Огляд кримінального кодексу України

Тип работы:
Реферат
Предмет:
Разное


Узнать стоимость

Детальная информация о работе

Выдержка из работы

Огляд кримінального кодексу України

Кримінальний кодекс України. Кримінально-процесуальний кодекс України. Постанови Пленуму Верховного Суду України із загальних питань судової діяльності та в кримінальних справах. Відп. ред. В. Т. Маляренко. — К.: Юрінком Інтер, 1999. — 720 с.

ЗАГАЛЬНА ЧАСТИНА Глава І Загальні положення

Стаття 1. Завдання Кримінального кодексу

Кримінальний кодекс України має завданням охорону суспільного ладу України, його політичної і економічної систем, власності, особи, прав і свобод громадян і всього правопорядку від злочинних посягань.

Для здійснення цього завдання Кримінальний кодекс визначає, які суспільне небезпечні діяння є злочинними, і встановлює покарання, що підлягають застосуванню до осіб, які вчинили злочини.

(Стаття І із змінами, внесеними згідно з Указом ПВР № 4571−10 від 12. 01. 83; Законом № 2468−12 від 17. 06. 92)

Стаття 2. (Стаття 2 виключена згідно із Законом № 2468−12 від 17. 06. 92)

Стаття 3. Підстави кримінальної відповідальності

Кримінальній відповідальності і покаранню підлягає лише особа, винна у вчиненні злочину, тобто така, що умисно або з необережності вчинила передбачене кримінальним законом суспільне небезпечне діяння.

Ніхто не може бути визнаний винним у вчиненні злочину, а також підданий кримінальному покаранню інакше як за вироком суду й відповідно до закону.

(Стаття 3 із змінами, внесеними згідно з Указом ПВР № 4571−10 від 12. 01. 83)

Глава II Межі чинності Кримінального кодексу

Стаття 4. Чинність Кримінального кодексу щодо діянь, вчи* нених на території України

Усі особи, які вчинили злочини на території України, підлягають відповідальності на підставі цього Кодексу.

Питання про кримінальну відповідальність дипломатичних представників іноземних держав та інших громадян, які згідно з чинними законами і міжнародними договорами не підсудні в кримінальних справах судам України, в разі вчинення цими особами злочину на території України, вирішується дипломатичним шляхом.

(Стаття 4 із змінами, внесеними згідно з Указом ПВР № 4571−10 від 12. 01. 83; Законом № 2468−12 від 17. 06. 92)

Стаття 5. Чинність Кримінального кодексу щодо діянь, вчинених за межами України

Громадяни України, які вчинили злочини за межами України, підлягають кримінальній відповідальності за цим Кодексом, якщо вони притягнуті до кримінальної відповідальності або віддані до суду на території України.

На тих же підставах несуть відповідальність перебуваючі в Україні особи без громадянства, які вчинили злочини за межами України.

Якщо названі особи за вчинені злочини зазнали покарання за кордоном, суд може відповідно пом «якшити призначене їм покарання або повністю звільнити винного від відбування покарання.

Іноземні громадяни за злочини, вчинені поза межами України, підлягають відповідальності за кримінальними законами України у випадках, передбачених міжнародними договорами.

(Стаття 5 із змінами, внесеними згідно з Указом ПВР № 4571−10 від 12. 01. 83: Законом № 2468−12 від 17. 06. 92)

Стаття 6. Чинність кримінального закону в часі

Злочинність і караність діяння визначаються законом, який діяв під час вчинення цього діяння.

Закон, що усуває караність діяння або пом «якшує покарання, має зворотну силу, тобто поширюється з моменту набрання ним чинності також на діяння, вчинені до його видання,

Закон, що встановлює караність діяння або посилює покарання, зворотної сили не має.

(Стаття 6 із змінами, внесеними згідно із Законам № 2547−12 від 07. 07. 92)

Глава III Про злочин

Стаття 7. Поняття злочину

Злочином визнається передбачене кримінальним законом суспільне небезпечне діяння (дія або бездіяльність), що посягає на суспільний лад України, його політичну і економічну системи, власність, особу, політичні, трудові, майнові та інші права і свободи громадян, а так само інше передбачене кримінальним законом суспільне небезпечне діяння, яке посягає на правопорядок.

Не е злочином дія або бездіяльність, що хоч формально і містить ознаки будь-якого діяння, передбаченого кримінальним законом, але через малозначність не являє суспільної небезпеки.

(Стаття 7 із змінами, внесеними згідно з Указом ПВР № 4571−10 від 12. 01. 83; Законом № 2468−12 від 17. 06. 92)

Стаття 7 «. Поняття тяжкого злочину

Тяжкими злочинами визнаються перелічені в частині 2 цієї статті умисні діяння, що являють підвищену суспільну небезпеку.

До тяжких злочинів належать: особливо небезпечні злочини проти держави (статті 56−60, 62, 63, 63 "); порушення рівноправності громадян залежно від їх расової, національної приналежності чи ставлення до релігії при обтяжуючих обставинах (стаття 66 частини 2 і 3); бандитизм (стаття 69); дії, що дезорганізують роботу виправно-трудових установ (стаття 69 "); контрабанда (стаття 70); контрабанда наркотичних засобів, психотропних речовин або прекурсорів (стаття 70 "); масові безпорядки (стаття 71); пошкодження шляхів сполучення і транспортних засобів (стаття 78); пошкодження об «єктів магістральних нафто-, газо- та нафтопродуктопроводів при обтяжуючих обставинах (стаття 78 «частини 2 і 3);

виготовлення або збут підроблених грошей чи цінних паперів (стаття 79);

порушення правил про валютні операції при обтяжуючих обставинах (стаття 80 частина 2), розкрадання державного або колективного майна з проникненням у приміщення чи інше сховище, або шляхом привласнення, розтрати або зловживання посадовим становищем, вчинене повторно, або за попереднім зговором групою осіб, або у великих розмірах, або в особливо великих розмірах (статті 81 частини 3 і 4, 82 частини 3 і 4, 83 частина 3, 84 частини 3 і 4 і 86 "); розкрадання державного або колективного майна шляхом грабежу, вчинене при обтяжуючих обставинах (стаття 82 частини 2 і 3); розбій з метою заволодіння державним, колективним майном або індивідуальним майном громадян (статті 86 і 142); вимагательство державного або колективного майна або індивідуального майна громадян при обтяжуючих обставинах (статті 862 частини 2 і 3, 144 частини 2 і 3); вчинене при обтяжуючих обставинах умисне знищення або пошкодження державного чи колективного майна або індивідуального майна громадян (статті 89 частини 2 і 3 та 145 частина 2); умисне знищення або пошкодження майна, що належить судді чи працівникові правоохоронного органу (стаття 1891 частина 2); умисне вбивство (статті 93, 94 і 96); умисне тяжке тілесне ушкодження (статті 101, 1894 частина 2);

незаконні дії щодо усиновлення (удочеріння) при обтяжуючих обставинах (стаття 1151 частина 2); зґвалтування (стаття 117); захоплення заложників (стаття 123 "); торгівля людьми (стаття 124 "); крадіжка індивідуального майна з проникненням у житло (стаття 140 частина 3); грабіж при обтяжуючих обставинах (стаття 141 частини 2, 3 і 4); ухилення від сплати податків, зборів, інших обов «язкових платежів при обтяжуючих обставинах (стаття 1482 частина 3); шахрайство з фінансовими ресурсами (стаття 1485 частина 2); порушення порядку випуску (емісії) та обігу цінних паперів при обтяжуючих обставинах (стаття 148 «частина 4); спекуляція при обтяжуючих обставинах (стаття 154 частини 2 і 3); протидія законній підприємницькій діяльності, вчинена при обтяжуючих обставинах (стаття 1558 частина 3); зловживання владою або посадовим становищем (стаття 165 частина 2); перевищення влади або посадових повноважень при обтяжуючих обставинах (стаття 166 частини 2 і 3); одержання хабара (стаття 168); посередництво в хабарництві або дача хабара при обтяжуючих

обставинах (статті 169 частина 2 і 170 частина 2); притягнення завідомо невинного до кримінальної відповідальності при обтяжуючих обставинах (стаття 174 частина 2); примушення давати показання при обтяжуючих обставинах (стаття 175 частина 2); винесення завідомо неправосудного вироку, рішення, ухвали або постанови, якщо воно спричинило тяжкі наслідки (стаття 176 частина 2); втеча з місця позбавлення волі або з-під варти при обтяжуючих обставинах (стаття 183 частина 2); створення не передбачених законодавством воєнізованих формувань чи груп (стаття 1876); посягання на життя судді, працівника правоохоронного органу, члена громадського формування з охорони громадського порядку або військовослужбовця (стаття 190 "); примушування до виконання чи невиконання цивільно-правових зобов «язань, вчинене при обтяжуючих обставинах (стаття 1982 частина 3); злісне або особливо злісне хуліганство (стаття 206 частини 2 і 3); угон або захоплення залізничного рухомого складу, повітряного, морського чи річкового судна (стаття 2172); блокування транспортних комунікацій (стаття 2173 частина 3); розкрадання вогнестрільної зброї, бойових припасів або вибухових речовин (стаття 223); розкрадання радіоактивних матеріалів (стаття 2283); розкрадання наркотичних засобів або психотропних речовин при обтяжуючих обставинах (стаття 2292 частини 2 і 3), а так само збут або вчинені з метою збуту розкрадання, незаконні вироблення, виготовлення, придбання, зберігання, перевезення або пересилання таких засобів чи речовин (статті 229 «і 2292); посів або вирощування снотворного маку чи конопель при обтяжуючих обставинах (стаття 2293 частина 2); організація або держання дому для вживання чи виготовлення наркотичних засобів або психотропних речовин при обтяжуючих обставинах (стаття 2294 частина 2); використання коштів, здобутих від незаконного обігу наркотичних засобів, психотропних речовин і прекурсорів при обтяжуючих обставинах (стаття 22 912 частина 2);

незаконне введення в організм наркотичних засобів або психотропних речовин при обтяжуючих обставинах (стаття 229 «частини 2 і 3); розкрадання, незаконні виготовлення, придбання, зберігання, передача чи продаж іншим особам обладнання, призначеного для виготовлення наркотичних засобів або психотропних речовин при обтяжуючих обставинах (стаття 229 «7 частини 2 і 3); розкрадання прекурсорів при обтяжуючих обставинах (стаття 22 919 частини 2 і 3); незаконні виготовлення, придбання, зберігання, перевезення або пересилання прекурсорів при обтяжуючих обставинах (стаття 22 920 частини 2 і 3); непокора при обтяжуючих обставинах (стаття 232 пункти «б «і «в »); опір начальникові або примушення його до порушення службових обов «язків (стаття 234); насильницькі дії щодо начальника (стаття 236); порушення статутних правил взаємовідносин між військовослужбовцями при відсутності між ними відносин підлеглості при обтяжуючих обставинах (стаття 238 пункти «б «і «в »); дезертирство (стаття 241); умисне знищення або пошкодження військового майна при обтяжуючих обставинах (стаття 245 пункти «б «і «в »); порушення правил несення бойового дежурства при обтяжуючих обставинах (стаття 251 пункти «в «і «г »); зловживання військової посадової особи владою чи посадовим становищем, перевищення військовою посадовою особою влади чи посадових повноважень, бездіяльність військової влади при обтяжуючих обставинах (статті 254 пункти «б «і «в », 2542 пункти «б », «в «і «г », 2543 пункти «б «і «в »).

(Кодекс доповнено статтею 7 «згідно з Указом ПВР № 862−08 від 21. 07. 72, із змінами, внесеними згідно з Указами ПВР № 1898−08 від 23. 07. 73. № 2718−08 від 17. 06. 74, № 4571−10 від 12. 01. 83, № 6591−10 від 29. 02. 84, № 4392−11 від 31. 07. 87, № 4452−11 від 21. 08. 87, № 5723−11 від 14. 04. 88, № 7373−11 від 14. 04. 89, № 647−12 від 18. 01. 91; Законами № 1564−12 від 18. 09. 91, № 2468−12 від 17. 06. 92, № 2935−12 від 26. 01. 93, № 3351−12 від 30. 06. 93. № 3582−12 від 11. 11. 93, № 3888−12 від 28. 01. 94, № 3890−12 від 28. 01. 94, № 137/94 від 27. 07. 94, № 246/94-ВР від 15. 11. 94, № 64/95-ВР від 15. 02. 95, № 282/95-ВР від 11. 07. 95, № 79/96-ВР від 06. 03. 96. № 388/96-ВР від 02. 10. 96, № 530/96-ВР від 20. 11. 96, № 44/97-ВР від 05. 02. 97, № 210/98-ВР від 24. 03. 98)

Стаття 8. Вчинення злочину умисно

Злочин визнається вчиненим умисно, коли особа, яка його вчинила, усвідомлювала суспільне небезпечний характер своєї дії або бездіяльності, передбачала її суспільне небезпечні наслідки і бажала їх або свідомо допускала настання цих наслідків.

Стаття 9. Вчинення злочину з необережності

Злочин визнається вчиненим з необережності, коли особа, яка його вчинила, передбачала можливість настання суспільне небезпечних наслідків своєї дії або бездіяльності, але легковажно розраховувала на їх відвернення, або не передбачала можливості настання таких наслідків, хоч повинна була і могла їх передбачити.

Стаття 10. Відповідальність неповнолітніх

ae

x2437×3800 $x2448×6100×0324

x2437×3800 $x2448×6000×1884×6101×0324

xA413xx2437×3800 $x2448×6100×0324

x0300×0324×8411×0118xA413×2437×3800 $x2448×6000×1884×6101×0324

@Кримінальній відповідальності підлягають особи, яким до вчинення злочину минуло шістнадцять років.

Особи, які вчинили злочин у віці від чотирнадцяти до шістнадцяти років, підлягають кримінальній відповідальності лише за вбивство (статті 93−98), посягання на життя судді, працівника правоохоронного органу, члена громадського формування з охорони громадського порядку або військовослужбовця (стаття 190 "), умисне заподіяння тілесних ушкоджень, що спричинили розлад здоров «я (статті 101−104, 106 частина 1 та 1894), зґвалтування (стаття 117), крадіжку (статті 81,86 », 140,223 і 2292), грабіж (статті 82, 86 ", 141, 223 і 2292), розбій (статті 86, 86 ", 142, 223 частина 2 і 2292 частина 3), злісне або особливо злісне хуліганство (стаття 206 частини 2 і 3), пошкодження об «єктів магістральних нафто-, газо- та нафто-продуктопроводів при обтяжуючих обставинах (стаття 78 «частини 2 і 3), умисне знищення або пошкодження державного, колективного майна чи

індивідуального майна громадян, що спричинило тяжкі наслідки (статті 89 частини 2 і 3 та 145 частина 2), а також за умисне вчинення дій, які можуть викликати аварію поїзда (стаття 78).

До особи, яка вчинила у віці до вісімнадцяти років злочин, що не становить великої суспільної небезпеки, якщо буде визнано, що її виправлення можливе без застосування кримінального покарання, а також до особи, яка до виповнення віку, з якого можлива кримінальна відповідальність, вчинила суспільне небезпечне діяння, передбачене цим Кодексом, суд може застосувати примусові заходи виховного характеру, які не є кримінальним покаранням.

(Стаття 10 із змінами, внесеними згідно з Указами ПВР від 27. 06. 61, від 17. 08. 66, № 2368−07 від 12. 12. 69, № 3130−08 від 14. 10. 74, № 1848−09 від 23. 03. 77, № 647−12 від 18. 01. 91; Законами № 2468−12 від 17. 06. 92, № 3787−12 від 23. 12. 93, № 246/94-ВР від 15. 11. 94, № 388/96-ВР від 02. 10. 96)

Стаття 11. Примусові заходи виховного характеру До осіб, які вчинили злочин у віці до вісімнадцяти років або суспільне небезпечне діяння до виповнення віку, з якого настає кримінальна відповідальність, суд може застосувати такі примусові заходи виховного характеру:

1) зобов «язання публічно або в іншій формі попросити вибачення у потерпілого;

2) застереження;

3) передача неповнолітнього під нагляд батькам або особам, які їх замінюють, чи під нагляд педагогічному або трудовому колективу за його згодою, а також окремим громадянам на їх прохання;

4) покладання на неповнолітнього, який досяг п «ятнадцятирічного віку і має майно або заробіток, обов «язку відшкодувати заподіяні збитки;

5) направлення неповнолітнього до спеціальної навчально-виховної установи для дітей і підлітків до його виправлення, але на строк, що не перевищує трьох років. Умови перебування в цих установах неповнолітніх та порядок їх залишення визначаються спеціальними положеннями.

Суд може також визнати за необхідне призначити неповнолітньому громадського вихователя в порядку, передбаченому відповідним Положенням.

(Стаття 11 із змінами, внесеними згідно з Указом ПВР № 284−07 від 26. 08. 67, № 1848−09 від 23. 03. 77; в редакції Закону № 3787−12 від 23. 12. 93)

Стаття 12. Неосудність

Не підлягає кримінальній відповідальності особа, яка під час вчинення суспільне небезпечного діяння була в стані неосудності, тобто не могла усвідомлювати своїх дій або керувати ними внаслідок хронічної душевної хвороби, тимчасового розладу душевної діяльності, слабоумства чи іншого хворобливого стану. До такої особи за призначенням суду можуть застосовуватись примусові заходи медичного характеру.

Не підлягає покаранню також особа, яка вчинила злочин в стані осудності, але до винесення судом вироку захворіла на душевну хворобу, що позбавляє її можливості усвідомлювати свої дії або керувати ними. До такої особи за призначенням суду можуть застосовуватись примусові заходи медичного характеру, а після одужання вона може підлягати покаранню.

Стаття 13. Примусові заходи медичного характеру До осіб, які вчинили суспільне небезпечні діяння в стані неосудності або вчинили такі діяння в стані осудності, але захворіли до винесення вироку або під час відбування покарання на душевну хворобу, що позбавляє їх можливості усвідомлювати свої дії або керувати ними, судом може бути застосовано такі примусові заходи медичного характеру, що здійснюються лікувальними закладами органів охорони здоров «я:

1) поміщення в психіатричну лікарню з звичайним наглядом;

2) поміщення в психіатричну лікарню з посиленим наглядом;

3) поміщення в психіатричну лікарню з суворим наглядом.

Суд, визнавши необхідним призначити примусовий захід медичного характеру, обирає його вид залежно від душевного захворювання особи, характеру і ступеня суспільної небезпечності вчиненого нею діяння.

Поміщення в психіатричну лікарню з звичайним наглядом може бути застосоване судом щодо душевнохворого, який за своїм психічним станом і характером вчиненого суспільне небезпечного діяння потребує тримання в лікарні і лікування в примусовому порядку.

Поміщення в психіатричну лікарню з посиленим наглядом може бути застосоване судом щодо душевнохворого, який вчинив суспільне небезпечне діяння, не зв «язане з посяганням на життя громадян, і за психічним станом не являє загрози для оточуючих, але потребує тримання в лікарні і лікування в умовах посиленого нагляду.

Поміщення в психіатричну лікарню з суворим наглядом може бути застосоване судом щодо душевнохворого, який за своїм психічним станом і характером вчиненого суспільне небезпечного діяння являє особливу небезпеку для суспільства і потребує тримання в лікарні і лікування в умовах суворого нагляду.

Осіб, поміщених у психіатричні лікарні з посиленим або суворим наглядом, тримають в умовах, що виключають можливість вчинення ними нового суспільне небезпечного діяння.

Якщо не буде визнано необхідним застосування до душевнохворого примусових заходів медичного характеру, а так само в разі припинення застосування таких заходів суд може передати його на піклування родичам чи опікунам при обов «язковому лікарському нагляді.

(Стаття 13 із змінами, внесеними згідно з Указом ПВР № 5397−11 від 10. 02. 88)

Стаття 14. Відповідальність за злочин, вчинений в стані сп «яніння

Особа, яка вчинила злочин в стані сп «яніння, не звільняється від кримінальної відповідальності.

Суд, незалежно від призначеного кримінального покарання, може направити на примусове лікування особу, засуджену за злочин, вчинений на грунті алкоголізму чи наркоманії. Примусове лікування цих осіб провадиться, залежно від міри кримінального покарання, відповідно у місцях позбавлення волі або спеціальних медичних закладах.

Припинення примусового лікування провадиться судом у порядку, встановленому Кримінально-процесуальним кодексом України.

В разі вчинення злочину особою, яка зловживає спиртними напоями або наркотичними засобами і ставить у зв «язку з цим себе і свою сім «ю в тяжке матеріальне становище, суд, поряд з застосуванням за вчинений злочин покарання, не пов «язаного з позбавленням волі, може за клопотанням членів її сім «ї, профспілкової чи іншої громадської організації, прокурора, органу опіки і піклування або лікувальної установи визнати її обмежено дієздатною. Над цією особою встановлюється піклування в порядку, передбаченому Кодексом про шлюб та сім «ю України.

(Стаття 14 із змінами, внесеними згідно з Указами ПВР № 1879−08 від 03. 07. 73, № 2281−09 від 01. 07. 77, № 4452−11 від 21. 08. 87; Законом № 2468−12 від 17. 06. 92)

Стаття 15. Необхідна оборона

Кожна особа має право на необхідну оборону незалежно від можливості уникнути посягання або звернутися за допомогою до інших осіб чи органів влади.

Необхідною обороною визнаються дії, вчинені з метою захисту інтересів чи прав особи, яка захищається, або іншої особи, інтересів суспільства або держави від суспільне небезпечного посягання шляхом завдання шкоди тому, хто посягає, якщо такі дії були зумовлені потребою негайного відвернення чи припинення посягання.

Не є злочином застосування зброї або будь-яких інших засобів чи предметів, незалежно від наслідків, якщо воно здійснено для захисту від нападу озброєної особи чи нападу групи осіб, відвернення протиправного насильницького проникнення у житло чи інше приміщення або якщо особа, яка здійснює захист, не могла внаслідок переляку або сильного душевного хвилювання, спричиненого суспільне небезпечними діями, оцінити відповідність захисту характерові посягання.

Перевищення меж необхідної оборони, тобто завдання тому, хто посягає, шкоди, яка явно не відповідає небезпечності посягання чи обстановці захисту, тягне за собою відповідальність лише у випадках, спеціально передбачених кримінальним законом.

Дії потерпілого та інших осіб безпосередньо після вчинення посягання, спрямовані на затримання особи, яка вчинила напад, і доставлення її відповідним органам влади, як правомірні, прирівнюються до необхідної оборони, якщо вони були необхідні для затримання і відповідали небезпечності посягання і обстановці затримання злочинця.

(Стаття 15 із змінами, внесеними згідно із Законам № 2468−12 від 17. 06. 92. в редакції Закону № 2933−12 від 26. 01. 93)

Стаття 16. Крайня необхідність

Не є злочином дія, яка хоч і підпадає під ознаки діяння, передбаченого кримінальним законом, але вчинена в стані крайньої необхідності, тобто для усунення небезпеки, що загрожує інтересам держави, громадським інтересам, особі чи правам цієї людини або інших громадян, якщо цю небезпеку за даних обставин не можна було усунути іншими засобами і якщо заподіяна шкода є менш значною, ніж відвернута шкода.

(Стаття 16 із змінами, внесеними згідно із Законам № 2468−12 від 17. 06. 92)

Стаття 17. Відповідальність за готування до злочину і за замах на злочин

Готуванням до злочину визнається підшукання або пристосування засобів чи знарядь або інше умисне створення умов для вчинення злочину.

Замахом на злочин визнається умисна дія, безпосередньо спрямована на вчинення злочину, якщо при цьому злочин не було доведено до кінця з причин, що не залежали від волі винного.

Покарання за готування до злочину і за замах на злочин призначається за законом, який передбачає відповідальність за даний злочин.

Призначаючи покарання, суд враховує характер і ступінь суспільної небезпечності дій, вчинених винним, ступінь здійснення злочинного наміру і причини, через які злочин не було доведено до кінця.

Стаття 18. Добровільна відмова від вчинення злочину Особа, яка добровільно відмовилася від доведення злочину до кінця,

підлягає кримінальній відповідальності лише в тому разі, коли фактично

вчинене нею діяння містить склад іншого злочину.

Стаття 19. Співучасть

Співучастю визнається умисна спільна участь двох або більше осіб у вчиненні злочину.

Співучасниками злочину, поряд з виконавцями, визнаються організатори, підмовники і пособники.

Виконавцем визнається особа, яка безпосередньо вчинила злочин. Організатором визнається особа, яка організувала вчинення злочину або керувала його вчиненням.

Підмовником визнається особа, яка схилила до вчинення злочину. Пособником визнається особа, яка сприяла вчиненню злочину порадами, вказівками, наданням засобів або усуненням перешкод, а також особа, яка заздалегідь обіцяла сховати злочинця, знаряддя і засоби вчинення злочину, сліди злочину або предмети, добуті злочинним шляхом.

Ступінь і характер участі кожного з співучасників у вчиненні злочину повинні бути враховані судом при призначенні покарання.

Стаття 20. Переховування

Заздалегідь не обіцяне переховування злочинця, а так само знарядь і засобів вчинення злочину, слідів злочину або предметів, добутих злочинним шляхом, тягне відповідальність лише у випадках, спеціально передбачених статтею 186 цього Кодексу.

(Стаття 20 із змінами, внесеними згідно з Указом ПВР від 10. 09. 62;

Законом № 2468−12 від 17. 06. 92)

Стаття 21. Недонесення

Недонесення про достовірно відомий підготовлюваний або вчинений злочин тягне кримінальну відповідальність лише у випадках, спеціально передбачених статтею 187 цього Кодексу.

(Стаття 21 із змінами, внесеними згідно з Указам ПВР від 10. 09. 62;

Законом № 2468−12 від 17. 06. 92)

ПоказатьСвернуть
Заполнить форму текущей работой