Гігієна житла.
Мікроклімат житлових приміщень

Тип роботи:
Реферат
Предмет:
Різне


Дізнатися вартість нової

Детальна інформація про роботу

Витяг з роботи

Реферат з гігієни

На тему:

Гігієна житла. Мікроклімат житлових приміщень

Гігієна житла. Мікроклімат житлових приміщень

ПЛАН

Мікроклімат житлових приміщень

Опалення житлових приміщень

Природна і штучна вентиляція. Кондиціювання повітря

Гігієнічні вимоги до експлуатації газових нагрівальних приладів у побуті

Гігієнічні вимоги до будинків готельного типу та гуртожитків

Гігієнічні вимоги до сільських населених пунктів

Гігієна польового стану

Література

Мікроклімат житлових приміщень

При оцінці мікрокліматичних умов житла основне значення має його температурний режим. Так, взимку оптимальна температура в приміщенні повинна становити 18−19 °С (для помірного поясу) і 17−18 °С (для жаркого). Відносна вологість повітря (при температурі повітря 18−20 °С) має бути в межах 40−60%. Третій компонент мікроклімату — швидкість руху повітря, яка в зимову пору року не повинна перевищувати 0,2−0,3 м/с.

У кінцевому підсумку вимоги до мікроклімату в житлових приміщеннях зводяться до того, щоб людина, вдягнена в легкий одяг і взуття, яка знаходиться тривалий час в малорухливому стані, не мала неприємних відчуттів: охолодження чи перегрівання.

Причини вологості в житлових приміщеннях І заходи боротьби з нею

Внаслідок неправильної експлуатації житла або через технічні порушення при його будівництві в житлових приміщеннях виникає вологість. Причини вологості можуть мати експлуатаційний характер — недостатнє опалення у зимовий період, перенаселення житла, прання і сушіння білизни, готування їжі при недостатній вентиляції. Застосування вологоємких будівельних матеріалів, в «язких розчинів, відсутня або недостатня гідроізоляція, дефекти покрівлі та ринв, розташування будинку в улоговині, яка погано освітлюється та провітрюється тощо також сприяють появі вологості.

Підвищення вологості у приміщенні погіршує умови проживання І негативно впливає на організм людини. Перш за все у приміщенні підвищується відносна вологість повітря, в результаті чого на стінах, шпалерах, меблях, підлозі з «являється пліснява, розвиваються бактерії, грибки, які мають неприємний запах і руйнуються дерев «яні деталі будівлі, меблі. Особливо це сприяє появі різних захворювань. Крім того, вогкість підвищує тепловіддачу організму — людина у вологому приміщенні постійно мерзне. Це призводить до загострення тонзилітів, виникнення ангін, катарів верхніх дихальних шляхів. Порушення терморегуляції в цілому сприяє виникненню ревматизму, радикуліту, невралгії, загостренню туберкульозу.

Особливо небезпечне охолодження для людини, яка спить у вологому

приміщенні.

При появі перших ознак вогкості приміщення треба добре опалювати і провітрювати, регулярно витирати воду з предметів і стін. Не слід заставляти вологі стіни меблями, завішувати килимами, заклеювати шпалерами, тому що доступ повітря до стін закривається. Заклеєна шпалерами стіна «не дихає «, тобто немає обміну між внутрішнім повітрям і зовнішнім.

Систематичне провітрювання і хороше опалення квартири попереджують появу вогкості в житлі. Для об «єктивної оцінки ступеня вІдволоження стін визначають вміст води в штукатурці, він не повинен перевищувати 2%.

Повітряне середовище приміщень оцінюється також за його складом.

Хімічний склад повітря в приміщенні такий же, як і ззовні: приблизно 21% кисню, 78% азоту, 0,04% діоксиду вуглецю, менше 1% складають озон, водень, гелій, неон, криптон, радон і аргон, непостійна кількість водяних парів. При диханні склад повітря змінюється. Видихуване людьми повітря містить менше кисню і більше діоксиду вуглецю тощо (табл. 6. 4).

У повітрі закритих, недостатньо вентильованих приміщень вміст діоксиду вуглецю може свідчити про ступінь забруднення середовища продуктами життєдіяльності людей і про ефективність вентиляції.

В таких умовах погіршується самопочуття і з «являється відчуття нечистого (спертого) повітря. Ввстановлено, що паралельно із збільшенням кількості С02 зростає в повітрі вміст і інших продуктів життєдіяльності людей, які одержали назву антропотоксинів. Понад 30 сполук входять до складу антропотоксинів: оксид вуглецю, аміак, ацетон, сірководень, вуглеводні, альдегіди, органічні кисло-

Таблиця 6. 4

Зміна складу і властивостей повітря при диханні

Показники якості Атмосферне повітря Повітря, яке видихається

Кисень близько 21% 15,5- І 8,0%

СО2 0,03−0,04% 2,5−5,0%

Пари води різна кількість насичене

Температура різна 35−37°

ти, діетиламін, крезол, фенол тощо. Крім згаданих сполук, в повітря закритих приміщень може надходити більш як 100 летких речовин, які утворюються при розкладанні органічних речовин на поверхні тіла, одягу, в кімнатному пилу, виділяються із полімерних матеріалів.

Оскільки в практичних умовах визначити всі фактори, які можуть забруднювати повітря складно і нераціонально, гігієністи прийняли досить зручний показник — вміст діоксиду вуглецю, який запропонований ще М. Петтенкофером і є досить інформативним. Прийнято вважати: якщо концентрація С02 в повітрі менша 0,07%, то вентиляцію в приміщенні можна вважати доброю; до 0,1% -задовільною, а до 0,15% - допустимою лише для короткотривалого перебування (наприклад, у кінотеатрах).

Для гігієнічної оцінки повітря, крім хімічного складу, має значення й іонний склад повітря (докладніше в розд. 3). Чим чистіше повітря, тим більше воно містить легких електровід «ємних Іонів.

У закритих приміщеннях легкі іони поглинаються в процесі дихання, а також пилом, одягом тощо. Тому ступінь іонізації вважається досить добрим індикатором чистоти повітря. Експеримен-тально підтверджено негативну дію деіонізованого повітря. У людей з «являються сонливість, головний біль, підвищується артеріальний тиск, збільшується кількість недоокислених продуктів у сечі. Для поліпшення якості повітря його збагачують легкими іонами до рівня 4000−5000 в 1 см³.

Поряд з іншими показниками забруднення повітря є мікроорганізми (бактерії, спори, цвілеві грибки). Найчастіше вони знаходяться на поверхні пилинок, з якими переносяться потоками повітря. У повітрі закритих приміщень може бути значна кількість мікроорганізмів, зокрема патогенних.

При кашлі, чханні й при розмові в повітря надходить велика кількість краплинок слини і слизу, в яких є мікроби. Встановлено, що при чханні утворюється до 40 000 краплинок, здорова людина може виділити в повітря до 20 000 мікробів, а хвора — до 150 000. Бризки слини при цьому розлітаються в повітрі на віддаль до декількох метрів. Тривалість знаходження краплинок у завислому стані залежить від їх розміру: великі краплини діаметром до 0,1 мм утримуються в повітрі тільки декілька секунд, Найдрібніші краплини, внаслідок малої маси, можуть знаходитись в повітрі у завислому стані декілька годин і переноситися повітряними потоками на велику відстань.

Звичайно, патогенні мікроби, які є в повітрі, можуть стати причиною інфекційних захворювань. У розповсюдженні цих хвороб має значення стійкість патогенних мікроорганізмів до висушування, що визначає можливість знаходження їх в рідкій або твердій фазі аерозолю. Розрізняють два способи передачі інфекції через повітря: а) повітряно-краплинний (кір, кашлюк, грип, дифтерія, скарлатина, менінгіт, вітряна і натуральна віспа) і б) пиловий (туберкульоз, сибірка, гнійні Інфекції, натуральна віспа).

З метою попередження бактеріального забруднення повітря і його негативного впливу проводять ряд профілактичних заходів: вентиляцію приміщень, вологе прибирання з використанням дезінфі-куючих речовин, забезпечення достатнього природнього освітлення, ізоляція хворих, опромінення повітря бактерицидними лампами.

Опалення житлових приміщень

Існує два типи опалення: місцеве (пічне) і центральне. На сьогодні, незважаючи на наявність більш досконалих в гігієнічному і технічному відношенні систем опалення, пічне опалення все ще дуже розповсюджене. Загальними недоліками його є забруднення повітря приміщення продуктами згоряння, в тому числі оксидом вуглецю, паливом; дуже низький коефіцієнт корисної дії; нерівномірний розподіл температури в опалюваних приміщеннях; втрата корисної площі приміщень; при несправності печей і відсутності нагляду — небезпека виникнення пожежі.

Залежно від конструкції розрізняють печі великої теплоємності (рис. 6. 2) (коефіцієнт корисної дії - 0,85−0,90), середньої (0,5−0,7), низької (0,2−0,4). До останніх відносять залізні печі, які швидко нагріваються і швидко охолоджуються (буржуйки), та російські печі.

Залежно від виду теплоносія, центральне опалення поділяють на водяне, парове і повітряне. Основними елементами систем центрального опалення є: тепловий генератор, в якому відбуваються спалювання палива або перетворення електричної енергії в теплову внаслідок чого підвищуються фізіологічний тонус тканин і опірність організму до простудних захворювань.

2. При променистому опаленні більш рівномірне нагрівання повітря в приміщенні як у горизонтальному, так і у вертикальному напрямках.

3. Температура підлоги вища, ніж при інших видах опалення.

Тому доцільним є використання променистого опалення в дитячих і лікувальних закладах, особливо в операційних, де напіврозкритий хворий знаходиться на операційному столі й втрачає тепло головним чином шляхом випромінювання. При такому опаленні втрати тепла будуть значно меншими без істотного підвищення температури повітря в операційній, що негативно впливатиме на самопочуття медичного персоналу.

Природна і штучна вентиляція. Кондиціювання повітря

На чистоту повітря в житлових приміщеннях впливають кількість людей, які знаходяться в приміщенні, інтенсивність виконуваної ними роботи, температура внутрішніх приміщень. Різноманітні побутові процеси — приготування їжі, прання білизни, опалювання печей тощо також призводять до погіршення якості повітря. Крім цього, істотним джерелом забруднення є тютюновий дим, в якому містяться продукти повного і неповного згоряння, а також сухої перегонки тютюну і паперу: оксид вуглецю, ціанисті сполуки, метиловий спирт, нікотин, кадмій тощо. При спалюванні 1 г тютюну в цигарках в повітря надходить 20−80 см3 оксиду вуглецю, а при спалюванні в люльці - від 53 до 109 см³.

Одним із важливих заходів щодо збереження чистоти повітря в житлах є вентиляція, тобто заміна забрудненого повітря чистим, атмосферним. Вентиляцію (повітрообмін) характеризують вентиляційний об «єм і кратність повітрообміну.

Вентиляційний об «єм — це кількість повітря (в м3), яке надходить у приміщення протягом 1 години. Він складається з інфільтраційного і вентиляційного повїтря. Інфільтрація — це проникнення повітря через стіни, пори будівельних матеріалів, щілини в будівельних конструкціях тощо. Найбільш повітропроникними є шлакоблокові, керамзитобетонні, цегляні, дерев «яні стіни. Найменш повітропроникними — гранітні, мармурові. Другою складовою частиною вентиляційного об «єму є повітря, яке надходить у приміщення через спеціально передбачені для цього вентиляційні пристрої: кватирки, фрамуги, вікна, вентиляційні канали.

Відношення вентиляційного об «єму до об «єму приміщення характеризує інтенсивність вентиляції. Кратність повітрообміну -це показник, який показує, скільки разів протягом години змінюється повітря в приміщенні. Враховуючи виділення діоксиду вуглецю людиною в спокої, вчені підрахували, що мінімальний об «єм вентиляції на одну людину в житлових приміщеннях повинен бути не меншим 30 м³ за 1 годину. Оптимальні ж умови повітряного середовища для людини, що фізично працює, забезпечуються при об «ємі вентиляції 80−120 м3/год.

Природна вентиляція приміщень зумовлена різницею температур зовнішнього і внутрішнього повітря. Для посилення природної вентиляції проводять провітрювання приміщень через вікна, кватирки, фрамуги. Особливої уваги в цьому плані заслуговують, переважно в холодну пору року, фрамуги, їх влаштовують у верхній частині вікна і відкривають всередину під кутом 30−45°. Зовнішнє холодне повітря йде спочатку вгору до стелі, потім, змішуючись з повітрям приміщення і нагріваючись, опускається вниз (рис. 6. 4). Кватирки в житлових приміщеннях роблять розміром не менше 0,3 м². Коефіцієнт аерації (відношення площі підлоги до площі кватирки) повинен бути не меншим 1: 50.

Найкращий ефект природної вентиляції досягається при наскрізному провітрюванні, коли вікна розкриті на протилежних сторонах будинку. При цьому кратність повітрообміну може досягати 25−100 разів на годину. На інтенсивність вентиляції також впливає різниця температур зовні і всередині

Рис. 6.4. Фрамуга.

розміщенні, сила і напрямок. Вітровий тиск з однієї сторони «заганяє «з допомогою інфільтрації повітря через пори і нещільності будівельного матеріалу і будівельних конструкцій, а з протилежної (підвітряної) «відсмоктує «його із приміщення.

До засобів, які посилюють природну вентиляцію, відносять внутрішньостінні вентиляційні канали. У житлових квартирах їх доречно влаштовувати у всіх приміщеннях, особливо на кухні, у ванній, туалеті. Істотним недоліком природної вентиляції є її нерівномірність, тому радикально покращити повітрообмін можна штучною вентиляцією. Особливо це стосується кухні або приміщення, де тривалий час знаходиться велика кількість людей.

Штучна вентиляція може бути припливною, витяжною або припливно-витяжною. Найбільш досконалою системою штучної вентиляції є кондиціювання, тобто очищення повітря і створення та автоматичне регулювання в приміщенні оптимальних мікрокліматичних параметрів: температури, вологості, швидкості руху повітря. Є різні системи кондиціонерів. У найбільш досконалих приладах можна регулювати іонний склад, ароматизувати повітря.

Кондиціонери є місцеві й центральні. Місцеві, або кімнатні, кондиціонери називають ще кліматизерами, вони передбачають лише охолодження повітря. При кондиціюванні повітря в приміщеннях для перебування великої кількості людей (аудиторії, кінозали, театри тощо) рекомендовано створювати пульсуючий мікроклімат для підтримання тонізуючого ефекту: кожні 15 хвилин на дві хвилини знижувати температуру повітря на 3−4 °С. Цей захід попереджує присипляючу дію монотонного мікроклімату.

Гігієнічні вимоги до експлуатації газових нагрівальних приладів у побуті

Усі газоспалювальні прилади, які застосовують у побутових умовах, можна поділити на дві основні групи. Перша група — це прилади спалювання газу з відводом продуктів згоряння у димохід. До них відносяться газові топки будинкових і квартирних котелень, деякі види водонагрівачів для ванн і газових побутових печей для опалювання квартир. Друга група — це головним чином побутові газові плити з відкритим спалюванням газу і прямим викидом усіх продуктів горіння в повітряне середовище приміщень.

При спалюванні газу в закритих приміщеннях значно змінюються фізичні властивості повітряного середовища (температура, вологість, іонізація повітря) та його хімічний склад (забруднення продуктами неповного згоряння).

При спалюванні газу в найбільш розповсюджених дво- або чотирьохконфоркових плитах температура повітря приміщення підвищується після годинного горіння на 1−3 °С, після 3-х чи більше годин — на 4−6 °С, а іноді навіть на 6−8 °С, паралельно збільшується вологість повітря.

Внаслідок відкритого згоряння природного газу змінюється хімічний склад повітряного середовища жител. Домінуючим за токсичними властивостями компонентом продуктів неповного згоряння є оксид вуглецю. Але поряд із ним виділяються формальдегід, оксид азоту, бензол І 3,4-бензпірен.

" Дослідження повітря газифікованих квартир показали, що в переважній більшості проб зафіксовано підвищені рівні оксиду вуглецю (IV) до 0,7 л/м3. Допустима концентрація його для побутових приміщень — 0,02 л/м3. Особливо великі концентрації оксиду вуглецю (IV) можуть утворюватись у ванних кімнатах з газовими водонагрівачами, досягаючи іноді 2.5 л/м3, що є небезпечним для життя.

Зміна фізико-хімічних параметрів повітряного середовища залежить від тривалості горіння І навантаження пальника. Навантаження створюють каструлі й інший посуд, які перешкоджають достатньому доступу повітря до пальника. Ось чому істотне значення має відстань від полум «я до дна посуду, і чим вона більша, тим ефективніше проходить процес згоряння газу.

Повноту згоряння газу можна визначити за кольором полум «я. Якщо суміш газу з повітрям оптимальна, то полум «я буде синього кольору без молочно-жовтого відтінку. При надлишковому надходженні повітря полум «я стає низьким і горить з шипінням. Якщо повітря надходить мало — спостерігається високе молочно-жовте полум «я із значною кіптявою і виділенням великої кількості недоокислених продуктів. Середня кількість оксиду вуглецю (II) в повітрі при жовтому полум «ї складає 0,45 л/м3, при синьому — в більшості випадків він відсутній. Вміст оксиду вуглецю (II, IV) завжди більший на кухнях, менший — у передпокоях і найменший — в кімнатах, причому взимку його підвищення спостерігалось частіше, ніж улітку.

Продукти відкритого згоряння газу шкідливо впливають на здоров «я людей. Зокрема, оксид вуглецю (II) є «кров «яною отрутою », бо він, з «єднуючись з гемоглобіном, утворює карбоксигемог-лобін, що порушує функцію гемоглобіну як переносника кисню. Цей взаємозв «язок здійснюється за типом реакції оксигенації, відрізняючись лише тим, що утворення карбоксигемоглобіну відбувається в 31 раз, а розпад — в 10 000 разів повільніше, ніж оксигемоглобіну. Тобто, спорідненість оксиду вуглецю приблизно в 300 разів більша, ніж кисню з гемоглобіном, що залежить від парціального тиску обох газів. Крім цього, оксид вуглецю має прямий токсичний вплив на організм.

При хронічному отруєнні оксидом вуглецю спостерігається тріада симптомів:

а) зміни з боку центральної нервової системи: головний біль, порушення сну, інтелектуальна апатія, погіршення пам «яті;

б) зміни з боку серцево-судинної системи: колючий, тупий, ниючий біль у ділянці серця, особливо на фоні фізичного навантаження; зміни з боку крові - анемія, поліглобулія;

в) гастральні симптоми: диспептичні явища, нудота, біль в епі-гастрії, втрата апетиту.

Найбільш частими скаргами є прояви об «єктивних змін у центральній нервовій системі.

Крім оксиду вуглецю, в повітря газифікованих квартир можуть надходити й інші небезпечні для здоров «я речовини. Так, в середньому в повітрі газифікованих квартир вміст оксиду вуглецю досягає 19,6 мг/м, формальдегіду — 0,69мг/м3, оксиду і діоксиду азоту відповідно — 0,60 мг/м3 і 0,77 мг/м3, бензолу — 0,05 мг/м3. Усі ці гази можуть викликати у людей гострі й хронічні отруєння.

При гострому отруєнні формальдегідом спостерігаються подразнення слизових оболонок очей і верхніх дихальних шляхів, біль в очах, сльозотеча, відчуття дряпання в горлі, нежить, кашель. Нерідко з «являються біль, відчуття стискання в грудях, задишка, запаморочення, корчі.

Хронічна інтоксикація формальдегідом має менш виражений симптомокомплекс. Зазвичай бувають гіперемія слизової оболонки верхніх дихальних шляхів, втрата апетиту, загальна слабкість, головний біль, серцебиття, а також розлади чутливості до больових і температурних впливів.

Оксид азоту при гострому отруєнні, потрапляючи в організм через легені у великій кількості, здатний викликати набряк легень. При хронічному отруєнні можуть бути явища подразнення у вигляді кашлю, загруднинного болю, загальної слабкості, головного болю. Слід зазначити, що оксиди азоту можуть утворювати метгемоглобін як і оксид вуглецю з аналогічними наслідками.

Бензол в тих концентраціях, які спостерігаються, здатний спричинити тільки хронічні отруєння. Проникаючи у вигляді парів у дихальні шляхи, він впливає, перш за все, на нервову систему і кровотворення. При цьому з «являються головний біль, зниження пам «яті, загальна слабість, швидка втомлюваність, диспептичні явища. У крові зменшується кількість лейкоцитів, можуть виникнути носові кровотечі, а також кровотечі з ясен, зменшується кількість еритроцитів.

Повітря газифікованих квартир може забруднюватись також вуглеводнями, які мають наркотичні й задушливі властивості. Деякі з них, зокрема 3,4-бензпірен, можуть викликати появу пухлин, Таким чином, можна прийти до висновку, що продукти згоряння газу, особливо неповного, при тривалому впливі різко погіршують здоров «я.

Гігієнічні вимоги до будинків готельного типу та гуртожитків

У практиці житлового будівництва іноді застосовують коридорне, або готельне розміщення квартир. Переважно це буває, коли будинки призначені для малосімейних і бездітних сімей, а також для гуртожитків. У цих випадках житлові кімнати розташовують обабіч центрального коридору. Кожна така квартира має 1−2 житлові кімнати, маленьку кухню, убиральню, невеликий передпокій і стінну шафу замість комори. Будинки повинні мати водогін, каналізацію, центральне опалення. При правильній орієнтації будівлі, наприклад в середніх широтах довгою віссю по меридіану або гелі-отермічній осі, можна задовільно інсолювати всі квартири.

На відміну від будинків із квартирами для сімейних, гуртожитки розраховані на проживання одиноких та сезонних робітників, студентів. ЦІ групи населення досить великі, особливо в промислових районах та великих містах.

Згідно із санітарними нормами і правилами для гуртожитків, площа спальні на одну особу в робітничих гуртожитках повинна бути не менше 4,5 м², в студентських — 6 м² при висоті приміщення не менше 2,7 м; кількість осіб, які проживають в одній кімнаті відповідно 6 і 4 чоловік. У гуртожитках також передбачаються обов «язкові для гуртожитків підсобні приміщення. Додатково в гуртожитках на 300 чоловік і більше плануються їдальня, пральня і медичний пункт, а в окремих випадках — баня з дезінфекційною камерою. Обов «язковим є ізолятор з розрахунку 1 ліжко на 40 жителів.

Гігієнічні вимоги до сільських населених пунктів

Територія сільського населеного пункту за функціональним призначенням поділяється на сельбищну й виробничу, а також присадибні ділянки, включаючи землі фермерських та індивідуальних господарств, майданчики населеного пункту.

До сельбищної території входять житлові території, ділянки установ і підприємств обслуговування, парки, сквери, бульвари, майдани, вулиці, проїзди, майданчики для стоянки автомашин, водойми.

До виробничих територій входять зони і ділянки підприємств із виробництва й переробки сільськогосподарської продукції, ремонту, технічного обслуговування і зберігання сільськогосподарської техніки, ділянки комунально-складських та інших об «єктів, дороги, проїзди і майданчики для стоянки автомашин, Інші території.

Основним структурним елементом сільського населеного пункту є його громадський центр, до складу якого входять головні установи управління і культурно-побутового обслуговування, а також площа для проведення масових заходів із розрахунку 8−12 м2 на одного жителя (більші показники — для малих сіл).

При плануванні сільських населених пунктів враховують географічні, кліматичні, геологічні та інші особливості. Так, у південних районах із спекотним кліматом бажано розміщувати населені пункти на підвищенні для кращого провітрювання. Для житлової забудови найкращим є сухий, пористий грунт, незабруднений стоками, хімічними і радіоактивними речовинами. Непридатними для житлової зони є ділянки землі, де влаштовувались скотомогильники, сміттєзвалища, а також колишні цвинтарі тощо.

Рівень ґрунтових вод повинен бути не меншим 2 м від поверхні грунту. Високе стояння ґрунтових вод чи заболочення негативно впливає на умови будівництва І подальшу експлуатацію наземних будівель та льохів (підвалів).

У сільському населеному пункті виділяють 2 зони: сельбищну і виробничу. До сельбищної зони належать житлові території, ділянки обслуговуючих установ, вулиці, парки, сквери. До виробничої -ділянки, на яких розміщені споруди з виробництва сільськогосподарської продукції: ферми, птахофабрики, ремонтні майстерні, складські приміщення, гаражі тощо. Основний тип сільського житла — одно і двоповерхові будинки з присадибною ділянкою і господарськими будівлями. Мінімальна відстань між житловими будівлями — не менше 15 м між торцями і 20 м між поздовжніми сторонами будинків. Кожна садиба має житлову і господарську зони.

Житлова площа однокімнатної квартири повинна бути не меншою 30 м³, двокімнатної - 43 м³, трикімнатної - 61 м³, чотирикімнатної - 73 м³, п «ятикімнатної - 87 м². Площа загальної кімнати — не менше 20 м², спальні для батьків — 12 м², інших спалень, дитячої 10 м².

Вхід у будинок роблять переважно через веранду або ґанок глибиною не менше 1,2 м. Кухня повинна мати площу не менше 8 м². Обов «язково передбачаються комори для зберігання продуктів. Убиральні будують або надвірні з вигрібною ямою, або люфт-клозет. Найкращими є каналізовані убиральні. Розміри ванної кімнати — 1,5×2,0 м. Двері в убиральню й ванну кімнату необхідно відкривати назовні. Вхід у неканалізовані убиральні повинен бути через тамбур глибиною не менше 1 м.

Необхідно, щоб житлові кімнати і кухні мали природне освітлення. СК повинен бути не меншим 1:8 і не більшим 1: 5,5. Температура повітря в приміщеннях для денного перебування — не меншою взимку 20−22 °С, відносна вологість — 30−60%, швидкість руху повітря — 0,08−0,18 м/с.

Щоб запобігти забрудненню повітря кухонь, господарських приміщень, пралень тощо, необхідно передбачити влаштування природної витяжної вентиляції. Витяжна вентиляція житлових кімнат здійснюється через витяжні канали кухонь, убиралень, ванн. Вентиляція при цьому повинна бути найбільшою в кухні - 60−90 м3/год, ванній і убиральні (окремих) — 25 м3/год, сумісних санвузлах -50 м3/год, а в житлових кімнатах на 1 м² площі - 3 м3/год.

Необхідно дотримуватися санітарних вимог майданчиків для компосту, дворових убиралень та очисних споруд каналізації, вони повинні знаходитись у глибині двору не ближче 20 м від вікон житлових будинків, у тому числі й сусідніх садиб; сараї для утримання худоби і птиці - не ближче 12 м. Господарські будівлі й гаражі дозволяється об «єднувати на суміжних ділянках. Дворову убиральню і компостосховище рекомендується розміщувати безпосередньо біля сараю для худоби і на відстані 50 м від джерела водопостачання (колодязя), обов «язково враховуючи напрямок ухилу ділянки.

Крім житлового будинку, на присадибній ділянці для ведення підсобного господарства можуть бути: приміщення для зберігання господарського інвентарю, приготування кормів, господарський навіс (повітка), літня кухня, гараж, льох, теплиця тощо.

Тваринницькі (птахівницькі) господарства, склади для отрутохімікатів, гноєсховища слід розміщувати з підвітряного боку стосовно сельбищної зони. Ферми рогатої худоби розташовують за 300−1000 м від найближчих житлових будинків, а свиновідгодівельні ферми і комплекси — 1500−2000 м.

Гігієна польового стану

Польові стани бувають постійні й тимчасові. Переваги постійних польових таборів у тому, що в них споруджуються капітальні будівлі й можна там досягти кращих виробничих і санітарних умов. Плюси тимчасових польових станів у тому, що їх можна наблизити до місця роботи. Для польових станів вибирають суху підвищену місцевість площею 0,70−1,25 га, при цьому під забудову відводять не більше 25% території. Умовно стан поділяють на 2 сектори: виробничий і побутовий. Останній розташовують на підвищенні, з підвітряної сторони стосовно виробничого. Віддаль між секторами повинна бути не меншою 50 м. У цій проміжній зоні (між секторами) обладнують пункт водопостачання. У виробничому секторі, найдалІ від житлового, розташовують нафтосховище, тік, електростанцію, а найближче — складські приміщення.

У побутовому секторі розміщують житлові приміщення — гуртожитки полегшеного типу. В них передбачені окремі приміщення для сушіння одягу і взуття, приміщення для прання білизни, лазні (в літній період — душі із сонячним підігрівом води). В окремому будинку або в самому гуртожитку відкривають їдальню. Для обслуговування дітей на польовому стані влаштовують ясла та дитячий садок не більше як на 25 дітей. Вимоги до них такі ж самі, як І до стаціонарних дошкільних дитячих закладів.

Найважливіший гігієнічний західі, який належить здійснити -це організація водопостачання, яка забезпечувала б людей достатньою кількістю доброякісної води. Найкращою є, звичайно, артезіанська вода. Можливим є використання підґрунтової води з 2−3-го водоносних горизонтів. Для забору води обладнують шахтні або трубчасті колодязі. При відсутності на місці джерел доброякісної питної води треба організувати її привіз з дотриманням усіх санітарних вимог. Для цього треба виділити спеціальний транспорт та людину, яка пройшла медичний огляд.

У постійних польових станах окремо для чоловіків і жінок влаштовуються убиральні вигрібного або засипного типу не ближче 50 м від житла і кухні. Нечистоти в убиральнях треба постійно присипати землею. Територію польового стану максимально озеленюють. По всьому периметру і між секторами висаджують захисні смуги зелених насаджень.

ЛІТЕРАТУРА

1. Беляков В. Д., Жук Е. Г. Воєнная гигиена й зпидемиология. — М.: Медицина, 1988. — 320 с.

2. Вода питна, гігієнічні вимоги до якості води централізованого господарсько-питного водопостачання. ДСанПіН. Затв. МОЗ України 23. 12. 1996р. № 383.

3. Габович Р. Д., Познанский С. С., Шахбазян Г. Х. Гигиена. — К.: Вища школа, 1983. — 320с.

4. Гигиена детей й подростков / Под ред. Г. Н. Сердкжовской. — М.: Медицина, 1989. — 320с.

5. Гігієна харчування з основами нутриціології / В.І. Ципріян та ін. Навч. посібник — К: Здоров «я, 1999. — 568 с.

6. Голяченко О. М., Сердюк А. М., Приходський О. О. Соціальна медицина, організація та економіка охорони здоров «я. — Тернопіль-Київ-Вінниця: Лілея, 1997. — 328 с.

7. Даценко І.І., Габович Р. Д. Профілактична медицина. Загальна гігієна з основами екології; Навчальний посібник. — К.: Здоров «я, 1999. — 694 с.

8. Загальна гігієна: Посібник до практичних занять / За ред. 1.1. Даценко. — Львів: Світ, 2001. — 471 с.

9. Катернога М. Т. Українська криниця. — К.: Техніка, 1996. — П2 с.

10. Никберг Й. Й. Гигиена больниц. — К.: Здоров «я, 1993. — 260 с.

11. Про забезпечення санітарного та епідемічного благополуччя населення // Закон України № 4004-ХІІ від 24. 02. 94.

Показати Згорнути
Заповнити форму поточною роботою