Адміністративно-правові норми

Тип работы:
Реферат
Предмет:
Разное


Узнать стоимость

Детальная информация о работе

Выдержка из работы

38Міністерство освіти і науки УкраїниНовокаховське представництво Київського відкритого державного міжнародного університету розвитку людини «Україна"Кафедра правознавстваКУРСОВА РОБОТАз адміністративного правана тему: «Адміністративно-правові норми». Виконав: студент ІІ-го курсу групи 2-Ю-2 ******* *. Спеціальність 5 060 101 (правознавство) Перевірив: Рекичина С.С.м. Нова Каховка2003р. ПЛАНВступ1. Поняття, ознаки та структура адміністративно-правових норм.- Поняття адміністративно-правових норм.- Характерні риси адміністративно-правових норм.- Структура адміністративно-правових норм.- Дія адміністративно-правової норми в часі.- Джерела адміністративно-правових норм.- Реалізація адміністративно-правових норм.2. Класифікація адміністративно-правових норм.- Поняття класифікації адміністративно-правових норм- Класифікація адміністративно-правових норм.3. Адміністративне законодавство. Нормативні джерела, які регулюють діяльність ОВС.- Правові засадами діяльності і управління органами внутрішніх справ;- регулювання питання про застосування, придбання, зберігання спеціальних засобів та вогнепальної зброї. ВисновокСписок використаної літературиВступ. Розбудова правової демократичної України зумовлює зростання ролі права, бо воно створює для цього необхідні умови: упорядкованість, визначеність, організованість, динамічність суспільних відносин. Це безпосередньо стосується й середовища державного управління, в якому практично втілюється єдність діяльності й структур апарату управління. У системі права будь-якої держави адміністративно-правові норми посідають особливе місце. Це обумовлюється колом тих суспільних відносин, які підлягають упорядкуванню, охороні та розвитку у відповідності з об «єктивними потребами. Як відомо, майже одностайно визнається, що предметом регулювання адміністративного права є суспільні відносини в сфері державного управління. Норми адміністративного права відповідно до вимог економічного базису сприяють зародженню і розвитку нових відносин. Історія адміністративного законодавства свідчить, що на всіх етапах розвитку нашої держави адміністративно-правове регулювання відігравало важливу роль у виникненні, розвитку і формуванні нових видів суспільних відносин у сфері управління. Це напрямок адміністративно-правового регулювання здобуває винятково важливе значення в сучасний період. Прийняті за останні роки державою нормативні акти по переходу до ринкових відносин управління економікою, соціальною сферою й іншими сферами життєдіяльності містять численні норми, спрямовані на розвиток нових управлінських відносин. Адміністративно-правове регулювання сприяє інтенсифікації й упорядкуванню діяльності органів державного управління. Державою намічений і реалізується комплекс заходів для подальшого удосконалювання організаційної структури органів виконавчої влади, форм і методів їх діяльності, зміцненню кадрів, комп «ютеризації управлінської праці, зміцненню державної дисципліни і законності у всіх ланках, розвитку самоврядування. У вирішенні цих завдань важливу роль виконують норми адміністративного права, що безпосередньо забезпечують юридичне оформлення процесів удосконалювання організації і діяльності органів виконавчої влади, адміністрації. 1. Поняття, ознаки та структура адміністративно-правових норм. Норма адміністративного права, як і норма будь-якої іншої галузі права, являє собою правило загального характеру, визначену міру (масштаб) належного чи можливого поводження, установлену державою й охоронювану спеціальними державними засобами. Норми адміністративного права, так само як і норми інших галузей права, виконують функцію регулятора суспільних відносин. Вони відрізняються від норм інших галузей права тим, що предметом їхнього регулювання є суспільні відносини, що складаються в сфері управлінської, виконавчої діяльності держави. Крім суспільних відносин у сфері виконавчої діяльності держави норми адміністративного права регулюють відносини, що виникають у зв «язку з вирішенням органами представницької влади, суду, прокуратури і самоврядування питань державної служби, а також внутріорганізаційних питань управлінського характеру. Адміністративно-правові норми регулюють також суспільні відносини, що виникають у зв «язку зі здійсненням суспільними й іншими недержавними об «єднаннями переданих у їхнє ведення функцій органів державного управління. Вищесказане дозволяє сформулювати наступне визначення поняття норми адміністративного права. Адміністративно-правова норма — це норма права, що регулює відносини в сфері державного управління, а також відносини управлінського характеру, що виникають в інших галузях державної діяльності. Перед нормами адміністративного права стоять наступні завдання: — упорядкування різних компонентів системи державного управління, виконавчої діяльності;- закріплення науково обґрунтованих і найбільш доцільних взаємин між керуючими і керованими системами;- регламентація зв «язків різних галузей управління, взаємодії державних органів з підприємствами, установами, організаціями і громадянами, тобто з юридичними і фізичними особами. Сутність адміністративно-правового регулювання полягає в упорядкуванні управлінських відносин, у встановленні за допомогою норм адміністративного права юридичних прав і обов «язків учасників цих відносин. Виходячи з об «єктивних закономірностей суспільного розвитку, політики держави і норм моральності, адміністративно-правові норми визначають, яким повинно бути (може бути) поводження суб «єктів управлінських відносин. Нормам адміністративного права притаманні наступні характерні риси: забезпечення публічних інтересів; організує початок у системі регулювання управлінських відносин; односторонній пануючий вплив на суб «єкти права; примусовість. Адміністративно-правове регулювання має державний характер, тому виконання, використання, дотримання і застосування правил, обумовлених нормами адміністративного права, гарантуються в разі потреби заходами державного примусу. Творча роль норм адміністративного права виявляється не тільки в самому регулюванні суспільний відносин, але й у його виховному впливі на людей у формуванні в них правосвідомості. Однак виховне значення норм адміністративного права не є його специфічною функцією, тому що засобами виховання є і мораль, і моральність, і мистецтво. Сама мета норм адміністративного права визначає добровільне їхнє дотримання більшістю суб «єктів адміністративного права. Примус застосовується у випадку невиконання чи порушення вимог адміністративно-правової норми. Виходячи з загального поняття правового регулювання, можна зробити висновок, що зміст адміністративно-правового регулювання складається в наступному: — упорядкуванні і закріпленні найбільш доцільних суспільних відносин у сфері управління;- охороні врегульованих правом управлінських відносин;- у породженні і розвитку нових суспільних відносин, що відповідають вимогам об «єктивних законів розвитку нашого суспільства;- витісненні зі сфери управління суспільних відносин, що не відповідають сучасним умовам. Норми адміністративного права спрямовані на організацію, упорядкування й удосконалювання відносин, що складаються в сфері упрвління. За допомогою адміністративно-правових норм визначаються правове положення і компетенція більшості органів виконавчої влади, органів управління, регламентується їхня діяльність, її форми і методи, порядок взаємин з іншими суб «єктами управління. Норми адміністративного права визначають також правове положення фізичних і юридичних осіб у сфері державного упрвління. Адміністративне законодавство містить норми, за допомогою яких забезпечується охорона (захист) адміністративно-правових відносин від можливих порушень. Охоронні норми наказують утримуватися від здійснення протиправних діянь, безпосередньо регулюють відносини, що виникають у зв «язку з дезорганізацією чи порушенням адміністративно-правової системи, відносини, пов «язані з застосуванням примусових заходів. Крім того, адміністративно-правовими нормами нерідко захищаються суспільні відносини, регульовані іншими галузями права. Таким чином, адміністративно-правове регулювання служить інтересам суспільства у всіх сферах управлінської, виконавчої діяльності держави. Норми адміністративного права породжують нові управлінські правові відносини, викликані сучасними внутрішніми і зовнішніми умовами розвитку суспільства, сприяють удосконалюванню існуючих суспільних відносин. Сприяючи зародженню і розвитку нових суспільних відносин, адміністративно-правове регулювання витісняє зі сфери управління застарілі, не сприятливі удосконалюванню управління в господарській, соціально-культурній, соціально-політичній сферах, а також у сфері міжгалузевого управління, управлінських відносин. Форми впливу на суспільні відносини юридичних норм і особливості їхнього застосування залежать від предмета і завдань правового регулювання. Для адміністративно-правового регулювання характерне застосування розпорядження до здійснення дій, рішення, заохочення до дії і заборони (як окремо, так і в сполученні). Однак «частка участі» зазначених норм в адміністративно-правовому регулюванні неоднакова. Саме широке застосування має розпорядження. Це обумовлюється тим, що здійснення управління як організуючої цілеспрямованої діяльності немислимо без уладного встановлення належної поведінки, без розпорядження до дії, що виходить від суб «єкта управління до об «єкта управління, від керуючого до керованого. Часто використовуються дозвіл і заохочення до дії, оскільки управління носить творчий характер і припускає ініціативу керованих. Що стосується заборони, то він має порівняно меншу сферу дії. Особливо важливе значення для формування адміністративно-правових норм має положення, сформульоване ст. 19 Конституції: ніхто не може бути примушений робити те, що не передбачено законодавством. Тобто держава мусить бути гарантом не лише належної реалізації передбачених Конституцією і законами прав і свобод людини та громадянина, а й неприпустимості не передбачених Конституцією і законами втручання у життя і діяльність особи та примусового впливу на неї, тобто гарантом від беззаконня, самоуправства, зловживання та свавільних рішень органів державної влади й місцевого самоврядування, їх посадових осіб. Структура адміністративно-правових нормАдміністративно-правові норми, як і норми інших галузей права, має свою структуру. Структура — це внутрішня побудова норми, яка об «єктивно зумовлена потребами правового регулювання. Загально визнано, що норма повинна мати три елементи: гіпотезу, диспозицію, санкцію. Таку ж структуру має й адміністративно-правова норма (за винятком вже згаданих норм-дефініцій та норм-презумпцій). Гіпотеза як частина адміністративно-правової норми містить вказівку на фактичні умови реалізації норми, тобто на ті суспільні відносини, на які вона покликана впливати і які у свою чергу породжують конкретні правові відносини. Отже, обставини, що передбачаються гіпотезою норми, є юридичними фактами, що породжують адміністративно-правові відносини. Наприклад, здійснення громадянином адміністративного правопорушення дає уповноваженим на те органам право притягнути винного до адміністративної відповідальності. Характерним для більшості адміністративно-правових норм, які фіксують права й обов «язки, форми й методи діяльності органів державного управління й державних службовців, є те, що гіпотеза в них не формулюється. З цим не можна погодитися, оскільки необов «язково, щоб структура норми була тотожна структурі статті закону. Деякі адміністративно-правові норми мають загальну гіпотезу, але вона логічним аналізом завжди може бути знайдена. Органи державного управління (їх посадові особи) повинні мати оперативну самостійність, тобто у межах закону й з урахуванням ситуації здійснювати свої повноваження шляхом вибору найбільш ефективних форм впливу на учасників управлінських відносин. Таку можливість надає їм невизначена гіпотеза. Подібного роду гіпотези характерні для адміністративно-правової норми. Деякі автори звертають увагу ще на такі види гіпотез, які формулюються у адміністративно-правовій нормі - це абсолютно визначені гіпотези, за їх допомогою законодавець виключає можливість органу управління приймати те або інше рішення з урахуванням умов та особливостей місця й часу, пов «язуючи його єдиною умовою. Наприклад, громадянин досягши 16 років зобовязаний одержати паспорт. Але більшість адміністративно-правових норм має відносно визначену гіпотезу, тобто містять елементи адміністративного розсуду (містить вказівки на можливість її застосування за розсудом правозастосовника). Існує ще один вид гіпотез — невизначені, вони зустрічаються досить рідко. Залежно від складу адміністративно-правові гіпотези можуть бути прості або складні. Частіше зустрічається перший вид гіпотез. Диспозиція — правило поведінки, що наказується нормою. Диспозиція в адміністративно-правових нормах викладається переважно як права, правомочності чи дозволу у виді розпоряджень, обов «язків, а також заборони й обмежень. Диспозиції, у яких формулюються одночасно і права й обов «язки, у нормах адміністративного права зустрічаються відносно рідко. Незалежно від того, яким образом сформульована диспозиція, вона завжди припускає нерозривність, взаємозв «язок прав і обов «язків, завжди вказує на те, як повинні (чи можуть) поводитися суб «єкти. Характерна ознака адміністративно-правової диспозиції це імперативність, оскільки правило поведінки не може бути змінено за згодою учасників управлінських відносин. Значна частина диспозицій має посилковий характер, тобто для детальнішого роз «яснення правила поведінки треба звернутися до іншого правового акту. Таким чином формулюються диспозиції норм-зобов «язань і норм-заборон. Так, ст. 1б81 Кодексу України про адміністративні правопорушення передбачає, що виконання робіт, надання послуг громадянам-споживачам, що не відповідають вимогам стандартів, норм і правил, тягне відповідну відповідальність. Тому прийняття постанови про відповідальність правопорушника пов «язано з аналізом стандартів, вимог тощо. Взагалі стандарти, вимоги та інші технічні нормативи часто формулюються як диспозиції адміністративно-правових норм, тому ці норми слід вважати «нормами з технічним змістом». Існування норм такого виду обумовлено роллю, яку виконує державне управління, оскільки воно має забезпечити реалізацію загальнодержавних інтересів, з урахуванням галузевих, регіональних, міжгалузевих інтересів окремих організацій тощо. В окремих випадках адміністративно-правова норма може мати й дозвільну диспозицію — коли законодавець дозволяє учасникам відносин домовитись щодо правила взаємної поведінки у сфері державного управління. Таким чином регулюються відносини при договорі на управлінські послуги. Як правило, диспозиція адміністративно-правової норми у нормативних актах має абстрактну форму, хоч зустрічається й казуїстична форма, коли зміст диспозиції розкривається шляхом переліку дій, ознак та ін. (див., напр., ст. 173 Кодексу України про адміністративні правопорушення, в якій міститься перелік дій, що складає дрібне хуліганство). Санкція, як елемент адміністративно-правової норми, встановлює наслідки її порушення. Кодекс України про адміністративні правопорушення в ст. 24 дає перелік таких санкцій: попередження, штраф, сплатне вилучення предмету, який став знаряддям вчинення або був посереднім об «єктом адміністративного проступку; позбавлення спеціального права, наданого даному громадянину; виправні роботи; адміністративний арешт. Але визнання юридичної особи суб «єктом адміністративного проступку обумовило появу нових видів санкцій — обмеження, або тимчасова заборона певного виду діяльності тощо. Адміністративний штраф, що накладається на юридичних осіб, впливає на наслідки їх економічної діяльності, але за своєю природою він є правовим, і якщо застосовується до правопорушника органом державного управління, то є адміністративно-правовим. Цивільно-правовий штраф має компенсаційний характер (компенсувати заподіяний збиток), в той же час штраф, як адміністративно-правова санкція, застосовується з метою покарання, тобто має каральний характер. Для втілення норм адміністративного права в життя необхідно забезпечити безумовну відповідність поведінки суб «єктів адміністративного права (тобто, майбутніх учасників державно-управлінських відносин) вимогам правової норми. Тому правомірні дії суб «єктів, що відповідають приписам норм адміністративного права й полягають в здобутті, використанні прав, виконанні чи дотриманні юридичних обов «язків у сфері державного управління, визначають реалізацію цих норм. В адміністративно-правовій теорії стверджується, що реалізація таких норм здійснюється у чотирьох формах: використання, виконання, дотримання, застосування. Вважається, що використання — це така форма реалізації, яка полягає в активній поведінці учасників сфери державного управління, що здійснюється ними за їх власним бажанням. Виконання — полягає в активних діях, відносинах суб «єктів, але здійснюються незалежно (а інколи й всупереч) від їх власного бажання. Реалізація норм в формі дотримання полягає у пасивній поведінці суб «єктів (теж незалежно від бажання цих суб «єктів). Але в теорії права остання форма — застосування норми — відокремлюється від інших форм реалізації норм, оскільки вважається, що застосування — це організаційно-правова діяльність компетентних державних органів, уповноважених на це громадськими об «єднаннями або їх посадовими особами. Таке застосування полягає у встановленні піднормативних формально-обов «язкових індивідуальних правил поведінки персоніфікованих суб «єктів з метою створення умов, необхідних для реалізації ними певних норм. Ця позиція має рацію: застосування, на відміну від використання, виконання, дотримання є державно-владною діяльністю, яка не може бути пов «язана з бажанням (чи з його відсутністю) уповноваженого суб «єкта, а має здійснюватися з появою певних умов, обставин. Окремі автори вважають, що правозастосування є конкретизацією правової норми. Але конкретизація — це функція нормотворця. Ніхто, крім тієї особи, яка створила норму, не може її конкретизувати. Головне завдання застосування адміністративно-правової норми полягає саме у втіленні її приписів щодо суб «єктів управлінських відносин залежно від характеру життєвої ситуації. Умовою цього є абстрактний характер норми й конкретність кожної життєвої ситуації, до якої потрапляють учасники таких відносин. Держава доручає уповноваженому органу право оцінки ситуацій й порівняння її з умовами, передбаченими в гіпотезі норми й при їх співпадінні - довести до суб «єкта, що перебуває в сфері державного управління, припис щодо його оптимально-обов «язкової поведінки в конкретній життєвій ситуації за допомогою встановлення (зміни, скасування) його прав чи обов «язків. Цим приписом є акт застосування. Акт застосування норми адміністративного права — це правило поведінки індивідуального характеру, але не всі індивідуальні акти е правозастосувальними. Серед індивідуальних актів правозастосувальні займають особливе місце: вони встановлюють, змінюють, скасовують права й обов «язки конкретних суб «єктів у конкретній життєвій ситуації. Тому службовим призначенням діяльності щодо застосування адміністративно-правових норм є також організація управлінських відносин. Це тягне за собою цілу низку специфічних рис цієї діяльності. По-перше, діяльність щодо застосування адміністративно-правових норм виконують всі без винятку державні органи, органи регіонального та місцевого самоврядування, громадські об «єднання, які мають державно-владні повноваження (або їх посадові особи). Але якщо для органів державної виконавчої влади застосування норм адміністративного права є основною частиною їх правозастосувальної діяльності, то для інших суб «єктів воно є додатковою до діяльності, пов «язаної із застосуванням норм інших галузей права (кримінального, цивільного тощо) — вони застосовують норми адміністративного права переважно для регулювання внутрішньо-організаційних відносин. По-друге, застосування норм адміністративного права — це, насамперед, застосування її диспозиції. Диспозиція може застосовуватися всіма суб «єктами правозастосування, тоді як санкція адміністративно-правової норми тільки уповноваженими органами державного управління (в окремих випадках — судом, або іншими уповноваженими на це суб «єктами). По-третє, правозастосування становить юридичне значущу державно-управлінську діяльність тільки тоді, якщо воно відбувається на підставі правових норм і в порядку, передбаченому юридичними нормами. Застосування адміністративно-правової норми, незалежно від ініціатора цього застосування, є завжди організаційно-правовою діяльністю державних структур, яка досить часто пов «язана з втручанням у сферу прав та інтересів громадян й інших учасників управлінських відносин. Це вимагає, щоб така діяльність здійснювалася на законній підставі й в порядку, який регламентований адміністративно-процесуальними нормами. Цим нормам властиві дві основні ознаки: по-перше, вони регулюють відносини, що виникають в сфері державного управління (незалежно від того, хто є обов «язковою стороною цих відносин); по-друге, вони регулюють не всі державно-управлінські відносини, а лише ті, які виникають у зв «язку з необхідністю розв «язати конкретну життєву ситуацію, тобто вирішити конкретну справу. Таким чином, адміністративно-процесуальна норма — це встановлене державою правило поведінки, яке закріплює порядок використання [mailto: terex@kahovka. net] прав або виконання обов «язків, передбачених у матеріальних нормах окремих галузей права у конкретній життєвій ситуації в сфері державного управління. У сучасній адміністративно-правовій літературі, на жаль, мало уваги приділяється вивченню процесу застосування правових норм. Цей процес складається з окремих стадій, кожна з яких вміщує кілька пов «язаних дій, спрямованих на вирішення часткового завдання правозастосування. Діяльність уповноваженого органу щодо застосування норми адміністративного права починається з встановлення фактичних обставин ситуації, що потребує свого вирішення за допомогою правозастосувального акту. Встановлення фактичних обставин адміністративної справи здійснюється за допомогою доказів. Докази — це фактичні дані, на підставі яких у встановленому законом порядку уповноважена особа (орган) встановлює об «єктивну істину в ситуації, котра потребує застосування адміністративно-правової норми. Ці дані містяться у різноманітних джерелах: письмових документах, поясненнях свідків, актах експертиз тощо. Службова мета доказування — забезпечення прийняття його на основі всебічного й об «єктивного знання обставин справи. До основних стадій застосування адміністративно-правових норм належать стадії прийняття рішення у справі та оформлення його в акті застосування. Якщо проблемам прийняття рішення у сфері державного управління присвячено в літературі чимало уваги, то значно менше місця відведено характеристиці акту застосування. Проте він виконує важливі функції у сфері державного управління. По-перше, слід зазначити функцію реалізації конкретних завдань державного управління. Акт застосування забезпечує прогнозування, планування, контроль, координацію та інші призначення державного управління. По-друге, це функція реалізації норм адміністративного права. За допомогою акту застосування здійснюється перехід державної управлінської волі від абстрактного до конкретного волевиявлення щодо інтересів учасників суспільних відносин. По-третє, це функція реалізації неправових соціальних норм, оскільки при правозастосуванні реалізуються звичаї та інші соціальні норми. Дія адміністративно-правової норми в часіПитання про дію правової норми в часі має дуже велике практичне значення. Від його правильного рішення досить часто залежить, який закон — новий чи старий — буде застосовуватися до конкретних відносин, як будуть здійснюватися його розпорядження. Щоб визначити тимчасові рамки дії норми, потрібно з «ясувати, коли вона почала діяти і коли її дія припинилося. А для рішення питання про вступ норми в силу варто знати дві обставини: 1) дату її вступу в силу; 2) межі її дії після вступу в силу. За загальним правилом, закон, а виходить, і норма, що міститься в ньому, набирає сили через 10 днів після офіційного опублікування, якщо законодавець не установить інший термін. Нерідко в постанові про вступ закону в силу обмовляється різний час початку дії різних норм (статей, пунктів), що містяться в одному законі. Норми, що містяться в актах Президента й Уряду України, набирають сили після закінчення семи днів після опублікування, якщо в акті не встановлений інший термін. Нормативні акти міністерств і відомств, що торкаються права, волі і законні інтереси громадян чи такі, що носять міжвідомчий характер, що пройшли державну реєстрацію в Міністерстві юстиції України, підлягають офіційному опублікуванню, якщо інше не передбачено законодавством. Вони набирають сили з дня опублікування чи з зазначеної в акті дати після дня опублікування (а акти, що розширюють права, і раніше). Акти інших органів виконавчої влади, за загальним правилом, набирають сили негайно, якщо не названий інший термін. Виходить, норма адміністративного права починає діяти на основі загального правила (через 10, 7 днів після опублікування, негайно) чи зі спеціально названого терміну. Як зважується питання про межі дії нової норми? Можна розрізняти три варіанти меж дії:· перспективне — на факти, відносини, що виникли після вступу її в силу (наприклад, норма, що підсилює покарання);· негайне — на знову виниклі і раніше виниклі правовідносини, але з дати вступу її в силу;· с зворотною силою — на знову виниклі відносини і на правовідносини, що виникли до її вступу в силу, але з більш ранньої дати (наприклад, норма, що усуває, пом «якшує відповідальність).А коли припиняється дія норми? Тут теж потрібно знати дату її скасування і також те, цілком вона припинила чи дію ні. Іншими словами, установивши дату скасування, слід ще уточнити, цілком чи частково вона перестала діяти. Норма може бути скасована прямо, у цих випадках чітко визначається дата, коли вона перестає діяти. Під непрямим скасуванням розуміється прийняття нової норми, що означає припинення дії старої норми з дня вступу в силу нової. Можливий і такий варіант: норма була терміновою, тобто заздалегідь було встановлене час її дії, після закінчення якого вона втрачає силу. Можливі три варіанти встановлення меж припинення дії старої норми. Вона: 1) переживає себе, якщо продовжує регулювати відносини, що виникли на її основі, і після дати вступу в силу нової; 2) негайно з дати втрати нею сили припиняє дія на усі відносини, що раніше регулювала; 3) достроково припиняє дія на правовідносини, що раніш регулювалися нею, а згодом стали регулюватися новою нормою зі зворотною силою. При такім розумінні зворотна сила норми — це її ревізійна сила, що припускає перегляд (ревізію) урегульованих відповідно до норми прав, що діяла раніше, і обов «язків. Норма зворотної дії зобов «язує переглянути правозастосовні акти про розмір виплат, накладенні адміністративного стягнення, визнанні права власності і т.д. Коли мова йде про виплати, зворотна сила означає перерахунок за минулий час. Якщо ж акт про розмір виплат (пенсій, зарплати, стипендій і т.д.) змінює їх лише з дня вступу в силу нової норми, — це її негайна дія. Як приклади того, як стара норма переживає себе можна назвати збереження колишнього розміру заробітної плати після вступу в силу нової норми, що зменшила посадовий оклад, застосування вже після скасування старої норми з більш м «якою санкцією за правопорушення, зроблене до вступу в силу нової норми. Співвідношення меж дії за часом старої і нової норм схематично може бути виражене так: Нова норма Стара норма · перспективна дія · негайна дія · зворотна дія · переживання · негайне припинення дії · дострокове припинення дії Основним принципом дії будь-якої норми в часі є негайна дія. Якщо норма погіршує правове положення громадян (посилює чи встановлює нову відповідальність, збільшує вік, стаж для одержання права і т.д.), вона повинна мати перспективну дію, а стара повинна переживати себе. І, навпаки, нормі, сприятливої для громадян, на яких вона поширюється, може бути додана зворотна сила. Стосовно до норм про відповідальність це питання вирішене ст. 58 Конституції: «Закони та інші нормативно-правові акти не маютьзворотної дії в часі, крім випадків, коли вони пом «якшують абоскасовують відповідальність особи». Усі три види дії норми в часі названі в ст. 8 КпАП України: Особа, яка вчинила адміністративне правопорушення, підлягаєвідповідальності на підставі закону, що діє під час і за місцемвчинення правопорушення. Закони, які пом «якшують або скасовують відповідальність заадміністративні правопорушення, мають зворотну силу, тобтопоширюються і на правопорушення, вчинені до видання цих законів. Закони, які встановлюють або посилюють відповідальність заадміністративні правопорушення, зворотної сили не мають. Провадження в справах про адміністративні правопорушенняведеться на підставі закону, що діє під час і за місцем розглядусправи про правопорушення. А у всіх інших випадках варто керуватися таким принципом: негайна дія норми — це загальне правило, а допущення переживання старої норми, додання зворотної сили нової повинне бути спеціально обговорено компетентним органом. Джерела адміністративно-правових нормУ юридичній літературі під джерелом адміністративного права розуміють зовнішню форму вираження його норм. Відомо, що по своєму змісті адміністративно-правова норма відрізняється від норм інших галузей права тим, що регулює відносини управлінського характеру. Нормами адміністративного права визначаються границі належного поводження органів виконавчої влади, їхніх службовців, громадян, а також громадських організацій (їхніх органів) у сфері виконавчо-розпорядницької діяльності держави. За допомогою адміністративно-правових норм органи управління, державні службовці, громадяни, громадські організації наділяються визначеними повноваженнями. У цих нормах установлюються також гарантії реалізації прав і дотримання обов «язків. Отже, завдяки дії адміністративно-правових норм створюється визначений правовий режим управлінської діяльності. Адміністративно-правові норми містяться безпосередньо в Конституції України, законодавчих актах, нормативних наказах, постановах уряду, інших нормативних актах державних органів, рішеннях місцевих рад. До джерел адміністративного права відносяться не тільки самі нормативні акти державних органів, але і затверджені цими актами кодекси, статути, правила і т.п., що регулюють управлінську діяльність. Таким чином, джерело адміністративного права — це акт правотворчості органів державної влади, органів виконавчої влади, що складається з адміністративно-правових норм чи навіть одного правила поведінки, що регулює виконавчо-розпорядницьку діяльність. Якщо акт охоплює поряд з нормами адміністративного права норми інших галузей права (фінансового, цивільного й ін.), то для адміністративного права він буде джерелом лише в частині, що як би наповнена адміністративно-правовим змістом. Кожне джерело адміністративного права відрізняється від інших своїми особливостями, обумовленими цільовою спрямованістю і змістом норм, що його складають, їх юридичною чинністю, масштабом функціонування (дії). Джерело може бути загальної і локальної дії, обов «язковим до виконання всіма органами управління й об «єктами, незалежно від підпорядкування, чи лише тільки підприємствами, установами, посадовими особами, підвідомчими органу, що видав акт. До системи джерел адміністративного права відносяться нормативні акти, що діють у межах України, а також такі, що регулюють роботу українських установ за кордоном. Можуть існувати джерела, що діють у межах області, міста, району і т.п. Специфіка джерел адміністративного права визначається також їхньою супідрядністю, що у свою чергу відображає дію принципу централізму. Складовою частиною останнього є положення про обов «язковість рішень вищих органів для нижчестоящих. Супідрядність джерел виражається в наступному: а) усі вони ґрунтуються на нормах Конституції і законах України, що мають вищу юридичну чинність; б) джерела — нормативні акти органів виконавчої влади всіх ланок служать юридичною базою для джерел — нормативних актів, що приймаються нижчими органами виконавчої влади; в) джерела — нормативні акти вищих органів виконавчої влади характеризуються великим масштабом дії, чим аналогічні акти нижчих органів; г) джерела — нормативні акти галузевого (відомчого) характеру базуються на джерелах загального характеру. З огляду на розмаїтість джерел адміністративного права, їх доцільно розділити на такі види. 1. Конституція України (Основний Закон). 2. Законодавчі акти України: закони України (наприклад, Закон від 23 березня 1996 р. «Про освіту» і ін.); кодекси, положення, статути й інші кодифіковані акти управлінського характеру (наприклад, КпАП і ін.). 3. Постанови Верховної Ради України, що містять адміністративно-правові норми організаційно-правового характеру (наприклад, затверджене постановою Верховної Ради України Положення про паспорт громадянина України).4. Укази і розпорядження Президента України (наприклад, затверджене Указом Президента України Положення про Міністерство юстиції України).5. Нормативні акти органів виконавчої влади України: нормативні постанови і розпорядження Кабінету Міністрів України; положення, статути, правила, інструкції, інші акти, затверджені Кабінетом Міністрів України (наприклад, Положення про порядок легалізації об «єднань громадян); нормативні накази міністрів, керівників інших центральних органів виконавчої влади.6. Нормативні накази керівників державних підприємств, установ і організацій.7. Нормативні акти місцевих рад, їхніх виконавчих органів (наприклад, рішення, що встановлюють правила, за порушення яких передбачена адміністративна відповідальність).8. Розпорядження місцевих державних адміністрацій (їхніх голів).9. Міжурядові угоди України з іншими державами і міжнародно-правові акти, ратифіковані і визнані нашою державою. 10. Акти Конституційного Суду України та органів правосуддя (наприклад, рішення про відповідність Конституції України постанови Кабінету Міністрів «Про затвердження переліку платних послуг, що надаються в установах охорони здоров «я і вищих медичних навчальних закладах»). Акти правосуддя всі частіше стають джерелами адміністративного права. Відомо, що нормативними є не тільки ті акти, що містять нову норму права, але і ті, котрі скасовують, змінюють стару. Акти правосуддя можуть двома способами впливати на систему норм. По-перше, визнаючи незаконними чи неконституційними діючі норми, і тим самим прямо чи побічно скасовуючи, змінюючи їх. По-друге, у тих випадках, коли законом установлено, що рішення визначених судів є обов «язковими для судів тієї ж чи нижчої інстанції.В Україні акти правосуддя не вважаються правовими прецедентами. І існуючі суди здійснюють нормотвочість шляхом визнання діючих норм невідповідними нормам, що мають більш високу юридичну чинність. Існують два види актів правосуддя як джерел права. По-перше, акти судів загальної компетенції (у тому числі і військових) і господарських судів, що можуть визнати не відповідні закону чи рішенням вищих органів підзаконні акти аж до постанов Уряду України. Другий вид актів правосуддя, що визнані джерелами адміністративного права, — постанови Конституційного Суду України. Конституційному Суду України надані повноваження з дозволу справ про відповідність Конституції України інших законів, указів Президента, актів Уряду України і ряду інших актів, названих у ст. 147 Конституції. Акти, їхні окремі положення, визнані неконституційними, втрачають силу. Конституційний Суд України прийняв ряд постанов, якими визнав невідповідними Конституції України, законам багато адміністративно-правових норм, що містять обмеження, пов «язані з реєстраційним обліком (пропискою) громадян, що регулюють застосування примусових заходів (затримки, конфіскації), що закріплюють повноваження органів державної влади. Особливе місце в системі джерел адміністративного права займають нормативні акти, що регулюють адміністративну відповідальність. Це — КпАП, законодавчі акти України. Ці акти спрямовані на охорону державного і суспільного порядку, державного і колективного майна, прав і воль громадян, установленого порядку управління, а також прав і законних інтересів підприємств, установ, організацій. Їхня реалізація забезпечує зміцнення законності, запобігання правопорушень, виховання громадян у дусі точного і неухильного дотримання Конституції і законів України, поваги до прав, честі і достоїнству інших громадян, сумлінного виконання своїх обов «язків, відповідальності перед суспільством.У системі джерел адміністративного права провідну роль займає Конституція України, що є Основним Законом Української держави. У Конституції України визначаються система органів виконавчої влади, їхні повноваження, організація діяльності, зовнішні форми правових актів. Конституційні положення встановлюють адміністративно-правовий статус громадян, закріплюють участь об «єднань громадян і трудових колективів в управлінні державними і суспільними справами, обов «язки і відповідальність посадових осіб, найважливіші способи зміцнення законності і дисципліни в державному управлінні. Проте роль Конституції України як першорядного джерела адміністративного права не може бути зведена лише до прямого регулювання основних питань управлінської діяльності. Деякі конституційні норми передбачають необхідність видання окремих законів — джерел адміністративного права. Крім того, багато положень конкретизуються в чинному законодавстві - різних законодавчих актах, актах Президента України, нормативних постановах Кабінету Міністрів України, нормативних наказах міністерств і інших актів управлінського характеру. Отже, значення Конституції України як провідного джерела адміністративного права полягає в тому, що вона служить базою для появи інших джерел адміністративного права, закріплює основні принципи здійснення виконавчої влади, права, волі, обов «язку громадян, їхніх об «єднань, установлює статус органів, що здійснюють управлінські функції. Реалізація адміністративно-правових нормНорма адміністративного права — модель, можливість оптимального поводження. Але для перетворення можливості в дійсність необхідно забезпечити безумовну відповідність поводження суб «єктів адміністративного права розпорядженню норми. Отже, реалізація адміністративно-правових норм — це такі правомірні дії суб «єктів, що погодяться з вимогами, установленими нормами адміністративного права, і виражаються в набуванні, використанні прав, дотриманні чи виконанні правових обов «язків. Реалізація норм адміністративного права, так само як і норм інших галузей права, являє собою процес практичного перетворення в життя вираженої в нормах державної волі суб «єктами адміністративного права. Реалізація виражається в поводженні суб «єкта права, що погоджується з правилами норм. У теорії права прийнято розрізняти кілька форм (способів) реалізації правових норм. Існують чотири форми реалізації норм адміністративного права: 1) дотримання; 2) виконання; 3) використання; 4) застосування. Реалізація адміністративно-правових норм у формі дотримання характеризується добровільним підпорядкуванням суб «єкта права вимогам адміністративно-правових норм. Сутність даної форми складається в утриманні суб «єкта від здійснення дій, заборонених нормами. Таким [mailto: terex@kahovka. net] чином, дотриманням може здійснюватися без вступу суб «єкта в конкретні адміністративно-правові відносини. Реалізація адміністративно-правових норм у формі виконання складається в активних правомірних діях суб «єктів права по виконанню розпоряджень, що містяться в цих нормах. На відміну від дотримання виконання характеризується активним поводженням суб «єкта. У визначених випадках пасивне поводження може розглядатися як недогляд, несумлінність, недбалість, неправомірне поводження. Використання як форма реалізації адміністративно-правових норм складається в добровільному здійсненні суб «єктами права правомірних дій, що пов «язані зі здійсненням суб «єктивних прав у сфері управління. Подібно виконанню використання здійснюється активним способом, але на відміну від виконання при використанні реалізуються суб «єктивні права. Здійснення, наприклад, органом управління прав, передбачених положенням про нього, немислимо інакше як за допомогою здійснення юридично значимих дій. Неможливо також реалізувати право громадянина на зміну прізвища, не звертаючись з заявою про це у відповідний орган. Крім того, на відміну від перших двох форм реалізації норм при використанні суб «єкт сам вирішує, скористатися чи утриматися від використання наданого адміністративно-правовою нормою суб «єктивного права. За допомогою форми використання реалізуються уповноважуючі адміністративно-правові норми, норми-дозволу. На відміну від інших форм реалізації права застосування завжди носить активний, творчий, державно-владний, організуючий характер, здійснюється компетентними органами у встановленому законодавством процесуальному порядку. Сутність застосування адміністративно-правових норм складається в діях компетентних органів держави, громадських організацій (об «єднань), посадових осіб по підведенню конкретного, що має юридичне значення факту під відповідну адміністративно-правову норму й ухваленні державно-владного рішення, тобто в дозволі на основі адміністративно-правових норм індивідуально-конкретних управлінських справ і питань. По своєму соціальному змісті застосування адміністративно-правових норм являє собою одну з правових форм виконавчої, управлінської діяльності. Оскільки застосування норм адміністративного права носить державний характер, то суб «єктами застосування можуть бути тільки правомочні органи і посадові особи, наділені правозастосовною компетенцією. Основними вимогами правильного застосування норм адміністративного права є: законність, обґрунтованість, доцільність, наукова організація правозастосовної діяльності. Законність. Компетентні органи й особи в процесі вирішення управлінської справи можуть застосовувати адміністративну норму тільки в межах наданих їм повноважень і відповідно до її змісту. Законність вимагає строгого дотримання юридичного процесуального порядку застосування норм, що забезпечує точне проведення правової норми в життя. Принцип законності містить у собі не тільки право, але й обов «язок компетентних органів і осіб застосовувати адміністративно-правові норми. Незастосування норми у випадках, коли це органу пропонується законом, буде означати порушення законності, наприклад відхилення органа соціального захисту від призначення пенсії громадянину, що представив усі необхідні для цього документи. Обґрунтованість. Вимога обґрунтованості звернена до фактичної основи застосування адміністративно-правової норми. Правозастосувача повинні цікавити не будь-які факти, події і дії, а лише ті, для яких адміністративно-правові норми прийняті. Обґрунтовано застосувати норму — значить застосувати її на основі достовірної інформації як про саме явище, так і про зовнішні умови, у яких воно знаходиться. Вимога обґрунтованості зобов «язує правозастосувача вирішувати питання (справу) після всебічної перевірки усіх фактів обставин справи. Сумнівні і неперевірені факти не можуть бути покладені в основу справи і не повинні прийматися до уваги. Вимога обґрунтованості тісно зв «язано з законністю. Цей зв «язок насамперед виражається в тім, що повне і всебічне дослідження фактів, на основі яких виноситься правозастосовний акт у справі, є неодмінною вимогою законності. Акт застосування адміністративно-правової норми буде законним, якщо він обґрунтований. Доцільність. Правозастосувач, усвідомивши зміст норми і фактичні обставини справи, зобов «язаний прийняти по ньому найбільш доцільне рішення. Доцільність у застосуванні норм адміністративного права — це оптимальне досягнення мети, сформульованої в нормі, у конкретній ситуації. Отже, мова йде про доцільність у межах, встановлених законом, у рамках законності. Доцільність означає, що правозастосувач зобов «язаний максимально враховувати конкретну обстановку, час, місце, своєрідність положення, що створилося, і т.п. Наукова організація правозастосовної діяльності. Як і усяка діяльність правозастосування повинне бути науково організовано. Сутність цієї вимоги складається в досягненні максимуму ефективності правозастосовного процесу при мінімальних витратах сил і коштів. Наукова організація правозастосування містить у собі наступні елементи: — доцільний поділ діяльності по правозастосуванню на операції між суб «єктами застосування різних систем;- оптимальний розподіл правозастосовної компетенції між суб «єктами застосування норм права однієї системи;- раціоналізація процесу застосування норм;- використання в цьому процесі сучасних науково-технічних засобів і позитивного досвіду.У науковій організації правозастосовного процесу важливе значення має підвищення культури працівників апарата управління, що повинні знати основи законодавства, уміти чітко розмежовувати компетенцію державних органів. 2. Класифікація адміністративно-правових норм. Адміністративне право як галузь права складається з величезної кількості правових норм, різноманітних за своїм змістом, цільовому призначенню та засобом правового впливу на регульовані суспільні відносини. Наприклад, диспозиція адміністративно-правових норм може виражатися у багатьох різноманітних вказівках. Санкція може передбачати заходи дисциплінарного або адміністративного впливу. Крім того, кожна адміністративно-правова норма має свої особливості, що виражаються у рівні узагальненості правил, що містяться в ній, їх юридичній силі та ін. У звязку з цим норми адміністративного права можуть бути розділені по групам та видам, тобто класифіковані.В сучасній теорії права останнім часом поширюється думка щодо поділу норм права головним чином на дозвільні й заборонні. Але така класифікація не враховує особливостей адміністративно-правового регулювання відносин, що складаються у сфері державного управління. Ці відносини надто різноманітні за своїм характером, тому не можуть бути упорядковані тільки двома групами норм Державне управління в Україні. (Навчальний посібник). 3а загальною редакцією доктора юридичних наук, професора В. Б. Авер «янова., 1999. Інфраструктура правового регулювання управлінських відносин складається з різноманітних за своїм характером норм, оскільки здійснити надійну організацію цих відносин за допомогою норм єдиного напрямку, наприклад, за допомогою лише забороняючих або тільки уповноважуючих норм неможливо. У літературі іноді затверджується, що для адміністративного права найбільш властиві норми зобов «язуючої орієнтації. Світовий досвід свідчить, що норми заборони можуть складати 5−10, а норми зобов «язання 10−15 відсотків від загальної кількості правових норм. Існує думка, що у суспільстві настає криза, як тільки кількість норм-дозволів у праві знижується до 50 відсотків. На жаль, останнім часом спостерігається тенденція до збільшення норм заборони, порушення яких тягне адміністративну відповідальність, у той час як є можливість замінити норми заборони дозвільними нормами. Кожна норма, відрізняючи специфічними ознаками, існує і діє не сама по собі. Строгі системні зв «язки і залежності означають їх погоджене, комплексне і навіть «одномоментне» застосування, оскільки саме адміністративно-правові норми займають найбільший правовий простір у ланцюзі: закон — підзаконний акт — акти виконання — документ. Найчастіше не одна норма, а їхня сукупність, причому як однорідних, так і неоднорідних, створюють цілісний ефект адміністративно-правового впливу. Сказане дозволяє додати розрізненню адміністративно-правових норм особливу значимість як у теоретичному, так і практичному відношенні. Воно проводиться не ізольовано від загальної класифікації правових норм, що дається в книгах, підручниках по теорії права і яка добре відома читачу. Останнім часом були зроблені спроби провести класифікації адміністративно-правових норм з урахуванням нової практики і наукових розробок. Як критерії служили: предмет регулювання (норми матеріальні і процесуальні, що підрозділяються на адміністративно-юрuсдuкційні й адміністративно-процедурні), юридичний зміст (зобов «язуючі, що забороняють, уповноважуючі, що стимулюють, рекомендаційні), адресати, масштаб застосування, обсяг регулювання, внутрісистемні і загальнообов «язкові. А. П. Алехин, А. А. Кармолицкий, ЮМ. Козлов. Адміністративне право Російської Федерації. Підручник. — М.: Зерцало, 1996, с. 55−62). З такою класифікацією в основному можна погодитися, хоча вона є недостатньо повної і не виражає всього різноманіття адміністративно-правових норм насамперед по характері їхній регулюючого впливу. Класифікація адміністративно-правових норм переслідує мету більш точнішого визначення змісту, функціонального призначення і ролі різних груп адміністративно-правових норм, що складають єдину галузь адміністративного права. В залежності від конкретних практичних цілей класифікації, можуть бути обрані різні критерії її здійснення. У теорії адміністративного права правозастосовної практиці найбільш частіше використовуються такі критерії класифікації, як: за спрямованістю змісту, за адресами або субєктами, за формою припису, за галузевою належністю, за межею дії, за ступенем загальності, за повнотою викладених велінь, за юридичною силою.1. За спрямованістю змісту: а) такі, що закріплюють порядок утворення і правовий стан субєктів. Наприклад: — Державну адміністрацію утворює Президент;- Державну митну службу створює Президент України. Положення про державну митну службу України затверджує Президент України;- Територіальні митні управління створюються Кабінетом Міністрів України. Створення, реорганізація і ліквідація митниць та інших митних установ здійснюється Державною митною службою України за погодженням з Міністром фінансів України;- Державне патентне відомство України Державного комітету України з питань науки та інтелектуальної власності (Держпатент України) здійснює функції центрального органу державної виконавчої влади в сфері правової охорони промислової власності;- Державний комітет рибного господарства України є центральним органом державної виконавчої влади, підвідомчий Кабінету Міністрів України, і входить до складу агропромислового комплексу України;- Державний комітет України по туризму (Держкомтуризм) є центральним органом державної виконавчої влади, підвідомчий Кабінету Міністрів України; б) такі, що визначають форми і методи управлінської діяльності, наприклад: — головним завданням Держпатенту України є: розробка ефективних норм і методів державного регулювання відносин у сфері охорони промислової власності; забезпечення фізичних та юридичних осіб інформацією про обєкти промислової власності;- Міністерство України з питань надзвичайних ситуацій та у справах захисту населення від наслідків Чорнобильської катастрофи відповідно до покладених на нього завдань: установлює форми і правила, бере участь у розробці стандартів щодо регулювання використання природних ресурсів, охорони навколишнього природного середовища від забруднення та іншого шкідливого впливу, забезпечення екологічної безпеки, визначає критерії, затверджує норми і правила з ядерної та радіаційної безпеки, транспортування і зберігання ядерних матеріалів і радіоактивних речовин, поводження з відходами, фізичного захисту ядерних матеріалів, конструювання та експлуатації обладнання атомних станцій та джерел іонізуючих випромінювань;- Службові особи митних органів при виконанні покладених на них обовязків взаємодіють з представниками органів державної виконавчої влади, місцевого і регіонального самоврядування, правоохоронних органів, підприємств, установ та організацій; в) такі, що встановлюють порядок проходження державної служби, права і обовязки державних службовців. Як відомо, в Україні діє Закон від 16 грудня 1993 року «Про державну службу», яким визначається порядок проходження державної служби в державних органах та їх апараті (розділ 4). Стаття 24, регламентуючи проходження державної служби, просування по ній службовців, стимулювання їх праці, вирішення інших питань, повязаних із службою, проводиться відповідно до категорії посад службовців, а також згідно з рангами, які їм присвоюються». Цим же законом визначаються правові обовязки державних службовців: — Основними обов «язками державних службовців є:· додержання Конституції України та інших актів законодавстваУкраїни;· забезпечення ефективної роботи та виконання завдань державних органів відповідно до їх компетенції;· недопущення порушень прав і свобод людини та громадянина;· безпосереднє виконання покладених на них службовихобов «язків, своєчасне і точне виконання рішень державних органів чи посадових осіб, розпоряджень і вказівок своїх керівників;· збереження державної таємниці, інформації про громадян, щостала їм відома під час виконання обов «язків державної служби, а також іншої інформації, яка згідно з законодавством не підлягає розголошенню;· постійне вдосконалення організації своєї роботи і підвищенняпрофесійної кваліфікації;· сумлінне виконання своїх службових обов «язків, ініціатива ітворчість в роботі. Державний службовець повинен діяти в межах своїх повноважень. У разі одержання доручення, яке суперечить чинному законодавству, державний службовець зобов «язаний невідкладно в письмовій формідоповісти про це посадовій особі, яка дала доручення, а уразінаполягання на його виконанні - повідомити вищу за посадою особу.- Державні службовці мають право:· користуватися правами і свободами, які гарантуютьсягромадянам України Конституцією і законами України;· брати участь у розгляді питань і прийнятті в межах своїхповноважень рішень;· одержувати від державних органів, підприємств, установ іорганізацій, органів місцевого та регіонального самоврядування необхідну інформацію з питань, що належать до їх компетенції;· на повагу особистої гідності, справедливе і шанобливеставлення до себе з боку керівників, співробітників і громадян;· вимагати затвердження керівником чітко визначеного обсягуслужбових повноважень за посадою службовця;· на оплату праці залежно від посади, яку він займає, рангу, який йому присвоюється, якості, досвіду та стажу роботи;· безперешкодно ознайомлюватись з матеріалами, що стосуютьсяпроходження ним державної служби, в необхідних випадках давати особисті пояснення;· на просування по службі з урахуванням кваліфікації таздібностей, сумлінного виконання своїх службових обов «язків, участь у конкурсах на заміщення посад більш високої категорії;· вимагати службового розслідування з метою зняттябезпідставних, на думку службовця, звинувачень або підозри;· на здорові, безпечні та належні для високопродуктивної роботиумови праці;· на соціальний і правовий захист відповідно до його статусу;· захищати свої законні права та інтереси у вищестоящихдержавних органах та у судовому порядку. Конкретні обов «язки та права державних службовціввизначаються на основі типових кваліфікаційних характеристик івідображаються у посадових положеннях та інструкціях, щозатверджуються керівниками відповідних державних органів у межахзакону та їх компетенції; г) такі, що визначають способи і порядок забезпечення законності в державному управління, наприклад: — Держмитслужба контролює відповідно до законодавства України проведення митними органами дізнання у справах про контрабанду та здійснення ними провадження у справах про порушення митних правил;- Міністерство України з питань надзвичайних ситуацій та у справах захисту населення від наслідків Чорнобильської катастрофи України здійснює державний контроль: за додержанням вимог законодавства з питань охорони навколишнього природного середовища, ядерної та радіаційної безпеки; за використанням і охороною земель, надр, поверхневих і підземних вод, атмосферного повітря, лісів та іншої рослинності, тваринного світу, морського середовища і природних ресурсів територіальних вод, континентального шельфу і виключної (морської) економічної зони України, природних територій та обєктів природно-заповідного фонду України; додержанням норм і правил екологічної, ядерної і екологічної безпеки обєктів ядерної енергії; додержанням правил зберігання, транспортування, застосування та поховання токсичних радіоактивних та інших особливо небезпечних речовин і матеріалів, засобів захисту рослин і мінеральних добрив, промислових і побутових відходів; д) такі, що регулюють управління окремими галузями (соціально-культурною, адміністративно-політичною тощо), державними функціями і територіями, наприклад: — Міністерство України з питань надзвичайних ситуацій та у справах захисту населення від наслідків Чорнобильської катастрофи України відповідно до покладених на нього завдань: здійснює комплексне управління та регулювання в галузі охорони навколишнього природного середовища, раціонального використання і відтворення природних ресурсів, забезпечення регулювання екологічної, ядерної та радіаційної безпеки;- обласна, Київська, Севастопольська міська державна адміністрація (далі державна адміністрація) є органом державної виконавчої влади відповідно в області, містах Києві, Севастополі; е) норми, що встановлюють права і обовязки громадян у сфері виконавчої і розпорядчої діяльності держави, у тому числі адміністративну відповідальність за порушення громадянами своїх обовязків. Це право на обєднання в політичні партії і громадські організації, право на внесення пропозицій щодо поліпшення діяльності органів управління тощо.2. За адресами або субєктами — адресовані органам державно-виконавчої влади;- адресовані іншим державним виконавчо-розпорядчим органам;- адресовані державним службовцям;- адресовані державним підприємствам, закладам, організаціям;- адресовані недержавним обєднанням, підприємствам, закладам;- адресовані громадянам. Наприклад, міністерства та інші центральні органи державної виконавчої влади, підприємства, установи, організації, господарські обєднання, а також громадяни, яким у встановленому порядку надано право виготовляти, придбавати, зберігати, перевозити і використовувати предмети, матеріали і речовини, відкривати підприємства, майстерні та лабораторії, на які поширюється дозвільна система, повинні забезпечити її належну охорону і правильне використання у господарській діяльності.3. За формою припису: зобовязуючі (приписні) — ці норми зобовязують здійснювати певні дії при виникненні передбачених ними умов. Наприклад, під час прийому на роботу організація зобовязана видати наказ; у разі одержання скарги громадянина орган управління зобовязаний розглянути її в певний термін; для здійснення певних видів діяльності підприємства зобовязані одержати ліцензію; підприємства, заклади, організації зобовязані подавати податковим органам звіти за встановленою формою тощо; Заборонні - ці норми забороняють вчинення тих чи інших дій в умовах, які нею визначені. Заборони можуть мати або загальний, або спеціальний характер. Наприклад, заборона вчиняти дії, що підпадають під ознаки адміністративного правопорушення, є загальною, а заборона міліції застосовувати спеціальні засоби щодо неповнолітніх — спеціальною; Повноважні (дозвільні, диспозитивні) — ці норми уповноважують адресата (або дозволяють йому) діяти в рамках вимог норми за своїм розсудом, проте підкоряючись правовому режиму, який нею встановлено. Фактично ці норми надають адресату вибір: або чинити певні дії, або не чинити їх. При цьому слід мати на увазі, що конкретний юридичний зміст цих норм залежить від особливостей їх адресата. Якщо адресатом адміністративно-правових норм є державні виконавчі органи (або є їх посадові особи), то ситуація, не змінюючись по суті, набуває особливе юридичне забарвлення. Алехин А. П., Кармелицкий А. А., Козлов Ю. М. Административное право России.- М.: «Зерцало», «Теис», 1996.- С. 59. Так, громадянину надається можливість самостійно вирішувати питання реалізації свого права на скаргу. Він може, на свій розсуд, подати або не подати скаргу на неправомірні дії посадових осіб. Аналогічним чином такі норми регулюють компетенцію підприємств, надаючи можливість вибирати той чи інший вид діяльності. Однак, якщо вибір зроблено, то підприємство повинно функціонувати у певному правовому режимі. Так, адміністративно-правовою нормою передбачається, що виробництво алкогольних напоїв здійснюється субєктами підприємницької діяльності незалежно від форм власності за наявності спеціального дозволу (ліцензії). Якщо адресатом є виконавчі органи, то ситуація, не змінюючись за суттю, набуває особливого юридичного забарвлення. У виконавчого органу немає свободи розсуду, характерної для громадянина, тобто відсутня свобода вибору варіанту поведінки. Його поставлено у значно жорсткіші рамки, на нього покладено певні повноваження; використання цих повноважень у конкретній ситуації одночасно є юридичним обовязком, ухилитися від виконання якого він не має права. Так, орган, що порушує питання про адміністративне правопорушення, зобовязаний визначити правопорушнику міру стягнення, як це передбачено адміністративно-правовою нормою даного типу. Проте вибір конкретної міри стягнення (штраф, попередження тощо) здійснюється цим органом на свій розсуд. Такий розсуд зветься адміністративним. Під адміністративним розсудом розуміють прояв ініціативи з боку виконавчого органу при виборі засобів реалізації своєї компетенції у межах умов, передбачених нормою: Стимулюючі (заохочувальні) — це норми, що забезпечують за допомогою засобів матеріального або морального впливу належну поведінку учасників управлінських відносин, встановлюють різні пільги (наприклад, у сфері оподаткування). Так, постановою Кабінету Міністрів України встановлена така стимулююча норма: не застосовувати до підприємств з іноземними інвестиціями фінансових санкцій за неплату податку на додану вартість у період з 18 лютого до 19 червня 1995 року; Рекомендаційні - особливість правової природи цих норм у тому, що рекомендації, саме вони містяться у таких нормах, як правило, не мають юридично-обовязкового характеру. Такого роду норми не містять у собі прямо виражених приписів, а дають можливість пошуку найбільш доцільних варіантів розвязання завдань, що виникають. Наприклад: рекомендувати сільськогосподарським виробникам насіння буряку і internet цукрових заводам у 1996 році ведення зустрічної торгівлі за оптово-відпускними цінами у межах таких норм… (постанова Кабінету Міністрів України).4. За галузевою належністю: матеріальні - характеризуються тим, що юридично закріплюють комплекс обовязків і прав, а також відповідальність учасників управлінських відносин, тобто фактично адміністративно-правовий статус органів управління і їхніх посадових осіб. У них знаходить вияв той правовий режим, у рамках якого повинна функціонувати система державного управління. Такі норми нерідко називають статичними. В адміністративно-правових нормах регламентується правовий режим, що визначає діяльність не тільки органів виконавчої влади і місцевої адміністрації, але й інших учасників управлінських відносин. (Приклади: право громадянина звернутися зі скаргою й обов «язок відповідного органа (посадової особи) ретельно розібратися з доводами заявника, ужити заходів і у встановлений термін дати відповідь; обов «язок підприємця представити місцевої адміністрації відповідну документацію, а останньої - зареєструвати підприємство; обов «язок проходження процедури ліцензування при намірі здійснення конкретного виду комерційної діяльності, і т.п.) Матеріальні адміністративно-правові норми передбачають заборони й обмеження на ту чи іншу діяльність (дії), адміністративні санкції за їхні порушення і компетенцію відповідних органів по застосуванню цих санкцій. процесуальні - регламентують динаміку державного управління і повязаних з ними управлінських відносин. Ними визначається порядок прийому, розгляду, вирішення скарг і заяв, порядок провадження у справах про адміністративні правопорушення тощо. Або іншими словами процесуальні адміністративно-правові норми визначають загальні правила, порядок, процедуру нормотворчої, правозастосовної і юрисдикційної діяльності органів державного управління й інших суб «єктів адміністративного права. Їх призначення — визначати порядок реалізації юридичних обовязків і прав, встановлених матеріальними нормами. В українському законодавстві на сьогоднішній момент процесуально врегульовані в основному лише адміністративно-юрисдикційні норми. Процесуальні норми регулюють відносини по реальному виконанню положень, що містяться в матеріальних правових нормах, причому в кожнім конкретному інституті адміністративного права можна знайти специфічні процесуальні положення і процедури. Наприклад, в інституті державної служби до процесуальних норм відносяться: порядок вступу на службу; процедура переміщення службовця і проходження служби; порядок проведення атестації; присвоєння спеціальних звань і рангів; дисциплінарне провадження; процедура звільнення і т.д.5. За межею дії:у просторі - дія норм у просторі передбачає територію, на яку поширюється їх юридична сила. У деяких випадках адміністративно-правові норми можуть бути міжтериторіальними, приміром, відомчі норми органів управління транспортом; територією дії норм можуть бути окремі економічні зони. Наприклад, підтримати ініціативу Кабінету Міністрів України і створити в порядку експерименту строком на пять років Північнокримську експериментальну економічну зону «Сиваш» в адміністративних межах Красноперекопськ, Армянськ та Красноперекопського району Автономної Республіки Крим. Можливий «вихід» таких норм за межі державного кордону, коли вони регламентують діяльність українських організацій і громадян за кордоном;у часі: дія адміністративно-правових норм у часі може обмежуватися будь-якими термінами (строкові норми) або не обмежуватися будь-якими термінами (безстрокові норми). Прикладами строкових норм є: норми, що містяться в документах, які регламентують питання постачання продукції державі, розміщення державних замовлень, формування державних контрактів. Як правило, вони діють протягом календарного року; Північнокримська експериментальна економічна зона «Сиваш» утворена терміном на пять років.6. За ступенем загальності: загальні - мають загальне значення, наприклад: документами, які підтверджують громадянство України, є паспорт громадянина України, а для осіб до 16 років — свідоцтво про народження; міжгалузеві - регулюють яку-небудь одну функцію в усіх галузях (норми міжгалузевого управління), наприклад, контроль за додержанням антимонопольного законодавства у процесі приватизації здійснюється Антимонопольним комітетом України; галузеві -регулюють відносини у межах однієї галузі. Здебільшого це норми галузевих міністерств та відомств. Такий саме характер мають норми, що містяться у законах, відповідних документах Президента України, Кабінету Міністрів України, якщо їх вплив не виходить за межі конкретної галузі. Наприклад: колективне сільськогосподарське підприємство (далі підприємство) є добровільним обєднанням громадян у самостійне підприємство для спільного виробництва сільськогосподарської продукції і товарів і діє на засадах підприємництва та самоврядування; місцеві - норми місцевих органів державної виконавчої влади, а також місцевого самоврядування.7. За повнотою викладених велінь: визначені;банкетні (відсильні), наприклад, посадові особи міліції мають право у випадках, передбачених Кодексом України про адміністративні правопорушення на розгляд інших державних органів, товариських судів, громадських обєднань або трудових колективів.8. За юридичною силою: — викладені в законах;- викладені в указах;- викладені в постановах;- викладені в рішеннях;- викладені в наказах тощо. Зробимо висновок: правильне розрізнення і формування адміністративно-правових норм має важливе теоретичне і практичне значення. Воно дозволяє уловити і виразити дух адміністративно-правового регулювання і вибрати необхідні для цього заходи. Висока якість норм — запорука успіху такого регулювання. Потрібно здобувати навички «нормоутворення», уникаючи настільки частої на практиці плутанини актів і норм, що містяться в них. Корисно, по досвіду Міністерства юстиції Німеччини, випускати і регулярно обновляти Рекомендації зі складання і написання текстів законів, постанов і інших актів. Чиновники, депутати, громадяни зможуть успішно використовувати такі рекомендації у своїй діяльності. 3. Нормативні джерела, які регулюють діяльність ОВСОргани внутрішніх справ у процесі виконання покладених на них завдань використовують механізм адміністративно-правового регулювання і його заходи. Так, МВС України в передбачених законодавством випадках видає нормативні акти по безпеці дорожнього руху, забезпеченню дотримання правил ліцензійно-дозвільної системи, що відноситься до ведення Міністерства внутрішніх справ України, і ін., що містять норми, обов «язкові для державних органів, підприємств, установ, юридичних і фізичних осіб. МВС України, управління (головні управління) внутрішніх справ, видають акти, що регулюють внутріорганізаційні управлінські відносини, що складаються в системі органів внутрішніх справ. Органи внутрішніх справ і їхні посадові особи в ході безпосереднього здійснення своїх функцій видають акти застосування норм адміністративного права, здійснюють правозастосовну адміністративну діяльність, вступають в адміністративно-правові відносини з різними суб «єктами адміністративного права. Ці відносини визначаються організаційними, юридичними й іншими умовами суспільства. Адміністративно-правові відносини, що виникають між органами внутрішніх справ і громадянами, а також іншими суб «єктами адміністративного права, припускають наявність прав і обов «язків в учасників цих відносин, правам одного суб «єкта кореспондуються обов «язки іншого і навпаки. В залежності від характеру прав і обов «язків учасників правовідносин останні можуть бути відносинами підпорядкування чи відносинами, що характеризуються рівністю сторін. Відносини влади-підпорядкування виникають у зв «язку зі здійсненням співробітником міліції функцій по попередженню, припиненню і залученню правопорушників до відповідальності. У цих випадках він виступає як представник державного органа виконавчої влади, як особа, наділена державно-владними повноваженнями по застосуванню примусових заходів. Наприклад, норми, що містяться в ст. 11 Закону від 20 грудня 1990р. «Про міліцію», надають співробітнику міліції право перевіряти в громадян і посадових осіб документи, що засвідчують їхню особистість, у передбачених випадках затримувати громадян, що скоїли правопорушення. Громадянин зобов «язаний підкоритися законним вимогам співробітника міліції. Разом з тим багато відносин, що виникають між органами внутрішніх справ і інших суб «єктів адміністративного права, характеризуються рівністю сторін. Наприклад, громадянин вправі звернутися за захистом своїх прав і законних інтересів до співробітника міліції. Цьому праву громадянина відповідають найважливіший обов «язок співробітника міліції перед громадянином забезпечити захист його прав і відновити порушені права. Звертання громадянина з проханням вирішити те чи інше питання, що відноситься до компетенції працівника міліції, викликає в останнього обов «язок розглянути прохання громадянина, прийняти по ній рішення й інформувати про нього громадянина. Правовими засадами діяльності і управління органами внутрішніх справ є:1. Конституція України, 2. Закон України: «Про міліцію », 3. Закон України «Про оперативно-розшукову діяльність », 4. Закон України «Про дорожній рух », 5. Закон України «Про пожежну безпеку », 6. Закон України «Про державний захист працівників суду і правоохоронних органів », 7. Закон України «Про адміністративний нагляд за особами, звільненими з місць позбавлення волі «, 8. Закон України «Про відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів дізнання, попереднього слідства, прокуратури і суду », 9. Закон України «Про органи і служби у справах неповнолітніх та спеціальні установи для неповнолітніх », 10. Закон України «Про боротьбу з корупцією », 11. Закон України «Про державну охорону органів державної влади України та посадових осіб », 12. Закон України «Про внутрішні війська МВС України », 13. Закон України «Про участь громадян в охороні громадського порядку і державного кордону », 14. Указ Президента «Про Національну програму боротьби з корупцією », 15. Указ Президента «Про вдосконалення координаційної діяльності правоохоронних органів по боротьбі з корупцією та організованою злочинністю », 16. Постанова КМУ «Про затвердження Положення про Державну автомобільну інспекцію МВС України », 17. Постанова КМУ «Про державну службу охорони при МВС », 18. Постанова КМУ «Про затвердження Положення про Державну автомобільну інспекцію МВС України », 19. Постанова КМУ «Про затвердження типових положень про службу у справах неповнолітніх », 20. Постанова КМУ «Про затвердження Типового статуту громадського формування з охорони громадського порядку і державного кордону, описів зразків бланка посвідчення і нарукавної пов «язки члена такого формування «та ін. Важливе значення для забезпечення громадської безпеки та громадського порядку має належне нормативне регулювання питання про застосування, придбання, зберігання спеціальних засобів та вогнепальної зброї. При вивченні даного питання слід звернутися до таких нормативних актів, як: — розпорядження Президента «Про запобіжні заходи щодо користування мисливською і службово-штатною зброєю та газовими пістолетами і револьверами » , — постанови КМУ: «Про затвердження Правил застосування спеціальних засобів при охороні громадського порядку в Українській РСР », «Про затвердження Положення про застосування вогнепальної зброї «, «Про порядок продажу, придбання, реєстрації, обліку і застосування спеціальних засобів самоборони, заряджених речовинами сльозоточивої та дратівної дії «; - Інструкція про порядок виготовлення, придбання, зберігання, обліку, перевезення і використання вогнепальної зброї, боєприпасів до неї та вибухових матеріалів; - Інструкція про порядок приймання, зберігання, обліку, знищення чи реалізації вилученої, добровільно зданої, знайденої зброї та боєприпасів до неї; - Умови і правила здійснення підприємницької діяльності по виробництву, ремонту і реалізації спортивної, мисливської вогнепальної зброї та боєприпасів до неї, а також холодної зброї, виготовлення і реалізації спеціальних засобів, заряджених речовинами сльозоточивої та дратівної дії, індивідуального захисту, активної оборони й засобів для виконання спеціальних операцій і оперативно-розшукових заходів, утворення та утримання стрілецьких тирів, стрільбищ, мисливських стендів і штемпельно-граверних майстерень, виготовленню печаток і штампів; - Інструкція про заходи безпеки при поводженні з вогнепальною зброєю; - Положення про порядок видачі народним депутатам України та окремим посадовим особам апарату Верховної Ради України у тимчасове користування вогнепальної зброї, її обліку і зберігання; - Положення про порядок придбання, видачі, обліку, зберігання та застосування вогнепальної зброї, боєприпасів до неї, спеціальних засобів індивідуального захисту працівниками судів і правоохоронних органів, а також особами, що беруть участь у кримінальному судочинстві; - Інструкція про порядок виготовлення, придбання, зберігання, обліку, перевезення та використання вогнепальної, пневматичної, холодної зброї, а також боєприпасів до зброї та вибухових матеріалів та ін. До норм, які регулюють надання органами внутрішніх справ юридичним і фізичним особам різноманітних послуг відносяться: — Постанова КМУ «Про перелік платних послуг, які можуть надаватися інформаційними підрозділами органів внутрішніх справ » , — Постанова КМУ «Про затвердження переліку платних послуг, які можуть надаватися підрозділами Державної пожежної охорони МВС »). Висновок. Проаналізувавши зміст адміністративно-правових норм, можна зробити наступні висновки: по-перше, адміністративно-правові норми забезпечують організацію і функціонування всієї системи державної виконавчої влади, включаючи органи державного управління, правоохоронні органи й органи, що здійснюють контрольно-наглядові функції; по-друге, адміністративно-правові норми визначають границі належного і можливого поводження в сфері дії органів державної виконавчої влади і служать інтересам встановлення і підтримки міцного режиму законності і державної дисципліни в суспільних відносинах, що виникають у процесі функціонування цих органів; по-третє, адміністративно-правові норми на відміну від норм багатьох інших галузей права, досить часто встановлюються в процесі безпосередньої реалізації функцій органів державної виконавчої влади самими ж цими органами; по-четверте, адміністративно-правові норми в багатьох випадках використовуються як засіб регулювання суспільних відносин, що становлять предмет інших галузей права (зокрема, фінансових, трудових, земельних і інших) і забезпечують адміністративно-правовий захист цих відносин (за допомогою застосування адміністративного примусу й інституту адміністративної відповідальності); Нарешті, по-п «яте, адміністративно-правові норми на відміну від норм інших галузей права має свої власні засоби захисту регульованих ними суспільних відносин, що використовуються органами державної виконавчої влади в особливому позасудовому процесуальному порядку. Список використовуваної літературиЗаконодавчі і нормативні акти органів державної влади.1. Конституція України 2. Кодекс про адміністративні правопорушення3. Закон України «Про міліцію"4. Закон України «Про оперативно-розшукову діяльність «5. Закон України «Про дорожній рух «6. Закон України «Про пожежну безпеку «Навчальні посібники і монографічні видання.1. Авер «янов В.Б. «Державне управління в Україні» (Навчальний посібник), — К.: 1999 2. Битяк Ю. П., В. В. Богуцкий, В. Н. Гаращук и др. «Административное право Украины» — Харьков: 20 033. Васильев А. С. «Административное право Украины», — Харьков: 20 024. Гончарук С. Т. «Адміністративне право України», — К.: 20 015. Ківалов С.В., Біла Л.P. «Адміністративне право України» (Навчально-методичний посібник), — Одеса: 2002.6. Клименко Г. Б. «Адміністративне право», — Харків: 20 007. Коваль Л. В. «Адміністративне право України», — К.: 19 968. Колпаков В. К. «Адміністративне право України», — К.: 19 999. Павловский Р. С. «Административное право», — К.: 1986Література для порівняльного аналізу.1. Алехин А. П. «Административное право Российской Федерации», -М.: 19 972. Бахрах Д. Н. «Административное право», — М.: 20 023. Овсянко Д. М. «Административное право», — М.: 19 974. Попов В. И., Студеникин М. С. «Административное право», -М. :19 885. Старилов Ю. Н. Курс общего административного права. В 3 т. Т. I: История. Наука. Предмет. Нормы. Субъекты. — М.: Издательство НОРМА (Издательская группа НОРМА- ИНФРА М), 2002.6. Тихомиров Ю. А. Административное право и процесс: полный курс.- М.: 2001.

ПоказатьСвернуть
Заполнить форму текущей работой