Українська лірична пісня - романс

Тип работы:
Реферат
Предмет:
Разное


Узнать стоимость

Детальная информация о работе

Выдержка из работы

Реферат

з музики

на тему:

«Українська лірична пісня — романс. «

Час, моя пісне, у світ погуляти,

Розправити крильці, пошарпані горем,

Час, моя пісне, по волі буяти,

Послухать, як вітер заграв понад морем.

Плинь, моя пісне, як хвиля хибкая,

Вона не питає, куди вона плине;

Линь, моя пісне, як чайка прудкая, —

Вона не боїться, що в морі загине!

Грай, моя пісне, як вітер сей грає!

Шуми, як той шум, що круг човна вирує!

Дарма, що відгуку вітер не має,

А шум на хвилиночку погляд чарує!

(Леся Українка «Грай моя пісне. «)

Бувають щасливо обдаровані натури і бувають так само щасливо обдаровані народи. «Я бачив такий народ, народ музикант — це українці.» — говорив, зачарований співучістю нашого народу Петро Ілліч Чайковський. Українська народна пісня і поезія є найбільш розкішною, найбільш запашною з усіх гілок світової народної творчості. Українська пісня ставиться всіма знавцями на перше місце в музиці усіх народів.

Пісне селянська, пісне людова

Просто від серденька щирого ллється,

Виразна, дзвінка і надто чудова, —

Вільна, мов пташка, що по небу в'ється

То про сирітську злую недолю

Чуло до серця воно промовляє,

То про козацьку вольную волю,

Про славу колишню по світу лунає.

І про вишневий садок, і про зорі,

І про дівочу красу молодую…

Про Запоріжжя та синєє море

Та про турецьку неволю тяжкую.

Слухаєш пісню ту любу та щиру,

І яснії мрії знов в серці розбудиш…

І знов почуваєш надію і віру

В правду святую і лихо забудеш

(Марія Юльченко-Здановська)

Великий Адам Міцкевич говорив, що українські простори є столицею ліричної пісні. Це справжня поезія серця і почуття.

Таке мистецтво глибоко народне тому, що з нього промовляє до нас своєрідна, чиста душа українського народу. Гарна ця душа. Така ж прекрасна і її пісня.

То була тиха ніч чарівниця,

Покривалом спокійним, широким

Простилалась вона над селом,

Прокидалась край неба зірниця,

Мов над озером тихим, глибоким

Лебідь сплеснув білим крилом.

На розпутті козак сидить

Та на кобзі грає

Кругом хлопці та дівчата —

Як мак процвітає.

Грає козак, виспівує,

Вимовля словами,

Як москалі, орда, ляхи

Бились з козаками;

Як збиралась громадонька

В неділеньку вранці,

Як ховали козаченька

В зеленім байраці.

(Т. Шевченко «Тарасова ніч '')

Кажуть, не знайти такого зілля, яким можна було погамувати кохання. У народній пісні стверджується: «Од хвороби ліки знають, од любові - помирають. «

І все одно до кожного приходить та бентежна пора. Тоді дівчата бачать неспокійні сни.

" І снився сон дивний, нежданий…

Приснився дівчині коханий.

А матері знову не сплять,

Бо доньки виспівують вечорами. «

Такі пісні дуже популярні. Та, мабуть, не всім відомо, до якого жанру належать подібні пісні.

Це — український романс…

На голови, де наче солов'ї,

своє гніздо щодня збивають будні,

упав романс, як він любив її

і говорив слова їй незабутні.

І справді, коли звучить романс, хочеться вірити, що й нас люблять, і ми когось любимо. Романс — то завжди маленьке свято. Воно повертає нас на стежки шасливого чи втраченого кохання.

Жіноче серце! Чи ти слід студений,

Чи запашний, чудовий цвіт весни?

Чи світило місяця? Огонь страшенний,

Що нищить все? Чи ти як тихі сни.

Невинності? Чи ти як той стяг воєнний,

Що до побіди кличе? Чи терни,

Чи рожі плодиш? Ангел ти надземний

Чи демон лютий з пекла глибини?

Ти океан і маниш, і потопляєш;

Ти рай, добутий за ціну оков.

Ти літо: грієш враз і громом убиваєш.

Отсе ти тая стежечка,

Де дівчина йшла,

Що з мого сердечка

Щастя унесла.

Ось туди йшла вона

Та гуляючи,

З іншим своїм любчиком

Розмовляючи.

За її слідами я,

Мов безумний біс,

Цілував з сльозами я, пил із її ніг.

Все, що найдорожчеє,

Найулюблене,

Чим душа жива була,

Тут загублене.

Ой де тої правди певної шукати,

Кому своє щире серденько віддати?

Ой до кого тихо головов схилюся,

До кого серденьком міцно пригорнуся?

Кохала козака, щиро та ще й дуже,

А він підневідив, кинув та й байдуже.

Кинув козак, кинув — із якої ради?

Насміявся з мене, та й не дав поради.

Не судіть, сусіди, що зо мною буде,

Болить моє серце, та не знають люди.

(Маруся Вольвачівна «Зрада дівчині. «)

Напівлегендарна, напівісторична постать Марусі Чурай привертала увагу поетів, драматургів, літературознавців. За переказами вона була дочкою козацького сотника з Полтавщини і жила в часи Богдана Хмельницького. Батько її, Гордий Чурай, відзначався богатирською відвагою і був спалений у Варшаві. Маруся виділялася красою і талантом складати пісні. Їй приписують авторство багатьох пісень, що стали народними, у яких відбилась і драма її життя. Коли її коханий Грицько Остапенко посватав іншу, вона його утруїла. Марусю засудили на смерть. Але в останню хвилину перед стратою на площу, де зібралосьбагато людей, пригнав запорошений вершник — козак. Це був Петро Іскра, який довго і безнадійно кохав Марусю. Він привіз універсал: іменем гетьмана Богдана Хмельницького Марусі даровано життя — задля славної смерті її батька Гордія Чурая і задля гарних складених нею пісень.

Маруся глибоко пережила ці події, пішла в монастир, де швидко померла від сухот. Давно б забулася драма Марусі Чурай, якби не пісня, яка лунає по сьогоднішній день.

А в суботу рано мати дочку била:

Нащо ж ти, доню, Гриця отруїла?

Ой мати, мати, жаль ваги не має:

Нехай же Грицько двоїх не кохає!

Нехай він не буде ні тій, ні мені,

Нехай дістанеться сирій землині.

Оце тобі, Грицю, за теє заплата —

З чотирьох дощок темная хата…

Мовчки вклонилася, мовчки піднялася,

Мовчки дивилася — рухи німі.

Мовчки благала і мовчки скорилася,

З долі невдалої - пасма димів.

Що недолюблене — вітром розвіяне,

Що нерозгублене — те навісне.

Мамині руки — щедрі, робочі -

Втоми не знають з ранку до ночі.

Вранці, коли ще усі спочивають,

Сонце, напевно, вони підіймають.

(В. Грінчак.)

Співай, ненько, тихесенько,

Як давно співала,

Коли мене моя нене,

До сну колихала.

Коли пісні тужливої

Чародійна сила

На дитячі мої очі

Любий сон зводила.

(Уляна Кравченко.)

Життя тернами йдучи

І сльози тажкії ллючи,

В тьмі горя, недолі, нещастя тьмі,

Збирав я пісень насіння оті.

Не на сонці, не в тишині,

В землі теплій, у саді.

Не ранньою политі росою

Взійшли ті цвіти — ні сльозою

Вони зрошені,

Із серця кров’ю поливані,

У ранах груді вони саджені,

І тяжким горем умивані.

(І. Франко «Пісня сироти. «)

Сонце гріє, вітер віє

З поля на долину,

Над водою гне з вербою

Червону калину;

Україна здавна славилася своїми символами. У віршах, піснях народ оспівував і вербу, і калину червону. Бо правду каже прислів'я: «Без верби і калини нема України.» Калина — мамина мудрість, мамине безсмертя. Символ краси, добробуту, вірності, любові до рідного краю.

Пригадуєте, з якою ніжністю писав Тарас Шевченко:

Зацвіла в долині

Червона калина,

Ніби засміялась

Дівчина дитина…

І той її щасливий усміх потрібен людям так само, які її цілющий червоний сік. Образ червоної калини змальований в багатьох ліричних піснях, колискових.

Під калиновим кущем не одна мати колихала своє дитя, наспівуючи: «Найдеш у гаї цю калину, то й пригорнись, бо я любила, моя дитино, її колись.» А пізніше, коли діти повиростали і випурхнули з материнського гнізда, мати не раз приходила до куща калини і згадувала: «Любуйся калиною, коли цвіте, а дитиною — коли росте. «

Пора у путь

Хвилини йдуть!

Шумлять на прощання

Зелені луги,

Летять розставання

Хвилини дорогі!

Хоч тяжко країну

Рідну покидать,

Я йду на чужину,

Я мушу поспішать.

Прощай, товариство, родино рідна!

Прощай, моя люба дівчино смутна!

Я, може, навіки іду в чужий кай…

Прощай, — добрим словом мене спогадай!

Я все покидаю: садочки рясні,

І темні діброви, і ниви ясні,

З собою несу я лиш рідні пісні.

Понад степи і поле, гори й долини,

Понад діброви, зжовклим листям вкриті,

Понад стернища, зимним вітром биті,

З плачем сумним, мов плач по кращій долі,

Понад селища бідні, непомиті

Хатки обдерті і пусті стодоли,

Понад люд темний, сумовитий, голий,

Ви пливете по млистому блакиті.

Куди? Куди? Чи в кращий край зелений,

Залитий світлом, зіллям умаєний,

На нитку мов нанизані, мчите ви?

О, ждіть! Ось в млистій і вогкій ярузі

З крилом підтятим брат ваш сохне в тузі!

Візміть мене в путь, браття! Де ви? Де ви?

Популяризація пісні - романсу «Їхав козак за Дунай» — розпочався ще у 18 ст. На тему «Їхав козак за Дунай», що поширювалась у Польщі, Чехії, Німеччині, Австрії, Франції, Англії та інших країнах, створювались варіації. Пропонована вам обробка «Їхав козак за Дунай» створена Л. Бетховином для голосу, скрипки, віолончелі і фортепіано у 1815 — 1816 р.

Українські пісні користуються величезною популярністю практично в усіх країхнах світу. У Франції дуже люблять співати нашого «Гриця», в Японії - «Реве та стогне Дніпр широкий», а пісню «Ой місяцю, місяченку» в Данії вважають за свою народну. В Німеччині відомі збірки українських пісень «Поетична Україна», «Слов'янська балалайка», а пісня «Їхав козак за Дунай» незмінно входить у німецькі збірки народних пісень. Автор її - український козак Семен Климовський. Карамзін у своєму біографічному словнику «Пантеон російських авторів» пише: «Сказывают, что Климовский не менее семи греческих мудрецов был славен и почтен его собратьями казаками, что он говорил высокопарными стихами, давал приятелям благоразумные советы. «

Втіхо моя, пісне українська! Мов дотик зачарованої істоти, ти зцілюєш мене, зміцнюєш мої сили, кріпиш почуття, викликаєш жадобу життя.

«Ні в якій країні дерево народної поезії не дало таких великих плодів, ніде дух народу не виявився в піснях так жваво і правдиво, як в українців. Справді, народ, який міг створювати такі пісні і милуватись ними, не міг стояти на низькому рівні освіти.» — писав один німецький критик.

Наша дума, наша пісня

Не вмре не загине…

От де люди наша слава,

Слава україни!

Без золота, без каменю,

Без хитрої мови,

А голосна та правдива,

Як господа слово.

Коли пісні мойого краю

Пливуть у рідних голосах,

Мені здається, що збираю

Цілющі трави я в лугах.

Людські пісні, найглибша мука,

Найвища радість на землі!

Людська душа тисячозвука,

В гірськім одбита кришталі,

І перемога, і жадоба,

Веселки і грози подоба.

ПоказатьСвернуть
Заполнить форму текущей работой