Група як першооснова соціальної організації

Тип работы:
Реферат
Предмет:
Разное


Узнать стоимость

Детальная информация о работе

Выдержка из работы

РЕФЕРАТ

на тему:

" Група як першооснова соціальної організації «

Людина живе, розвивається і діє в групі. В колективі і під його впливом відбувається становлення особистості - складається її спрямованість, формуються суспільна активність, воля, створюються умови для саморегуляції та розвитку здібностей. Проте не кожна спільність людей, в яку включена особистість може бути названа колективом. Необхідно розрізняти поняття «група «і «колектив «. Групою можна назвати будь-яке об «єднання людей, незалежно від того, якого характеру зв «язки виявляються між його членами. Як сукупний суб «єкт діяльності та спілкування група є тим осередком, де перетинаються суб «єкт-об «єктні зв «язки особистості, соціальні та психологічні детермінанти регуляції її поведінки. Це робить групу складним утворенням, зумовлює її функції, ознаки та характер впливу на особистість.

У соціальній психології існує чимало класифікацій груп, але найзагальнішою з них є класифікація груп на умовні та реальні, малі й великі.

Спілкування і взаємодія людей відбувається в різноманітних формуваннях і об'єднаннях, які в соціальній психології визначаються як групи. Група — це відносно стала спільність людей, становище якої в суспільстві зумовлене рівнем життєдіяльності її членів.

У вітчизняній та зарубіжній соціальній психології проблема групи розроблена на досить глибокому науково-методичному рівні. Дослідження Б. Паригіна, Я. Коменського, А. Петровського, Л. Уманської зосереджуються на соціально-психологічних факторах формування та розвитку груп, визначенні специфіки впливу на особистість конкретної соціальної групи, а також питань групових взаємин.

Продуктивними з точки зору методологічного підходу слід вважати соціометричний метод Д. Морень, який дозволяє визначити структуру міжособистісних взаємин членів групи; школи «групової динаміки» К. Левіна, де досліджуються групові процеси і його «теорія поля», яка покладена в основу вивчення малих груп, соціологічний напрям Е. Мейо, відомий під назвою «хотториських експериментів» та ін.

Ці та інші теоретичні підходи до вивчення соціальної психології груп є свідченням загостреної уваги дослідників даної проблеми і саме тому вони потребують детального аналізу та наукового обґрунтування.

В соціальній психології насамперед вивчаються деякі елементарні параметри груп: композиція групи (або склад групи); структура групи, групові процеси, групові норми та цінності, групові санкції. Кожний з цих параметрів може мати зовсім різне значення в залежності від того загального підходу до групи, який реалізується в дослідженні. Так, наприклад, склад групи може бути в свою чергу описаний по зовсім різним показникам, в залежності від того, чи має значення в кожному конкретному випадку, наприклад. вікові, професійні чи соціальні характеристики членів групи. Очевидно, не може бути даний один рецепт опису складу групи, особливо в зв’язку з багатоманітністю реальних груп. В кожному конкретному випадку починати треба з того, яка реальна група вибирається в якості об'єкта дослідження: шкільний клас, спортивна команда чи виробнича бригада. Іншими словами, ми одразу «задаємо» деякий набір параметрів для характеристики складу групи в залежності від типу діяльності, з якою зв’язана дана група.

Відносно структури групи можна сказати те ж саме. Існує кілька достатньо формальних ознак структури групи: структура комунікацій, структура «влади» і т.д. Але якщо послідовно дивитись на групу як на суб'єкт діяльності, то і до її структури треба підійти відповідно. В даному випадку саме основне — це аналіз структури групової діяльності, що включає в себе аналіз функцій кожного члена групи в цій спільній діяльності. З другого боку, досить значимою характеристикою є емоційна структура групи, структура міжособистісних стосунків, а також її зв’язок з функціональною структурою групової діяльності. В соціальній психології співвідношення цих двох структур трактується як співвідношення «неформальних» і «формальних» відношень.

Групові процеси пов’язані з організацією діяльності групи, динамікою ї розвитку.

Групові норми та цінності - це певні правила, вироблені групою для забезпечення спільної діяльності її членів.

Групові санкції - це сукупність механізмів та засобів, за допомогою яких група впливає на своїх членів з метою дотримання ними існуючих норм та цінностей.

Крім вищезгаданих факторів, слід мати на увазі також ряд інших, не менш важливих структурних компонентів, які характеризують групу як спільність людей. Це — складні параметри груп. Сюди належить: психологічний клімат, групова сумісність, групова нормалізація, групова поляризація, групова ізоляція.

Соціально — психологічний клімат визначає сукупність внутрішніх умов, які створюють в процесі розвитку і життєдіяльності групи моральну атмосферу, де виявляється властиве для членів групи ставлення до загальної справи і один до одного. Позитивний (здоровий, комфортний) соціально-психологічний клімат сприяє формуванню почуття задоволеності членів групи від участі у спільній діяльності; почуття незадоволеності супроводжується, як правило, зростанням у більшості членів групи потягу до референтних, тобто привабливих. формувань, що може вести до дезінтеграції групи, тобто до роз'єднання групи.

Групова сумісність виявляється в здатності членів групи узгоджувати свої дії та взаємовідносини, розподіляти відповідальність за успіхи та прорахунки групової діяльності, сприяти один одному в процесі взаємодії та спілкування.

Групова нормалізація включає прийняття в даній групі стандарти поведінки, які регламентують відносини людей і виконують ряд функцій: регулятивну, оціночну, стабілізуючу та ін.

Групова поляризація виникає як результат групової дискусії, в ході якої різні точки зору, думки, погляди учасників формуються у дві полярно протилежні позиції, що включають будь-які компроміси, ведуть до конфлікту.

Групова ізоляція відображає тривале відокремлення групи в умовах певного простору і часу, характеризується обмеженням кола ділового та позапрофесійного спілкування.

Таким чином, аналіз вищеназваних параметрів груп створює можливість їх подальшого вивчення, в тому числі і класифікації. В соціальній психології визначальним є розподіл груп на умовні і реальні.

Реальні групи бувають природні і лабораторні. Вони розподіляються на великі і малі, організовані і неорганізовані.

Запропонована схема відображає специфічний підхід до даної проблеми: загальні закономірності спілкування та взаємодії людей розглядаються в контексті тих умовних та реальних груп, де вони набувають особливого змісту і є найбільш поширеними в соціальній практиці.

Розглянемо структуру взаємовідносин на прикладі малих соціальних груп.

Мала соціальна група має складну систему спілкування та структуру взаємин між її членами. У більшості таких груп ці взаємини мають подвійний характер.

Оскільки переважна частина малих соціальних груп виникає у зв «язку з необхідністю розв «язувати якийсь комплекс суспільних завдань, то у ході їх реалізації, у спільній цілеспрямованій діяльності члени групи повинні виконувати певні робочі функції: обмінюватися інформацією, узгоджувати свої дії з логікою трудового процесу, виконувати певні вимоги. Це — сукупність взаємовідносин, зумовлена об «єктивними соціальними відносинами, до яких людина залучається незалежно від її симпатій-антипатій.

Такі взаємини будуються за адміністративним, технологічним чи правовим принципами. Офіційно вони фіксуються і охороняються соціальними інституціями, законодавством або хоча б інструкціями та правилами і пов «язані з виконанням якоїсь конкретної справи. У соціології та соціальній психології подібні відносини називають по-різному: формальними чи офіційними, діловими чи функціональними. Відповідно і групи, об «єднані такими відносинами, називають формальними або офіційними. В організаційному і функціональному аспектах вони завжди пов «язані з організаціями і групами ширшого рівня — вторинними колективами, а через них — із соціальною структурою суспільства.

Діяльність особистості в такій структурі розглядається насамперед як діяльність цілком певного функціонера: канали спілкування в цьому разі хоч і залишають їй певну свободу вибору, але все ж досить жорсткі й обмежені.

Отже, формальна структура групи — це зовнішні комунікативні зв «язки, за допомогою яких здійснюється спілкування людей у праці, навчанні та інших різновидах діяльності. Головними особливостями такої структури, на думку Я. Щепанського, є: поділ праці та спеціалізація функцій; ієрархія посад; наявність системи координації дій; встановлення постійних ліній комунікації та схематичних способів передачі інформації.

Функції соціального контролю здійснюються спеціально створеними організаціями чи конкретними особами, які виступають від імені офіційних інституцій.

У межах офіційної структури у процесі спонтанного розвитку формується неофіційна (неформальна) структура групи, яка відображає внутрішні взаємини між її членами. За своєю природою ці міжособистісні зв «язки у цільових групах є вторинними стосовно формальних відносин, хоч за інших умов вони можуть бути чинником об «єднання людей у різні неформальні групи.

Головна характеристика таких груп — міжособистісне спілкування, що базується на неформальній організації та контролі.

Оскільки неформальні групи виникають самочинно, стихійно, їхня структура, якщо навіть вона і дуже складна, ніде офіційно не зафіксована, не закріплена законодавством чи підзаконними актами. Права та обов «язки членів таких груп більш аморфні й менше визначені, а способи їх реалізації менш конкретні, ніж у формальних групах. Головними засобами контролю тут є звичаї, традиції, групові звички, фіксовані у громадській думці. Це засоби психологічного і морального плану, хоч у деяких випадках вони і регулюють поведінку особистості значно жорсткіше, ніж засоби юридичні чи адміністративні.

У зарубіжній соціології та соціальній психології вивчення структури групових відносин має давню історію. Саме виокремлення формальних та неформальних груп вважається найбільшим «відкриттям «» теорії людських відносин «Е. Мейо. Головна роль у цій теорії, як і в практиці управлінння, відводиться саме неформальній структурі, що використовується для задоволення моральних і психологічних потреб робітника. Останнім часом послідовники Е. Мейо намагаються подолати вузькість «теорії людських відносин », розглядаючи структуру групи як єдність її формальної та неформальної структур.

За фактом «відкриття «неформальної групи стоїть чимало непростих проблем і найважливіша з них — виробнича, пов «язана, як уже зазначалось, із можливістю підвищення продуктивності праці за допомогою неформальних зв «язків. Слід враховувати і те, що через неформальні зв «язки можна досить ефективно впливати на групову свідомість працівників, пом «якшуючи виробничі і навіть соціальні конфлікти.

Деякі західні дослідники вважають, що там, де формальна теорія і організація не охоплюють соціальних відносин, там це робить неформальна організація. Неформальна організація, на їхню думку, — це людський протест проти знеособлених принципів і останній притулок індивідуальності. Прибічники цієї точки зору визнають, що в сучасному суспільстві формальна структура є зовнішньою, знеособленою щодо людини силою, тому її треба доповнити теплотою неформальних зв «язків, які задовольняють власне людські потреби.

Відомі американські спеціалісти в галузі управління М. Х. Мескон, М. Альберт, Ф. Хедоурі виділяють головні потреби, що зумовлюють вступ людини до неформальної групи.

1. Потреба в допомозі. З різних причин люди вважають недоцільним звертатися за допомогою до офіційного керівництва, щоб порадитись, як їм виконати доручену справу (невпевненість у собі, страх критики та ін.). У цих випадках вони вважають за краще одержати допомогу неформальним шляхом від колег.

2. Потреба у захисті. Виникає, коли підлеглі не довіряють керівництву, або тоді, коли треба приховати помилки свої чи друзів, або коли працівники незадоволені існуючими умовами праці.

3. Потреба в інформації. Люди хочуть знати про все, що відбувається навколо них, особливо те, що стосується їхньої роботи. У формальних організаціях, як правило, не вся інформація доходить до виконавців, а інколи вона навмисне приховується. Тому однією з важливих причин приналежності до неформальної організації є доступ до неформального каналу інформації - чуток, пліток. Це, зокрема пов «язано з потребою у психологічному захисті і приналежності до групи.

4. Потреба у тісному спілкуванні та симпатії. Люди схильні встановлювати тісніші контакти з тими, хто ближче до них, ніж з тими, хто на відстані. Крім того, вони хочуть бути ближче до тих, кому симпатизують, хто їм подобається.

Поділ відносин на формальні та неформальні певною мірою є умовним, реально мала група завжди являє собою єдність таких відносин. Разом з тим ці системи відносин досить самостійні, тому є сенс детальніше розглянути їх співвідношення та місце особистості в системі офіційного та неофіційного спілкування.

Дехто з дослідників ставить питання про бажаність «максимального «зближення офіційної та неофіційної структур малої групи з метою підвищення ефективності її функціювання. Проте навряд чи можна погодитися з подібною точкою зору, адже це відносини з різною цільовою та функціональною спрямованістю, збіг яких призводить до продовження спілкування за наперед заданими схемами. Як наслідок, знижується індивідуальна активність більшості членів групи, а сама група схиляється до шаблонних, конформних реакцій, що гальмує її розвиток. Якщо ж це триває довго, відбувається перенасиченість процесом спілкування і між членами групи виникають сили відштовхування, що врешті-решт веде до конфліктів і розпаду групи.

Співвідношення ділової та емоційної структур багато в чому визначає рівень розвитку групи, ефективність її діяльності, міру впливу на особистість. Реально можливі три варіанти такого співвідношення:

— обидві системи відносин не суперечать, а взаємно доповнюють одна одну, неформальні відносини сприяють досягненню цілей офіційної структури;

— офіційна та неофіційна системи відносин розвиваються і функціюють відносно самостійно, незалежно одна від одної;

— між обома системами існуть істотні суперечності і неофіційна структура заважає реалізації цілей офіційної структури.

Як уже зазначалось, у формальних структурах спілкування відбувається здебільшого за діловим принципом.

Спільна діяльність (виробнича, навчальна, політична, спортивна тощо) чинить певні перепони для особистості у виборі каналів зв «язку, тих членів групи, з якими вона взаємодіє, з ким хоче чи не хоче спілкуватися. Місце особистості в системі цих зв «язків визначається тим, наскільки успішно вона реалізує специфічну для групи соціальну функцію (хороший виробничник, відмінний студент тощо). Особисті якості при цьому важливі не самі по собі, а настільки, наскільки вони допомагають виконувати цю функцію.

Офіційно-ділове спілкування має ту перевагу, що дає змогу швидко включатись у комунікацію з людьми різних соціальних груп, різних ціннісних орієнтацій, своєчасно передавати і одержувати необхідну для справи інформацію. Але його ефективність знижується через надто однобічну спрямованість. Коли відносини у групі надмірно регламентовані й формалізовані, потреба в інтимному міжособистісному спілкуванні як вияв особистісної активності не знаходить виходу в цій групі. Між її членами виникають психологічні бар «єри (конфлікти, непорозуміння, напруга), і особистість починає орієнтуватись на інші групи. Усе це суттєво знижує рівень групових відносин і негативно впливає на ефективність діяльності групи.

Неминуча формалізація деяких боків нашого життя розвиває у людей потяг до посилення неформального спілкування в системі повсякденних зв «язків. Так відбувається певна компенсація недоліків офіційного спілкування.

Неофіційна структура групи відображає той реальний факт, що людина — це завжди цілий комплекс соціальних ролей, де офіційна роль, специфічна для конкретної групи, — лише одна з них. У неформальному спілкуванні особливо важливими є індивідуальні схильності (нахили), особливості характеру, настрої, тому воно завжди має характер вибіркових, емоційно насичених контактів. У формуванні цього типу відносин обов «язково беруть участь обидві сторони, виявляючи свою ініціативу та активність.

Але неформальні відносини мають і недоліки. У неформальних групах створюються свої соціальні норми, які не завжди співвідносяться з цінностями формальної організації, отже, людина може опинитися в ситуації, коли до неї ставляться загалом неприйнятні вимоги. До того ж у таких групах часто спостерігається тенденція до супротиву нововведенням, схильність до конформніших реакцій щодо, скажімо, впровадження нового порядку роботи, кількості штату та ін.

Поліпшення групових відносин можна досягти завдяки оптимальному поєднанню ділових і неофіційних взаємин. У групах високого рівня розвитку можна виокремити не дві системи відносин, як вважає більшість психологів, а три: офіційно-ділові, неофіційно-ділові та неофіційно-особистісні. Інакше кажучи, оптимальне управління малою групою здійснюється за принципом доповнюваності, коли обидві структури функціюють як певна єдність, у якій не обов «язковий механічний збіг окремих структурних елементів, наприклад, офіційного та неофіційного лідерства.

Як показує практика, в групах із великим досвідом та високою культурою спілкування здебільшого домінують саме неофіційно-ділові відносини, які будуються на грунті взаємних залежності, співробітництва, вимогливості, допомоги, довіри. Формування таких відносин безпосередньо пов «язане з проблемою розвитку самої групи, тобто тими складними і багатогранними процесами, що відбуваються в ній. Саме тому кожна мала соціальна група весь час перебуває в певному русі, відбувається зміна її структурних елементів.

Література

1. Дворецкая Г. В., Махнарылов В. П. Социология труда. — К.: 1990.

2. Кравченко А. И. История зарубежной социологии труда: Общие принципы. — М.: 1991.

3. Кравченко А. И. Социология. — М., 1997.

4. Корнєв М.Н., Коваленко А. Б. Соціальна психологія: Підручник. — К., 1995.

PAGE

PAGE 10

ПоказатьСвернуть
Заполнить форму текущей работой