Духовний вплив природи на людину

Тип работы:
Реферат
Предмет:
Разное


Узнать стоимость

Детальная информация о работе

Выдержка из работы

Духовний вплив природи на людину

Природне середовище було, є і буде незмінним партнером людини в їх повсякденному житті. Ми черпаємо із скриньки природи всі наші багатства. Природа, її краса і велич залишаються нашим головним скарбом, нашою святинею, якій непідвладні час, мода…

В.О. Сухомлинський стверджував, що сама по собі природа не розвиває і не виховує. Залишивши дитину наодинці з нею, годі сподіватись, що вона під впливом навколишнього середовища стане розумною, глибоко морально, непримиренною до зла. Однак разом з культурою, людським впливом проявляється сила настільки сильно, що неможливо це не помічати. Тільки активна взаємодія з природою здатна виховувати найкращі людські якості.

Свідоме і бережливе ставлення кожної людини до природи можливе тільки при наявності екологічної культури, широких екологічних знань, які повинні формуватись, починаючи з дитинства. Знання екологічних норм, закономірностей розвитку природи, знайомства з загадковим світом тварин, рослин, з особливостями їх поведінки, проблемами, які виникають в їх житті, дуже часто з вини людини, дадуть можливість кожному відчути особисту відповідальність за майбутнє природи.

Сьогодні важливо усвідомлювати нерозривну зв «язок природи і суспільства, що носить взаємний характер. Тут доречно згадати слова А.І. Герцена про те, що «природа не може суперечити людині, якщо людина не суперечить її законам «. З одного боку, природне середовище, географічні і кліматичні особливості роблять значний вплив на суспільне розвиток. Ці фактори можуть чи прискорювати сповільнювати темп розвитку країн і народів, впливати на суспільний розвиток праці.

Нашій планеті за різними підрахунками від 4,5 до 5 млрд. років. У масштабах Всесвіту цей час можна вважати миттю, але для нас, людей, що мешкають на цій планеті зараз, ці 5 млрд. років -це величезний проміжок часу, який навіть важко собі уявити, не кажучи вже про те, щоб зрозуміти його та сприйняти, як належне.

Центральна зірка нашої системи, наше Сонце — це звичайний жовтий карлик, зірка дуже ординарна і нічим не примітна. Розташована вона далеко від центру нашої Галактики, і сторонній спостерігач не звернув би на неї ніякої уваги — просто ще одна зірка з мільярдів.

Навколо цієї зірки утворилася система з 9 планет, які обертаються навколо неї з різною швидкістю та на різних орбітах. Ну то й що? В галактиці безліч зірок з планетарним оточенням ! Так, усе вірно, якби не одне маленьке «але» — на одній з цих планет з’явилося життя.

Звичайно, шлях розвитку життєвих форм від найпростіших молекул та клітин до сучасного біологічного різноманіття в живій природі був непростим та тернистим. Багато видів внаслідок еволюційного відбору були відкинуті природою та вимерли. Інші види продовжували успішно розвиватися, еволюціонувати та збільшуватися чисельно. В процесі еволюції у представників різних видів внаслідок пристосування до нестабільних умов довкілля змінювалася внутрішня будова, поведінка, з’являлися нові інстинкти та навички тощо.

Протягом свого існування та розвитку різні живі організми взаємодіяли одне з одним. Якщо для існування цим організмам був потрібен один і той же природний ресурс, — вони об'єднувалися в групи та спільноти для користування цим ресурсом або конкурували одне з одним … Відбувався процес поступового утворення біосфери у такому вигляді, який ми маємо на сьогоднішній день.

Процес еволюції біосфери йшов дуже повільними темпами. Потрібні були десятки або навіть і сотні мільйонів років для того, щоб один вид змінився іншим. Інколи могло з’явитися відчуття, що еволюція зупинилася і біосфера Землі уже не змінюється — настільки повільними були ці зміни. Але приблизно 150 тис. років тому все змінилось: на планеті з’явилися давні люди, так звані неандертальці.

На мою думку, всю історію розвитку біосфери Землі треба розділити на 2 періоди: час, коли людини ще не існувало або людей було дуже мало, і час, коли людина гордовито здійняла свою голову і, уявивши себе незалежною від природи, заявила про своє існування. По аналогії з християнською релігією можна було б навіть створити відповідні позначення часу: «before human being (b. h)» (до появи людини) та «after human being (a. h) (після появи людини)».

Звичайно, це жарт, але у кожному жарті, як відомо, є краплина істини. У цьому випадку істина полягає у тому, що за останні 150−200 років свого існування людина перетворилась у найнебезпечнішу істоту, яка коли-небудь знаходила собі притулок на цій планеті.

t

лля був мінімальним. Просто це був ще один вид тварин, схожих на мавп, але достатньо розумних, щоб виробляти з каміння та гілок примітивні знаряддя праці та полювання (інколи навіть на подібних собі). Але під час льодовикового періоду внаслідок природного відбору вижили найсильніші, найрозумніші та найсміливіші особини, які потім стали пращурами тих людей, яких ми бачимо сьогодні довколо себе. За тисячі років свого існування фізично людина майже зовсім не змінилася. Навіть природний добір та еволюція не змінили людину. Людство не змінювало себе, воно змінювало все НАВКОЛО СЕБЕ.

Людина з’явилася на світ, як частина природи, і тому її існування повністю від природи і залежить. Усе, що ми їмо і п'ємо, у що вдягаємось і де живемо, бере свій початок у довколишньому середовищі, його природних ресурсах. Усі джерела отримання людиною необхідних їй матеріальних статків містяться в обєктах живої та неживої природи. Природні ресурси використовуються як засоби праці і являють собою основу усіх матеріальних багатств людини та комфортного середовища її існування.

Прадавні люди усвідомлювали свою повну залежність від природи, розуміли свою беззахистність перед її стихіями і тому ставились до них з повагою. Недарма колись природу щанобливо називали «матінко-природа», тим самим вважаючи себе покірним сином чи донькою цієї великої матері.

Але природа дала людині допитливий розум, вміння аналізувати, порівнювати та робити висновки. І чим більше людина отримувала знань про природу, її закони та механізми, тим могутнішою вона себе уявляла. Базуючись на отриманих знаннях та досвіді, людина будувала техногенне суспільство, техноцивілізацію, головною метою якої було і є безтурботне її життя у комфортному, повністю простосованому до її потреб оточенні.

Тоді і почалося те, що потім буде гордовито назване «грандіозна технологічна революція». Ніхто не заперечує, що технічний прогрес приносить багато користі людству. Опанована енергія розщепленого атомного ядра, людина літає у космос та на найближчі планети, знайдено ліки від хвороб, які колись вважалися невиліковними, людина керує річками та прогнозує погоду, будує міста-мегаполіси та руйнує гори. Людина живе довше, харчується краще, дихає кондиційонованим повітрям … та невпинно збільшує свою чисельність. Звичайно, чим більше людей, тим більше одежі, харчів та ще багато чого їм потрібно. І не просто потрібно, а обовязково треба. Навіть у наших законах зазначено, що кожна людина має право на відповідний рівень життя та добробуту. Я міг би навіть припустити, що головною метою існування держави, суспільства та цивілізації взагалі є забезпечення кожного відповідним рівнем життя. Але, як нам відомо, нічого з нічого не виникає, усе звідкись береться, а потім у щось трансформується. Такий закон природи. Отож запитання: «Якщо людині потрібна їжа, залізо, дерево чи вугілля, то звідки це усе взяти? З повітря? «. Відповідь проста і усім нам відома: «У природи взяти, а де ж ще!». Так було, є і буде завжди. Бо так вкарбовано в людській свідомості: людина-споживач, користувач та перетворювач.

Однак не треба забувати, що первісна природа, не спотворена людиною — величезне джерело духовного збагачення людства.

Природа з давніх давен була силою, яку боялися люди, яку любили і поважали, без якої не могли мислити своє існування.

Природа давала їжу, дім, природа давала натхнення, природа давала нові відкриття, давала змогу людству розвиватися, збагачуватися і змінюватися.

Не має жодного народу, який би не створив легенд про природні сили та явища, не має міфів, у яких би природі не відводилася провідна роль.

Якщо взяти український народ, то можна побачити, яку велику роль відігравала і продовжує відігравати природа. Це в першу чергу звязано з обрядами та звичаями українського народу, це стосується впливу на культуру нашого народу.

Малярство, архітектура, письменництво — усі вони дихають природними колоритами. Природа — це не просто фон, у якому мешкає сучасна людина, це своєрідний дім, який, як матір, виховує, збагачує матеріально і духовно.

Тілький правильний підхід до природи, розумне використання її багатств, правильне усвідомлення її ролі дає змогу сучасному людству духовно не бідніти і отримувати від неї сили.

Природа — це не просто мальовничий образ поетів чи малярів, це духовна криниця, яка збагатила і продовжує збагачувати не один народ і не одне покоління. То ж памятаймо, що природа потребує уваги і нашої любові. Бо тільки у взаємолюбові виграють всі: і природа, і наша людська душа.

Використана література:

Кончаківський П.І. Про духовний світ людини. — Львів, 1994.

Звичаї та обряди українського народу. — К., 2000.

ПоказатьСвернуть
Заполнить форму текущей работой