А.П. Чехов і його твори "Палата №6", "Іонич"

Тип работы:
Реферат
Предмет:
Разное


Узнать стоимость

Детальная информация о работе

Выдержка из работы

Реферат на тему:

А.П. Чехов і його твори «Палата № 6», «Іонич»

А. Чехов — видатний російський прозаїк і драматург. Він підняв на недосяжну висоту жанр оповідання-новели і сказав нове слово у драматургії.

В 1884 році виходить перший збірник оповідань Антона Павловича Чехова, позитивно оцінений критикою, — «Сказки Мельпомены», в який ввійшли шість оповідань з життя людей театру.

1884 рік видався надзвичайно вдалим для Чехова. Закінчуючи університет, він уже був автором таких чудових творів, як «Хирургия», «Хамелеон», «Жалобная книга», «Смерть чиновника», «Толстый и тонкий», які пізніше будуть рахуватися програмними в його творчості. Всі вони виросли з невеликих історій, анекдотів, смішних сценок і по суті перетворилися в сатиричне викриття сучасної Чехову дійсності. Його оповідання — новели — це епічні твори, в яких ставляться великі морально-психологічні проблеми. Чехов у своїх творах — майстер художньої деталі.

1886 рік став переломним у творчості Чехова. Випустивши в світ книгу «Строкаті оповідання», він немовби підбив підсумок зробленому, щоб перейти на новий, вищий щабель творчого розвитку.

В своїй літературній діяльності Антон Павлович не забував про те, що він лікар. Лікарі стають головними героями його творів, та й психологію своїх персона жів він описує з чисто медицинською ретельністю. Навіть незнайомим з біографією Чехова читачам стане зрозуміло, що письменник створивший такі твори, як «Палата № 6», «Случай из практики», «Скучная история», «Припадок», — лікар за пофесією. Інші оповідання письменника- «Чорний монах», «Людина у футлярі», «Іонич», «Дама з собачкою», — також стали шедеврами, в яких ми бачимо глибокий аналіз дійсності, даний у викінчених художніх образах. Письменник відмовляється від моральної проповіді, глибоко досліджуючи натомість життєві явища.

Медицинська практика, без сумніву, розширила й життєвий досвід письменника: адже до нього йшли люди не тільки з різними захворюваннями, але й з різними долями. Тому немає нічого дивного в тому, що в чеховських творах зустрічаються різних характерів і соціальних верств. Проте критики часто звинувачували Чехова в тому, що в своїх оповіданнях він зображує похмурий і сірий світ, в якому немає місця «живій людині», ніби цей світ бачиться очима хворого. Проте письменник за своєю вдачею був веселою і життєрадісною людиною. Він був прив’язаний до своєї сім'ї, любив сестру і братів.

Палата № 6. Оповідання і повісті 90-х років, спрямовані проти жорстокого і вульгарного життя. Ця розповідь написана після повернення Чехова з о. Сахалін. Образ в «язниці переслідує письменника і палата № 6 — це в «язниця.

«Усюди — палата № 6. Це Росія» (Лєсков). Повість починається з опису флігеля лікарні, там розташовані душевно-хворі. Тяжке враження складається після опису флігеля, а ще більше збільшується з опису палати і сторожем Микитою.

Хворі схожі на арештантів, лікарня на в «язницю, де все перемішалося і важко відрізнити нормальну людину від божевільного. Єдина людина здатна тверезо міркувати це душевнохворий І.Д. Громов. Доктор Рагін говорить, відвідуючи його в страшній палаті: «Якби ви знали друг мій, як мені набридли загальне бездарність, бездумність, тупість і з якою радістю я кожний раз розмовляю з вами. Ви розумна людина і я насолоджуюся вами».

Життя серед нормальних людей, звела його з розуму, і він занедужав манією переслідування, дуже розповсюджене захворювання того часу. Громов попадає в той заклад, де хворих не лікують, а мордують.

Громов болісно реагує на зло, несправедливість, беззаконня. Він не перестає протестувати, обурюватися, і не утрачає віри в те, що чи рано пізно правда нарешті восторжествує.

Інакше дивиться на життя доктор Рагінь. «При всякій обстановці ми можемо знайти заспокоєння в самому собі». Відштовхуючись від цієї ідеї Рагель не втручається в справи лікарні, не намагається змінити положення хворих: «У своїй нечесності винуватий не я, а час».

Чехов повстає проти насильного погляду на життя, зручного для тих, хто сам не страждає. Вустами Громова автор засуджує Рагіна: «Нас тримають тут за ґратами, гноять, мордують, але це прекрасно і розумно, тому що між цією палатою і теплим кабінетом немає ніякої різниці.

«Муки нехтуєте, а мабуть прищеми вам палець дверима, закричите в усе горло».

Лише перед смертю Врагель зрозумів правду Громова, правду тих, хто не хоче, не може миритися з насильством. Коли в палаті № 6 Микита б «є його, ця подія висвітлює пронизливим світлом неправда його життя і його філософського світогляду. Настає пробудження совісті, появи почуття провини, у голові його мигнув страшний, нестерпний біль, що таку ж точно біль повинні були випробувати роками ці люди. Рагін умер не від побоїв Микити, а від боріння совісті, яка прокинулася.

«Іонич»

У оповіданні «Іонич» А. П. Чехов показує поступову деградацію людини, яка перетворюється під впливом середовища з молодого енергійного лікаря в жирного, апатичного обивателя.

У місто С. приїжджає Дмитро Іонович Старцев — молодий земський лікар, який захоплений роботою, прагненням допомогти людям, зробити щось неабияке. Робота складає для нього сенс життя, заради неї він відмовляється від розваг. Однак йому радять бувати у «самій освіченій у місті родині» Туркиних, що насправді була цілком посередньою, але з потугами на оригінальність. Старцев починає бувати в Туркіних, закохується в їхню дочку Катерину Іванівну і навіть намагається доглядати за нею. Примітно, що коли доктор поїхав робити пропозицію Катерині Іванівні, по дорозі міркував, скільки дадуть приданого. Катерина, уявивши себе талановитою піаністкою, відмовляє Старцеву, і він горював цілих три (!) дні.

Проходить час. Дмитро Іонович обзавівся практикою, поповнів, по-старому ніде не буває - але вже не через служіння медицині, а через її прибутковість. Коли ж, через чотири роки, Катерина приїжджає погостювати і, зустрівши Старцева, захоплено викликує про те, як чудово допомагати страждальцям, Іонич думає про те, з яким задоволенням він виймає щовечора гроші з кишені. І вогник, що ледь зажеврівся в його душі, знову згас.

Іонич перетворився в товстого, дратівливого, ледачого душею обивателя, власника маєтку і двох будинків у місті. І ніхто і ніщо більше його не цікавить, крім грошей. «А добре, що я тоді не женився!» — думає Іонич.

«Середовище заїло» — так пояснювали на початку століття подібні метаморфози. Але ж Дмитро Старців був недурною людиною й усвідомлював, що з ним відбувається — і тем глибше трясовина обивательщини, у яку він занурювався. Винен сам Іонич, значить у ньому споконвічно сидів ледачий обиватель, а те, що було в ньому гарного, зростаючого, світлого, не змогло пробитися через цю лінь і щиросердечну непевність.

* * *

Отже, як бачимо, А. П. Чехов був майстром не тільки слова, але й душі людської, досліджував її тонкі сторони і намагався поділитися своїми спостереженнями з читачем. За що йому всі ми повинні дякувати.

Л і т е р, а т у р а:

Російська література. М., «Наука», 1985.

Російська література. М., «Просвіта», 1989.

Зарубіжна література. Т., «Навчальна книга», 2000.

ПоказатьСвернуть
Заполнить форму текущей работой