Д. Кабалевський – засновник новітньої системи музичного виховання в загальноосвітній школі

Тип работы:
Реферат
Предмет:
Разное


Узнать стоимость

Детальная информация о работе

Выдержка из работы

Курсова робота

«Д. Кабалевський — засновник новітньої системи музичного виховання в загальноосвітній школі»

Зміст

Вступ.

І. Програма музики для ЗОШ Д. Кабалевського.

Основні принципи і методи програми з музики в ЗОШ ««Три кити музики».

Прийняття нової програми з музики в ЗОШ.

Суть шкільної програми Д. Кабалевського.

ІІ. Система музичного виховання Д. Кабалевського.

ІІІ. Методичні та методологічні проблеми музичного навчання і виховання школярів.

ІV. Висновок.

Список використаної літератури

Вступ

Музика є одним із наймогутніших засобів виховання. який надає естетичного забарвлення духовному життю людини. Без музики важко переконати людину у тому, що людина прекрасна, а це переконання є обновою емоційної, естетичної, моральної культури.

Завдання методики — показати учителю реальну навчальну програму на уроках з школярами. Методика забезпечує зв’язок з вченими, в якого знаходиться програма, і школярами, які повинні засвоїти зміст цієї програми. Методика — це система загальних принципів і прийомів проведення уроків.

В даний час, коли в школу входить нова програма з музики, постає питання про методичне забезпечення учителя музики. Нові принципи потребують нових методів.

Учитель не повинен шукати в методичних посібниках відповіді на всі питання, які в нього виникали, і будуть виникати. В програмі підкреслювалось. Що учитель повинен бути вільним «від влади схеми стандартного уроку». Нова програма має навчальний і виховний характер.

Змістова програма це необхідна, але недостатня передумова ефективної музики — виховної роботи у школі. Як сказав Дмитро Кабалевський: «Програма — лише „компас“, що вказує напрям, у якому повинен іти розвиток музичної культури школярів. Безпосереднє здійснення завдань музичного виховання залежить від учителя, рівня його кваліфікації, якості роботи, громадської позиції».

І. Програма з музики для ЗОШ Д. Кобалевського.

1. Основні принципи і методи програми музики в ЗОШ «Три кити музики».

Более чем за полвека существования советской общеобразовательной школы накоплен значительный опыт в области теории и практики музыкально-эстетического воспитания учащихся.

О том, что настало время для внесения коренных изменений в систему музыкальных занятий в общеобразовательной школе, говорит уже факт переименования «уроков пения» в «уроки музыки». За этим, казалось бы, внешним фактом кроется в высшей степени важное содержание.

Уроки пения, как правило, ограничивали свою задачу обучением школьников хоровому пению и основам музыкальной грамоты. Знакомство с музыкой сводилось почти исключительно к репертуару, разученному в классе, неизбежно ограниченному сравнительно небольшими исполнительскими возможностями учащихся.

Уроки музыки, ни в какой мере не отрицая важности хорового пения, развивающего национальные хоровые традиции, равно как и важности изучения музыкальной грамоты, ставят перед собой гораздо более широкую задачу ввести учащихся в мир большого музыкального искусства, научить их любить и понимать музыку во всем богатстве ее форм и жанров, иначе говоря, воспитать в учащихся музыкальную культуру как часть всей- их духовной культуры.

Нужна методика, которая помогла бы решению коренного вопроса музыкальных занятий в школе: как заинтересовать, увлечь школьников музыкой?

Проблема интереса, увлеченности — одна из фундаментальных проблем всей педагогики, и ее умелое решение важко для успешного ведения занятий по любому -школьнику предмету. Но особое значение она приобретает в области искусства.

На протяжении многих лет музыкально-педагогической работы со школьниками разных возрастов Д. Кобалевський стремился найти такую педагогическую концепцию, которая исходила бы из музыки и на музыку опиралась, которая естественно и органично связала бы музыку как искусство с музыкой как школьным предметом, а школьные занятия музыкой так же естественно связала бы с реальной жизнью.

Главное, к чему я стремился, — это вызвать в детях и,. подростках ясное понимание и ощущение того, что музыка (как все искусства) — не простое развлечение и не добавление, не «гарнир» к жизни, которым можно пользоваться или не пользоваться по своему усмотрению, а важная часть самой жизни.

Те принципы, методы и приемы, которые выдержали проверку временем, получили одобрение большого числа педагогов и, если так можно выразиться, были приняты самими школьниками.

В своих исканиях Д. Кобалевський опирался в первую очередь на музыкально-педагогические воззрения Б «В. Асафьева.

А. В. Луначарским в «Основных принципах единой трудовой школы»: с точностью научного… закона Н. К. Крупской: «Надо помочь ребенку через искусство… яснее мыслить н глубже чувствовать».

Постоянным источником размышлений и, если так можно сказать, педагогических эмоций стали для меня взгляды и убеждения В. А. Сухомлинского.

Из советских музыкантов-педагогов прежде всего должны быть названы В. Н. Шацкая и Н. Л. Гродзенская, нашедшие в своей педагогической и научно-методической работе немало нового прогрессивного.

«Три кита» — песня, танец, марш — три, основные сферы музыки, Ккаждой из них променитмы такие широкоохватные определения, как «жанр», «форма», «тип», «характер». Нет, вероятно, ни одной программы по музыке, ни одного учебника, ни одного методического пособия, в котором мы не нашли бы «трех китов». Однако они всегда фигурировали и сегодня продолжают фигурировать лишь как образцы наиболее простых музыкальных форм, как простейшие жанры, доступные восприятию ребят даже на самой начальной стадии их музыкального развития.

Многие песни, танцы и марши по богатству внутреннего содержания и развитости формы относятся к числу сложнейших произведений мирового музыкального искусства.

Песня, танец и марш бают возможность объединить большое музыкальное искусство с музыкальными занятиями в школе, обеспечивая при этом теснейшую связь этих занятий с жизнью.

Песня, танец и марш становятся надежными мостиками, по которым школьники не умозрительно, не теотерически, а непостредственно своим слуховым восприятием и своим исполнением, творчески, активно, шаг за шагом могут войти в любую область музыкального искусства, наглядно обнаруживая при этом, как песня перерастает в песенность, танец — в танцевальность, марш — в маршевость.

Опора на «трех китов» устанавливает естественную связь школьных занятий музыкой и повседневной жизнью школьников.

Так, изучая музыку, ребята уже с первого класса почувствуют и поймут, что они изучают жизнь, что музыка — это сама жизнь.

Важнейшей особенностью новой программы, которую сотворил Д. Кобалевський является ее тематическое построоение.

Творчески подходя к программе, учитель ни в коем случае не должен разрушать ее тематическое построение, потому что последовательное развитие определенных тем — основа основ данной программы.

Для них урок музыки всегда должен, быть целостным, объединяющим все входящие в него элементы в единое понятие: музыка, музыкальное искусство.

Перед учителем музыки стоит непростая задача: объединить все элементы, из которых складывается урок, подчинить их основной теме урока, четверти, года, всего школьного курса, — не утеряв при этом специфическую логику развития, присущую каждому из этих элементов в отдельности.

Новая программа почти полностью исключает из начального этапа обучения (первого класса) то, что принято называть музыкальную грамоту.

Музыкальная грамотность — это способность воспринимать музыку как живое, образное искусство, рожденное жизнью и неразрывно с жизнью связанное, это особое «чувство музыки», это способность на слух определить характер музыки и определить автора незнакомой музыки, если она характерна для данного автора.

Запомнить в музыке можно только то, что понято и эмоционально прочувствовано. Не умеющий слышать музыку никогда не научится по-настоящему хорошо ее исполнять (петь, играть, дирижировать).

Творческое начало может проявляться в ребятах уже с первого класса: в своеобразии ответов, в стремлении самому задавать вопросы учителю, в собственных предложениях о характере исполнения, в остроте слуховой наблюдательности.

1.2. Прийняття нової програми з музики в ЗОШ.

Основные принципы и методы, изложенные выше, направлены на музыкальное воспитание всех школьников нашего многонационального государству. Они носят обобщённый характер.

Таким образом, «основные принципы и методы» сохраняют свое значение в условиях любой союзной республики, тем более что возможность творчески-вариативного построения занятий предусмотрена самой программой.

Иначе обстоит дело с конкретным содержанием программы и конкретной методикой проведения занятии. Здесь встает вопрос не о простой, формальной «адаптации программы к новым условиям ее существования, а о творческом подходе в ней.

В программе по музыке высказанные соображения должны быть отражены и в самом тексте программы, и в репертуаре.

Для того чтобы новая программа стала «своей» программой именно для этих школ, недостаточно внести те или иные изменения в музыкальный материал. В ней должны найти отражение важнейшие особенности национальной музыкальной культуры.

Классик украинской музыки Н. Лысенко сказал еще в конце прошлого века: «В музыке, как и в других областях культуры, — взаимодействие духовных богатств русского народа на Севере и на Юге есть одно из условий несомненно великой нашей музыкальной будущности».

После революции русские музыканты с такой охотой, увлечением и сознанием своего братского долга оказывали помощь в развитии музыкальной культуры в тех союзных республиках, где эта помощь была необходима.

Но нельзя при этом забывать о том, как обогатило русских музыкантов тесное общение с незнакомыми им ранее музыкальными культурами. Именно с этого момента стал исчезать термин «восточная музыка». Музыка каждого народа обретала свою самостоятельность и становилась в то же время частью великого целого — советской музыкальной культуры. Стали возникать такие произведения, как «Таджикская сюита» Л. Книппера, «Туркмения» Б. Шехтера, «» Киргизская увертюра", Д. Шостаковича, и многие другие.

В республиканских школьных программах естественно, должны быть отражены такие, например, факты, как рождение в Узбекистане хорового многоголосия (хоры М. Бурханова), отсутствовавшего в узбекской народной «музыке; как рождение танцевальной музыки в Киргизии, не знавшей раньше искусства, танца и, следовательно, танцевальной музыки (примечательно, что сегодня киргизский балет относится к наиболее высоким достижениям советского балетного искусства).

Так, в школьную программу по музыке войдут те особенно значительные, характерные и яркие факты, которыми богата история республик Советского Союза.

При творческом освоении новой программы в союзных республиках, естественно, должны быть сохранены сложившиеся к настоящему времени прогрессивные традиции, способствующие наиболее успешному развитию национальной музыкальной культуры данной республики.

Во всей системе школьного музыкального образования важнейшую роль играет музыкальный материал, положенный в основу программы. Материал этот должен быть художественным и увлекательным для учащихся, он должен быть педагогически целесообразным (учить чему-то полезному) и должен выполнять определенную воспитательную роль (способствовать формированию идейных убеждений, нравственных идеалов и эстетического вкуса школьников).

Материал этот прежде всего включает народную музыку — своего народа, народов нашей страны, народов других стран мира.

Большое место должны, естественно, занимать произведения мировой музыкальной классики, имеющие равное значение для любого народа, для любой национальности. Это — произведения Баха, Моцарта, Бетховена, Шуберта, Шопена, Грига, Глинки, Мусоргского", Бородина, Римского-Корсакова, Чайковского и других. В этом же ряду стоят завоевавшие мировое признание классики советской музыки — Прокофьев, Шостакович, Хачатурян.

Достойное место в республиканских программах должны занять произведения выдающихся композиторов народов Советского Союза: Н. Лысенко и Н. Леонтовича (Украина), 3. Палиашвили, Д. Аракишвшш. (Грузия), Уз. Гаджибекова (Азербайджан), С. Комитаса, А. Спендиарова (Армения), К. Чюрлениса (Литва) и других.

Все эти соображения о необходимых и возможных изменениях в новой программе по музыке необходима завершить одним в высшей степени важным замечанием: творчески подходя к программе, учитель ни в коем случае не должен разрушать ее тематическое построение потому что последовательное развитие определенных тем-основа основ программы.

Тематизм новой программы — это лестницы, ступени которой (темы) ведут учащихся к овладению музыкальной культурой. Заменить одну ступень другой, вынуть хотя бы одну из них вообще — значит разрушить всю лестницу, лишить программу не только ее цельности, но и изъять из нее весь творческий, музыкально-педагогический смысл.

1.3. Суть шкільної програми Д. Кобалевс9ького.

Если говорить о «внутреннем пафосе» новой программы, то он ясно выражен в словах В. А. Сухомлинского, которые я взял в качестве эпиграфа к программе: «Музыкальное воспитание — это не воспитание музыканта, а прежде всего воспитание человека». Как же я понимаю эти слова в применении к школьным занятиям музыкой?

Все формы музыкальных занятий со школьниками должны быть направлены на их духовное развитие. Почти любой, даже самый лаконичный, разговор о музыке может (и должен) помогать их познанию мира, формированию их мировоззрения, воспитанию их нравственности.

взгляды учащихся на музыку неотделимы от их взглядов на жизнь вообще. Основополагающая задача учителя — помочь формированию этих взглядов своих питомцев. На успешное решение этой задачи и должны «быть прежде всего направлены внимание учителя, его творческая инициатива, его знания и опыт, его любовь к детям, подросткам, молодежи, его любовь к искусству и к жизни!

Значение музыки в школе далеко выходит за пределы искусства. Так же как литература и изобразительное искусство, музыка решительно вторгается во все области воспитания и образования наших школьников, являясь могучим и ничем, не заменимым средством формирования, их духовного мира.

ІІ. Система музичного виховання Д. Кобалевського

Розглянемо найістотніші аспекти концепції Д. Кобалевського. Мета музичного виховання на його думку — формування музичної культури як невід'ємної частини духовної культури особистості.

У музичній естетиці під музичною культурою суспільства слід розуміти єдність музики та її соціального функціонування. Це складна система, що об'єднує музичні цінності, усі види діяльності щодо їх створення, збереження. Відтворення, поширення, сприймання і використання; суб'єктів такого виду діяльності з їх знаннями, уміннями і навичками; відповідні заклади з їх матеріальною базою, що забезпечують цю діяльність.

Музична культура особистості характеризується тим, якою мірою вона здатна засвоювати музичні цінності. На думку Д. Кабалевського, музичну культуру особистості визначають любов до музики і розуміння її в усьому багатстві форм і жанрів; особливе «відчуття музики », що спонукає сприймати її емоційно, відрізняючи хорошу музику від поганої; уміння чути музику як змістовне мистецтво, що несе в собі почуття і думки людини, життєві образи й асоціації, здатність відчувати внутрішній зв «язок між характером музики і характером виконання тощо. Отже, під музичною культурою особистості розуміють її індивідуальний соціально-художній досвід у сфері музичного мистецтва, зміст естетичного, ціннісного, особистісного ставлення до музики.

На відміну від Е. Жак-Далькроза, К. Орфа і 3. Кодая, Д. Кабалевський вважав, що в основі музичного виховання лежить активне сприймання музики. «Лише тоді музика може виконати свою естетичну, пізнавальну і виховну роль, коли діти навчаться по-справжньому чути її й роздумувати про неї, — підкреслював педагог. — Справжнє, відчуте і продумане сприймання музики — основа усіх форм прилучення до музики, тому що при цьому активізується внутрішній духовний світ учнів, їх почуття і думки. Поза сприйманням музика як мистецтво взагалі не існує «.

Учні мають учитися сприймати музику в будь-якій формі спілкування з нею, під час співу, гри на музичних інструментах, у процесі власне слухання тощо.

Д. Кабалевський підкреслював важливість хорового співу для формування музичної культури школярів. Увесь процес навчання співу має сприяти активному, зацікавленому і творчому ставленню учнів до музики. Поступове набуття виконавської майстерності й збагачення загальної музичної культури дітей стають передумовами їх прагнення до досягнення, навіть при масовому музичному вихованні, рівня справжнього мистецтва. «Кожен клас — хор! — ось ідеал, до якого має спрямовуватися це прагнення » , — писав педагог.

При цьому для дітей не повинно існувати жодних правил і вправ, відокремлених від живої музики, що вимагають заучування і багаторазових повторень. Протягом усієї роботи має панувати захоплююче мистецтво

Досягненню мети музичного виховання підпорядковане й вивчення музичної грамоти, яку Д. Кабалевський розуміє значно ширше — як музичну грамотність, тобто здатність сприймати музику як живе й образне мистецтво, народжене життям і нерозривно пов «язане з ним. Засвоєння нотної грамоти не є самоціллю і повністю підпорядковане виховним завданням.

Розглянуті концептуальні підходи до музичного виховання визначили методичну новизну створеної під керівництвом Д. Кабалевського шкільної програми з музики, її особливістю є, насамперед, тематична побудова, що дало змогу об «єднати усі види музичної діяльності дітей (спів, вивчення музичної грамоти, гра на музичних інструментах, Імпровізація, ритмічні рухи під музику, власне слухання тощо) на одному уроці. Цілісність уроку досягається за рахунок єдності усіх складових елементів, оскільки в основу його побудови покладені не різні види діяльності, а різні грані музики як єдиного цілого. Це дає змогу вносити в урок будь-які контрасти, необхідні для підтримування уваги учнів, створення творчої атмосфери. Формування музичної культури — основа уроку, його зміст, який може мати різне художньо-педагогічне втілення, адже нескінченно різноманітним є музичне мистецтво і життя, яке воно відображає.

Запропонований принцип тематизму, як і вся музично-педагогічна концепція, проростає з музики і на музику опирається, природно пов «язує музику як мистецтво з музикою як шкільним предметом. Теми програми мають музично-естетичний, а не тільки навчально-музичний характер і відкривають реальну можливість досягнення цілісності та єдності навчального процесу не лише в межах одного уроку, а й протягом чверті, півріччя, «навчального року і всього навчального курсу. Ці теми — своєрідні етапи розвитку музичного сприймання школярів. Зміст і логіка тематизму визначаються особливостями розвитку художнього мислення дітей, накопиченням практичного досвіду, можливостями усвідомлення зв «язків музики з життям. Вокально-хоровими, музично-ритмічними та іншими практичними навичками учні оволодівають у тісному зв «язку із засвоєнням конкретної теми. Таким чином, принцип тематизму виступає важливим вихідним положенням, на якому вибудовується шкільна програма.

Наступною особливістю програми є її орієнтація на попередній життєвий і музичний досвід учнів, який, поступово збагачуючись, дає змогу накопичувати, розвивати і закріплювати набуті музичні враження. Відправними точками виступають пісня, танець і марш — головні типи (жанри) музики, найбільш поширені, прості й доступні дітям. Як основа усієї музики взагалі, пісня, танець і марш дають змогу об «єднати велике музичне мистецтво з музичними заняттями у школі, зробити процес навчання емоційно привабливим і захоплюючим. Вони стають надійними містками, якими учні не споглядальне і теоретично, а безпосередньо, через власне сприймання і виконання, можуть увійти до будь-якої царини музичного мистецтва.

Ідеї Д. Кабалевського відкрили реальний шлях до вирішення таких основоположних проблем музичної педагогіки, як виховання інтересу до музики, захоплення нею; визначення основи музичного виховання, його мети і завдань; досягнення цілісності уроку музики всупереч традиційному дробленню його на малопов «язані між собою частини (спів, музична грамота, слухання музики тощо); подолання суперечностей між змістом і структурою навчання, розриву між декларацією високих ідей та конкретним змістом програми тощо. Вони покладені в основу методичної системи, здатної практично забезпечити розкриття загальнолюдських цінностей у музиці й на цій основі сформувати духовну сферу особистості. А це якісно

новий етап розробки проблем музично-творчого розвитку дітей. У науковому вирішенні цих проблем полягає основа тієї наступності, що пов «язує програму Д. Кабалевського з пошуками Б. Асаф «сва, П. Блонського, Н. Брюсової, Н. Гродзенської, С. Шацького і В. Шацької, Б. Яворського, накопиченим передовим педагогічним досвідом.

Як цілісна система, музично-педагогічна концепція Д. Кабалевського веде:

• від вузької мети (музичного розвитку — в старих програмах) — до мети у широкому культурному контексті: формування духовної культури;

• від музики як засобу навчання — до музики як джерела і предмета духовного спілкування;

• від викладання музики як шкільного предмета (науки) до викладання музики як мистецтва, як частини духовної культури людства;

• від змісту предмета «Музика «як суми знань, умінь і навичок — до змісту як живого художньо-педагогічного процесу, як художньо-педагогічного спілкування;

• від ототожнення процесу сприймання музики лише з одним видом діяльності (слухання) — до сприймання як основи музичного виховання;

• від вузькосоціальних завдань, пов «язаних з формуванням навичок слухання музики, співу по нотах, хорових навичок — до завдань цілісно-особистісного розвитку людини;

• від загальнодидактичних принципів, формально перенесених на урок музики — до принципів педагогіки мистецтва, зумовлених інтонаційно-образною природою музики;

• від програми, в основі якої лежить репертуарний принцип — до програми, що проростає з музики і на музику опирається, органічно поєднує різноманітний матеріал і види діяльності;

• від стихійного накопичення музично-слухового досвіду — до цілеспрямованого формування цього досвіду як прообразу художньої культури.

Називаючи програму Д. Кабалевського новаторською, підкреслимо, що не всі її положення є новими. Зокрема, висунута Д. Кабалєвським ідея першооснови трьох сфер музики значно раніше знайшла своєрідне відображення у поглядах С. Людкевича, який виділяв пісню, танець і марш як фундамент складних форм вокальної та інструментальної музики. Однак саме Д. Кабалевському належить заслуга у педагогічному осмисленні й методичному втіленні цієї ідеї, що покладена в основу його концепції.

Не новим є й тематичний принцип побудови навчальної програми — він уже багато століть використовується у програмах з математики, фізики, історії, зустрічався і в деяких програмах з музики. Проте новаторство Д. Кабалевського виявилось у тому, що він відкрив такий зміст і логіку тематизму, який виходить з музики і особливостей її засвоєння й оволодіння дітьми, зробив високе музичне мистецтво доступним і зрозумілим школярам. Музикант-педагог опирався на досвід вітчизняної школи, теоретичні розробки, виділяючи, насамперед, праці Б. Асаф «єва, В. Шацької, Н. Гродзенської. Однак, взята у цілому, програма вказує на принципово нові напрями у музичній педагогіці.

Методична система д. Кабалевського виступає вінцем музичної педагогіки XX ст., оскільки увібрала ідеї його попередників і ґрунтується на міцному методологічному фундаменті сучасних наук: музикознавства, педагогіки, психології, соціології тощо.

ІІІ. Методичні та методологічна проблеми навчання і виховання школярів.

Провідним завданням музичної педагогіки є художньо-творчий розвиток дітей. Учитель має розвинути чутливість учнів до музики, ввести їх у світ краси й добра, відкрити в музиці животворне джерело людських почуттів і переживань. Великого значення у цьому процесі набуває вміла і цілеспрямована навчально-виховна робота у загальноосвітніх школах. На її якості позначаються проблеми, пов’язані з пошуком ефективних шляхів, визначення кінцевої мети, завдань і методів музичного виховання дітей, вибором конкретної навчальної програми тощо.

Методологія будь-якої науки включає різні рівні наукових знань. Загальна методологія характеризується системою знань узагальнюючого, універсального рівня. Методологія, музичної педагогіки є системою знань про основи теорії музичного навчання і виховання, принципи і способи дослідження музично-педагогічних явищ.

Другою проблемою є сприйняття музики. Функції найдосконалішого мистецького твору реалізуються лише за наявності відповідної культури художнього сприймання. Мистецтво справді виховує лише тоді, коли воно дидактичне, не моралізує, не проповідує, а я в живих художніх образах відтворює багаті й несподівані колізії життя і часу. Музика виступає способом цілісного виховання духовного світу особистості, а не лише художнього чи естетичного виховання. Методологічно важливим для музичної педагогіки є ставлення до художнього образу як багато прошаркового явища, яке у різний час може бути сприйняте по-різному навіть одним і тим самим слухачем. Чи більшу цінність має музика для особистості, тим повніше активізується естетичне сприймання. Тому музичне сприйняття має супроводжуватися переживанням цінності твору, бути ціннісним за своєю природою.

Творча активність художнього сприймання прямо пропорційна складності музичного твору, різноманітності й повторності музичних вражень, мірі доступності й трудності сприймання.

Також суттєвим для музичного навчання є методологічне положення про необхідність між особистісного контакту вчителя й учнів. Вміння вислухати учнів, стати на їх позицію, вважати її такою ж самоцінною, як і свою власну — є необхідною умовою занять музикою, створення творчої атмосфери на уроці. Поза особистісним спілкуванням між учителем і учнями така атмосфера виник туни не може.

Музикознавці, вказують на важливий методологічний орієнтир музичного виховання — навчити дітей розумінню музики як мистецтва інтонованого смислу, що функціонує у загальній системі естетичних ставлень.

Учитель з перших кроків має орієнтувати дітей на осмислення інтонаційно-пластичних витоків музики, самостійну інтерпретацію її художнього світу.

Важливою метрологічною проблемою музичної педагогіки розкриття співвідношення об'єктивного і суб'єктивного у музичному сприйманні. Вчителеві слід довірливіше ставитися до емоційних вражень учнів, спиратися не тільки на музичні знання, а й на широкі життєві та художні асоціації. Нав’язування школярам певної інтерпретації музичного твору, нерідко чужої їм, призводить до зниження активності музичного слуху. Отже індивідуальність музичного сприймання — об'єктивна необхідність, пов’язана з особистісним смислом. Музичне сприймання не може бути наслідком засвоєння певної суми знань.

Не можна нав’язувати учневі конкретний образ, не порушивши законів художнього сприймання.

Неможливо «вкласти» в учня особисте ставлення до музики, як неможливо відчувати «за нього». Важливим чинником впливу мистецтва на учнів є створення умов для самостійного відкриття ними естетичних цінностей творів, а не тільки адаптації до усталених цінностей.

Рівність між учнями на уроках музики має досягатися не за рахунок одноковості знань і вмінь для всіх, а завдяки виявленню унікальності кожної дитини. Наголошуємо на необхідності нерозривної єдності музичного навчання — виховання як органічного зв’язку знань, умінь і навичок музичної діяльності з одного боку, та осягнення естетичної суді музичного мистецтва — з іншого.

Музика і діти — ось що має спрямовувати педагогічну творчість учителя. Учень повинен цікавити вчителя не як суб'єкт музичної діяльності, а як особистість з її інтересами і запитами.

Найбільшою проблемою методики музичного виховання є розвиток музичного слуху. Запропонована програма ґрунтується саме на художньому інтонаційно-образному розумінні музичного слуху, тобто на здатності сприймати музику як змістовне мистецтво. При цьому пропонується така логіка розвитку музичного слуху дітей:

розвиток музичного слуху відбувається від виховання музичного слуху в широкому значенні до музичного слуху в вузькому значенні, через їх взаємовплив і взаємозв'язок до повної єдності;

на початкову етапі особливо важливий зв’язок музичного слуху з іншими сенеорними і сенеомоторними здібностями; штучне роз'єднання зорових, рухових та інших відчуттів гальмує розвиток музичного слуху;

основою для розвитку звуковисотного слуху в школярів є формування методичного слуху як узагальненої музичної здібності;

показником рівня розвитку музичного слуху в школярів є здатність змістовно сприйняти суто інструментальну музику (без зовнішньої програмності).

Розгляд методологічних і методичних проблем музичного навчання і виховання школярів виявляє тісний взаємозв'язок цих проблем, залежність ефективності педагогічної діяльності від розуміння вчителем теоретичних основ музично-виховного процесу.

Висновок

Ефективність музичного виховання школярів залежить від особистості вчителя, його світогляду і професійної підготовки педагогічного балансу і майстерності, високого рівня інтелекту і душевної чуйності. Він повинен не лише любити музику, а й уміти зацікавити нею дітей, знати і розуміти її в значно більшому обсязі, ніж хоче навчити цього своїх вихованців, бути поінформованим у питаннях педагогіки і психології, естетики і мистецтва, постійно збагачуватися новими знаннями. Учителю слід пам’ятати, що оволодіння музичними знаннями не є самоціллю, а є необхідним дидактичним засоби музичного навчання, розвитку їх інтересу до музики, формування естетичного ставлення до неї.

Педагогічна концепція Д. Кобалевського увібрала в себе досягнення світової і вітчизняної педагогіки і вирізняється науковою обґрунтованістю, підпорядкованістю гуманістичним ідеалам, спрямованістю на формування музичної культури особистості засобами музики як невід'ємної частини її духовної культури. Основою музичного виховання є активне, зацікавлене музичне сприймання.

Головний зміст навчання і виховання за системою Д. Кобалевського полягав в засвоєнні особливостей музичного мистецтва, в формуванні музичного сприймання, в хоровому співі. Головними засобами навчання і виховання було: досягнення цілісності уроку музики, активізація музичного мислення, зв’язки музики з життям, акцент на три головні сфери музики — пісню, танець і марш.

Життєвість і перспективність, створених на основі метисної системи Д. Кобалевського, програм полягає у тому, що вони відповідають розбудов чим процесу у школі, дають змогу подолати стереотипи застарілого педагогічного мисленні. Повною мірою використати передовий педагогічний досвід, урахувати регіональні традиції, забезпечити формування музичної культури школярів на основі української національної культури.

Список використаної літератури:

Д. Кобалевський «Виховання розуму і серця». Москва, «Просвіта» 1984 р.

Д. Кобалевський, Є.Б. Абдунін «Музика в навчальних класах. Москва. «Просвіта» 1985 р.

О.Я. Ростовський «Методика викладання музики у початковій школі». Тернопіль «Навчальна книга — Богдан» 2000 р.

З. Бервенецький, Л. Хлобникова «Виховувати музичну культуру» Київ. «Радянська школа» 1989 р.

Д. Кобалевський «Про трьох китів та інші цікаві речі». Київ. «Музична Україна» 1973 р.

Г. Панкевич «Мистецтв музики». Москва. «Знання» 1987 р.

Я. Ростовський «Педагогіка музичного сприймання» Київ. «ІЗМН» 1997 р.

Г. Падалка «Учитель, музика, діти» Київ «Музична Україна». 1982 р.

ПоказатьСвернуть
Заполнить форму текущей работой