування РФ, на відміну, наприклад, від Економічного союзу на основі СНД. Крім того, участь у ЧЕС як РФ, так і колишніх республік СРСР має, звичайно, внести певні особливості у взаємовідносини країн — учасниць.

Якщо виходити з теорії та вдалої практики економічної інтеграції інших країн, то перспективи розвитку ЧЕС пов «язані з певними труднощами. Це інтеграція на регіональній основі з яскраво вираженим географічним об «єднуючим чинником — Чорним морем. В усьому іншому ЧЕС можна розглядати як потенційний феномен. Тут очевидні майже всі ключові дезінтеграційні фактори — від політичної нестабільності країн-учасниць та їхньої економічної інфраструктурної несумісності до істотних соціально-культурних відмінностей і глибоких традиційних конфліктів як між країнами, так і всередині деяких з них. Інтеграційна політика ЧЕС має реалізуватись у вкрай несприятливому середовищі (міжетнічна напруженість у Грузії, конфлікт між Вірменією й Азербайджаном, історична ворожнеча між Туреччиною та Вірменією, взаємна недовіра Греції та Туреччини, напруженість відносин між РФ та колишніми республіками СРСР).

Але не слід забувати, з якими труднощами стикалася повоєнна Європа в опрацюванні власної інтеграційної моделі. Проблеми тут були навіть значно гострішими, але прагнення до миру і спільної співпраці переважили, і тепер існує консолідоване і розвинене європейське співтовариство. Цей досвід, безумовно, необхідно враховува ти і при розвитку процесу Чорноморського співробітництва.

Розгляд ЧЕС як потенційної зони вільної торгівлі розкриває можливості узгодження зовнішньоекономічних пріоритетів та серйозні економічні суперечності країн регіону, проблеми їхньої економічної сумісності. Незважаючи на відмінності у стані зовнішньоекономічної діяльності країн — учасниць ЧЕС, проведення узгодженої експортно -імпортної політики може забезпечити певний баланс інтересів у рамках основних пріоритетів. Але зробити це у рамках ЧЕС досить проблематично. Функції регулювання зовнішньої торгівлі у країнах-учас ницях реалізуються на різних рівнях: національному — в Албанії, Болгарії, Румунії, Туреччині, Україні, наднаціональному — в Греції (як члена ЄС), а у перспективі в країнах — членах Економічного Союзу — на основі СНД. Крім того, для країн ЧЕС характерні різні масштаби, терміни і глибина участі в ГАТТ/ВТО. Вироблення та реалізація спільних інвестиційних проектів у рамках ЧЕС ускладнюється істотними відмінностями у ключових параметрах інвестицій ного клімату.

Для вирішення численних завдань, що їх поставило перед собою об «єднання, надзвичайно плідною є розбудова інформаційної взаємодії між країнами регіону. Процес переходу до інформаційного суспільства характеризується різким зростанням частки у ВНП галузі інформаційних послуг. Суспільство стає все відкритішим інформаційно, а наявність глобальних телекомунікаційних мереж дає можливість практично без урахування кордонів організовувати індустрію інформаційних послуг. Створюються величезні можливості для індустріально відсталих країн вирівнятися і в перспективі стати в один ряд з країнами-гігантами.

Реферат на тему:

«Інтеграція України до ЄС»

Європейський вибір України — невід «ємна складова її подальшого розвитку. Беззаперечний пріоритет України у цьому зв «язку — набуття асоційованого, а згодом і повного членства в ЄC, що нещодавно знайшло підтвердження у Посланні Президента України до Верховної Ради України — Стратегії економічного та соціального розвитку України на 2000−2004 роки, а також у проекті Програми діяльності Кабінету Міністрів України «Реформи заради добробуту », де, зокрема, інтеграцію України до Європейського Союзу визначено однією з стратегічних цілей урядової політики, а адаптацію законодавства України до законодавства ЄС — одним з важливих інструментів створення в Україні цивілізованої правової системи.

Для реалізації цих завдань Міністерство юстиції України, яке разом з Міністерством закордонних справ та Міністерством економіки розглядається як основний рушій інтеграційного процесу, має докладати максимальних зусиль у тих напрямках, що належать до його компетенції. Передусім, це стосується питань правового забезпечення інтеграції. Одним із найважливіших завдань Мін «юсту відповідно до Положення про Міністерство юстиції України є проведення правової експертизи проектів нормативно-правових актів, що розроблені центральними органами виконавчої влади, а також законів України, що передані на підпис Президенту України (далі - проекти), на відповідність їх Угоді про партнерство та співробітництво між Україною та Європейським співтовариством, що є частиною чинного законодавства України відповідно до частини першої статті 9 Конституції України. Такий правовий контроль є невід «ємною умовою повної імплементації УПС. По-друге, відповідно до Розпорядження Президента України від 27. 06. 99 № 151 «Про перелік центральних органів виконавчої влади, відповідальних за здійснення завдань, визначених Стратегією інтеграції України до ЄС », Міністерство юстиції України забезпечує координацію здійснення завдань з адаптації законодавства України до законодавства ЄС. Також Мін «юст забезпечує планування та контроль робіт з адаптації законодавства в системі центральних органів виконавчої влади.

До компетенції Мін «юсту віднесено також деякі питання співробітництва між Україною та ЄС у галузі юстиції та внутрішніх справ.

Імплементація Угоди про партнерство і співробітництво (УПС) між Україною та ЄС від 14 червня 1994 року

Основною проблемою України у сфері співробітництва з Європейським Союзом залишаються торгівельні претензії з боку Європейської Комісії. З огляду на це уваги заслуговують випадки прийняття нормативно-правових актів України, що не відповідають повною мірою вимогам УПС. Причина цього — перш за все — не узгоджені з УПС положення, які спрямовані на захист національного товаровиробника. На нашу думку, саме вони є головним фактором, що ускладнює успішне розв «язання завдань з адаптації до законодавства ЄС. Іноді вони використовуються в разі крайньої необхідності, але іноді - з метою захисту корпоративних інтересів підприємств або відомчих інтересів. Не зважаючи на те, що УПС дає Україні достатні можливості для вирішення складних питань захисту внутрішнього ринку та національного товаровиробника в порядку, передбаченому цією Угодою, були випадки, коли приймалися рішення, які викликали торгівельні суперечки між Україною та Європейським Союзом, не маючи в кінцевому рахунку позитивного економічного ефекту.

Більшість з цих актів уже на стадії розробки містила положення, що суперечили вимогам УПС, проте вони пройшли всі стадії експертизи в процесі погодження та візування, у тому числі й у Міністерстві юстиції України, і були затверджені відповідними компетентними органами державної виконавчої влади України. Тому одним з найважливіших завдань Мін «юсту стало створення такої системи контролю, за якої проходження проектів нормативно-правових актів, що не відповідають вимогам УПС, має стати неможливим.

Для вирішення цієї проблеми Мін «юст працює у двох напрямках, а саме:

? запровадження ефективного механізму контролю за відповідністю УПС проектів нормативно-правових актів, що розробляються центральними органами виконавчої влади;

? підвищення рівня кваліфікації та спеціальних знань, зокрема щодо імплементації УПС, представників центральних органів виконавчої влади України, що відповідають за підготовку нормативно-правових актів.

Співробітництво в галузі юстиції та внутрішніх справ

Для України ЄС є взірцем зони свободи, безпеки та справедливості, створення якої проголошено як одна з головних цілей Амстердамської угоди. Не випадково одним із важливих аспектів європейської інтеграції України є співробітництво з ЄС у галузі юстиції та внутрішніх справ, що підтвердила і Спільна Стратегія ЄС щодо України, схвалена на Гельсінському самміті Європейської Ради в грудні 1999 року, яка визначає розвиток співробітництва в цій сфері юстиції як один з напрямків побудови демократичного суспільства, заснованого на верховенстві права.

Питання, що належать до сфери юстиції та внутрішніх справ, є настільки важливими, складними та актуальними, що давно вийшли за межі національних суверенітетів. Їх вирішення можливе лише в тісній співпраці між усіма європейськими країнами. Зокрема це такі проблеми, як боротьба з нелегальною міграцією, «відмиванням «коштів, здобутих злочинним шляхом, торгівлею людьми та наркобізнесом, а також митне співробітництво та правова допомога в кримінальних справах.

У розбудові демократичної, соціальної, правової держави найважливішу роль покликана відігравати судова влада. Це можливо лише за умови здійснення судово-правової реформи в Україні. Мета цієї реформи — утвердження судової влади як головного гаранта прав і свобод людини і громадянина шляхом відновлення її верховенства в правозахисній діяльності та поширення юрисдикції судів на всі правовідносини, які виникають на території України.

Нова Конституція України піднесла роль суду на той рівень, на якому він має бути в правовій державі. З її прийняттям створено всі передумови для розбудови незалежної судової влади, яка покликана захищати права і свободи людини і громадянина.

У цьому зв «язку важливим є залучення України до діалогу в рамках ЄС з питання приєднання до міжнародних конвенцій та інших правових інструментів, що регламентують сферу юстиції та внутрішніх справ ЄС, у т.ч. у рамках фінансованих за програмою GROTIUS заходів, відкриття центру підготовки суддів в рамках існуючого проекту ТACIS, поширення на Україну дії проекту UNDCP-PHARE з питань удосконалення законодавчої бази для Балканських країн.

Лише за умови комплексного застосування зазначених заходів, тісної співпраці з відповідними органами країн Євросоюзу стане можливим досягнення найголовнішої мети України — побудови правової держави з неухильним дотриманням законності та правопорядку в ній.

Україна багато уваги приділяє питанню розвитку двостороннього співробітництва між судовими та правоохоронними органами європейських країн. Двосторонні договори про правову допомогу в кримінальних справах укладені з більшістю європейських країн, зокрема з Угорською Народною Республікою, Фінляндською Республікою, Республікою Кіпр, Республікою Польща, Литовською Республікою, Естонською Республікою, Латвійською Республікою.

У відносинах з багатьма європейськими державами діють конвенції Ради Європи з питань кримінального судочинства, а саме:

? Конвенція про передачу засуджених осіб (1983 р.);

? Європейська конвенція про передачу провадження у кримінальних справах (1972 р.);

? Європейська конвенція про нагляд за умовно засудженими або умовно звільненими особами (1964 р.);

? Європейська конвенція про видачу правопорушників (1957 р.) та Додатковий протокол та Другий додатковий протокол до неї;

? Європейська конвенція про взаємну допомогу у кримінальних справах (1959 р.) і Додатковий протокол до неї.

Останнім часом у зв «язку з надзвичайно складним економічним становищем багатьох азіатських та африканських країн, що потерпають від бідності, голоду, безробіття, боротьби владних кланів, проблема нелегального переправлення осіб через державний кордон України стає дедалі більш актуальною. Нелегальна міграція поступово структурується, ставиться під жорсткий контроль національних та міжнародних злочинних угрупувань, трансформується у кримінальний бізнес — контрабанду «живого товару », який за своєю прибутковістю посідає третє місце після контрабанди наркотиків та торгівлі краденими автомобілями. Залежно від довжини маршруту та складу сім «ї нелегальні мігранти сплачують організаторам від 2−3 до 20 тис. доларів США.

Важливо підкреслити, що питома вага нелегальних мігрантів, затриманих прикордонниками на східному кордоні України, постійно зростає, що свідчить про поступове налагодження тут адекватного прикордонного контролю.

Наслідки нелегальної міграції для держави досить серйозні. Значна частина нелегальних мігрантів прибувають із країн, де активно діють міжнародна наркомафія та терористичні організації. Це дає змогу припускати можливість використання каналів переправлення людей для транзиту наркотиків, зброї, виведення бойовиків, створення опорних баз терористів тощо. Країни-постачальники мігрантів є місцями розповсюдження таких загалом не типових для України небезпечних інфекційних захворювань, як малярія, лептоспіроз, дизентерія, інші.

Стратегія протидії нелегальній міграції визначена Указами Президента України від 17. 09. 96 № 837 «Про комплексну цільову програму боротьби зі злочинністю на 1996−2000 роки «та від 09. 02. 99 № 4 «Питання імміграційного контролю », деталізована Програмою боротьби з нелегальною міграцією на 1999−2000 роки, затверджена постановою Кабінету Міністрів України від 27. 02. 99 р. № 273.

Для України в цій сфері пріоритетними заходами, спрямованими на докорінне поліпшення ситуації, є:

? закінчення робіт з організаційно-правового оформлення східних кордонів України, яке суттєво ускладнюється залишенням Російською стороною поза увагою ініціативи щодо підписання двосторонньої Угоди про приймання-передання осіб, які незаконно перетнули спільний державний кордон;

? фінансування процедури депортації нелегальних мігрантів у разі їх відмови самостійно залишити територію України через відсутність коштів, яке неможливе виключно за рахунок державного бюджету України;

? створення пунктів збору та утримання нелегальних мігрантів до вирішення питання щодо депортації іноземця-порушника;

? становлення системи державних органів, які здійснюють управління і контроль за міграційною ситуацією, на основі міжнародного досвіду організації і діяльності спеціалізованих підрозділів імміграційного контролю в системі поліцейських відомств іноземних держав.

Важливість питання поширення принципів Шенгенських Угод на взаємовідносини у сфері «візової політики «між країнами-кандидатами на вступ до ЄС та Україною важко переоцінити. Запровадження країнами-кандидатами з Центральної та Східної Європи візового режиму перетину кордону може відрізати Україну від Східної Європи та значно ускладнити процес європейської інтеграції України. Протягом 1998−99 рр. зазначене питання неодноразово ініціювалося для розгляду Європейській Комісії через Підкомітет № 4 та МЗС України. Проте з боку ЄС зустрічних кроків ми не побачили.

Необхідним є продовження діалогу на експертному рівні з «візової проблематики », про що йшла мова на засіданні Ради з партнерства та співробітництва між Україною та ЄС. У цей період особливої важливості для України набуває участь у консультаціях з експертами ЄС з метою опрацювання шляхів запобігання негативних наслідкам уведення візового режиму для громадян України країнами-кандидатами на вступ до ЄС.

Діяння, спрямовані на легалізацію («відмивання ») доходів, отриманих злочинним шляхом, є реальною загрозою економічній безпеці держави і привертають дедалі більшу увагу як Президента, так і Уряду України.

Чинне законодавство України, яке регулює фінансові, податкові, інші господарські відносини шляхом установлення досить жорсткого порядку функціонування фінансових інститутів, уже тим самим протидіє використанню фінансових систем з незаконною метою. Крім того, у Міністерстві юстиції України розроблено і внесено до Кабінету Міністрів України проект Закону України «Про запобігання та протидію легалізації („відмиванню “) доходів, отриманих шляхом вчинення злочину », при розробці якого було вивчено та використано зарубіжний досвід правового запобігання «відмиванню «доходів, отриманих злочинним шляхом.

Велике значення для стримання цього явища має розвиток міжнародного співробітництва між судовими та правоохоронними органами всіх європейських країн. Україна є стороною Конвенції про відмивання, пошук, арешт та конфіскацію доходів, одержаних злочинним шляхом (1990 р.) і Угод між Урядом України та Урядом Сполученого Королівства Великої Британії та Північної Ірландії про арешт і конфіскацію доходів та знарядь, пов «язаних зі злочинною діяльністю, за винятком незаконного обігу наркотиків, а також про надання взаємодопомоги в боротьбі з незаконним обігом наркотиків.

Ратифікувавши Європейську Конвенцію про відмивання, пошук, арешт та конфіскацію доходів, одержаних злочинним шляхом, а також інші конвенції у сфері боротьби зі злочинністю, Україна взяла на себе зобов «язання привести національне законодавство у відповідність до міжнародно-правових договорів, що є однією з умов членства України в Раді Європи та важливим чинником європейської інтеграції.

Стосовно підвищення рівня міжнародного співробітництва, нагальними питаннями сьогодення для України є:

? створення єдиного інформаційного поля боротьби з корупцією та легалізацією незаконно здобутих коштів;

? вивчення практики застосування законодавчих, правозастосовчих, громадських засобів впливу на стан корупції та досвіду боротьби з корупцією в різних країнах;

? аналіз перспектив розвитку міжнародного та національного законодавства у сфері боротьби з корупцією, у тому числі з корупцією, до якої причетні міжнародні чинники;

? удосконалення обміну інформацією між спеціалізованими органами боротьби з корупцією та судовими органами європейських країн;

? широкомасштабне залучення засобів масової інформації для підтримки міжнародної політики країн, спрямованої на знищення корупції в усіх аспектах цього явища.

РП#аЎ±б"Розвиток агропромислового комплексу України"

Розвиток агропромислового комплексу України як пріоритетної галузі національної економіки зорієнтовано на забезпечення продовольчої безпеки держави, зростання її експортного потенціалу, а саме: формування багатоукладної аграрної економіки, забезпечення вільного розвитку підприємництва та малого бізнесу, різнобічних ефективних організаційно-правових форм господарювання з максимальним використанням можливостей кооперації та орендних відносин, вдосконалення прав власності на землю та засоби виробництва; забезпечення опосередкованого державного регулювання економіки агропромислового виробництва з економічною свободою підприємств і організацій в умовах ринкових відносин; державна підтримка розвитку агропромислового комплексу на основі освоєння цільових державних програм; забезпечення захисту вітчизняних товаровиробників, формування інфраструктури ринку, входження агропромислового комплексу з конкурентоспроможною продукцією і продовольчими товарами у світове співтовариство; удосконалення ринкових механізмів цінового регулювання, кредитно-фінансової системи та податкової політики, формування інфраструктури ринку, спрямування інвестицій на відновлення та розвиток ресурсного потенціалу сільськогосподарського виробництва і харчової промисловості; прискорення розвитку вітчизняного сільськогосподарського машинобудування та хімічної промисловості для забезпечення агропромислового виробництва сучасною технікою, мінеральними добривами, засобами захисту рослин, ветеринарними препаратами; продовження земельної реформи з першочерговим вирішенням питань прав власності на землю та створення ринку землі; раціональне використання земель, вжиття заходів для екологічної безпеки, оптимізації структури угідь, відновлення зрошувальних та осушувальних систем, нарощування обсягів захисного лісівництва; освоєння новітніх ресурсозберігаючих технологій виробництва екологічно чистої сільськогосподарської продукції та охорони довкілля; розвиток інтеграційних процесів у виробництві сільськогосподарської продукції та її промисловій переробці з метою виробництва високоякісних конкурентоспроможних продуктів харчування, здешевлення витрат на переробку та реалізацію продукції; здійснення державної науково-технічної політики для поліпшення наукового, інформаційного та кадрового забезпечення агропромислового виробництва, розвиток селекції і насінництва сільськогосподарських культур та селекційно-племінної справи у тваринництві та рибництві; прискорення соціального відродження села, створення повноцінних умов для проживання населення в сільській місцевості.

Для економіки України агропромисловий комплекс — надзвичайно важлива ланка, що значною мірою визначає соціально-економічний стан суспільства та продовольчу безпеку держави.

В агропромисловому комплексі зайнята п «ята частина працівників усіх галузей, зосереджена майже чверть виробничих фондів і виробляється близько 70% товарів народного споживання.

Найбільше багатство країни — земельний фонд, який становить 41,9 млн. га сільськогосподарських угідь, з них -33,1 млн. га орні землі.

Створений виробничий потенціал дозволяє забезпечити населення продовольством, а переробну промисловість — сировиною й експортувати значні обсяги продукції.

Аграрна реформа, яка послідовно здійснюється впродовж останніх років, набула незворотного характеру.

Напрацьована законодавча і нормативно-правова база аграрних перетворень; подолано державну монополію власності на землю; завершується процес повернення землі тим, хто на ній працює; суттєво змінюється структура суб «єктів господарювання в сільському господарстві, переробних та обслуговуючих галузях; формується ринок грошових і матеріально-технічних ресурсів, сільськогосподарської продукції та продовольства.

За останні роки в окремих галузях агропромислового виробництва намітилися позитивні зрушення. Валовий збір зерна в 1998 р. становив 26,5 млн. т, соняшника — 2,3 млн. т, цукрових буряків — 15,5 млн. т. Вироблено близько 14 млн. т молока, 2,6 млн. т м «яса (у живій вазі), 8,3 млрд. шт. яєць.

У порівнянні з 1997 р. збільшилося виробництво льону-довгунця, овочів, яєць, стабілізувалося виробництво соняшника, молока, м «яса, підвищилася продуктивність худоби та птиці.

У харчовій і переробній промисловості нарощено обсяги виробництва продукції з незбираного молока, сиру жирного, олії рослинної, маргаринової продукції, круп, кондитерських виробів та інших продовольчих товарів.

Проте криза в економіці загалом негативно позначилася і на ситуації в агропромисловому комплексі, галузі якого продовжують виконувати роль своєрідного донора для інших галузей народного господарства країни.

З метою стабілізації та нарощування сільськогосподарського виробництва, здійснення обгрунтованої перебудови соціально-економічних відносин на ринкових засадах розроблено проект Національної програми розвитку агропромислового виробництва і соціального відродження села України на 1999−2010 рр.

У 2010 р. прогнозується одержати: зерна 40 млн. т, цукрових буряків 26 млн. т, соняшника 2,4 млн. т, картоплі 19 млн. т, овочів близько 7 млн. т, молока 20 млн. т, м «яса худоби і птиці у живій вазі 4 млн. т, яєць 14 млрд. шт. Пріоритетне значення надаватиметься розвиткові тваринництва, продукція якого, включаючи продукти переробки, на кінець 2010 р. становитиме близько 70% вартості споживчого кошика за раціональними нормами харчування.

Нарощування обсягів виробництва рослинницької продукції здійснюватиметься шляхом впровадження у виробництво грунтозахисних систем землеробства, вдосконалення структури посівних площ, розвитку селекції та насінництва, застосування енергозберігаючих технологій вирощування сільськогосподарських культур.

Для забезпечення проектного рівня виробництва продукції тваринництва здійснюватимуться заходи щодо стабілізації поголів «я худоби та птиці, вдосконалення зооветеринарного обслуговування, впровадження сучасних технологій утримання тварин, підвищення рівня селекційної роботи.

У системі заходів, спрямованих на стабілізацію агропромислового комплексу та подальший розвиток економіки галузі, важлива роль відводиться залученню та раціональному використанню іноземних інвестицій.

В інвестуванні агропромислового комплексу України провідну роль відіграють США, ФРН, Нідерланди, Великобританія та інші країни.

Приклади спільного господарювання значної кількості західних інвесторів в Україні підтверджують можливість ефективної роботи на українському ринку.

Серед іноземних фірм-інвесторів агропромислового комплексу, які успішно займаються підприємництвом в Україні, — «Монсанто », «Каргілл », «Кейс «(США), «Даймлер-Бенц », Головний кооператив «Райффайзен », «Янке «(ФРН), «Ілта Холдинг С. А. «(Швейцарія) та багато інших. Успішно функціонує в Україні спільне українсько-американське підприємство «Київ-Атлантик Україна ».

Водночас слід зауважити, що загальний обсяг іноземних інвестицій в агропромисловому комплексі України все ще недостатній. За прогнозами експертів загальна потреба сільського господарства та інших галузей агропромислового комплексу в інвестиціях перевищує суму, еквівалентну $ 35 млрд.

Агропромисловий комплекс України має стійкі та стабільні передумови для досягнення високої ефективності іноземних інвестицій. Такими передумовами є родючі грунти, достатньо розвинута транспортна інфраструктура, географічне розташування, сприятливі для сільського господарства кліматичні умови, наявність кваліфікованої робочої сили.

Найбільш пріоритетними і одночасно прибутковими сферами для іноземного інвестування є: впровадження високопродуктивних технологій вирощування сільськогосподарських культур та утримання худоби; оновлення та модернізація на базі нових технологій підприємств переробної і харчової промисловості, а також тих, що займаються заготівлею та зберіганням зерна, іншої сільськогосподарської продукції; створення потужностей та сировинної бази для виробництва тари і пакувальних матеріалів; розвиток сільськогосподарського машинобудування та виробництво обладнання для масложирової, м «ясо-молочної, борошномельно-круп «яної та хлібопекарської промисловості; налагодження випуску ефективних хімічних засобів захисту сільськогосподарських рослин і тварин; надання виробничих послуг сільськогосподарським та іншим агропромисловим підприємствам.

Мінагропром України спільно з регіонами опрацював програму залучення іноземних інвестицій для розвитку галузей АПК на період до 2000 р.

До середини ХХ ст. рибне господарство України базувалося на виловлюванні й екстенсивному вирощуванні риби у внутрішніх водоймах та кустарному морському прибережному промислі. Наприкінці 80-х рр. загальний вилов риби в Україні досяг 1,1 — 1,2 млн. т, що вивело її в число 20 провідних рибопромислових країн світу.

У 1998 р. загальний вилов становив 377,5 тис. т, зокрема у Світовому океані - 311 тис. т. Значна кількість улову експедиційного флоту України реалізується на зовнішньому ринку, переважно в країнах Африки і Латинської Америки.

Найбільшим виробником прісноводної аквакультури в Україні є Виробниче державно-кооперативне об «єднання «Укррибгосп «. До його складу входять понад 90 підприємств та організацій з розведення та вирощування риби, які володіють 80 тис. га ставів.

Рибопромисловий флот України має різні типи добувних, переробних, транспортних, пошукових, рятувальних та допоміжних і навчальних суден. Основу флоту складають три групи суден, кожна з яких діє у своїх районах промислу: судна типу «Прометей », «Атлантик », «Моозунд », «Антарктида », «Пулковский меридиан », «Наталья Ковшова «здійснюють вилов у різних частинах Світового океану та переробку морепродуктів (консерви, заморожена продукція, рибне борошно та жир); рибальство в Азово-Чорноморському басейні здійснюється середніми риболовними траулерами, сейнерами-траулерами та промисловими морськими ботами; рибальство у внутрішніх водоймах здійснюється маломірними сейнерами, ботами та човнами.

Транспортні судна вантажопідйомністю до 5000 т оснащені під перевезення глибоко замороженої рибопродукції і можуть приймати її безпосередньо від промислових суден у відкритому океані, гарантують доставку в будь-які порти світу.

Найбільш потужним є Севастопольський морський рибний порт, який має вісім вантажних причалів загальною довжиною 980 п. м з прохідною осадкою суден до 9,1 м. В порту є криті склади, відкриті бетоновані майданчики, холодильник місткістю 4,0 тис. т, припортова залізнична станція. Порт забезпечує переробку рибопродукції, ординарних та генеральних вантажів, зокрема у європакетах. Можливий річний вантажооборот порту — 1,5 млн. т.

Добре оснащеним і зручно розташованим є Керченський морський рибний порт, який приймає судна з осадкою до 7,8 м, має холодильник, зливні пристрої і місткості для дизельного палива та рослинної олії, обладнання для обробки сипучих вантажів.

Держкомрибгосп України має у своєму складі 20 потужних рибопереробних підприємств та 70 регіональних організацій, що забезпечують виготовлення понад 100 найменувань морепродукції.

Виготовлення тари й упаковочної продукції є невід «ємною частиною інфраструктури рибогосподарської галузі. Асортимент зазначених виробів забезпечує Керченський тарний завод. Це підприємство має сучасні технологічні лінії з виготовлення 20 видів металевої тари, 50 видів тари з поліетилену та полістиролу, а також ящиків та 50 — 100-літрових бочок. Севастопольський рибоконсервний завод на базі сучасного бляшанобаночного обладнання з лакуванням та літографією забезпечує виготовлення консервної тари для берегових підприємств і суден флоту.

ПоказатьСвернуть
Заполнить форму текущей работой