Культура і мова як духовні вартості

Тип работы:
Реферат
Предмет:
Разное


Узнать стоимость

Детальная информация о работе

Выдержка из работы

Реферат

з предмету «Мовознавство «

на тему:

" Культура і мова як духовні вартості «

КУЛЬТУРА МОВИ І ЧАС

Серед багатьох визначень мови — і строгих науково — термінологічних, і художньо — образних, емоційних — проступає спільна ідея: нерозривна єдність людини і мови.

Схилилась над колискою мати, і перші звуки колискової пісні, музика рідної мови переливаються в її кровинку. Психологи досліджують, від якого моменту починається спілкування людини з навколишнім світом, коли дитина починає сприймати, розрізняти звуки людської мови. Одне не викликає сумніву: пестливі, ніжні руки матері, її лагідний голос — то вже і є спілкування, що дає імпульс повному розкриттю всіх можливостей людини, закладених у її генетичному коді. Через це спілкування створюється неповторний емоційний світ єднання поколінь, світ, у якому живе рідне слово. Дитина ще не скоро вимовить його, але дитячу пам «ять уже влилися звуки рідної мови.

Мова — «безпосередня дійсність думки «(Маркс), мова — «жива схованка людського духу «(Панас Мирний), мова — «коштовний скарб народу «(Франко), мова — «життя духовного основа «(Рильський), «мова — генофонд культури «(Гончар) — цей список афористичних висловів можна продовжувати. Мислителі, письменники в усі часи намагалися розкрити таємниці людської мови, її роль не тільки як засобу спілкування, а й як знаряддя формування і вираження думки, як основу духовності народу, як міцну і надійну опору самоусвідомлення особистості, бачення себе в соціальному і культурному контексті, як імпульс до творчого самовираження людини не тільки в національній культурі, а й у світовій цивілізації.

Завжди ідуть у парі мова й думка. Не випадково О. О. Потебня наголошував: «мова е засіб не виражати готову думку, а створювати її … вона не відображення світогляду, який вже склався, а діяльність, що його складає «(Потебня A.A. Мисль і язик. X., 1913. С. 141). Навчаючи дитину мови, вчимо ЇЇ мислити, почувати, сприймати світ у всій різноманітності звуків, барв. Видатні педагоги усвідомлювали значення рідної мови для виховання дитини. Основоположник вітчизняної народної педагогіки й народної школи в Росії К. Д. Ушинський в умовах царської політики, коли на Україні заборонялися школи рідною мовою навчання, відстоював думку про те, що рідна мова -органічний витвір народної думки і почуття, в якому виявляються результати духовного життя народу «. Добре розумів, який тонкий різець в руках педагога слово, В. О. Сухомлинський. Саме мова зовні непомітно здатна розкрити, збудити талант мислення і талант діяння — праці. Він зазначив, що школа стає справжнім осередком культури лише тоді, коли в ній панують чотири культури: культ Батьківщини, культ людини, культ книжки і культ рідного слова.

Освіта, наука, мистецтво, театр, побутова культура пов «язані з мовним вихованням. Усі сфери життя суспільного охоплює мова. Поняття матеріальної і духовної культури формуються в національній мові, причому людина виступає не тільки суб «єктом, що створює ці поняття, а й об «єктом на якому позначається дія

мовного мислення, в широкому розумінні - мовної культури. Досліджуючи співвідношення мови і культури, вчені детально зупиняються на функціях, які виконує мова в суспільстві. Обмеження сфер, де використовується національна мова, приводить до знекровлення культури. Адже «мова для культури — те саме, що центральна нервова система для людини «(Лем С. Модель культури// Вопр. Філос. 1969 рік. № 8 С. 49). Мову називають акумулятором, інтегратором культури. її живий складний організм реагує не лише на стан мовної освіти в суспільстві, а й на функціонування таких, здавалося б, формальних чинників, як інформативна реклама, вивіски, оголошення. В них на перший план виступає умовність знаків, їхня застандартизованість, стереотипність.

З культурою мови насамперед пов «язують уміння правильно говорити і писати, добирати мовно-виражальні засоби відповідно до мети і обставин спілкування.

З часу виникнення науки про мову можна говорити і про складову частину правознавства — культуру мови. Адже при створенні словників, граматик, тлумачень текстів, завжди доводилось вибирати, оцінювати, класифікувати мовні факти. А узагальнені в лінгвістичних працях, вони сприяли усталенню, поширенню тих чи тих норм, їх кодифікацій. Відоме визначення -мова особливий продукт людського роду, який «в свій час індивіди візьмуть цілком під свій контроль «(Маркс К; Енгельс Ф. Німецька ідеологія //Твори. Т.З.С 407)

Культура мови — це ще й загально прийнятий мовний етикет: типові формули вітання, прощання, побажання, запрошення тощо. Вони змінюються залежно від ситуацій спілкування, від соціального стану, освітнього, вікового рівня тих, хто спілкується. Соціолінгвістичні, етнопсихологічні моменти донедавна не залучалися до сфери культури мови, котра розглядалася як рекомендації щодо правильності - неправильності, нормативності - не нормативності висловів.

Культура мови починається з самоусвідомлення мовної особистості. Вона зароджується і розвивається там де носіям національної літературної мови не байдуже, як вони говорять і пишуть, як сприймається їхня мова в різних суспільних середовищах, а також у контексті інших мов. Тобто культура мови безпосередньо пов «язана з соціологією і психологією не тільки в плані вироблення моделей, зразків мовної поведінки, а й що до формування мовної свідомості.

У зв «язку з потребою виховання культури міжнаціональних відносин великої ваги набувають соціолінгвістичні й психолінгвістичні аспекти культури мови. Уважне, дбайливе ставлення до мови кожного народу, виховання взаємоповаги передбачає розширення гак званої фонової, мовокраїнознавчої інформації, що обов «язково входить в умовне виховання, а от же, і в культуру мови.

Часто ми стаємо свідками поширеного мовного нігілізму, вираженого в типовій формулі: «Яка різниця, як говориш ! «Виявляється, що люди, які недбало ставляться до своєї мови, позбавлені і почуття власної гідності. Виховані в атмосфері стереотипів, бездумної масової культури, вони не МОЖУТЬ бути творцями оригінальних, непересічних ідей. Ставлення до культури своєї мови

Індивідуума, а також суспільства в цілому, віддзеркалює загальний рівень культури — або її пасивний, споживацький, або творчий характер.

Культура мови покликана оцінювати доречність, доцільність або недоречність, недоцільність використання різних засобів мовного вираження. Вона виступає тим чутливим інструментом, що першим помічає нові явища в лексиці, фразеології, граматиці, підказує мовцям стилістичне забарвлення мовних форм, попереджає про втрату словом його інформативного і емоційного заряду.

Особливе місце в системі літературної мови належить фразеології: вона надає мовленню виразного національного колориту, допомагає відтінювати індивідуальне мовлення. Але використання фразеологічних зворотів потребує топкого відчуття стилістичної системи мови. Неабиякою майстерністю мають володіти викладачі, добираючи фразеологічні еквіваленти в іншій мові. Наприклад, є в російській мові два близькі за значенням фразеологічні вислови: На вкус и цвет товарища нет: О вкусах не спорят. В українській мові їм відповідають: На любов і смак товариш не всяк і з іншим експресивним значенням — фразеологізм: Кому піп, кому попадя, а кому попова дочка.

Для української літературної мови дуже важливою є регулювальна функція, яка забезпечує стабільність, збереження літературних традицій і водночас оновлення їх, витримане в межах міри і краси. Про це так писав О. О. Потебня: «У грамотної людини — дві течії мови, хоча в кращих випадках і не позбавлені взаємодії але роздільні… В організованому суспільстві з серйозним ставленням до літератури складається і що до писемної мови громадська совість, чуття користі, міри і краси, які однаково зв «язують письменника і читача. Думка повинна розвиватися, отже і мова повинна рости, але пе помітно, як трава росте. Все, що зупиняє увагу на самому слові, будь — яка не тільки неясність, але й помітна незвичайність його відволікає увагу від змісту. Лише прозорість мови дає змісту можливість діяти легко, сильно, художньо «(Потебня О. Естетика і поетика слова. К. ч 1985. С. 171−172).

Отже, суб «єктивна оцінка в ставленні до мови цілком закономірна, А в тім, «чуття користі, міри і краси », як відомо, не вроджується, а виховується.

Сьогодні багато говориться і пишеться про виховання особистості, зокрема і мовне. Трактування її не може обійтися без опори на національну мову, на мовні знаки національної культури. Тільки той, хто засвоює, мовну культуру в усій її сукупності й багатогранності, здатен стати творцем мовних цінностей і найповніше виразити себе як особистість в будь — якій галузі суспільної діяльності.

Людина створила культуру, а культура-людину. Людина реалізується в культурі думки, культурі праці й культурі мови. Культура — це не тільки все те, що створене руками й розумом людини, а й вироблений віками спосіб суспільного поводження, що виражається в народних звичаях, віруваннях, у ставленні один до одного, до праці, до мови. Належачи до певного соціуму, індивідуум із своєю появою на світ органічно виходить у виробленому його співвітчизниками культуру, стає її користувачем і носієм. Чим міцніші зв «язки людини з культурою народу, тим більшого можна сподіватися від неї як від громадянина, свідомого творця матеріальних і духовних благ, патріота й інтернаціоналіста.

Ослаблення зв «язків з культурою свого соціуму, втрата його мови, нехтування його звичаями негативно позначається на самооцінці вчинків індивідуума, на його ставленні до співвітчизників, до результаті колективної й індивідуальної діяльності. Отже, духовна культура міцними, хоч і невидимими нитками зв «язана з матеріальною культурою. Тому-то наше суспільство, пробудившись від довгого інтелектуального сну і приступивши до морального самоочищення, побачило ті болячки, які багато років прикривались бадьорими лозунгами й закликами. Не пройшла повз увагу суспільства мовна проблема.

Мова не тільки засіб спілкування, а й природний резервуар інформації про світ, насамперед про свій народ. Повіривши в те, що всі мови в нашому спільному домі «активно розвиваються », ми довго не помічали, що цей розвиток, започаткований першим десятиріччям XX століття, у 30−70-ті роки був спочатку загальмований, а потім повернутий у зворотному напрямку. Треба виправляти становище: повернути всім мовам їхній природний престиж і справжню, а не декларовану рівноправність. Необхідно виховувати культуру мови як запоруку піднесення культури суспільної думки і суспільно-корисної праці.

Суспільство завжди дбає про те, щоб його члени користувалися мовою не лише спонтанно, не тільки як даним від природи даром, в свідомо, як знаряддям найактивнішого розкриття своєї особистості. Мовний досвід індивідуума невіддільний від опори на літературну мову як акумулятор людських знань.

Сьогодні культура і мова виявилися об «єднаними в царині духовних вартостей кожної людини і всього суспільства. Мабуть, ніхто не буде заперечувати, що в низькій культурі мови виявляються виразні ознаки бездуховності…

Мовна неграмотність, невміння писати елементарний текст, перекласти його з української мови на російську і навпаки чомусь перестали сприйматись як плями на службовому мундирі.

Мовна культура — це надійна опора у вираженні незалежності думки, розвиненості людських почуттів, у вихованості діяльного, справжнього патріотизму. Культура мови передбачає вироблення етичних норм міжнаціонального спілкування, які характеризують загальну культуру нашого сучасника.

Культура мовлення — це система вимог, регламентацій щодо вживання мови в мовленнєвій діяльності (усній і писемній).

Належна культура мовлення — це свідчення розвинутого інтелекту і високої загальної культури особистості. Одним із завдань культури мовлення є подолання мовних стереотипів: стереотипи мовлення — це стереотипи мислення.

Тільки через високу культуру мовлення проявляються невичерпні потенції мови, гармонія її функцій.

Культура мовлення має велике національне і соціальне значення: вона забезпечує високий рівень мовленнєвого спілкування, ефективне здійснення всіх функцій мови, ошляхетнює стосунки між людьми, сприяє підвищенню загальної культури особистості та суспільства в цілому. Через культуру мовлення відбувається культивування самої мови, її вдосконалення.

Проблема культури мовлення проявляється в таких основних аспектах: нормативність, адекватність, естетичність, поліфункціональність мовлення.

Нормативність — це дотримання правил усного і писемного мовлення: правильне наголошування, інтонування, слововживання, будова речень, діалогу, тексту тощо. Нормативність — це, так би мовити, «технічна «сторона мовлення, дотримання загальноприйнятих стандартів. Мова наша багата, їй властива розвинена синоніміка та варіантність на фонетичному, лексичному і граматичному рівнях. Наше завдання — розвинути в собі здатність оптимального вибору мовних засобів відповідно до предмета розмови, співробітника, мовленнєвої ситуації.

Умій слухати себе їа інших з погляду нормативності. Будь вдячний тому, хто виправляє твої мовленнєві помилки. Свої ж зауваження, поради та рекомендації іншим роби тактовно, делікатно.

Естетичність мовлення — це реалізація естетичних уподобань мовця шляхом використання естетичних потенцій мови. Оптимально дібраний темп і звучність мовлення, уникнення нагромадження приголосних чи голосних, різноманітність синтаксичних конструкцій, доречність цитати чи фразеологізму, прислів «я чи приказки, тропів чи фігур, взагалі нестандартність мовлення — усі ці та інші резерви мови засоби неструктурно! «естетики роблять мовлення естетично привабливим. І навпаки.

Культура мовлення суспільства — це чи не найяскравіший показник стану його моральності, духовності, культури взагалі. Словесний бруд, що заполонив мовлення наших співгромадян, мовленнєвий примітивізм, вульгарщина -тривожні симптоми духовного нездоров «я народу.

Експериментальне доведено, що грубе слово як негативний подразник діє кілька секунд, але реакція на нього триває декілька годин і навіть днів. Як наслідок — порушення нервової та серцево-судинної діяльності людини, її хвороба, а іноді й смерть.

Тому висока культура мовлення — це не інтелігентська забаганка, а життєва необхідність для народу.

Поліфункціональність мовлення — це забезпечення застосування мови в усіх перелічених аспектах, у кожній сфері спілкування. Коли ж людина поставлена через необхідністю вживати слова іншої мови, то є підстави говорити хіба що про культуру повторного суржика. А саме в такій ситуації опиняються зараз мовці в технічній, виробничій, діловій та деяких інших сферах.

Культура мовлення несумісна з багатослів «ям, словоблуддям, фальшивою патетикою, славослів «ям.

Шляхи підвищення особистої культури мовлення різноманітні. Для початку слід:

• виробити стійкі навички мовленнєвого самоконтролю і самоаналізу;

• не говорити квапливо — без пауз, «ковтаючи «слова;

• частіше «заглядати у словник «(М. Рильський), правопис посібники зі стилістики тощо, вивчати мовлення майстрів слова;

• читати вголос (особливо прозорі тексти), із дотриманням усіх аспектів нормативності;

• заучувати напам «ять художні твори, причому не тільки віршовані;

• оволодівати жанрами, видами писемного мовлення, зокрема ділового мовлення;

• привчити себе до систематичного запису власних думок та спостережень, щоденних записів, сімейних хроніки тощо;

• виробити звичку читання з «олівцем у руках «- жоден цікавий і вартісний вираз не повинен бути втрачений для вас.

Шляхів до мовної досконалості безліч. Але всі вони починаються з любові до рідної мови, бажання майстерно володіти нею, з відчуттям власної відповідальності за рідну мову.

ПоказатьСвернуть
Заполнить форму текущей работой