Філософія давніх слов " ян. Філософія періоду Відродження

Тип работы:
Реферат
Предмет:
Разное


Узнать стоимость

Детальная информация о работе

Выдержка из работы

Філософія давніх слов «ян. Філософія періоду Відродження

Виникнення філософської думки в Україні пов «язане насамперед з появою такої історичної спільності людей, як український народ. Адже кожен народ демонструє своє право на життя не тільки здатністю до виживання, а й силою духу взагалі, і філософського зокрема. Свідченням того, що ще за давніх часів український народ був високорозвинутою спільнотою, є результати дослідження Трипільської культури, а значно пізніше — геніальна пам «ятка українського народу V-IX ст., написана у IX і переписана в XVI чи в XVII ст., «Велесова книга «. Представлена у «Велесовій книзі «характерологія українського народу показує, що початки української філософії зумовлені духом віри, любові і надії, а вінцем цього духу є свобода. З початків свого світоглядно-філософського усвідомлення український народ заявляє: «А йдемо куди — знаємо: по землі на гори і в луку моря «(Велесова книга. — К., 1994. — С. 26). Знає тому, що є цивілізованим народом: «Правда така, що ми Дажбожі внуки уму, а ум великий божий є єдиний з нами, і тому творимо і говоримо з богами воєдино «(Велесова книга. — С. 14). Філософський світогляд, поданий у «Велесовій книзі «, показує, що український народ вірить передусім у свої власні сили, здібності, що тільки завдяки діяльності можна досягти щастя і свободи: «Йдемо до полів наших трудитися, як боги веліли кожному чоловікові… «(с. 18); «Маємо істинну віру, що не потребує людської жертви «(с. 39). «Велесова книга «свідчить, що український народ пройнятий любов «ю до життя, до власної землі, відважний і сміливий у реалізації цієї любові: » … Ми відважні, коли боремося за життя… «(с. 41). Ця любов пов «язана з величезною рішучістю і оптимізмом: «І одсічемо старе 166 життя наше од нового, як січуть, рубають дрова в домах огнищан простих «(с. 47). Таким чином, філософія віри, надії, любові і свободи, яку плекав український народ у стародавні часи, є породженням його власного, неповторного і нескореного духу. -• Особливого розвитку філософська думка України набуває у Київській Русі. Виникнення філософії Русі відбувалось у процесі розв «язання суперечностей між слов «янським міфологічним світоглядом та християнством. Київська Русь — перша східнослов «янська держава, яка розвитком своєї культури продемонструвала приклад закономірного переходу від міфологічного до релігійного і від релігійного до філософського рівня світогляду. Цей перехід прискорився з впровадженням на Русі у 988 році християнства, яке було підготовлене розвитком її культури. Така готовність виявилась насамперед в тому, що світоглядна культура Русі акцентувала увагу на таких важливих проблемах, як протистояння духу і природи, душі і тіла, духовного і тілесного, Бога і Диявола та інших. При цьому в центр названої піраміди проблем ставиться людина в етико-моральному світлі її почуття і розуміння. Отже, філософська думка України розвивається як етико-мораль-не вирішення цілої низки світоглядних проблем, як філософський дух морального спрямування. Це спрямування було співзвучне християнській культурі, тому справделивим є твердження про те, що філософія доби Київської Русі мала християнський характер. Розвиток філософської думки у Київській Русі в межах християнського віровчення яскраво демонструють літописи та твори церковно-богословського характеру: проповіді, повчання та ін. /На початку XII ст. з «явилася «Повість временних літ », автором якої за традицією вважають ченця Печорського монастиря Несторау «Повість временних літ «постає не тільки як літературний твір, а й як одна із пам «яток філософської думки. Вже тут ми можемо знайти терміни «філософ «та «філософствувати «(мається на увазі «промова філософа «перед князем Володимиром). Філософське звучання мають «Слово про закон і благодать «(автор митрополит їларіон), «Посланіє «(автор Климент Смолятич), «Златоуст «(автор Кирило Туровський) та інші твори. /Слово о полку Ігоревім «є не тільки видатною пам «яткою літера-ури Київської Русі, а й джерелом своєрідної філософської культури. Основою цієї своєрідності є філософське тлумачення єдності, патріотизму і сили духу, а також образний характер твору. Враховуючи попередній досвід історико-філософського аналізу, можна зробити такий загальний висновок. Філософська думка Київської Руси мала християнський характер, у ній переважала етична проблематика: філософська картина світу, пізнання, людина, людські вчинки, суспільство розглядалося крізь призму вічного конфлікту добра і зла. А в соціальній філософії домінували патріотичні ідеї єдності всіх руських земель, зміцнення і централізації держави для відсічі іноземним загарбникам, необхідність розвитку культури та освіти. Із становленням феодального ладу християнський характер української філософії змістився у бік утвердження патристичних і агіографічних ідей. Проповідувалась зверхність віри над знанням, вищою метою пізнання проголошувався Бог, а єдиним методом пізнання — божественне одкровення. Людина тлумачилась як істота, опоганена «первородним гріхом », тіло якої є вічним джерелом гріха, а душа визнавалася безсмертною.

значний науковий інтелектуальний потенціал, що сприяло інтенсифікації процесів взаємообміну ідеями, духовного взаємозбагачення їх носіїв (острозьких книжників). У цьому взаємообміні і взаємозбагаченні народжувалась особлива філософія, в основі якої лежала ідея обгрунтування необхідності збереження й розвитку старослов «янської мови, вимога абсолютної точності при перекладах з грецької мови на старослов «янську священних і богослужбових книг. Особливе місце займала віра в чудодійну силу старослов «янської мови. Твори Герасима Смотрицького, Нова Княгиницького, Івана Вишенського (бл. 1538 — після 1620) показували, що осягнення Божественної істини в процесі здобуття навичок розрізнення численних смислових відтінків слів, проникнення в їхню приховану духовну сутність є одночасно й процесом становлення людини як особистості, її самотворенням. Особливого значення в процесі духовного становлення людини надавали тодішні українські книжники самопізнанню. Іван Вишенський, зокрема, вважав, що завдяки самопізнанню людина стає спроможною подолати свою земну форму й увійти у внутрішній духовний контакт із вищим буттям. Унаслідок цього, осяяний небесним світлом. людський розум проникає в приховану сутність вагомого повчального слова Біблії, а сама людина перетворюється із істоти, яка прив «язана до земних бажань і пристрастей, в духовну людину. Те, що осягнення істини можливе через самопізнання, острозькі книжники грунтували на переконаності в нерозривному зв «язку між розумом окремої людини і Богом, у безпосередньому контакті людського мислення і буття. На основі ідеї протиставлення Бога і світу, Бога й людини острозькі книжники формують уявлення про нікчемність, гріховність людської природи, граничне приниження й нівелювання її пізнавальних здібностей. Однак при цьому вірили в силу людського пізнання, яка, на їхню думку, залежала від щирості, наполегливості й волі кожної людини. На основі цієї віри Христофор Філалет закликає український народ розглядати свій власний, внутрішній потенціал як основу саморозвитку, обґрунтовує ідею свободи совісті, право людини на свою віру й церкву. Острозький культурно-освітній центр своєю діяльністю зробив значний внесок у розвиток філософської думки України. В ньому культивувалось розуміння філософії як мудрості з характерними пошуками істини на шляху містичного єднання з Богом. Тут обстоювалась життєздатність традицій слов «янської писемності, розвивалися реформаційні та ренесансно-гуманістичні ідеї. У кінці XVI і на початку XVII ст. в Україні та Білорусі виникали і розвивались релігійно-національні організації православного населення міст — братства. Братства були виразниками національного протесту українського і білоруського народів проти політики національного і релігійного пригноблення українців і білорусів з боку польсько-шляхетських правлячих кіл та католицької церкви. Перше братство і його школа були створені в Україні у Львові в 1586 p. В кінці XVI і на початку XVII ст. братства виникали у Києві, Луцьку, Острозі, Вільно, Замості, Могильові, Мінську та багатьох інших містах. Найвпливовішими в Україні були Львівське і Київське братства, а створені братствами школи вели широку культурно просвітницьку діяльність. Антицерковна, реформаційна за своєю суттю спрямованість ідеології та суспільно-політичної діяльності братств — одна з найхарактерніших рис ранніх періодів братського руху. У межах цієї ідеології розвивалась філософська думка братств. Виступаючи проти наступу католицизму, теологічне вчення якого протягом століть обґрунтовувалося й удосконалювалося за допомогою логіки та філософії в західноєвропейських колегіях та університетах, братчики прагнули подолати його тим ідейним арсеналом, котрий був наявний у православному богослов «ї та в попередній українській культурній традиції. Але для цієї традиції ще не властиве було виділення філософії в окрему форму суспільної свідомості. Визначний діяч Львівської, а потім і Київської братських шкіл Ісайя Копинський у своєму творі «Алфавіт духовний «досліджує з філософської точки зору проблему людини. Він розглядає людину з позицій піднесення в ній морального, розумного й духовного начала які розкриваються в процесі самопізнання. Пізнаючи себе, людина розкриває свою двонатурність, те, що вона тілесна і духовна, зовнішня і внутрішня. І перед нею виникає дилема, чому віддати перевагу: минущому, суперечливому, тлінному світові, з яким вона пов «язана тілом, чи своєму внутрішньому єству, розуму, безсмертному духові, яким вона подібна до Бога. І. Копинський радить людині обрати другий шлях, що, на його думку, веде до пізнання Бога, єднання з ним, досягнення блаженства не лише на небі, а й на землі. Певний інтерес становлять філософські ідеї такого представника Київського братства, як Кирило Транквіліон-Ставровецький. Лранквіліон, розглядаючи проблему «Бог-світ », створює вчення про чотири світи. Перший — це світ невидимих духовних сутностей, що належать до небесної ієрархії; другий — макрокосм, світ видимих тілесних речей, у якому живе людина; третій — сама людина, мікрокосм; четвертий — поєднання злих людей і грішників із дияволом, який певною мірою є самостійним творчим началом зла. Транквіліон, розрізняючи чотири світи, передусім показує, що не весь світ — зло. Він наголошує на красі й доброті тілесного світу, в тому числі тіла й тілесних почуттів людини. Ставлячи у центр свого вчення проблему людини, Транквіліон, на відміну від своїх попередників, надає проблемі душі й тіла не лише морального, а й гносеологічно-природознавчого звучання. Без тіла й вегетативних процесів людина не може жити, а її душа — відчувати, розуміти, набувати й виявляти доброчесності, тому тіло — друг душі. Транквіліон наближається до визнання гармонії душі й тіла. Ідейну атмосферу братств передають ораторські твори Транквіліона, присвячені світським сюжетам. Це передусім «Похвала мудрості «, де прославляються науки, філософія, мудрість, розкривається їхнє прикладне значення в повсякденному житті кожної людини й усього суспільства. Помітним представником другого періоду братського руху є Меле-тій Смотрицький (прибл. 1572−1633), який, на відміну від попередників, надає суспільно-громадянського спрямування своїм працям. Проблема людини, її душа, критика морально-соціальних вад тогочасного суспільства набувають у нього підпорядкованого значення. Закликаючи до людяності й звертаючись до сумління та самопізнання людини, М. Смотрицький надає самопізнанню не стільки морального, як громадсько-патріотичного звучання. Незважаючи на неодноразові негативні висловлювання на адресу арістотелівських силогізмів, М. Смотрицький долає заборону застосування логіки до теології. Він вперше звертається в своїх творах до логіко-дедуктивного виведення логічних операцій і методів, розроблених західноєвропейською схоластикою і вдосконалених пізніше розвитком філософії. Шляхом розвитку гуманістичних традицій і загального піднесення рівня філософської думки в Україні йшов і Касіян Сакович. Найбільш яскраво його філософські шукання відображені в написаних ним посібниках для братських шкіл: «Арістотелівські проблеми, або питання про природу людини «та «Трактат про душу «. Приділяючи велику увагу проблемі самопізнання, Сакович спрямовує її розв «язання не на осягнення Бога через моральне вдосконалення й духовність, а на тілесну природу людини та її душу, пов «язану з відчуттям і мозком. Життєдіяльність людини як біологічного єства К. Сакович пояснює законами природи й ідеєю природного провидіння, яке заступає Боже втручання у природні справи. Пізнання тілесного єства людини, на думку К. Саковича, потрібне для того, щоб вивчивши закони і властивості власної природи, вона жила згідно з ними, управляла собою, уникала того, що їй шкодить. Своєрідно розглядає Сакович душу. В праці «Трактат про душу «душа розглядається в її відношенні до тіла. Сакович більше схиляється до арістотелізму, ближчого до природничого й раціоналістичного тлумачення душі. Він надає перевагу думці про божественне походження душі. Незважаючи на те, що філософія братських шкіл була обмеженою, своїм розвитком вона спонукала до нових творчих шукань, які й відбилися у філософії видатних діячів Києво-Могилянської академії, що виникла в 1632 році на базі братської школи Київського богоявленського братства.

ПоказатьСвернуть
Заполнить форму текущей работой