Характеристика методів мікробіологічної діагностики стафілококових інфекцій.
Тести для визначення патогенності стафілококів.
Встановлення джерел інфекції

Тип работы:
Реферат
Предмет:
Разное


Узнать стоимость

Детальная информация о работе

Выдержка из работы

Характеристика методів мікробіологічної діагностики стафілококових інфекцій. Тести для визначення патогенності стафілококів. Встановлення джерел інфекції при внутрішньолікарняних спалахах стафілококової інфекції та харчових отруєннях.

Стафілококи здатні рости на простих живильних середовищах. Це значно спрощує мікробіологічну діагностику і інші процедури, пов «язані із культивуванням бактерій.

Невипадково, стафілокок був в числі перших бактерій, ізольованих від людини. Це зробив Бекер у 1883р. назву «стафілокок «запропонував Огстон у 1881р.

Стійкість і невибагливість стафілококів проявляється в тому, що вони розмножуються в присутності високих концентрацій хлориду натрію (до 10−15%). Цю ознаку використовують при виготовленні диференційно-діагностичних середовищ: до них додають надлишок кухонної солі, для того, щоби подавити ріст інших бактерій.

Стафілококи стійкі у зовнішньому середовищі, але вони надзвичайно чутливі до анілінових барвників, наприклад б до кристалів іолету (1: 500 000), до брильянтового зеленого (1: 1 000 000) — і це використовують для лікування стафілококових піодермій.

Відомо біля 30 видів стафілококів, з них 14 є паразитами (сімбіонтами) людини. У людини домінують 3 види: S. aureus,

S. еріdеrmіdіs, S. sарrорhуtісum. Майже всі медичні проблеми пов «язані із золотистим стафілококом — S. aureus.

Мікробіологічна діагностика стафілококових інфекцій складається з бактеріоскопічного та бактеріологічного аналізів.

Матеріалом для дослідження найчастіше буває: кров, гній, слиз, сеча, промивні води шлунку, випорожнення, залишки харчових продуктів, ліквор (спинномозкова рідина) — при підозрі на менінгіт.

Гній і ліквор досліджують бактеріоскопічним і бактеріологічним методами. Решту матеріалів — бактерілогічним.

Для бактеріоскопічного дослідження — з гною, ліквору готують мазки, забарвлюють їх за Грамом. В мазках виявляється виявляється велика кількість лейкоцитів і грампозитивний коків, розташованих у вигляді скупчень, вони забарвлені у темно-фіолетовий колір. Потім роблять посів досліджуваного матеріалу на живильні середовища:

— на м «ясо-пептонному агарі - колонії правильної круглої форми, опуклі, непрозорі, з блискучою, ніби полірованою поверхнею, забарвлені в золотистий, лимонно-жовтий колір (це залежить від кольору пігменту);

на кров «яному агарі колонії оточені зоною гемолізу на м «ясо-пептонному бульоні - ростуть добре, утворюють спочатку рівномірне помутніння, а потім рихлий осад на дні.

У бактеріологічних лабораторіях стафілококи часто культивують на середовищах із 7−10% хлоридом натрію. Таку високу концентрацію солі інші бактерії не витримують. Отже, сольовий агар є селективним середовищем для стафілококів. Використовують жовточно-сольовий агар, молочно-жовточний сольовий агар.

Стафілококи, особливo S. aureus, виділяють екзотоксини. Токсини їх досить складні. Є багато варіантів токсинів: гемотоксини, некротоксини, летальний токсин, лейкоцидини.

Гемотоксини викликають гемоліз еритроцитів людини і тварини. Гемотоксичну функцію токсину можна виявити на 5% кров «яному агарі, вона проявляється у розчиненні еритроцитів крові барана, кролика або морської свинки.

Дермонекротоксину функцію — вивчають на кролях, шляхом введення культури внутрішньошкірно — на місці ін «єкції через 2−3 доби утворюється некроз.

Летальний токсин — при внутрішньовенному введенні викликає майже миттєву смерть піддослідної тварини.

КОНТРОЛЬНІ ЗАВДАННЯ

В інфекційну лікарню поступив хворий з ознаками бактеріального менінгіту. Який матеріал і який методи дослідження слід використати для встановлення збудника інфекції?

Бактеріальні менінгіти — це гострі, небезпечні для життя інфекції (смертність до 15%). Хворіють частіше діти. Основні збудники бактеріальних менінгітів — більше 80% випадків менінгіту викликають Маеmophilus infuenzae, Neisseria meningitidis, Streptococcus pneumoniae.

Інші збудники, які обумовлюють виникнення біля 20% випадків менінгіту: лістерії, ешерихії, сальмонелли, протей, стафілокок, бруцелли, лептоспіри і інші. Матеріали: спинно-мозкова рідина (ліквор). Також можуть брати кров і слиз з носоглотки. Зразки ліквору беруть дотримуючись правил асептики. Ліквор при менінгутах переважно мутний (а в нормі - прозорий). Тиск ліквору підвищений (до 400−800 мм водного стовпчика).

При мікроскопії мазку виявляють високий нейтрофільний плеоцитоз від 1000 до 10 000 в 1 мкл і більше. Також підвищений загальний рівень білку (3−15 гл і вище).

Якщо ліквор мутний, то з нього готують мазки для мікроскопії. Якщо прозорий — то мазки готують з осаду, який отримують після фентрифугування. Мазки забарвлюють по Граму, Цілю-Нільсену, Романовському-Гимзі.

Також застосовують метод Буррі - для виявлення капсул (використовують туш) — на темному фоні видно ободок капсули навколо незабарвлених мікробів. Посів матеріалу для отримання культури роблять на тверді або напіврідкі живильні середовища, які містять кров, сироватку або асцитичну рідину, шоколадний агар. Культури інкубують на протязі 18−24 год при І 37 С у спеціальному термостаті із підвищеним вмістом (8−10%)CO 2.

16. Для масової імунізації дітей широко використовується АКДП — вакцина. Охарактеризуйте імунітет, що створюється при її введенні. Які інші імунні препарати можна застосувати для профілактики цієї інфекції?

Зараз використовують вакцини з комбінації антигенів (полі-вакцини або асоційовані препарати). До їх числа належить АКДП (адсорбована коклюшно-дифтерійно-правцева вакцина).

АКДП-вакцина містить коклюшні бактерії і 2 анатоксини — дифтерійний і правцевий, які адсорбовані на гідроксиді алюмінію.

АКДП-вакцина створює активний імунітет (антитоксичний і антибактеріальний).

Також для профілактики коклюшу, дифтерії і правцю можна викорстовувати такі імунні препарати:

1) адсорбований дифтерійно-правцевий анатоксин (АДП);

2) адсорбовані дифтерійно-правцевий та дифтерійний анатоксини зі зменшеним вмістом антигенів (АДП-М: АД-М);

3) донорський протикоклюшний імуноглобулін. З метою пасивної імунізації використовують:

протиправцеву антитоксичну сироватку

протиправцевий людський імуноглобулін

протидифтерійну антитоксичну сироватку.

Є сучасні вакцини: ДТ-Роlіо (дифтерійний, правцевий анатоксини та ін активовані віруси поліомієліту).

В одному з регіонів азіатської країни спостерігається масова загибель гризунів. При мікробіологічному обстеженні трупа тварини виявлено такі ознаки збудника інфекції: біполярне забарвлені грамвід «ємні бактерії овоїдної форми, що при культивуванні на МПА утворюють К-форму колоній, котра нагадує мереживну хусточку; зараження експериментальних мишей викликало їх загибель на 5−7 день. Який збудник став причиною розвитку епізоотії серед гризунів? Як запобігти розповсюдження серед людей?

Цей збудник називається Yersinia реstis — збудник чуми — антропонозної інфекції.

Чума належить до карантинних хвороб, на які поширюються міжнародні санітарні правила. Усією протиепідемічною роботою керує міністр охорони здоров «я або головний державний санітарний лікар держави. Усі рішення та комплексний план щодо ліквідації осередку затверджують на надзвичайній протиепідемічній комісії. Такі заходи спрямовані на:

1. запобіганню занесенню інфекції з-за кордону — з цією метою створено протичумні станції, в обласних санепідемстанціях є відділи особливо небезпечних інфекцій. На державному кордоні створено санітарно-контрольні пункти, які зобов «язані виявляти підозрілих на особливо-небезпечну інфекцію.

2. Оздоровлення природних осередків чуми і ліквідація природного осередку чуми — визначають видовий і кількісний склад тварин, які є джерелами збудника, наявність на них бліх, і їхню зараженість. Виконують дератизаційні і дезинсекційні заходи, що дозволяють припинити циркуляцію збудників чуми.

3. Екстренна профілактика в разі виявлення хворого на чуму: негайна його ізоляція і лікування:

— виявлення і госпіталізація осіб, підозрілих на чуму у провізорні шпиталі виявлення і розміщення протягом 6 діб в ізоляторі усіх, хто мав контакт з трупами померлих чи їх речами

— встановлення територіального карантину

— подвірні обходи з вимірюванням температури тіла (тричі на добу) усіх мешканців населеного пункту, неблагополучного по чумі;

— дератизацію в осередку (знищення гризунів)

— заключна дезинфекція в осередку 5% розчином фенолу, чи 3% розчином хлораміну

— вакцинація населення визначених територій (сухою живою протичумною вакциною)

— вакцинація контингентів, що піддаються високому ризику зараження (мисливці, тваринники, заготівельники)

екстренна 6-денна профілактика стрептоміцином або тетрацикліном осіб, підозрілих на можливе зараження.

Серед жителів селища К зареєстровано декілька випадків лептоспірозу. Як виявити джерело інфекції?

Джерелом лептоспірозу і природним резервуаром збудників є різні дикі гризуни (сірі та чорні пацюки, водяні щури, домові миші), свійські тварини тощо. Вони виділяють збудників із сечею. Хвора людина не має епідеміологічного значення (тобто хвора людина не заразна). У першу чергу з «ясовують наявність гризунів у житлових та складських приміщеннях, можливість забруднення вод о джерел і харчових продуктів випорожненнями цих тварин. Важливо з «ясувати професію хворого, а також можливий зв «язок з водоймою, уточнити місце і час користування нею. Тварин (гризунів) і воду досліджують на наявність збудника.

Лабораторна діагностика грунтується на виявленні збудників у крові та сечі за допомогою темнопольового мікроскопа, також посіву на спеціальні живильні середовища. Ставлять біопробу на кроликах — сисунцях.

Однією зі стадій патогенезу деяких інфекційних захворювань є стан бактеріємії. Назвіть декілька прикладів таких інфекцій.

Бактеріємія — перебування бактерій у крові. Мікроби розмножуються в певних вогнищах і тільки періодично потрапляють у кров, але не розмножуються в ній.

Бактеріємія буває при черевному тифі, бруцельозі. Бактеріємію викликають стрептококи груп А, В, С, Д, ентерококи, золотистий стафілокок. Бактеріемія буває при дизентерії, чумі.

Бактеріємію здатні викликати любі мікроорганізми; виділяють грампозитивні і грамнегативні бактеріемії.

А. Грампозитивні бактеріемії - бувають при станах, викликаних представниками родин Ентеробактерій і псевдомонад. Подібні стани виникають у 1% госпіталізованих пацієнтів. Найбільш розпловсюджені збудники — Еscherchia соlі (35%- усіх випадків), види Кlebsiellа, Еnterobacter, Serratіа (27% випадків), види Рroteus (1% випадків).

Б. Грамнегативні бактеріемії - основний збудник — золотистий стафілокок. Виділяють первинні бактеріємії (збудник проникає із шкірних покривів) і вторинні стафілококові бактеріємії (джерело збудника — вогнище існуючої інфекції).

Бактеріємія, викликана S. аureus (золотистим стафілоком) розвивається блискавично, із раптовим підвищенням температури, знобом, тахікардією. Стан хворого прогресивно погіршується до шока, часто із смертельним наслідком на протязі 24−48 годин.

Також буває бактеріемія при гонореї (гонококова бактеріемія), менінгококовій інфекції (менінгококуемія).

Іноді можна зафіксувати тимчасову присутність бактерій в кровотоку (транзиторна бактеріемія — переважно безсимптомнний стан, який виникає при фізичних навантаженнях і стресових ситаціях (надмірних заняттях спортом, тривалому безсонні, переохолодженні, перегріванні).

Які особливості вірусів дали можливість характеризувати їх, як генетичних паразитів клітин тварин, рослин і людини?

Віруси розглядають як неклітинні системи живих істот, які відрізняються своїми малими розмірами, відсутністю і віріоні білоксинтезуючих та енергієгенеруючих систем, а облігатним внутрішньоклітинним паразитизмом.

Фундаментальні відмінності вірусів від інших інфекційних агентів обумовлені механізмами їх репродукції. Віруси не здатні до самостійного поділу. Необхідні умови для їх розмноження — синтез вірусспецифічнних білків і формування вірусного геному інфікованою клітиною — господарем.

Всі віруси існують у двох якісно різних формах: позаклітинній (віріон) і внутрішньоклітинній (вірус).

Віруси не містять ферментів, відповідальних за енергетичний метаболізм. Вірусні частиці містять нуклеоїд, який має тільки один тип нуклеїнових кислот (ДНК і РНК), він оточений захисною оболонкою.

Самий простий вірусний геном кодує 3−4 білки, а найбільш складний — більше 50 білків, в тому числі і ферментів.

Віруси уражають практично всі живі організми — бактерії, гриби, рослини, тварин і людину. Віруси розмножуються тільки в живих клітинах.

Віруси є особливими паразитами клітини людини, тварин і рослин. Як цю особливість вірусів було використано для культивування вірусів іn VITRO?

Віруси є облігатними внутрішньоклітинними паразитами, тому вони можуть репродукуватися тільки в живій клітині. Виходячи з цього, запропоновано три основні способи культивування вірусів: на лабораторних тваринах, курячих ембріонах та культурах клітин.

Виділення збудника в зараженій культурі клітин — один з основних методів діагностики вірусних інфекцій. При дотриманні певних умов можна получити і підтримувати життєздатність культур більшості тваринних клітин. Фізіологічні потреби росту культур — замінні і незамінні амінокислоти, вітаміни, солбові розчини, глюкоза, в декотрих випадках живильне середовище доповнюють сироваткою.

Більшість патогенних вірусів відрізняє наявність тканинної і типової специфічності, наприклад поліовірус репродукується тільки в клітинах нирок приматів (до речі, поліовіруси були першими вірусами, репродукованими іn VITRO).

Про вірус відомо, що він належить до родини Раrатіхоvіrіdае; викликає інфекцію, що супроводжується висипкою; при культивуванні іn vitro викликає в культурі клітин утворення симпластів. Якому вірусу відповідають згадані ознаки?

Згадані ознаки відповідають вірусу кору — він належить до родини параміксовірусів, рід морбілівірус. Крім вірусу кору сюди входять вірус розсіяного склерозу, вірус підгостреного склерозуючого наненцефаліту.

Вірус кору репродукується в первинно-трипсинізованих культурах клітин ниркового епітелію, НеLа, Нер-2, погано культивується в курячих ембріонах. У культурах клітин викликає цитопатичну дію у вигляді симпластів.

Наведіть приклади живих противірусних вакцин і охарактеризуйте створюваний ними імунітет.

Живі вакцини — біологічні препарати, виготовлені з живих вірусів із зниженою вірулентністю, але вираженими імуногенними властивостями. Вони не здатні в звичайних умовах викликати захворювання, але слабкий інфекційний процес при цьому має місце. Тому живі вакцини, як найбільш ефективні препарати для щеплення, індукують довготривалий і напружений поствакцинальний імунітет. Досить однократного введення препарата, щоб розвинулась несприйнятливість до збудника.

Приклади живих противірусних вакцин: протигрипозна вакцина, протикорова вакцина, вакцина проти паратиту (свинка), проти сказу, протиполіоміліту, проти віспи, проти жовтої гарячки.

У той же час, незважаючи на свою високу ефективність, живі вакцини мають ряд недоліків, їх важко зберігати, стандартизувати, контролювати активність. У людей з імунодефіцитами живі вакцини можуть викликати захворювання.

ПоказатьСвернуть
Заполнить форму текущей работой